Вплив рівня тривожності підлітка на успішність навчальної діяльності

    Підлітка  приваблює все нове, але його інтереси різноманітні і водночас вибіркові. Інтерес до нового збуджує потяг у підлітків до фантастики і пригод.

    В підлітковому віці встановлюються ідеали в особистості для молодих підлітків - це конкретні люди, а в старших - це узагальнені образи людей, якості яких імпонують підліткам. Ідеал стає взірцем, для наслідування правил поведінки згідно з якими підліток прагне діяти.

    Цей вік характеризується бурхливим  періодом емоцій, різними змінами настрою, вони є результатом складних стосунків підлітка з дорослими і однолітками. 
 
 
 
 
 
 
 

     1.2.Поняття тривожності та причини її виникнення

     Тривожність - стійка особова освіта, що зберігається упродовж досить тривалого періоду  часу. Вона має власну спонукальну силу і константні форми реалізації в поведінці з переважанням в останніх компенсаторних і захисних проявів. Як і будь-яка складна психологічна освіта, тривожність характеризується складною будовою, що включає когнітивний, емоційний і операціональні аспекти при домінуванні емоційного [2;6] . Виділяють два аспекти у вивченні тривоги і тривожності: "тривога", як емоційний стан; "тривожність" як властивість особи, що призводить до прояву стану тривоги[1;10] .

     Прийнято  вважати, що проблема тривожності як проблема власне психологічна була уперше поставлена і піддалася спеціальному розгляду в працях З. Фрейда [28;9] .

     З. Фрейд визнавав необхідність розмежування страху і тривоги, вважаючи, що страх - реакція на конкретну небезпеку, тоді як тривожність - реакція на небезпеку, не відому і не визначну. Вважаючи, що розуміння тривожності має надзвичайно велике значення для пояснення психічного життя людини, Фрейд дуже скурпульозно підходив до аналізу цього явища, неодноразово переглядав і уточнював свою концепцію - головним чином в тих її частинах, які торкаються причин і функцій тривожності. Фрейд визначав тривожність як неприємне переживання, виступаючи сигналом небезпеки, що передбачається. Зміст тривожності - почуття невизначеності і безпорадності.

     Тривожність характеризується трьома основними  ознаками - специфічним почуттям неприємного; відповідними соматичними реакціями (передусім посиленням серцебиття); усвідомленням цього переживання. Спочатку Фрейд допускав і існування несвідомої тривожності, проте потім дійшов висновку, що цей стан переживається свідомо і супроводжується зростанням уміння справлятися з небезпекою (за допомогою боротьби або втечі). Тривожність поміщається їм в Эго.

     Що  стосується несвідомої тривожності, то надалі вона стала розглядатися в  руслі досліджень психологічного захисту (А. Фрейд та ін.) На думку Фрейда, тривожність виступає повторенням в наших фантазіях ситуацій, пов'язаних з випробуваними в минулому досвіді переживаннями безпорадності. Прообразом таких ситуацій є травма народження. Ця ідея надалі, аж до наших днів, активно розроблялася в різних формах.

     Фрейд виділяв три основні види тривожності : 1) об'єктивну, викликану реальною зовнішньою небезпекою; 2) невротичну, викликану  небезпекою не відомою і не визначеною; 3) моральну, визначувану їм як "тривожність  совісті".

     Аналіз  невротичної тривожності дозволив Фрейду виділити два її основних відмінності  від об'єктивної, тобто від реального  страху. Невротична тривожність відрізняється  від об'єктивної "в тому, що небезпека  є внутрішньою, а не зовнішньою, і  в тому, що вона свідомо не признається". Основне джерело невротичної тривожності - боязнь потенційної шкоди, яка може заподіяти звільнення потягів. Невротична тривожність, по Фрейду, може існувати в трьох основних формах. По-перше, це "вільно плаваюча", "вільно витаюча" тривожність, або "готовність у вигляді тривоги", яку, як образно помічає Фрейд, тривожна людина носить всюди з собою і яка завжди готова прикріплятися до будь-якого більш менш відповідного об'єкту (як зовнішньому, так і внутрішньому). Наприклад, вона може утілитися в страх очікування. По-друге, це фобічні реакції, які характеризуються неспівмірністю ситуації, що викликала їх, - боязнь висоти, змій, натовпу, грому і тому подібне. По-третє, це страх, що виникає при істерії і важких неврозах і характеризується повною відсутністю зв'язку з будь якою зовнішньою небезпекою.

