Діагностичні можливості вивчення рівня комунікативних властивостей та труднощів спілкування у підлітків

Підліток починає вдивлятися в самого себе, як би відкриває для себе своє «Я», прагне пізнати сильні і слабкі сторони своєї особистості. У нього виникає інтерес до себе, до якостей власної особистості, потреба зіставлення себе з іншими людьми, потреба в самооцінці. Уявлення, на підставі яких у підлітків формуються критерії самооцінки, отримуються в ході особливої діяльності – самопізнання. Основною формою самопізнання підлітків, на думку Л.М.Фрідмана і І.Ю. Кулагіной, є «порівняння себе з іншими людьми: дорослими, однолітками».[8, с.98]

Для того, щоб справитися зі складними задачами розвитку підліткові необхідна психологічна компетентність , яка частково ґрунтується на досвіді та здібностях, набутих ще у дитинстві, а частково тих, які з'являються в період дорослішання.

 

 

 

 

 

 

10

2. Підлітковий вік і специфіка спілкування в підлітковому віці

Проблема психологічних  особливостей спілкування в підлітковому віці знайшла своє відображення у  роботах психологів Бодальова А.А., Васюри С.А., Волошиної М.П., Гнєздилової Г.В., Дубровіної І.В., Кона І.С., Масгутової С.К. та інших.

Значення спілкування в житті сучасної людини чимале і продовжує зростати. Від нього все в більшій мірі залежить успішність професійної діяльності, активність в суспільному житті і, нарешті, особисте щастя кожного. Це пов’язано із соціальною тенденцією, яку називають зростанням ролі людського фактору в житті суспільства.

Потреба в спілкуванні  є у кожної нормальної людини. Вона виникає вже у немовляти і задовольняється головним чином у спілкуванні з матір`ю. З віком ця потреба диференціюється. Щоб її задовільнити, необхідні не лише близькі люди, але й інші, наприклад, ровесники. Чим дорослішою стає людина, тим в більшій мірі їй притаманна потреба в емоційному контакті з іншими людьми.

Спілкування стає тим, до чого всі так прагнуть, коли відбувається обмін знаннями, інформацією, емоціями, досвідом, вміннями, відношеннями до когось або чогось, які партнери, співбесідники сприймаються як важливі, значимі, цінні, тобто обмін духовними і емоційними цінностями.

Але у психолого –  педагогічній літературі особлива увага  звертається на спілкування у підлітковий період. Поведінка підлітка регулюється його самооцінкою, а самооцінка формується в ході спілкування з навколишніми людьми, перш за все, з однолітками. Орієнтація на ровесника пов’язана з потребою бути прийнятим і визнаним  групі, колективі, з потребою мати друга, крім того, із сприйняттям однолітка як зразка, який ближче, зрозуміліше, доступніше в порявнянні з дорослою людиною. Таким чином, на розвиток самооцінки підлітка впливають взаємини з однолітками, з класним колективом.

11

Як зауважують І.В.Дубровіна та М.К.Акімова, «для підлітка важливо не просто бути разом з однолітками, але і, головне, займати серед них положення, що задовольняє його. Для деяких це прагнення може виражатися в бажанні зайняти в групі позицію лідера, для інших — бути визнаним, улюбленим товаришем, для третіх — незаперечним авторитетом в якійсь справі, але у будь-якому випадку воно є провідним мотивом поведінки дітей в середніх класах. Як показують дослідження, саме невміння, неможливість добитися такого положення найчастіше всього є причиною недисциплінованості і навіть правопорушень підлітків. Це супроводжується і підвищеною конформністю підлітків по відношенню до підліткових компаній.» [2, с.156]

Як правило, суспільна  оцінка класного колективу означає для підлітка більше, наж думка вчителів або батьків, і він зазвичай дуже чуйно реагує на дію колективу товаришів. Придбаний досвід колективних взаємин прямо позначається на розвитку його особистості, а значить пред’явлення вимог через колектив – один з шляхів формування особистості підлітка.

У цьому віці створюються  непогані умови для формування організаторських здібностей, діловитості, заповзятливості  і інших корисних особових якостей, пов’язаних з взаєминами людей, зокрема уміння налагоджувати ділові контакти, домовитися про сумісні справи, розподіляти між собою обов’язки і так далі. Подібні особові якості можуть розвиватися практично у всіх сферах діяльності, в які залучений підліток і які можуть бути організовані на груповій основі: учіння, праця, гра.

