Теорія аграрних відносин та аграрна політика

Однак при всій різниці у формах власності вони мають одну особливість яка витікає із стану розвитку постринкового типу господарювання, де в основі відносин лежить розгалужена мережа соціально-технологічних зв’язків. Звідси, на перший погляд, приватна юридична форма власності має по суті більше ознак суспільної, а не приватної власності та тому може нормально відтворюватись за умови злагоджених дій з боку суспільства. Навіть тоді, коли вона юридично закріплена як приватна, суспільство через державу низкою законів, усвідомлено до процесу виробництва, створює умови зі стимулювання або обмеження діяльності селян, направляючи їх дії в русло суспільних інтересів.

У складі агропромислового комплексу будь якої більш-менш розвинутої країни світу можна виділити чотири основні сфери:

1. Галузі промисловості, що поставляють сільському господарству засоби виробництва, а також галузі, зайняті матеріально-технічним і сервісним обслуговуванням сільського господарства.

2. Безпосередньо  сільськогосподарське виробництво.

3. Галузі, що забезпечують доведення сільськогосподарської продукції до  споживача, і у тому числі її заготовку, переробку, зберігання, транспортування, реалізацію.

4. Соціальна  і виробнича інфраструктура, що  забезпечує умови виробництва  і життєдіяльності людини як  транспортно-шляхове господарство, зв'язок та інші сфери.

Визначення об’єкта та предмета дослідження взагалі витікає із сфери дослідження аграрних відносин, а потім економіки в Україні, що має свої особливості, які потребують відповідного аналізу для з’ясування закономірностей їх функціонування. Після чого можна зробити висновки щодо вдосконалення дій суспільства у даній сфері, у різних суспільних системах і особливо в Україні.

 

2. Об’єкт та  предмет дисципліни

 

Об’єктом даної дисципліни є процеси господарювання в аграрній сфері з виходом на національну трансформаційну економіку України.

Виходячи з вище зазначеного, можна виділити дві сторони вивчення проблем, що відображаються в даному курсі як позитивний та нормативний аспекти. Причому обидва досліджуються через призму зазначеної вище української дійсності. Перша – теорія аграрних відносин, становить складову економічної теорії, сферою дослідження якої є виробничі відносини людей та сили їх спонукальних мотивів, що виникають у сільському господарстві і вимірюються у грошах.

На основі відповідного способу виробництва формується аграрна політика, яка маючи певну самостійність, активно впливає на аграрну економіку. Остання в свою чергу позначається на аграрній сфері, яка або пришвидшує або гальмує її розвиток. Позитивний вплив аграрної економіки виявляється за наявності науково обґрунтованої теорії аграрних відносин і аграрної політики.

Виходячи з цього, цілком правомірно вважати, що предметом дослідження курсу є теорія аграрних відносин як органічна частина економічної теорії, що досліджує економічні відносини та спонукальні мотиви людини, підприємств і держави  в аграрній сфері, яка реалізується в аграрній політиці. При цьому, в економічній літературі існують і інші визначення предмета. 

 

3. Метод дисципліни

 

Методом економічної теорії як і її підрозділу – теорії аграрних відносин є, з одного боку, дослідження того, що є об’єктивним та існує незалежно від волі та бажання людей. Це вивчає політична економія (позитивний підхід). З іншого, відбувається вихід теорії в практичну площину, яке здійснюється в межах предмета економікс та аграрної політики  (нормативний підхід). Таким чином, у курсі використовуються напрацювання методів як політичної економії, так і економікс. На першому, підготовчому, етапі дослідження суспільства використовували індуктивний метод, що передбачає збирання, систематизацію й узагальнення фактів, причетних до проблеми, що аналізується.

Дотримуючись масових, достовірних, типових фактів, індуктивний метод дає змогу віднайти спільне в досліджуваних фактах чи явищах. Він дозволяє в одиничному відшукати загальне, і допомагає на базі виділення останнього систематизувати зібрані факти. Вони і стають основою наукового методу, що здійснюється через метод дедукції , коли вивчені факти розглядаються в русі від найпростішої економічної форми до найрозвиненішої.