     Правда, з точки зору Фрейда, розмежування об'єктивної і невротичної тривожності  дуже умовно, оскільки невротична тривожність  має тенденцію проектуватися  зовні ("прикріплятися до об'єкту"), набуваючи вигляду реального страху, оскільки від зовнішньої небезпеки позбавитися легше, ніж від внутрішньої [29;28].

     Не  дивлячись на те, що в наші дні  ідеї класичного психоаналізу вже не такі популярні в психологічному співтоваристві, як в колишні часи, необхідно визнати, що представлення Фрейда на довгі роки, аж до наших днів, визначили основні напрями вивчення тривожності.

     До  складу тривожності входять поняття: "тривога", "страх", "занепокоєння". Розглянемо суть кожного. Страх - афектне (емоційно загострене) віддзеркалення у свідомості людини конкретної загрози для його життя і благополуччя. Тривога - емоційно загострене відчуття майбутньої загрози. Тривога на відміну від страху - не завжди негативно сприймане почуття, оскільки вона можлива і у вигляді радісного хвилювання, що хвилює очікування [7;225].

     Об'єднуючим початком для страху і тривоги  є почуття занепокоєння. Воно проявляється в наявності зайвих рухів або, навпаки, нерухомості. Людина втрачає себе, говорить тремтячим голосом, або зовсім замовкає.

     Різні дослідники виділяють різні види і рівні тривожності, ми розглянемо схему Ч. Спилбергера [11,54], який виділяє два види тривожності : особова і ситуативна (реактивна). Під особовою тривожністю розуміється стійка індивідуальна характеристика, що відбиває схильність суб'єкта до тривоги і припускає наявність у нього тенденції сприймати досить широке "віяло" ситуацій як загрозливі, відповідаючи на кожну з них певною реакцією. Як схильність, особиста тривожність активізується при сприйнятті певних стимулів, що розцінюються людиною, як небезпечні для самооцінки, самоповаги. Ситуативна, або реактивна, тривожність як стан характеризується суб'єктивно переживаними емоціями: напругою, занепокоєнням, заклопотаністю, нервозністю. Цей стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію і може бути різним по інтенсивності і динамічності в часі.

     Тривога – емоційний стан людини, що виникає  в умовах несподіваностей як при  затримці приємних ситуацій, так і  частіше при очікуванні неприємностей. В основі феноменології тривоги, з точки зору сучасної психології, лежить переживання страху. Страх як будь-яка базова емоція (радість, гнів, відраза, презирство тощо) може варіювати у своїй інтенсивності, відповідно і в стані тривоги він може бути вираженим слабо, помірно і сильно[2;234].

     Певний  рівень тривожності – природна й  обов’язкова характеристика активної діяльності особистості. У кожної людини є свій оптимальний рівень тривожності, тобто корисна тривожність. Особистість, у якої висока тривожність, схильна  перебільшувати ситуацію загрози, що впливає на її самооцінку та життєдіяльність[5;27-32] .

     Тривожність виконує охоронну (передбачення небезпеки  й підготовка до неї) і мотиваційну  функцію.

     Серія досліджень, проведених К.Е.Ізард, засвідчує, що тривогу можна визначити як емоційний паттерн, який складається з декількох відносно незалежних афективних факторів, тобто тривога являє собою комплекс емоційних переживань (страху, смутку, сорому, гніву, інтересу, провини тощо).Згідно висновків К.Е.Ізард, профілі високотривожних досліджуваних відзначаються тим, що в них найбільш високими значеннями характеризуються показники названих переживань (страху, інтересу, провини та сорому) [15;60] .

     Отже, вчителям, психологам та батькам варто  зрозуміти, що підліток у стані тривоги  переживає, як правило, не одну емоцію, а деяку комбінацію або паттерн різних емоцій, кожна з яких впливає на соціальні взаємини, соматичний стан, пізнавальні процеси й поведінку в цілому.

     Тривожна  людина постійно очікує несприятливого розвитку якихось подій, що мають  відношення безпосередньо до неї. Навіть у досягненні успіху високо тривожна особистість сподівається на негативні наслідки – висловлювання, оціночні судження, переживання, дії з боку оточуючих.

     На  думку Лисенко Н.Е., виникнення тривожності – результат недостатньої адаптивності психофізіологічних механізмів, що проявляється в посиленні рівня активації нервової системи і, як наслідок цього, неадекватних поведінкових реакцій [5;138] .

     Завданням нашого дослідження є вивчення рівня  прояву шкільної тривожності в підлітків та виявлення домінуючих чинників її формування. Експериментальне дослідження проводилось з дітьми 9-Б класу загальноосвітньої школи № 69 м. Київ.