Сухомлинський В.А. узагальнює головні особистісні риси. На його думку, цими головними рисами підлітка є наступні [9]:

1. Непримиренність до зла, емоційне неприйняття його, з одного боку, поєднується з невмінням знатися на складних явищах життя – з іншого.
2. Підліток хоче бути хорошим, прагнути до ідеалу, але він не

12

любить, коли його прямолінійно виховують.

3. Підліткові хочеться бути особистістю. Зробити що-небудь героїчне, романтичне, незвичайне. За наявності потреб до дії і бажання самостверджуватися підліток ще не знає, як цього можна досягти.
4. У підлітка виражена суперечність між багатством бажань і обмеженістю сил. Звідси множинність і непостійність захоплень. Підліток боїться виявити свою неспроможність, він дуже самолюбний і може прикриватися показною упевненістю рішучістю, за якими ховається безпорадність.
5. У підлітку поєднуються романтична захопленість і грубі витівки. Захоплення красою і хронічне відношення до неї. Він соромиться своїх відчуттів, такі людські відчуття здаються йому дитячими. Він побоюється, що його вважатимуть занадто чутливим і прикривається грубістю.

Одним з найважливіших  чинників формування особистості є  спілкування. Зімняя І.А. вважає, що спілкування  – зовсім молода проблема 20 сторіччя. На сучасному етапі проблема спілкування вивчається вже з погляду цілого ряду наук: філософії, соціології, соціолінгвістики, психолінгвістики, соціальної психології, загальної психології, педагогіки, педагогічної  психології. При цьому, до сих пір не досягнуто єдності в тлумаченні самого поняття «спілкування», його форм, механізмів. Дослідники по різному інтерпретують цей процес, створюючи його різні моделі, пропонуючи різні підходи до його вивчення: комунікативно-інформаційні, інтерактивні, діяльнісні і т.інш. [10, с. 293].

З позиції діяльнісного підходу, дослідники О.М. Леонтьєв, Г.М.Андрєєва вважають, що «спілкування – це складний багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами в спільній діяльності і обмін інформацією, вироблення єдиної

13

стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння іншої людини.» [10, с.294].

Поняття «спілкування»  є одним із центральних у системі психологічного знання. Соціальна функція спілкування полягає в тому, що воно виступає засобом передання суспільного досвіду. Його специфіка визначається тим, що в процесі спілкування суб'єктивний світ однієї людини розкривається для іншої, відбувається взаємний обмін діяльністю, інтересами, почуттями та ін. У спілкуванні людина формується і самовизначається, виявляючи свої індивідуальні особливості. Результат спілкування — налагодження певних стосунків з іншими людьми. [11]

Всі дослідники психології підліткового віку так чи інакше сходяться  у визнанні того величезного значення, яке має для підлітків спілкування  з однолітками. Тому однією з головних тенденцій підліткового віку є переорієнтація спілкування з батьків, вчителів і взагалі старших на ровесників, більш менш рівних по положенню. [12, с. 96]

Мудрік А.В. відзначає, що потреба в спілкуванні з  однолітками, яких не можуть замінити батьки, виникає у дітей дуже рано і з віком посилюється. Поведінка підлітків, вважає Мудрік А.В., по своїй специфіці є колективно-груповою. Таку специфіку поведінки підлітків він пояснює так:

По-перше, спілкування  з однолітками – дуже важливий канал інформації, по ньому підлітки дізнаються багато речей, про які по тих або інших причинах їх не повідомляють дорослі.

По-друге, це специфічний  вид механічних стосунків. Групова  гра і інші види спільної діяльності виробляють необхідні навики соціальної взаємодії, уміння підкорятися колективній дисципліні і в той же час відстоювати свої права.

По-третє, це специфічний  вид емоційного контакту. Свідомість групової приналежності, солідарності, дружньої взаємодопомоги дає підліткові відчуття благополуччя і стійкості. [12]

 

14

Стосунки з товаришами знаходяться в центрі життя підлітка, багато в чому визначаючи всі останні сторони його поведінки і діяльності. Божовіч Л.І. відзначає, що «якщо в молодшому шкільному віці основою для об’єднання дітей найчастіше є спільна діяльність, то у підлітків навпаки, привабливість занять і інтереси в основному визначаються можливістю широкого спілкування з однолітками». [4]

На початок підліткового віку діти приходять з різним досвідом спілкування з товаришами: у одних  дітей воно вже займає чимале місце в житті, у інших – обмежується тільки школою. З часом спілкування з товаришами все більше виходить за межі навчання і школи, включає нові інтереси, заняття, захоплення і перетворюється на самостійну і дуже важливу для підлітків сферу життя. Спілкування з товаришами стає настільки привабливим і важливим, що навчання відсовується на другий план, можливість спілкування з батьками виглядає вже не такою привабливою.

