Вплив "Я-концепції" на можливicть самореалізації особистості

Це поєднання у визначенні самосвідомості подвійності “Я” - як об'єкта і як суб'єкта - розглядається  багатьма дослідниками як найважливіша феноменологічна ознака самосвідомості. Така модель лежить в основі теорії В. Джемса [11, с. 157], Ч. Кулі, Дж. Міда, М. Розенберга [11, с. 157], які розглядали Я-концепцію як сукупність всіх уявлень індивіда про самого себе на основі самооцінки, тобто визначали Я-концепцію як результат самосвідомості. Отож залежно від специфіки теоретико-методологічних позицій психологи по-різному визначають свої завдання у дослідженні проблеми “Я”. Відповідно у тих психологічних концепціях, де акцент робиться на теорії особистості, “Я”, зазвичай, визначається як певна структурна єдність, цілісність, і найбільшу увагу дослідники приділяють її регулятивній функції. В контексті теорії свідомості акцентуються когнітивні особливості процесів самосвідомості, адекватність самооцінок тощо. Зокрема, І.С. Кон визначає образ “Я” як соціальну настанову, ставлення особистості до себе, котра налічує три компоненти: пізнавальний, емоційний та поведінковий (зазначені компоненти є основою для розгляду структури Я-концепції у багатьох дослідників) [8,с. 28]. На думку В.Б. Ольшанського, “Я-концепція - організована когнітивна структура, вибудована з власних переживань Я”.

Образ “Я” або ж Я-концепція  багатьма вітчизняними та закордонними фахівцями з психології розглядається  як різновид системи настанов, зокрема, особистісних стосовно самої себе (К. Роджерс, P. Берне, І.С. Кон, Г. Крайг, Ю.І. Матвеев, М. Розенберг, А.А. Начлаждян, Т. Шибутані та інших). Поняття “Я-концепція” зародилось в 1950 роках в феноменологічній (гуманістичній) психології (К. Роджерс, Р. Берне, А. Маслоу, Г. Олпорт та інші) результати дослідження проведені науковцями мають значиму цінність для нашої роботи, тому що на відміну від біхевіористів і фройдистів, вони розглядали цілісність людського “Я” та її особистісне самовизначення в мікросоціумі. При цьому значно вплинув на становлення даного поняття символічний інтеракціонізм (Ч. Кулі, Дж. Мід) та розуміння ідентичності Е. Еріксона [10,с. 214].

Таким чином, при аналізі вище розглянутих  концепцій щодо самореалізації особистості  спостерігається деяка схожість, хоча проглядається суттєва відмінність, а саме К. Роджерс оперує поняттям “Я-концепція” в більш широкому трактуванні, яке включає “Я” людини, Г Олпорт розглядає “Я-образ”, що входить в структуру “Я”, Р. Берне, - “Я-образ” є одним із компонентів Я-концепції індивіда. Узагальнюючи дослідження гуманістичного напрямку, на який ми орієнтуємось у нашій роботі, Я-концепцію потрібно розглядати як детермінанту поведінки особистості в трьох іпостасях:

1) як особа бачить себе;

2) як вона розуміє ситуацію, в  якій перебуває;

3) взаємодія цих аспектів, а саме  зміна поведінки людини залежить від її уявлень про себе [10,с. 198].

В науковій літературі висвітлюються  наступні принципи розуміння глобальної самооцінки (загальної самоповаги): конгломерат парціальних самооцінок, пов'язаних з різноманітними формами Я-концепції; самоставлення як інтегральна самооцінка, як ієрархічна структура, як переживання різного змісту (самовпевненість, самосприйняття, аутосимпатія).

