Теорія аграрних відносин та аграрна політика

ЗМІСТ

«Справжній економіст, знавець своєї справи повинен бути наділений різноманітними обдаруваннями – певною мірою він повинен бути математиком,             істориком, державним діячем, філософом… Він повинен уміти розмірковувати про часткове в поняттях загального і   повертати політ своєї думки однаковою мірою до абстрактного та конкретного. Він повинен вивчати сучасність у світлі минулого – заради майбутнього. Жодна риса людської натури, чи створених людиною інституцій, не повинна залишатися поза межами його впливу»

                                                                                                                                       Джон Мейнард Кейнс

ВСТУП

Проблема аграрних відносин є однією із найскладніших у курсі загальної економічної теорії, що пов’язано з особливостями даної галузі, яка окрім загальних рис, має ще й ряд специфічних особливостей. Звідси, спочатку визначається предмет курсу, його метод, місце в системі загальноекономічних дисциплін. Далі уточнюються аграрні відносини та їх особливості в різних суспільних системах; розглядається ринок землі і сільськогосподарської про-дукції. І нарешті, історичні аспекти проблеми в політекономічному розрізі.

Іншою стороною теорії є вихід її на практику через з’ясування спонукальних мотивів людей, що передбачає дослідження факторів виробництва, їх особливостей у сільському господарстві та взаємодію. Це розглядається через ціновий сигнал попиту, пропозиції,  зрівноваженої ціни та їх дії в аграрному секторі. Враховуючи особливу роль кредитних та фінансових відносин, а також, оподаткування в аграрному секторі, їм присв’ячена окрема тема.

Другий розділ роботи аналізує економічну політику в аграрній сфері та пов’язані з нею глобальні проблеми, які стоять перед Україною.

Враховуючи складність і значущість даного питання, в розробці курсу лекцій, до нього внесені ряд положень, які уточнюють загальноекономічні проблеми, що визначають специфіку аграрної сфери. Крім того, досліджуються найбільш дискусійні питання. Наприклад, значення та місце сільського господарства в економічній структурі суспільства взагалі та України, ринок землі, перспективи його введення та наслідки. Звідси, курс носить дискусійний характер, а тому деякі трактування проблем не співпадають із загально прийнятими, що підкреслює його авторський характер.

ТЕМА 1. Предмет і завдання дисципліни «Теорія аграрних відносин та аграрна політика»

План

1. Особливості аграрного сектора економіки.
2. Об’єкт та предмет дисципліни.
3. Метод дисципліни.
4. Основні структурні елементи курсу.
5. Місце та завдання дисципліни в системі економічних наук.

1. Особливості аграрного сектора економіки

Однією із найбільш важливих сфер господарювання людей є сфера  де відносини, виникають відносно головного засобу виробництва – землі.  Такі відносини називають аграрними. Слово «аграрний» походить від латинського слова «agrarius», що в перекладі українською дослівно означає «земельний». У вітчизняній економічній літературі аграрні відносини розглядаються не тільки як земельні, а більш ширше – як економічні відносини.

Аграрна сфера  маючи дві особливості, визначає специфіку діяльності людей у цій сфері:

1. Перша полягає у специфіці землі як засобу виробництва, що є не відтворюваним елементом.

Звідси, по-перше, земля є обмеженим ресурсом і можливості розширення сільськогосподарських угідь невеликі або їх взагалі нема. Більш того, щорічно частина їх вилучається із сільськогосподарського обороту для будівництва населених  пунктів, доріг та інших об’єктів.

Тому, якщо не брати до уваги нетиповий приклад Голландії загальна пропозиція землі в межах національної економіки абсолютно нееластична (Еs=0). На рівні окремої ферми землі також обмежені, принаймні у короткостроковому періоді. В довгостроковому – кількість землі можна збільшити, якщо існує можливість купити її у фермера, котрий іде на пенсію чи добровільно відмовляється від сільськогосподарської діяльності. В Україні цей елемент ресурсного потенціалу на початок 2000 року був поза межами товарообігу.