Слід зазначити, що комунікативні  риси і стиль спілкування хлопців  і дівчат не зовсім однакові. На перший погляд, хлопці у будь-якому віці більш комунікабельні наж дівчата. З найраннішого віку вони активніше за дівчат вступають в контакти з іншими дітьми, затівають спільні ігри. [13, с. 77]

Проте відмінність між  представниками різних статей в рівні комунікабельності не стільки кількісна, скільки якісна. Хоча метушня і силові ігри приносять хлопчикам величезне емоційне задоволення, в них зазвичай присутній дух змагання, нерідко гра переходить в бійку. Вміст спільної діяльності і власний успіх в ній означають для хлопчиків більше, ніж наявність індивідуальної симпатії до інших учасників гри.

Спілкування дівчат виглядає більш пасивним, зате більш дружнім  і виборчим. Судячи по даним психологічних  досліджень, хлопці спочатку вступають  в контакти один з одним і лише потім, в ході ігрової або ділової взаємодії у них складається позитивна установка, з’являється тяга один до

 

15

одного. Дівчата навпаки, вступають в контакт, головним чином  з тими, хто їм подобається, зміст  спільної діяльності для них порівняно другорядний.

З раннього віку хлопчики тяжіють до більш екстенсивного, а дівчата до інтенсивного спілкування. Хлопці частіше грають великими групами, а дівчата – по двоє або по троє.

Соціометричне лонгітюдне дослідження Д.Едер та М.Халлінен, 1978р  декількох шкільних класів (вік від 9 до 12 років) показало, що діади дівчат є більш закритими для сторонніх, ніж хлоп’ячі компанії, але в той же час тісніше пов’язаними з бітьківською сім’єю. Зате хлоп’ячі компанії мають строгіший і стійкіший порядок, систему лідерства, більш автономні від дорослих.

Кон І.С. вважає, що психологія спілкування в підлітковому і  юнацькому віці будується на основі суперечливого переплетення двох потреб: відособлення (приватизація) і афіліації, тобто потреби в приналежності, включеності в якусь групу або спільність. Відособлення найчастіше віявляється в емансипації від контролю дорослих. [7]

Відчуття самотності і неприкаяності, пов’язане з віковими труднощами становлення особистості, породжує у підлітків невтомне жадання спілкування і групування з однолітками, в товаристві яких вони знаходяться або сподіваються знайти те, в чому їм відмовляють дорослі: спонтанність, порятунок від нудьги і визнання власної значущості. Для підлітка важливо не тільки бути разом з однолітками але, головне, займати серед них положення, що задовольняє його. Для деяких це прагнення може виражатися в бажанні зайняти в групі позицію лідера, для інших – бути признаним, улюбленим товаришем, для третіх – незаперечним авторитетом в якійсь справі, але у будь-якому випадку воно є провідним мотивом поведінки підлітків.

Зовнішні прояви комунікативної поведінки молодших підлітків дуже суперечливі. З однієї сторони, прагнення в щоб то не стало бути такими ж як всі, з іншої – бажання виділитися, відрізнитися за всяку ціну; з одного боку,

16

прагнення заслужити  пошану і авторитет товаришів, з  іншого – бравада власним недолікам. [8, с. 119]

Д.І.Фельдштейн виділяє  три форми спілкування підлітків: інтимно-особистісне, стихійно-групове та соціально-орієнтоване. [14]

Інтимно-особистіне спілкування – взаємодія, заснована на особистісних симпатіях – «я» і «ти». Змістом такого спілкування виступає співучасть співрозмовників в проблемах один одного. Інтимно-особистісне спілкування виникає за умови спільності цінностей партнерів, а співучасть забезпечується розумінням думок, відчуттів і намірів один одного, емпатією. Вищими формами інтимно-особистісного спілкування є дружба і любов.

Стихійно-групове спілкування – взаємодія, заснована на випадкових контактах – «я» і «вони». Стихійно-груповий характер спілкування підлітків домінує в тому випадку, якщо не організована суспільно-корисна діяльність підлітків. Такий вид спілкування приводить до появи різного роду підліткових компаній, неформальних груп. В процесі стихійно-групового спілкування стійкого характеру набувають агресивність, жорстокість, підвищена тривожність, замкнутість і так далі.

Соціально-орієнтоване спілкування – взаємодія, заснована на сумісному віконанні суспільно-важливих справ, - «я» і «суспільство». Соціально-орієнтоване спілкування обслуговує суспільні потреби людей і є чинником, сприяючим розвитку форм суспільного життя груп, колективів, організацій і так далі.