Розглядаючи самореалізацію особистості  як складне утворення, структура якого складається з неподільно пов'язаних одиниць: самооцінки, рівня домагань, соціально-психологічних очікувань та образу “Я”, М.Й. Боришевський визначає останню складову як інтегральну форму самосвідомості людини. На думку вченого, становлення образу “Я” особи відбувається в процесі апробації нею вище вказаних одиниць впродовж певного часу та потребує набуття індивідом життєвого досвіду й відповідного рівня розвитку когнітивних та емоційних структур особистості, а в подальшому і власного образу “Я” [3, с. 75]. Аналізуючи структуру особистості, автор зазначає, що образ “Я” є тим своєрідним каркасом, який сприяє становленню різноманітних якостей людини (внутрішньої супідрядності, відносно інтегрованої спрямованості тощо) та є кермом особистості для вибору нею певної лінії поведінки, виступаючи загалом глобальним механізмом її саморегуляції, що сприяє зародженню почуття ідентичності, самототожності. Саме це дозволяє людині усвідомлювати необхідні межі між “Я” і “не-Я” [3,с. 76].

Отже, вивчення феноменів, які можна віднести до сфери “Я”, має досить складну і неоднозначну історію. Так, Ф.Г. Михайлів зазначає, що аналіз теоретичних концепцій вітчизняних і зарубіжних науковців переконує нас в тому, що образ Я - багатоканальна підсистема як єдиний багаторівневий динамічний саморегулюючий комплекс, який взаємодіючи з навколишнім середовищем забезпечує адекватне відображення і регулювання, де кожен елемент виконує специфічну функцію. Узагальнюючи проблему дослідження Я-концепції в науково-психологічній літературі можна виділити певні труднощі у її вивчені:

1) багатогранність складових  Я-концепції як об'єкта формування;

2) відсутність єдиної  термінології понять, які констатують  розвиток Я-концепції особистості; 

3) недостатньо наукових обґрунтувань, котрі б надавали достовірні результати про зворотну дію компонентів самосвідомості на поведінку тощо.

Аналізуючи останню, слід зазначити, що думки науковців не завжди співпадають, як відомо, самосвідомість є складне психічне утворення, котре  налічує низку структурних одиниць. Зазвичай виокремлюють два основних компоненти - знання себе і ставлення до себе та їх поєднання. Російський психолог Д.І. Фельдштейн у розвитку самосвідомості включає діяльнісний компонент, актуалізуючи практичну активність та співпрацю з іншими людьми розвивається самосвідомість особистості. І.І. Чеснокова пропонує розглядати самосвідомість як єдність трьох компонентів: самоусвідомлення, емоційно-ціннісне ставлення до себе і саморегулювання поведінки. Зокрема, нею використовується критерій співставлення знання про себе щодо поділу самосвідомості на два рівні. Перший - сприяє трансформації якостей іншої людини у власні за допомогою самосприйняття та самоспостереження, другий - забезпечує процес аутокомунікації, що породжує механізми самоаналізу і самоусвідомлення, які формують життєві цілі, загальнолюдські норми, моральні імперативи тощо [11, с. 215]. П.Р. Чамата відмічає, що самосвідомість - це усвідомлення людиною себе у взаємовідносинах з навколишнім середовищем та іншими людьми, виділяючи такі структурні компоненти: афективний, когнітивний та дієвий. Л.Д. Олійник вказував на шестикомпонентну структуру: самопочуття, самопізнання, самооцінку, самокритичність, самоконтроль і саморегуляцію. В.В. Столін за основу рівневої будови самосвідомості вбачав активність особистості, пояснюючи, що людина одночасно є біологічним (організмом), соціальним індивідом та особистістю.