По-друге, вплив природних умов викликає в цій галузі особливий технологічний спосіб виробництва. Він пов'язаний з розвитком рослинних та тваринних організмів, які потребують постійного контролю за його станом, а  це вимагає від виробника врахування постійних, підчас непередбачуваних змін у технологічному процесі, більший, ніж в інших галузях виробництва. Крім того сільське господарство на відміну від інших галузей дуже вразливе до змін погоди, спалахів хвороб сільськогосподарських рослин та тварин, нападів шкідників, що  роблять результати його значною мірою непередбачуваними. Тому воно відноситься до галузей із високим економічним ризиком, оскільки прогнозовані обсяги виробництва, ціни та доходи можуть істотно змінюватись відносно взятих планів.

Щороку частина земель на планеті постійно втрачає родючість унаслідок забруднення, ерозії ґрунтів. Так, близько 6% земель стали непридатними для сільськогосподарського обробітку після аварії на Чорнобильській АЕС. До цього можна додати обмежені можливості частини сільськогосподарських виробників придбати дорогі гербіциди, препарати захисту рослин тощо впливає на якість землі і в значній мірі визначає ефективність господарювання на ній. 

Ще однією особливістю агарної сфери є вкрай розтягнутий виробничий цикл. Він охоплює значний проміжок часу, і маючи сезонний характер, визначає особливість використання ресурсів. У зв’язку з цим упродовж року техніка, матеріали, трудові ресурси, використовуються вкрай нерівномірно. Наприклад, зернозбиральні комбайни – близько 10-20 днів на рік, сіялки – 5-10, картоплезбиральні комбайни 20-30 днів. Як наслідок технологічний процес виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції займає декілька місяців. Звідси забезпечити норматив оборотних засобів за рахунок власних джерел стає не тільки неможливо, а й економічно недоцільно. Одночасно з цим неритмічна реалізація продукція і отримання доходів від неї підвищує роль банківського кредиту.

Сезонний характер виробництва  визначає дві особливості, що пов’язані з відтворенням робочої сили. Це невідповідність виплат заробітної плати впродовж виробничого циклу кількості та якості вкладеної праці, що має характер авансу і не стимулює робітника  до праці. До цього додається періодичність залучення додаткових працівників у сезонний період.

2. Другою особливістю агарної сфери є специфічна форма відносин власності на засоби виробництва, володар яких реалізує монополію на цей своєрідний вид власності. В сільському господарстві утворюються особливі види благ, перш за все, продовольство виробництвом яких забезпечуються найважливіші потреби людей. Особливості їх споживання визначаються умовами виробництва, що склались як доринкові, ринкові та постринкові системи. Крім них треба враховувати такі фактори, як ментальність населення, його смаки, які визначають переваги в споживанні тих чи інших продуктів харчування. Хліб та інші продукти належать до найцінніших ресурсів людства, без яких його існування неможливе. Ось чому стан аграрної продовольчої сфери, що виробляє продукти харчування, її продуктивність, ефективність, екологічність функціонування є головними критеріями оцінки прогресу цивілізації, а стан продовольчого забезпечення індикатором здоров’я національної економіки взагалі.

Сільське господарство – найдревніша галузь виробництва. Звідси проникнення в неї промислового капіталу відбувається в останню чергу, що зумовлює і особливу форму власності, пов’язану з володінням землею. Як результат, у цій сфері, на відміну від інших, виникають відносини між трьома основними класами суспільства: земельними власниками, капіталістами-орендаторами та найманими сільськогосподарськими робітниками. Більш того, на відміну від інших галузей, земельний власник існує тут постійно.

