Теорія аграрних відносин та аграрна політика

Сукупні витрати виробництва  складаються із вкладених ресурсів землі, праці та капіталу, залучених у трансформацію фізичних властивостей товару (розміру, ваги, кольору, місце розташування, хімічного складу тощо), в укладання угод: визначення захисту та забезпечення права власності на товари. Під трансформаційними витратами маються на увазі витрати виробництва в неокласичній теорії виробництва. Вони зменшуються через ефект масштабу в міру того, як розмір господарств збільшується.

Однак трансакційні витрати збільшуються, коли виникає необхідність взаємодії між економічними агентами. Трансакційні витрати зазвичай охоплюють і витрати на пошук інформації, переговори, перегляд цінних паперів, контроль за координацією та реалізацією. Допускається, що вони збільшуються разом із розміром господарства, оскільки на великих господарствах складніше координувати робочу силу.

Значення трансакційних витрат як показника роботи ринку  в Україні, не є єдиним аспектом налагодженості роботи ринку в Україні. Важливо провести розподіл пучка форм власності з відповідною його оплатою власниками, але про це було забуто. І цілком розумно, так як при невирішеності цього питання легше було прибрати до своїх рук колись народні багатства країни. І тому реформатори не спішили робити прозорим юридичні аспекти власності. 

Отже, трансакційні витрати важливі для визначення інтенсивності використання всього, у тому числі і робочої сили. Якщо управлінці (менеджери) не будуть зацікавлені контролювати робітників і виконання трудових угод, це, ймовірно, матиме негативно позначитися на продуктивності праці.

Назвемо причини, які  зумовили високі трансакційні витрати  і вплинули на збитковість великих  громадських господарств:

1. Участь керівництва та його зацікавленість у контролі за виконанням трудових угод. У колективних господарствах суперечності між керівництвом, працівниками і пенсіонерами завжди загострені, а інтереси не спрямовані на реалізацію кінцевої мети – отримання прибутку.

Якщо керівник не є  власником господарства і його прибуток не залежить від економічної продуктивності, то його зацікавленість у контролюванні робітників буде обмеженою. Якщо керівник є членом колективу, то він зацікавлений у тому, щоби бути переобраним. Отже, він має зауважувати реакцію колективу на свою діяльність. Самі працівники здебільшого не зацікавлені в підтриманні дисципліни. Трансакційні витрати будуть великими у колективних господарствах, де керівник обирається загальними зборами, а його зарплатня безпосередньо не залежить від продуктивності господарства і сторонні власники акцій не здійснюють за ним контроль.

2. Труднощі, пов’язані з припиненням неприбуткової діяльності.  Навіть якщо певна ділянка роботи буде визнана неприбутковою, працівники, котрі займаються цією діяльністю будуть активно протистояти її припиненню. Можна очікувати, що члени колективу, на яких рішення про припинення певної діяльності матиме негативний вплив, будуть намагатися залучитись до процесу прийняття рішень набагато активніше, ніж інші.

3. Контроль  за якістю праці. Ця діяльність потребує великих трансакційних витрат. Якщо якість одних видів робіт, наприклад, оранку, можна легко перевірити, то інші, наприклад, розпилення пестицидів, відгодівля худоби та інше, згідно зі встановленими нормами, вимагають постійного контролю.

4. Можливість  альтернативних робіт. Ведення особистого підсобного господарства, наприклад, впливає на їх віддачу в колективних сільськогосподарських підприємствах. Якщо працівники можуть вільно використовувати час для альтернативних занять, то вони будуть охоче ухилятися від роботи на підприємстві, залишаючи силу для роботи на власній земельній ділянці, діяльність від якої є більш прибуткова.

5. Використання ресурсів громадського господарства на присадибних ділянках селян. Працівники колективних господарств дуже часто зацікавлені у використанні майна громадських господарств для власних потреб. Керівники господарств, щоб бути обраними на новий термін, відповідно, цих проблем не «бачать», що стає однією з причин неефективності великих господарств.

6. Зміни технологій. Трансакційні витрати у колективних господарствах можуть бути меншими, якщо вони легко переходять до працезберігаючих технологій. Таку можливість більше мають галузі рослинництва і меншу – тваринництва.

7. Стимулювання до праці та її мотивація. Якщо оплата праці залежить від її кількості та якості, то працівник буде зацікавлений працювати добре і, відповідно, зросте дисципліна та продуктивність праці. Посилення мотивації можливо здійснити через велику різноманітність систем оплати праці. Мотивація праці значно підвищиться, якщо її працівники будуть брати участь у розподілі прибутку й отриманні дивідендів на капітал, укладений у підприємство.

Звертаючись до зарубіжного  досвіду функціонування колективних  господарств, слід відмітити, що у різних країнах колективні форми ведення господарства поширювались по-різному. Здебільшого, поява цих форм господарювання мала ідеологічне забарвлення і була пов’язана із поширенням лівих ідей у країнах Західної Європи.