Провідні вітчизняні психологи вважають, що визначальними  факторами розвитку самореалізації є власна практична діяльність людини та її взаємодія з іншими людьми, за допомогою чого вона засвоює накопичений людством досвідом. У цьому контексті безпосередній вплив на розвиток самосвідомості має професійна соціалізація та діяльність особистості (зокрема навчальна) визначні науковці цих підходів К.О. Абульханова-Славська, О.М. Іванова, Є.О. Климов, С.Д. Максименко, Н.М. Трунова, В.В. Москаленко, В.В. Рибалка, Т.М. Титаренко та інші. Так, Н.М. Трунова вважає, що у структурі та способах організації учбової діяльності є та низка умов, які мають безпосередній вплив на формування механізмів самореалізації. В результаті засвоєння дії контролю і оцінки відбувається усвідомлення себе як суб'єкта діяльності та задіюються механізми рефлексії. Ці положення підтримали переконливі експериментальні підтвердження в дослідженнях А. В. Захарової, Т. Ю. Андрущенко щодо залежності розвитку дивергентного мислення з більш диференційованою, адекватною й обґрунтованою самосвідомістю у процесі виконання конкретних видів діяльності.

На мій погляд, можна  констатувати досвід багатьох досліджень про те, що Я-концепція виникає у людини в процесі соціальної взаємодії як неминучий і завжди унікальний результат психічного розвитку, як відносно стійке і водночас піддатливе до внутрішніх змін психічне утворення. Отож Я-концепція є активатором трьох функціонально-рольових аспектів:

1. Я-концепція як умова,  що забезпечує внутрішню гармонію. Суперечливі уявлення, почуття чи  ідеї людини призводять до  дегармонізації особистості, до  ситуації психологічного дискомфорту,  котрий породжує суттєві фактори становлення внутрішнього балансу, а саме спонукають особистість до думок про себе.

2. Я-концепція як інтерпретація  досвіду. Ця функція в поведінці  індивіда визначає характер індивідуального  аналізу власної активності та  самобутності.

3. Я-концепція як сукупність очікувань в близькому та далекому майбутньому. Багато дослідників вважають цю функцію провідною, визначаючи Я-концепцію як систему установок, а також оцінок різноманітних сфер поведінки.

Таким чином, структура  самореалізації за А.А. Налчаждяном описана таким чином, що центром особистості є “Я”, як організуюча, інтегруюча та регулююча інстанція психіки, основний результат онтогенетичного психічного розвитку особи. “Я” виконує свої функції на несвідомо-свідомому етапі, причому його структура зазвичай не досягає усвідомленості. “Я” володіє самосвідомістю або “Я-концепцією” (сукупністю уявлень, знань про себе), яка утворюється з взаємопов'язаних підструктурних одиниць чи образів “Я” (“актуальне Я”, “реальне Я”, “ідеальне Я”, “динамічне Я”, “фантастичне Я”, “майбутнє Я”, “ідеалізоване Я”, “уявлюване Я”, “фальшиве Я” тощо) [7, с. 88].

Висновки до першого розділу.

Аналіз досліджень з  даної проблеми вказує на те, що суть самореалізації розкривається через  самоусвідомлення, яке є однією з  психологічних умов розвитку позитивної Я-концепції, забезпечуючи внутрішню цілісність, гармонійність в різних життєвих ситуаціях. Як показують наукові дослідження - уявлення людини про себе завжди повинні бути узгодженні (не перечити один одному), інакше виникне фрагментація особистості, а відтак змішування соціальних ролей. Зокрема, Я-концепція може виконувати функцію самопідтримки (“пряника”), так і функцію самобичування (“кнута”). В першому випадку, коли поведінка людини узгоджується з її Я-образом це запорука впевненості, а коли Я-концепція має звинувачувальні тенденції, тоді це ознака невпевненості. Таким чином, образ “Я” здебільшого розглядається дослідниками як когнітивний компонент самореалізації. Для розуміння його сутності виділяють наступні феноменологічні характеристики: 1) рівнева будова образу “Я” (І.С. Кон) - це система установок когнітивних, емоційних та поведінкових, які є взаємопов'язані, але не зводяться один до одного і не виводяться один з одного; 2) транзитивність (перенесення знань з одного компонента на інший) і прагнення до внутрішньої узгодженості з власним Я; 3) всі люди потребують позитивного образу “Я”, оскільки негативне ставлення завжди сприймається суб'єктом болюче. Так, М. Розенберг в образі “Я” виокремив декілька автономних формальних вимірів, що дозволяють в емпіричному дослідженні запровадити порівняльну характеристику ступеня розвитку самосвідомості на особистісному рівні: 1) когнітивна складність та диференційованість, що визначається кількістю та характером власних якостей, котрі особа усвідомлює (чим вища складність, тим більш високорозвиненою вважається самосвідомість); 2) ступінь виразності, “випуклості” образу  “Я”, його суб'єктивної значущості для індивіда (прояв інтернальних чи екстернальних якостей у поведінці та вчинках особистості); 3) внутрішня цілісність, послідовність образу “Я”; 4) стійкість образу “Я” у часі (окремі оцінки можуть бути досить стабільними, незмінними чи навпаки, ситуативними, нестійкими, що позначаються на поведінці та взаємодії з оточуючими).