            Пізнавальний аспект економічної теорії розширився і мав за мету дослідити ще й сили спонукальних мотивів людини, які можна з’ясувати через аналіз відносин попиту і пропозиції і їх взаємодії  як зрівноваженої ціни. З іншого боку з появою економікс предмет політичної економії розчинився в новій дисципліні – «Економікс» де його визначення А.Маршаллом, з однієї сторони зробило її наукою про багатство (політична економія у смітівському розумінні слова), а з іншої про спонукальні мотиви людей, які вимірюються у грошах. Таким чином, відбулось розширення предмета «Політичної економії», що мало наслідком перетворення даної науки в «Економікс» і дозволило безпосередньо вивести її на практику господарювання.

Іншим аспектом проблеми стало визначення поведінки людей у межах функціонування сукупного суспільного капіталу, через здійснення зв’язків на макрорівні. Це проявляється в економічній політиці держави, яка повинна враховувати ступінь розвитку економіки, а також її специфіку в такій сфері, як аграрна. Про неї писалось раніше. Цей аспект буде розглянутий у другій частині курсу.

 

4. Основні структурні елементи курсу

 

Виходячи з вище наведеного аналізу стану аграрного сектора, буде поставлено питання про раціональність його побудови та функціонування в плані існуючих напрямів розвитку і перспектив покращення діяльності. Іншими словами, позитивний аналіз проблеми буде доповнений нормативним підходом, тобто, її практичним аспектом. Звідси даний курс «Теорія аграрних відносин та аграрна політика» розпадається на дві частини, що наведені нижче.   

Частина 1. «Теорія  аграрних відносин» є безпосереднім продовженням розгляду цих відносин з позицій економічної теорії. Відмічена частина є своєрідним поглибленим матеріалу, який вже був розглянутий в курсах політичної економії, мікро- та макроекономіки, історії економіки та економічних вчень та інших дисциплінах економічної теорії.

Першою проблемою, з’ясування якої дозволяє розібратися в особливостях аграрних відносин будь якої держави, в тому числі і України є вивчення аграрних відносин в умовах трьох соціально-економічних систем: доринкової, ринкової та постринкової.

Даний аналіз в умовах ринкових зв’язків як визначальних дає можливість розкрити найбільш загальні практичні підходи до з’ясування спонукальних мотивів людей, як з боку попиту так і пропозиції, які знаходять своє відображення в рівноважній ціні. Вона буде розглянута в двох аспектах: як ціна самої землі так і продукції, що на ній виробляється.

Після цього досліджуватимуться питання фінансово-кредитних відносин та оподаткування з урахуванням специфіки цієї галузі, що знаходить своє відображення в особливостях дії механізму аграрного сектора економіки України.

Усе це дає можливість провести точний аналіз сутності аграрних відносин як узагалі, так і в Україні. Остання переживає трансформаційний тип, від доринкового в ринковий, що визначає її магістральний шлях розвитку, який дасть можливість відпрацювати найбільш ефективну політику в даному секторі.

Частина 2. «Аграрна політика» є однією зі складових частин економічної політики. Цей  розділ присвячений конкретній діяльності держави і санкціонованих нею суспільно-правових інститутів щодо формування культурних, соціальних, правових і економічних умов життя сільського населення.

Однак спочатку необхідно  встановити загальне в проблемі як сутність економічної політики, її співвідношення з аграрною економічною політикою, як її складовою частиною. І нарешті показати сучасну аграрну економічну політику, що дозволить показати її сильні та слабкі сторони. Останнє визначить необхідність її коригування та конкретні форми реалізації цього процесу через зміни у формах власності, інфраструктурі ринку, фінансово-кредитній, податковій та ціновій політиці держави в аграрній сфері.

Посилення дії ринкових відносин в аграрному секторі  буде розглянуто через необхідність одночасного запуску деяких нових  форм постринкового типу, таких як прогнозування та планування, які повинні стати ключовими інструментами нової аграрної політики одночасно із посиленням інноваційної діяльності в цій сфері економіки.

Результатом подібних змін повинні стати і зміни в  соціальному аспекті, в удосконаленні управління АПК та розвитку сільських територій, що  відобразиться у способі життя сільського населення.