Так, наприклад, в Італії перше колективне господарство було створене у 1886 році поблизу міста Кремони. Організація колективних господарств була настільки значною, що цими проблемами почав серйозно займатися відомий український економіст М. І. Туган-Барановський.[112] У період проведення реформи після Другої світової війни в Італії було прийнято декілька законодавчих актів, які сприяли розвитку колективних сільськогосподарських підприємств. У 70-80-х роках ХХ століття тут існувало 3-4 тис. кооперативів, які займали 3-4% сільгоспугідь на території країни.

Колективні підприємства набули значного розмаху під час  франкістського правління в Іспанії, де їх чисельність досягла 3 тисяч, а кількість членів становила від 5 до 50 осіб.

Відома така форма  зарубіжного колективного  сільськогосподарського підприємства, як кібуци. В Ізраїлі кібуци – це комуни з колективною формою господарювання, розподілу і громадського життя. Оскільки земля в Ізраїлі націоналізована, то кібуцам вона надана у користування. Будучи виправданою в умовах колонізації Палестини, ця форма господарювання за сучасних умов втрачає свою ефективність, існуючи лише завдяки серйозній державній допомозі.

Прийняті в 60-х роках  ХХ століття у Франції аграрні  закони сприяють створенню об’єднань  фермерських сімей. На межі ХХІ століття такою формою колективного ведення сільського господарства у Франції було задіяне понад 10% селянських сімей. Вони займають понад 11 % сільгоспугідь, а середній розмір оброблюваної ними землі становить приблизно 70 га.

Надзвичайно рідкі випадки  створення колективних сільськогосподарських підприємств у країнах Північної Америки – США і Канаді. Але в країнах Латинської Америки внаслідок аграрних реформ 60-70-х років ХХ століття вони почали інтенсивно створюватися. Практично у всіх країнах Латинської Америки землі, конфісковані у великих землевласників-латифундистів, передавалися у колективне  господарювання. Будучи за соціально-економічною природою дуже подібними до радянських колгоспів і радгоспів, вони засвідчили свою низьку ефективність і зазнали трансформаційних змін [53].

Характеризуючи особливості  функціонування цієї форми господарювання в Україні, професор В. Я. Месель-Веселяк говорить про те, що сільськогосподарські підприємства (колгоспи, радгоспи, міжгосподарські підприємства) у 1990 році, використовуючи 93,7% сільськогосподарських угідь, виробили 69,4 % продукції, у 1999, тобто на початок реформування галузі,– відповідно на 82,2% угідь виробили 38,3 % продукції (у тому числі – 46,6% рослинницької та 30,1% – тваринницької), а у 2009 році ці показники дорівнювали 46,3 і 39,9% (39,2% – рослинницької та 40,9 % – тваринницької). Для порівняння слід сказати, що, наприклад, у господарствах населення такі показники у 1990 році становили 6,3 і 30,6%, у 1999 – 15,1 і 60,7%, а в 2009 році – 42,7 і 55,2%.; у фермерських господарствах у 1999 році – 2,7 і 1% а в 2009 році – 11 і 5%.

Створення господарських  структур ринкового типу, в деякій мірі, в останні роки, почало відігравати  позитивну роль у збільшенні виробництва  продукції в сільськогосподарських  підприємствах. Якщо у 1990 році на 100 га сільськогосподарських угідь було вироблено валової продукції на суму 260 тис. грн., а у 1999 році – 82, то у 2009 році – 241 тис. грн., у тому числі продукції рослинництва – відповідно 128, 50 і 143 тис. грн. Отже, рівень інтенсивності використання земель сільськогосподарськими підприємствами при виробництві продукції рослинництва у 2008 році перевищив показники 1990 року на 23 %, у 2009 році – на 11,7 %, а показник 1999 року – відповідно у 3,2 і 2,9 раза. Значно підвищився в останні роки рівень розвитку тваринництва. Так, у 1990 р. на 100 га сільськогосподарських угідь було вироблено продукції на 132 тис. грн., у 1999 р. – лише на 32 тис. грн., у 2008 р. – вже на 88 і 2009 р. – 98 тис. грн. [64] 

Особисті  підсобні господарства

У класичному розумінні під особистими підсобними господарствами (ОПГ) слід розуміти залежну від громадських господарств форму виробництва, яка ґрунтується на державній власності на землю й особистій власності на дрібні, незначні засоби виробництва і вироблений продукт. ОПГ як елемент економіки виникло у зв’язку з процесами колективізації на селі в 30-х роках. Колективізація селянських господарств передбачала усуспільнення їх польових земельних наділів. Присадибні ділянки в розмірах, які передбачав Статут колгоспу, залишалися селянам для вирощування городніх культур. Пізніше земельними ділянками наділялись робітники радгоспів і службовці сільської місцевості.