Звідси витікають особливості виробничої структури агарного сектора. Наприклад, в Україні до 1990 року в структурі аграрного сектора  були задіяні державні господарства, колгоспи, міжгоспи та особисті підсобні господарства громадян (далі ОПГ). Причому, частка останніх у валовому виробництві становила 27%. Особисті підсобні господарства виникли в 30-х роках ХХ століття для допомоги населенню в забезпеченні продуктами, і з часом перетворилися у важливе джерело постачання продовольства. Займаючи в середньому 5% сільгоспугідь, останніми десятиліттями вони виробляли близько третини валової сільськогосподарської продукції, а на початок 2000 року ця цифра зросла до 57,4% виробництва валової продукції сільського господарства країни. Це вказує, на те, що як в останні роки існування СРСР так і в даний час, посилює свою дію одна із  форм  доринкового (неекономічного) типу відносин, що вказує на їх велику інерційність і повільність змін.

Ключовою формою існування аграрної сфери і відповідних йому земельних відносин в Україні є агропромисловий комплекс (АПК). Це велике міжгалузеве утворення як органічна частина економіки країни включає в себе сукупність галузей, пов’язаних між собою процесом відтворення, основне завдання якого полягає в забезпеченні продовольчої безпеки країни, досягненні оптимальних норм харчування населення, створенні експортного потенціалу сировини й продовольства. Сфера його діяльності, за даними академіка                     П.Т. Саблука, в наш час, охоплює три чверті території України, на якій проживає третина населення держави де формується майже 60% фонду споживання і створюється 17% ВВП.[99]

Центральною складовою АПК є сільське господарство, одиниця валової продукції якого створює умови для виробництва більше десяти її одиниць в інших сферах економіки. Дана галузь забезпечує зайнятість 4 млн. осіб сільського населення, сприяє створенню робочих місць і пов’язаних з нею сферах виробництва, розвиток сільських територій, захищає суспільство від негативних наслідків надмірної урбанізації. Саме тому Законом України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» від 15 травня 1992 року визначав його розвиток як пріоритетний.

З часу набуття Україною незалежності прийнято понад 150 законів, пов’язаних із сільськогосподарською діяльністю та селом, спрямованих на підвищення рівня життя сільського населення. Однак вони торкнулись лише юридичної сторони власності, а до змін у виробництві та поліпшення життя людей як на селі, так і Україні взагалі не призвели. Більш того, ситуація і досі продовжує залишатися досить складною. Зі спробами посилення ринкових тенденцій, сільське господарство як галузь із сезонним виробництвом і уповільненим оборотом капіталу була поставлена ще в гірші умови ніж інші сфери виробництва. Так, індекс зростання цін на продукцію сільського господарства за 1991 – 2007 роки виявився у 7 разів нижчим порівняно з промисловими товарами, що посилило «ножиці цін».

Виникає питання про причини  такого стану справ. Щоб краще розібратися в проблемах агарного сектора, відображених у даній дисципліні треба ретельно дослідити специфіку цієї сфери, які пов’язані з цілим комплексом причин від збереження в значній мірі його доринкового середовища як домінуючого, особливостями галузі, специфікою проведення в ньому реформ, ментальності українця та багато чим іншим.

Середовище виробничої структури постіндустріальних (постринкових) країн Західної Європи та Північної Америки в сільському господарстві принципово інше. В ньому на відміну від України переважають високопродуктивні сімейні ферми. У Західній Європі вони за величиною земельної площі, зайнятості та бізнесу умовно діляться на великі, середні та малі. Найбільше великих ферм у Голландії, Великобританії, де ферми за цими трьома групами розподіляються рівномірно – по третині на кожну групу. В Італії та Іспанії істотний відсоток припадає на малі ферми – 70-80%. У США великі ферми – це спеціалізовані високопродуктивні підприємства, що виробляють яйця, м'ясо птиці та свинину і досить часто вертикально інтегруються з підприємствами, які переробляють і збувають продукцію. Ферми та інші сільськогосподарські виробництва, які перебувають у власності держави, практично відсутні, за винятком науково-дослідних організацій.