Вплив типу темпераменту на розвиток інтернет залежності

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………...	3
РОЗДІЛ 1. Теоретичне вивчення комп’ютерної залежності як психологічного феномену
1.1. Поняття про темперамент особистості……………
1.2. Комп’ютерна залежність як психологічний феномен … 1.3 Особливості підліткового віку………………………..
РОЗДІЛ 2. Емпіричне дослідження впливу типу темпераменту на розвиток комп’ютерної залежності у підлітків
2.1. Опис процедури дослідження та обраних методик……
2.2. Аналіз результатів  емпіричного дослідження…………...
ВИСНОВКИ…………………………………………………..
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………. ДОДАТКИ………………………………………………………

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

В останні роки все більш посилюється вплив комп’ютерних технологій на повсякденне життя людства. Якщо раніше комп’ютер використовувався тільки в робочих цілях, що дозволяло виконувати роботу за менший проміжок часу, то сьогодні комп’ютерна індустрія досягає апогею свого розвитку, що обумовлює появу різноманітних комп’ютерних ігор, віртуального спілкування в соціальних мережах Інтернету тощо, все це спонукає до появи нової форми залежності, – комп’ютерної залежності.

Нині, сучасні вчені співвідносять комп’ютерну залежність поряд з тютюновою, алкогольною, та навіть наркотичною. Комп’ютерна залежність формується  не тільки у дітей та підлітків, що знаходяться на початкових стадіях свого розвитку, а й у дорослих людей з сформованою психікою. В наш час велика кількість дітей та підлітків надає перевагу комп’ютерним іграм та соціальним мережам, замість активного відпочинку та живому спілкуванню з друзями та родичами. Така тенденція звісно ж позначається на фізичному та психічному розвитку особистості. Підлітковий вік, як кризовий являється найбільш вразливим у відношенні впливу комп'ютера на особистість. У підлітковому віці спостерігається висока сенситивність до будь-якого зовнішнього впливу, недостатня розвиненість соціальних навичок, порушення адаптації, все це в спонукає до відходу від вирішення проблем у віртуальний світ. Що стосується темпераменту, то можна зробити припущення, що будучи стійкою характеристикою особистості, темперамент обумовлює індивідуальні поведінкові реакції, силу емоцій, швидкість когнітивних процесів та впливає на розвиток комп'ютерної залежності у особистості.

Актуальність даного дослідження обумовлюється тим, що проблема впливу темпераменту на розвиток комп’ютерної залежності у підлітковому віці не є досить розглянутою та вивченою на сучасному етапі розвитку науки.

 Проблему розвитку комп’ютерної залежності вивчали такі вчені як: Т. Ю. Больбот, Н. Р. Казарян, Є. В. Копаєва, С. В. Краснова, В. С. Тундалева, Л. Н. Юр’єва, M. H. Orzak та ін; Психологічне дослідження феномену Інтернет залежності окреслюється в роботах А. Е. Войскунського, Кімберлі С. Янг, В. А. Лоскутової. Особливості підліткового віку розглядали такі вчені як: Л. І. Божович, Н. Л. Бочкарева, Л. С. Виготський, Т. В. Драгунова, Д. Б.Ельконін, К. Левін, Л. Г. Леонова, А. М. Прихожан, Л. Раттер, Х. Ремшмідт. Дослідники Гіппократ, В. П. Зінченко, І. Кант, Е. Кречмер, Б. Г. Мещеряков, І. П. Павлов, У. Г. Шелдон  займалися вивченням темпераменту особистості.

Мета курсової роботи полягає в дослідженні впливу типу темпераменту на розвиток комп’ютерної залежності у підлітків.

Для досягнення мети, ми поставили перед собою виконання наступних завдань:

1. Провести теоретичний аналіз літературних джерел за проблемою дослідження, зокрема проаналізувати психологічний аспект комп’ютерної залежності, поняття темпераменту особистості.
2. Розкрити поняття «Комп’ютерної залежності» як психологічного феномену.
3. Вивчити особливості комп’ютерної залежності у підлітків.
4. Емпірично виявити вплив типу темпераменту на розвиток комп’ютерної залежності у підлітковому віці.

Об’єкт: комп’ютерна залежність у підлітків.

Предмет дослідження: вплив типу темпераменту на розвиток комп’ютерної залежності у підлітковому віці.

У досліджені застосовувався комплекс теоретичних та емпіричних методів, вибір та поєднання яких відповідає змісту проблеми та меті дослідження, зокрема діагностика комп’ютерної залежності Л. Н. Юр'євої та Т. Ю. Боябот, методика діагностики схильності до різних залежностей Г. В. Лозової, тест «Формула темпераменту» А. Бєлова, а також методи математико-статистичної обробки експериментальних даних.