Причиною виникнення ОПГ став дуже низький рівень розвитку виробництва, передусім, слабка матеріально-технічна база усуспільненого сільського господарства. Наприклад, у 1940 році на створений колгосп припадало 0,5 тисяч га землі, 24 корови і два трактори. Тому рівень виробництва сільськогосподарської продукції не задовольняв потреби країни. Так, у 1940 році в розрахунку на жителя країни вироблялося 35 кг овочів, 6,7 кг м’яса, 173 кг молока і 14 яєць. Отже, громадські господарства не могли в достатній кількості забезпечити населення продуктами харчування. Для компенсації потреб вирішено було дозволити ведення особистих підсобних господарств.

Виходячи з вищенаведеного, не слід ототожнювати ОПГ з малим приватним господарством. По-перше, земельні ділянки, що перебували у користуванні населення, становили власність держави, а у всіх суспільно-економічних формаціях, окрім первісного, земля була приватною власністю, розпоряджатися нею власник міг на власний розсуд.

По-друге, земельні ділянки були відведені  під чітко визначену мету –  виробництво продуктів харчування і реалізація їх надлишків з метою отримання доходу. При цьому держава обмежувала розміри підсобного господарства споживчими нормами.

По-третє, ОПГ не були окремим соціально-економічним  укладом. Населення, яке займалося особистим господарством, не належало до особливої суспільної групи. Місце кожного в суспільстві визначалося його роботою в громадському господарстві.

По-четверте, ОПГ не могли існувати без певної участі громадського господарства. Велося воно на державній землі, а  значна кількість робіт виконувалася громадськими засобами виробництва.

Від початку свого існування і дотепер ОПГ виконували і виконують такі наступні функції:

1. Забезпечення населення  продуктами. В різні періоди на ОПГ припадало від четвертої частини до третини валового виробництва сільськогосподарської продукції, а у 2000 році – близько 60%, причому, дана тенденція з року в рік усе більше посилюється. ОПГ не тільки забезпечувало сільське населення високоякісними продуктами харчування, а й виконувало суттєву роль у формуванні додаткових продовольчих ресурсів міста.

2. Підвищення доходів сільського населення. В середині 80-х років питома вага доходів ОПГ у сукупному доході колгоспної сім’ї наближалася до 30%. Дохід, який отримують власники підсобних господарств, існує в натуральній і грошовій формах. Оскільки ОПГ за суттю є споживчим, то основна частина доходів як у минулому, так і в наш час має натуральну форму. Важлива роль у збільшенні грошових доходів населення належала і продовжує належати продуктовому (колгоспному) ринку.

3. Раціональне використання  землі, кормів та інших ресурсів  аграрного сектора. Інтенсивніше, ніж у громадських господарствах використання землі, було зумовлено невеликими за площею присадибними ділянками колгоспників і працівників радгоспів. Обмеженість землі компенсувалася кращим, своєчасним обробітком ґрунту, доглядом за рослинами, економним використанням кожного квадратного метра землі.

4. Особисті підсобні  господарства – це сфера залучення  надлишкових трудових ресурсів  міста, що з’явилися внаслідок банкрутств підприємств, їх реструктуризації. ОПГ становить форму продовження трудової активності пенсіонерів та осіб із обмеженою працездатністю. Вони дають змогу ефективніше використовувати трудові ресурси села в міжсезонний період.

5. Важливими функціями  ОПГ є також виховна і рекреаційна. 

Основну мету ОПГ у радянський період становило виробництво продуктів харчування, а тому існує думка, що воно входить до структури АПК, переважно до другої його сфери – сільськогосподарського виробництва. Насправді, в цей період ОПГ мали з цією сферою найтісніші відтворювальні зв’язки. Вони були розташовані на землях, якими володіли колгоспи і радгоспи. Громадський і особистий сектори сільськогосподарського виробництва АПК взаємно відтворювали частини засобів виробництва. Так, громадські господарства забезпечували ОПГ пасовищами для худоби, колгоспи та радгоспи продавали населенню поросят, молодняк великої рогатої худоби і птицю. В свою чергу, населення реалізувало через громадські господарство вирощену худобу і м'ясо. Майже всі види кінно-ручних і механізованих робіт на присадибних ділянках виконувалися за допомогою техніки колгоспів і радгоспів, зооветеринарного обслуговування, також здійснювали громадські господарства.

ОПГ було пов’язано також з іншими сферами АПК. Найменш інтенсивно вони простежуються з галузями першої сфери, яка забезпечувала підсобні господарства необхідними матеріальними ресурсами і технікою. Промисловість виробляла обмежену кількість малогабаритної техніки, інвентарю, які сприяли би зменшенню трудових затрат і підвищували продуктивність праці в ОПГ.