Вивчення та розвиток рівня розвитку уяви дітей молодшого шкільного віку

Розвиток навчальних інтересів прямо залежить від організації навчальної роботи.

Тому вчителю необхідно орієнтуватися на закономірності розвитку інтересів молодших школярів, пам'ятати, що розвиток йде від простого до складного, від відомого до невідомого, від близького до далекого, від опису до пояснення. Для виховання навчальних інтересів важливо дотримуватися принцип: чим молодші учні, тим наочніше має бути навчання і тим більшу роль має відігравати активна дія.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3 Ігрові технології при комплексному розвитку психокорекції уяви у дітей молодшого шкільного віку

Діагностика та корекція психологічної готовності дітей до навчання в школі – один із пріоритетних напрямків практичної психології освіти, предмет численних досліджень вітчизняних і зарубіжних психологів.

Діагностика – вчення про методи і принципи розпізнавання хвороб і постановки діагнозу; процес постановки діагнозу.

Психодіагностика – це розділ психології , що вивчає принципи , методичні прийоми і засоби побудови та застосування діагностичних процедур з метою визначення значень деяких психологічних феноменів , що дозволяють встановити діагноз.

Психокорекція – один з видів психологічної допомоги; діяльність, спрямована на виправлення особливостей психологічного розвитку, що не відповідають оптимальної моделі, за допомогою спеціальних засобів психологічного впливу; а також – діяльність, спрямована на формування у людини потрібних психологічних якостей для підвищення його соціалізації та адаптації до мінливих життєвих умов.

Методичні рекомендації з організації діагностичної та корекційної роботи в школі:

Для організації найбільш ефективної корекційної роботи в школі необхідно враховувати принцип провідної діяльності, який виступає основним механізмом формування психологічних новоутворень.

Принцип управління технічним розвитком, пов'язаний з уявленням про провідну роль навчання в психічному розвитку дитини.

Заняття проводяться в спеціальному кабінеті сенсорного розвитку. Форми, організації дітей на занятті можуть бути самими різними: сидячи півколом на стільцях або на килимі, перебуваючи за одномісними партами або розташувавшись в різних кінцях кабінету.

При плануванні корекційних занять необхідно чітко продумувати формулювання цілей заняття , відбір конкретних методик і технік для роботи, підготовку необхідних матеріалів і устаткування, вибір форми організації дітей на занятті.

Облік специфіки оволодіння дітьми з інтелектуальною недостатністю сенсорними еталонами;

Надання дозованої допомоги, «адресної» корекційно-педагогічної підтримки, забезпечення мовного опосередкування всіх розумових дій та операцій дитини, її емоційної стимуляції ;

Формування пізнавального інтересу через використання прийомів роботи, активізують діяльність самої дитини;

Розумне поєднання вербального матеріалу і наочної основи , ігрової та практичної діяльності , значущих для дітей реальних ситуацій ; використання адекватних технологій прикладної спрямованості;

Пропедевтичний характер заняття: підбір завдань, що підготовляють до сприйняття нових і важких тем або, навпаки, закріплюють отримані знання;

Виклад інформації невеликими частинами, з поступовим ускладненням і закріпленням через багаторазове використання вправ, завдань, дидактичних ігор.

З метою отримання максимального педагогічного ефекту будь-яке заняття організовується за умови позитивного емоційного ставлення у дитини.

Корекційно-розвиваючі заняття повинні сприяти оволодінню дитиною основними компонентами інтелектуальної діяльності: мотиваційно-орієнтовним (вміння прийняти інструкцію в повному обсязі), операційним (способи дії, досягнення результату), контрольно- оцінними (вміння проконтролювати хід роботи і адекватно оцінити її результати). Від того як зуміє педагог-психолог організувати корекційні заняття, використовувати різні види діяльності, в значній мірі залежить їх ефективність.

При корекції поведінки молодших школярів з труднощами в навчанні ефективної стала системна робота багатопрофільної команди. Такий підхід враховує глобальну природу дитячих проблем і об'єднує в роботі вчителя, логопеда, ігрового терапевта, вчителів-дефектологів і шкільну медсестру.

Оскільки ігровий терапевт зазвичай краще вміє описати структуру динамічних взаємозв'язків у дитини, його позиція виявляється унікальною: на нарадах команди він допомагає об'єднати всі аспекти розвитку, що викликали труднощі в навчанні. Труднощі в навчанні не розвиваються ізольовано. Вони поширюються всередині системного утворення, званого «дитина» і в такій же мірі впливають на емоційний і соціальний добробут дитини, як і на успішність навчання. Отже, таким дітям теж потрібна ігрова терапія.