Практичне значення курсової роботи: отримані результати упродовж проведеного дослідження можуть використовувати вчителі та психологи для проведення профілактичної, консультативної та при необхідності корекційної роботи, також отримані результати можна використовувати при проведенні лекційних занять для забезпечення розуміння студентами особливостей комп’ютерної залежності у підлітковому віці.

Структура роботи. Робота складається з вступу, двох розділів (теоретичного та емпіричного), висновків, списку використаних джерел і додатків. Список використаних джерел налічує 35 джерел. Робота містить 7 таблиць, 4 рисунки, 3 додатки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНЕ ВИВЧЕННЯ ВПЛИВУ ТЕМПЕРАМЕНТУ НА РОЗВИТОК КОМП’ЮТЕРНОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

 

1. Поняття про темперамент особистості.

 

Темперамент є однією з найбільш значущих індивідуально-психологічних властивостей особистості. Інтерес до даної проблеми виник більше двох з половиною тисяч років тому, він був викликаний очевидністю існування індивідуальних відмінностей, які обумовлені особливостями біологічної та фізіологічної будови і розвитку організму, а також особливостями соціального розвитку, неповторністю соціальних зв'язків і контактів. До біологічно обумовлених структур особистості відноситься насамперед темперамент. Темперамент визначає наявність багатьох психічних відмінностей між людьми, в тому числі за інтенсивністю і стійкістю емоцій, емоційної вразливості, темпу та енергійності дій, а також цілої низки інших динамічних характеристик [19].

Вчені Б. Г. Мещеряков та В. П. Зінченко у Великому психологічному словнику пропонують таке визначення темпераменту: – темперамент ( від лат. Temperamentum – співмірність, помірність) – закономірне співвідношення стійких індивідуальних властиивостей особистості, що характеризують різні сторони динаміки психічної діяльності та поведінки. Поняття темперамент виникло на основі вчення давньогрецького вченого і лікаря Гіппократа (VI ст. до н. е.), який стверджував, що пропорція чотирьох елементів, з яких нібито складається людське тіло, визначає перебіг фізичних і душевних хвороб [7].

Автор гуморальної теорії темпераменту Гіпократ вважав, що в тілі людини знаходяться чотири рідини: кров, лімфа, жовч і чорна жовч. При правильному змішуванні цих рідин людина буде здорова, при неправильному – хвора. Одна з рідин завжди переважає, на думку вченого. Це і визначає тип темпераменту (сангвінічний, флегматичний, холеричний, меланхолічний) [6].

Німецький філософ І. Кант (кінець XVIII ст.), систематизував психологічні уявлення про темпераменти, стверджував, що природною основою темпераменту являються індивідуальні особливості крові. Близька до такої точки зору ідея російського педагога, анатома і лікаря П. Ф. Лесгафта, який писав про те, що в основі проявів темпераменту в кінцевому рахунку лежать властивості системи кровообігу, зокрема товщина і пружність стінок кровоносних судин, діаметр їх просвіту, будова і форма серця тощо, з чим пов'язані швидкість і сила кровообігу і, як наслідок, – міра збудливості організму та тривалість реакцій у відповідь на різні стимули [3].

Також І. Кант вважав, що у флегматиків спостерігається недолік моральних почуттів, а в меланхоліків – справжня добродійність; у холериків – найбільш розвинене почуття честі, а у сангвініків – почуття прекрасного, проте І. Кант у своєму розумінні темпераменту змішував його риси з характером [20].

 І. П. Павлов розумів тип нервової системи як вроджений, який відносно слабко схильний до змін під впливом оточення і виховання. Він називав його генотипом. На думку І. П. Павлова, властивості нервової системи утворюють фізіологічну основу темпераменту, що є не чим іншим, як психічним виявом загального типу нервової системи. Вчений визначив чотири основні типи нервової системи, близькі до традиційної типології Гіппократа та Галена. Порівнюючи свої типи нервової системи з типологією Гіппократа російський фізіолог описує їх так:

• сильний, врівноважений, рухливий тип - сангвінік;
• сильний, врівноважений, інертний тип - флегматик;
• сильний, рухливий, неврівноважений тип - холерик;
• слабкий, неврівноважений, малорухливий тип – меланхолік [8].