Враховуючи посилення  дії  процесів інтеграції та глобалізації після вступу нашої держави в СОТ, необхідно визначити позитивні та негативні наслідки подібного кроку та корективи, які виникнуть у сільському господарстві України в умовах входження його у світову економіку.

 

5.  Місце та завдання дисципліни в системі економічних наук

 

Складні завдання, що постали  перед аграрним сектором України  можна вирішити за умов ґрунтовного аналізу економічною наукою через низку дисциплін загально економічного профілю як політична економія, мікро- та макроекономіка, історія економіки та економічних учень, економіка сільського господарства, фінанси, кредит, маркетинг, правознавство тощо. З поміж наведених економічних наук економічна теорія посідає чільне місце, становлячи методологічну основу системи економічних наук, у тому числі й даного курсу.

Звідси теорія аграрних відносин та аграрна політика у своєму розвитку повинна враховувати досягнення інших наук як гуманітарного циклу – філософії, політології, історії, соціології та інших. Не може обійтись вона і без математичних методів, адже вони є способами та прийомами економічної науки та прикладної математики, що використовуються для кількісного аналізу фактів економіки загалом чи її складової частини, окремих процесів та явищ.

Курс також тісно пов'язаний з природничими науками – землеробством, рослинництвом, тваринництвом та іншими науками і тому змушений вникати в процеси відтворення природних ресурсів та навколишнього середовища.

Суттєвий вплив на розвиток аграрної економічної науки  має правознавство – наука про сукупність, установлених державою, законодавчих норм, у тому числі в аграрній сфері, зв'язок між якими встановлюється через законодавчо врегульовані норми. Останні мають далеко не формальну основу, а тому по різному можуть впливати на процеси господарювання в суспільстві від позитивних до негативних.

При цьому курс не буде торкатися деталей відмічених наук та дисциплін. Його мета більш глобальна. Через відкриті закономірності інших наук виявити логіку розвитку суспільних процесів і допомогти їм відпрацювати деталі господарського механізму. Тому головними науками у цьому будуть політична економія та економікс (мікро- та макроекономіка).

Виходячи з вище наведеного, завдання курсу можна звести до такого:

1. Дослідження специфіки аграрної сфери і землі як особливої сфери матеріального виробництва в умовах дотоварних, капіталістичних і посткапіталістичних форм відносин. 
2. З’ясування специфіки прискорення переходу аграрного сектору Україну від дотоварної форми до капіталістичної з використанням елементів постринкових зв’язків.
3. Аналіз власності на землю та ринку землі.
4. Вивчення ринку сільськогосподарської продукції та дії відносин попиту і пропозиції в ньому. 
5. Розгляд агропромислової інтеграції.
6. Дослідження напрямків та особливостей аграрної політики.  
7. Допомогти студентам у підготовці  подальшого викладання дисциплін з курсу економічної теорії та майбутній практичній діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЧАСТИНА 1. ТЕОРІЯ АГРАРНИХ ВІДНОСИН

 

ТЕМА 2. Аграрні відносини в умовах різних суспільних систем

 

План

1. Аграрні відносини в докапіталістичних формаціях.
2. Основні риси аграрних відносин в умовах капіталізму:

а) земельна рента та орендна плата;

б) монополія на землю  як об’єкт господарювання і диференційна земельна рента;

в) абсолютна та монопольна земельні ренти;

г) ціна землі та її динаміка.

3.  Основні особливості аграрних відносин постринкової системи.

4. Історичні особливості та специфіка розвитку аграрного сектора економіки України.

5. Особливості ринкової трансформації аграрного сектора в умовах перехідної економіки України:

а) формування нової соціально-економічної  та організаційної структури;

б) структура аграрного  сектора України та чинники, що на неї впливають;

в) попередні результати аграрної реформи.

   

1. Аграрні відносини  в докапіталістичних формаціях

 

Виробничі відносини в аграрному  секторі економіки у докапіталістичних формаціях характеризуються у значній мірі як позаекономічні, де основним об’єктом взаємодії між виробниками була земля. Відносини з приводу неї виступають найважливішим аспектом, що характеризує стан доринкових суспільств, де земля є визначальною передумовою існування всіх верств населення, забезпечуючи найбільш важливу основу існування людства – продукти харчування.