Кранц (Р. Kranz, 1972 ) запропонував новий підхід до задоволення психологічних потреб дітей у початковій школі; він розробив програму, в рамках якої дванадцять добровольців з числа вчителів початкової школи протягом десяти тижнів навчалися проводити ігрову терапію з дітьми в своїй школі (але не у своєму класі). Сеанси проводилися до і після занять, у вільні для вчителя, годинник. Всі вчителі відзначали зросле прагнення до позитивного відношення до дитини. Кранц відзначає позитивні зміни у дітей, які проявляються в тому, що вони стали менш напруженими, більш відкритими для навчання та більш адекватними у відносинах з однолітками. Діти, що зазнавали труднощі у відносинах з дорослими в школі, менше побоювалися загрози з їхнього боку і в їх присутності відчували себе більш комфортно.

Ігрова терапія широко використовувалася в різних типах психіатричних установ, у тому числі в денних психіатричних таборах, лікарнях для дітей, де є спеціальні палати для цілої родини – таким чином, підкреслюється важливість взаємодії сім'ї в процесі гри для індивідуального розвитку, психіатричних денних стаціонарах і вечірніх психотерапевтичних консультацій для дітей в інтернатах та дитячих будинках.

Комплексна психолого-педагогічна ігрова діагностика – це поглиблений і всебічний аналіз особистості дитини: виявлення позитивних сторін, недоліків та їх причин, спрямований на вирішення практичних завдань – гармонізацію розвитку особистості та підвищення ефективності цілісного педагогічного процесу.

Її метою є раннє виявлення ознак і проявів соціально-педагогічної занедбаності дітей – визначення рівня деформації і характеру дисгармонією різних сторін, якостей і властивостей особистості, виявлення шляхів і способів їх профілактики та корекції; прогнозування подальшого розвитку дитини.

Змістовними критеріями діагностики в розглянутому випадку мають стати:

а ) відсутність патології розвитку;

б) несприятлива соціально-педагогічна ситуація розвитку;

в) неадекватна, невідповідна віковим вимогам та індивідуальним можливостям активність дитини як суб'єкта спілкування та діяльності;

г) нерозвиненість дитини як суб'єкта самосвідомості;

д.) загальна средовая адаптація;

е) педагогічна труднощі дитини.

Названі критерії виведені з сутнісних характеристик соціально- педагогічної занедбаності в дитячому віці і експериментально підтверджених іманентно притаманними їй ознаками і проявами.

Методичними критеріями комплексної діагностики занедбаності в дитячому віці можуть служити: об'єктивність, попередження упередженості; виявлення домінуючих тенденцій, вивчення явищ, станів і процесів у розвитку; діагностика цілісної індивідуальності, єдність вивчення дитини та соціального середовища, необхідність, достатність і взаємодоповнюваність використовуваних методів; єдність діагностичних і прогностичних функцій; валідність, надійність і коректність; співпрацю з дитиною, його вивчення в процесі діяльності та спілкування.

Ігрова психолого-педагогічна діагностика – система попереджувальних заходів, пов'язаних з усуненням зовнішніх причин, факторів і умов, що викликають ті чи інші недоліки в розвитку дітей.

Рання профілактика занедбаності безпосередньо пов'язана з якістю виховно-освітнього процесу і тому носить общепедагогический характер. Залежно від віку дитини можна виділити чотири групи методів профілактики:

А. Стимулювання і мотивація навчально-пізнавальної та ігрової діяльності: пізнавальні ігри, створення ситуацій емоційного переживання, створення ситуацій цікавості, створення ситуації опори на життєвий досвід, створення ситуацій успіху в навчально-пізнавальної та ігрової діяльності.

Б. Організація життя і діяльності дитячого виховного колективу: створення ситуацій особистісної і групової перспективи, колективні ігри, вироблення колективно-єдиних вимог, колективні змагання, колективне самообслуговування.

В. Спілкування і взаємодія в різних ситуаціях: повага, педагогічна вимогливість, переконання, засудження, розуміння, довіру, спонукання, співчуття, педагогічне застереження, аналіз вчинку, рішення конфліктної ситуації.

Г. Психолого-педагогічний вплив і стимулювання активності дитини: приклад, роз'яснення, очікування радості, зняття напруги, звернення до самолюбства, самоповаги, звернення до любові, співчуття, сорому, почуття прекрасного, вимога, навіювання.