Конституціональну типологію, спрямовану на виявлення зв'язку між будовою тіла людини, психічними властивостями, та характером виділив немецкий психіатр Е. Кречмер. У книзі «Будова тіла і характер» (1921) Е. Кречмер в діагностичних цілях спробував виділити залежність між певними психічними захворюваннями та типом статури. На основі клінічних спостережень він прийшов до висновку, що люди, які володіють чотирма типами статури, мають спадкову схильність до більшої, або меншої вираженості психічного складу особистості, що в різкій та явній формі спостерігається у хворих на шизофренію, епілепсію та циклотимію [5]. Вчений виділяв чотири типи статури: астенічний, пікнічний, атлетичний, та диспластичний типи, та відповідно до типів статури розрізняв три типи темпераменту: шизотимічний, циклотимічний і іксотімічний.

Послідовник Е. Кречмера – У. Шелдон виділив три первинних компоненти статури, їх він назвав по імені зародкових листків – ендоморфний, або внутрішній зародковий листок, мезоморфний – середній зародковий листок і ектоморфний – зовнішній зародковий листок: – з першого розвиваються кістки, м'язи, серце, кровоносні судини, – люди, віднесені У. Шелдоном до цього типу, характеризуються загальною сферичною формою, наявністю великого живота, великої кількості жиру на плечах і стегнах, великими внутрішніми органами, круглою головою, млявими руками і ногами, нерозвиненими руками і ногами, – з мезоморфного листка розвиваються внутрішні органи, –  для осіб цього типу характерні широкі плечі і грудна клітка, мускулисті руки і ноги, масивна голова, незначна кількість підшкірного жиру; – з ектодерми розвиваються нервова система і мозок, рецепторний апарат, – тому для людей цього типу характерні тонкі й довгі руки і ноги, вузька грудна клітка, нерозвинена мускулатура, відсутність підшкірного жирового шару, витягнуте обличчя з високим чолом, добре розвинена нервова систем [2].

М. Й. Варій наголошує, що усі типи темпераменту можна охарактеризувати за переліченими нижче основними якостями:  

• лабільність - відображає швидкість виникнення та перебігу збудження і гальмування; 
• сензитивність - це сила впливу, яка потрібна, щоб зумовити в людини реакцію; 
• реактивність - сила емоційної реакції на зовнішні та внутрішні подразники; 
• активність - тобто те, наскільки людина виявляє енергійність у житті й діяльності; 
• темп реакцій - швидкість перебігу психічних процесів і реакцій; 
• пластичність - гнучкість, ступінь здатності пристосування до нових умов;
• ригідність - інертність, негнучкість, нечутливість до зміни умов;  
• екстраверсія - спрямованість особистості на навколишніх людей, предмети, події; 
• інтроверсія - фіксація особистості на собі, на своїх переживаннях та думках, схильність до самоаналізу, замкненість;
• емоційна збудливість - сила впливу, потрібна для того, щоб спричинити емоційну реакцію[8; 9].

В. А. Степанов вважає, що тип темпераменту, як і вроджений тип нервової системи, може змінюватися залежно від умов життя і виховання. Найбільш достовірні факти зміни типу темпераменту в ранньому віці у зв'язку з перенесеними хворобами, особливостями харчування, гігієнічними і загальними умовами життя. Різні поєднання закономірно пов'язаних між собою властивостей темпераменту називають типами темпераменту [29].

У сучасній психології користуються гіппократівською класифікацією типів темпераменту: сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік. Кожному з цих типів властиві індивідуальні психологічні особливості: У сангвініка висока нервово-психічна активність, багата міміка та виразні рухи, йому властива емоційність, вразливість, лабільність. Разом з тим, емоційні переживання сангвініка переважно неглибокі, а його рухливість обумовлює недостатню зосередженість, поспішність, а то й поверхневість. Для холерика характерний високий рівень нервово-психічної активності та енергії дій, різкість і стрімкість рухів, сильна імпульсивність і яскравість емоційних переживань. Недостатня емоційна і рухова урівноваженість холерика, може виявитися при відсутності належного виховання і невитриманості, запальності, неможливості контролювати себе. Флегматик характеризується порівняно низькою активністю поведінки, складністю переключення уваги, повільністю і спокоєм у діяльності, рівними мімікою і мовою, постійністю і глибиною почуттів і уявлень. Невдале виховання може сприяти формуванню у флегматика таких негативних рис, як млявість, збіднення і слабкість емоцій, схильність до звичних дій. Меланхолікові притаманний низький рівень нервово-психічної активності, стриманість і пригніченість моторики й мови, значна емоційна реактивність, глибина і стійкість почуттів, при слабкій зовнішній виразності. При неправильному вихованні у меланхоліка можуть розвинутися негативні риси: образливість, замкнутість. відчуженість, схильність до тяжких внутрішніх переживань тощо [20].