Зміст “Я-концепції” наділений програмою та механізмами самореалізації особистості з компонентами самооцінки й вибору нею цілей, завдань, загальної спрямованості своїх самореалізаційних дій. На відміну від ситуативних образів “Я”, “Я-концепція” створює в людини відчуття власної постійної визначеності, самототожності; на її основі індивід будує свою взаємодію з іншими людьми

У роботах вітчизняних  і зарубіжних авторів поняття "Я-концепція" визначається як відносно стабільна, більшою  або меншою мірою усвідомлена  і така, що переживається як неповторна, система уявлень індивіда про себе, на основі якої він будує свою взаємодію з іншими людьми і ставиться до себе.

У структурі "Я-концепції" виділяються різні аспекти: когнітивний (знання про себе) і емоційний. У  ході життя людина пізнає себе і накопичує про себе знання, які складають змістовну частину її уявлень щодо себе – її "Я-концепцію". Емоційний компонент включає переживання з приводу знань про себе, що виникли, і характеризується емоційно-оцінним підґрунтям. При цьому "Я-концепція" містить у собі три компоненти: когнітивний компонент – уявлення щодо своїх здібностей, зовнішності, соціальної значущості (самосвідомість, самоідентифікація); емоційно-оцінний компонент – самооцінка, самовідношення (самоповага, самокритичність, себелюбність); поведінковий – саморегуляція, самореалізація, самовиховання.

Професійна "Я-концепція" визначається як сукупності уявлень  суб'єкта про свою життєву позицію, перспективи і цінності у контексті  здійснення обраної професійної  діяльності. На підставі проведеного теоретичного аналізу закономірностей розвитку і становлення структури "Я-концепції" можна припустити, що професійна "Я-концепція" також має аналогічну структуру і свою специфіку формування: когнітивний компонент – уявлення про свої професійні здібності та можливості, самоідентифікація з представниками професійної групи та професійною діяльністю; емоційно-оцінний компонент – самовідношення до себе як до професіонала, емоційна ідентифікація з професійним середовищем; поведінковий (реалізаційний) компонент – прагнення бути зрозумілим, визначення стилю діяльності, підвищення свого професійного статусу, встановлення професійного контакту з різними партнерами по професійному спілкуванню.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЯ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Організація і методи дослідження

Термін «самореалізація» не є принципово новим. Вперше він  був сформульований К. Гольдштейном в 1939 році, але до цих пір не втратив  своєї актуальності. А. Маслоу, творець  теорії самореалізації, запозичив цей термін і став використовувати його в більш широкому сенсі. Слід зазначити, що термін «самореалізація» - self-actualization - прагнення людини до якомога більш повного виявлення і розвитку своїх можливостей і здібностей, використовувався К. Роджерсом та А. Маслоу, в той час як інші психологи вживали такі терміни, як «самореалізація» - self-realization або «реалізація своїх можливостей» - self-fulfillment (Е. Фромм та А. Адлер). [4.с. 145]