Основними засобами ігрової педагогічної корекції дисгармонії розвитку, емоційної нестабільності, нерозвиненості довільності поведінки є розуміння, співчуття з боку педагога, зняття напруги, раціоналізація виховно-освітнього процесу, вирівнювання (підтягування) культурно-освітніх можливостей дітей. Важливу роль відіграє метод особистісної перспективи, що створює у дитини віру в свої можливості.

Довіра до дитини, формування реально усвідомлюваних і реально діючих мотивів його поведінки, аналіз конфліктних ситуацій, в які він часто потрапляє, особистий приклад педагога, подальший позитивний вплив педагога своїм авторитетом на відносини дитини з однолітками, допомагають коригувати високу тривожність запущених дітей, долати труднощі спілкування, неадекватність поведінки і підвищують тим самим соціальний статус дитини.

Значна роль у корекції ігрових і реальних відносин дітей, розвитку комплексу ігрових здібностей, спонуканні ігрової та навчально-пізнавальної мотивації навчання грають позитивне стимулювання, авансування успіху, підкреслення досягнень дитини, розгорнута оцінка результатів його діяльності (ігрової, навчальної) . Певний вплив на формування властивостей суб'єкта ігрової діяльності надають такі коригуючі методи, як керівництво рольовим взаємодією дітей у грі, рольової діалог педагога з запущеним дитиною, створення ситуації для творчого самовираження дитини в грі, збагачення предметного середовища.

В арсеналі педагога обов'язково повинні бути такі корекційні методи, як наочні опори в навчанні, коментований управління, поетапне формування розумових дій, випереджувальний консультування з важким темам. У силу особливостей навчальної діяльності запущених школярів потрібні навчальні ситуації з елементами новизни, цікавості, опора на життєвий досвід дітей, а також навчальне навантаження. Такі особистісні прояви, як порушення образу «Я» , неадекватна самооцінка, незадоволене домагання на визнання, комплекс неповноцінності дитини, можуть згладжуватися при безумовному прийнятті дитини, вибірковому ігноруванні його негативних вчинків, емоційному поглажуванні.

1.Роль інтересів у процесах діяльності виключно велика. Інтереси змушують особистість активно шукати шляхи і способи задоволення виникла у неї спраги знання і розуміння. Задоволення інтересу, що виражає спрямованість особистості , як правило, не призводить до його згасання , а внутрішньо перебудовуючи, збагачуючи і поглиблюючи його, викликає виникнення нових, інтересів, що відповідають більш високому рівню пізнавальної діяльності.

2. Розвиток навчальних інтересів прямо залежить від організації навчальної роботи.

Тому вчителю необхідно орієнтуватися на закономірності розвитку інтересів молодших школярів, пам'ятати, що розвиток йде від простого до складного, від відомого до невідомого, від близького до далекого, від опису до пояснення.

3. Ігрова терапія являє собою взаємодію дорослого з дитиною на власних умовах останнього, коли йому надається можливість вільного самовираження з одночасним прийняттям його почуттів лорослими.

Ігрова психолого-педагогічна діагностика – система попереджувальних заходів, пов'язаних з усуненням зовнішніх причин, факторів і умов, що викликають ті чи інші недоліки в розвитку дітей.

4 . Для розвитку провідних інтересів  необхідно постійне стимулювання і мотивація навчально-пізнавальної та ігрової діяльності: пізнавальні ігри, створення ситуацій емоційного переживання, створення ситуацій цікавості, створення ситуації опори на життєвий досвід, створення ситуацій успіху в навчально-пізнавальної та ігрової діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3 Вивчення та розвиток рівня розвитку

уяви дітей молодшого шкільного віку

3.1 Організація і методи дослідження

Мета дослідно-експериментального дослідження:

Вивчення та розвиток провідних інтересів молодших школярів

Завдання дослідно-експериментального дослідження:

1. Підібрати групи успішних і неуспішних учнів.

2. Визначити за допомогою анкети коло інтересів успішних і неуспішних школярів.

3. Провести психокоректувальну роботу з неуспішними школярами за допомогою методу ігрової терапії.

4. Оцінити вплив методу ігрової терапії на підтримку і розвиток інтересів у невстигаючих молодших школярів.

Для вивчення інтересів школярів використовувалася наступна анкета.

Анкета

1. Ким ти хочеш стати після закінчення середньої школи?

2. Які навчальні предмети ти любиш більше за інших?