     Аналіз  результатів дослідження показав, що в учнів 9-го класу загальна тривожність у школі знаходиться на низькому рівні, тобто 73,7% досліджуваних знаходяться у спокійному емоційному стані,10,5% досліджуваних знаходяться у середньому емоційному стані, і лише 15,8%  від всіеї вибірки знаходяться у негативному емоційному стані, що пов’язаний з різними формами діяльності в школі. Це зайвий раз підтверджує те, що велике значення у розвитку підростаючої особистості мають мотиви діяльності та поведінки, в яких виражається характер ставлення до себе, інших людей; рівень самоусвідомлення та соціальної відповідальності.

     Я дотримуюсь підходу Наєнко Н.И. [21;60] до проблеми тривожності як компонента інформаційного стресу в навчальній діяльності. Він розглядає тривожність - як багатозначний психологічний термін, яким описують як певний стан індивіда в обмежаний момент часу, так і устойчиву властивість будь-якої людини. На підставі аналізу літератури останніх років тривожність з різних точок зору, що допускають твердження про те, що підвищена тривожність виникає і реалізується в результаті складної взаємодії когнітивних, афектних і поведінкових реакцій, провокуємих при дії на людину різних стресів [21;2,3,6,7].

     Тривожність як риса особи пов'язана з генетично  детермінованими властивостями  функціонуючого мозку людини, що обумовлюють  постійно високий рівень емоційного збудження, емоцій, тривоги. Ця форма тривожності, взаємодіючи з підвищеною ситуативною тривожністю, що викликається особистими стрессорами, призводить до посилення стресу, розвитку дистресса і разнообразных психосоматичних захворювань. Очевидно, що міра психічної напруги, поєднаного прояву особової і ситуативної тривожності як початкової стадії стресової реакції є істотним чинником індивідуально-психологічної реактивності в екзаменаційний період і ефективного протистояння що руйнує діями стрессорів. У зв'язку з цим виникає необхідність дослідження рівня тривожності у школярів і присутність її об'єктивного показника достатньо простого у використанні, що має в той же час прогностичні можливості для профілактики і корекції поведінки в цілях запобігання порушень в навчальній діяльності.

     Так, розглядаючи рівні чинників формування тривожності у школі ми виявили, що у підлітків нашої вибірки низька тривога, яка пов’язана з переживанням соціального стресу, фрустрацією потреби в досягненні успіху, проблемами та страхом у взаєминах із вчителями [13;11].

     Порівнюючи високі рівні шкільної тривожності, ми виявили, що серед усіх чинників переважає страх самовираження, який пов’язаний з емоційним переживанням при саморозкритті, пред’явленні себе іншим та демонстрації своїх можливостей, тобто знань навчальних предметів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Частина ІІ. Причини шкільної не успішності

2.1.Характеристика навчальної діяльності.

     У навчальній діяльності підлітків виникають суперечності, пов'язані з розходженням між новими пізнавальними цілями, завданнями та наявними способами дій, між новими ситуаціями і попереднім досвідом учнів, між узагальненнями, які вже склалися, і новими фактами. Навчання систематично спричинює виникнення внутрішніх суперечностей, їх усвідомлення учнями, розгортання активної діяльності, спрямованої на їх усунення. Подолання кожної суперечності вимагає розв'язання нових для учнів завдань, пошуку нових способів дій, формування досконаліших операцій, тобто здійснення наступного кроку вперед у розвитку пізнавальної діяльності особистості. Такі суперечності притаманні і навчальній діяльності підлітків, у якій поєднуються пізнання і праця, проектується майбутній продукт, виконуються дії, спрямовані на його виготовлення. У житті підростаючої особистості, яка розробляє перспективні цілі, плани, проекти, виникають суперечності, розходження між бажаним майбутнім і теперішнім, між тим, чого прагне особистість, і тим, що в неї є. Ці розходження спонукають людину до дій у тривалому часі, що поєднує її минуле, теперішнє і майбутнє.

     Суперечності виникають також між досягнутим рівнем розвитку індивіда та способом його життя, місцем, яке він посідає в системі суспільних відносин. У підростаючої особистості виникає прагнення розширити свої взаємини з навколишнім суспільним середовищем, включитися в нові види суспільне й особистісно значущої діяльності. В ході реалізації цього прагнення виникають нові стимули до подальшого розвитку. Виникнення специфічних суперечностей характеризує розвиток емоційної сфери особистості. Єдність і боротьба протилежних емоцій визначають розвиток емоційної сфери, перехід від ситуаційних емоційних станів до стійких почуттів, властивих особистості. Стійкі почуття особистості формуються через усвідомлення, перетворення та подолання протилежних переживань .