Корекція мовлення дітей із загальним недорозвиненням мовлення засобами логоритміки

 

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Міністерства освіти і науки,

молоді та спорту України

29 березня 2012 року № 384

Форма № Н–9.02

 

УМАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ПАВЛА ТИЧИНИ

 

Інститут розвитку дитини

Факультет дошкільної та корекційної освіти

Кафедра корекційної педагогіки та психології

 

 

ВИПУСКНА КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА

Освітньо-кваліфікаційний рівень «бакалавр»

на тему:

«КОРЕКЦІЯ МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ ІЗ ЗАГАЛЬНИМ НЕДОРОЗВИНЕННЯМ МОВЛЕННЯ ЗАСОБАМИ ЛОГОРИТМІКИ»

 

 

 

Виконала: студентка 4 курсу 44 групи

Напрям підготовки:

6.010105 «Корекційна освіта» (логопедія)

Писаренко К.М.

Керівник: Малишевська І.А.

Консультант з ОП: Авраменко О.Б.

Рецензент: Осаула Л.І.

 

 

 

м. Умань – 2014 року

 

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИКОРИСТАННЯ ЛОГОРИТМІКИ

В КОРЕКЦІЙНІЙ РОБОТІ З ДІТЬМИ ІЗ ЗНМ………….………………….6

1.1 Теоретичні основи використання  логоритміки для дітей із мовленнєвими  порушеннями……………………………………………………………………6

1.2 Проблема корекції ЗНМ  в сучасній педагогічній науці…………………13

РОЗДІЛ 2. ШЛЯХИ КОРЕКЦІЇ МОВЛЕННЯ У ДІТЕЙ ІЗ ЗНМ ЗАСОБАМИ ЛОГОРИТМІКИ……………………………………………….19

2.1 Педагогічна доцільність  засобів логоритміки для корекції  мовлення дітей із ЗНМ…………………………………………………………………………….19

2.2 Методичні рекомендації  щодо змісту логоритмічних занять  для дітей із ЗНМ……………………………………………………………………………….29

2.3 Охорона праці в галузі  освіти……………………………………………….37 ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….44СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….47

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність дослідження обумовлюється тим, що на сучасному етапі розвитку суспільства значно посилилася увага до якості й доступності освіти для дітей з особливими освітніми потребами, зокрема дітей з мовленнєвими порушеннями. Усі учасники освітнього процесу об’єднані однією метою створення оптимальних умов для повноцінного розвитку дітей та задоволення потреб для їх самореалізації. Відповідно до   Закону   України   «Про   дошкільну   освіту» головна мета дошкільних навчальних закладів – зміцнення  здоров’я,  розвиток  і  формування  особистості, забезпечення  соціально-психологічної  реабілітації  та  адаптації дитини  шляхом   спеціально   організованого   навчально-виховного процесу     у     комплексі     з    корекційно-розвивальною    та лікувально-оздоровчою роботою.

Процес соціалізації дітей з особливими потребами є дуже актуальним в теоретичному, і  практичному відношенні, та потребує розв’язання багатьох завдань для ефективної адаптації осіб з особливими освітніми потребами. Однією із складових даного процесу є корекція мовлення дітей засобами логоритміки.

За спостереженнями останніх п’яти років, приблизно у 25-30% дошкільнят, які відвідують дитячий  садок, є ознаки мовленнєвих порушень, які в свою чергу негативно впливають на нервово-психічну діяльність дитини, її поведінку, що в подальшому є серйозною перешкодою для оволодіння нею програмою дошкільного закладу, а надалі і програмою початкової школи.

Порушення мовлення і їх корекцію у дітей в психолого-педагогічному аспекті досліджували науковці Л. Виготський, М. Хватцев, Т. Філічова, Г.  Волкова, Т. Власова, Р. Левіна, Є. Соботович, В. Тарасун, М. Шеремет та ін. Вплив логоритміки на корекцію мовлення досліджували Н. Олександрова, В. Грінер, Ю. Флоренська, Е. Кілінська-Евертовска, Г. Волкова, Г. Шашкіна, Н. Самойленко та ін. У процесі логопедичного впливу традиційні загальноприйняті психолого-педагогічні методи в багатьох випадках перестали приносити бажані результати і в процесі навчання, і в процесі спрямованої корекції. Логоритміка, на нашу думку є доступною і нетрадиційною формою корекції мовлення дітей із загальним недорозвиненням мовлення (ЗНМ).

Зважаючи на актуальність даної проблеми темою бакалаврської роботи є «Корекція мовлення дітей із загальним недорозвиненням мовлення засобами логоритміки».

Об’єкт дослідження – мовленнєва діяльність дітей із ЗНМ.

Предмет дослідження – корекція мовлення дітей з ЗНМ засобами логоритміки.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити шляхи корекції мовлення дітей із ЗНМ засобами логоритміки.

Завдання дослідження:

1. Здійснити аналіз наукової  літератури та з’ясувати теоретичні  основи логоритміки.

2. Дослідити теоретичні  аспекти використання логоритміки  в корекційній роботі з дітьми  із ЗНМ.

3. Розробити методичні  рекомендації щодо змісту логоритмічних  занять для дітей із ЗНМ.

Гіпотеза дослідження – корекція мовленнєвих порушень у дітей із ЗНМ засобами логоритміки буде ефективною, якщо буде реалізовано:

• комунікативну спрямованість корекційно-мовленнєвої роботи з дітьми із ЗНМ;
• поєднання традиційних методик корекції мовлення дітей із ЗНМ з інноваційними засобами логоритміки;
• педагогічно організованого і відповідно мотивованого процесу корекції мовлення дітей із ЗНМ з використанням засобів логоритміки, що сприятиме більш успішній підготовці їх до навчальної діяльності.

Методи дослідження. Теоретичні: аналіз, порівняння  і узагальнення  психолого-педагогічної літератури з досліджуваної проблеми; емпіричні: вивчення науково-методичної літератури, цілеспрямовані спостереження, діагностичні завдання.

Експерементальним майданчиком був Лебединський навчально-виховний комплекс «Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа I-III ступенів № 2» Шполянської районної ради Черкаської області.

Структура роботи. Бакалаврська робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг роботи 50 сторінок. У списку використаних джерел  41 найменування.

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИКОРИСТАННЯ ЛОГОРИТМІКИ В КОРЕКЦІЙНІЙ РОБОТІ З ДІТЬМИ ІЗ ЗНМ

 

1.1 Теоретичні  основи використання логоритміки  для дітей із мовленнєвими  порушеннями

На рубежі XIX-XX століть у різних країнах Європи з’явилися перші дослідження, що стосуються питань ритму і ритмічного виховання. Особливо відомими в цій галузі стали теоретичні та практичні положення з цієї проблеми педагогів, учених, музикантів: Н. Римського-Корсакова, Е. Жака-Далькроза, Б. Теплова, Н. Олександрової та ін. Ними було встановлено, що у всіх біологічних системах час видається ритмічною активністю, що регулює енергетичний обмін, підтримує життя [14].

Вперше систему ритмічного виховання започаткував Е. Жак-Далькроз, професор Женевської консерваторії. Він був вражений неритмічністю учнів. Далькроз вважав, що музиканту потрібно мати не тільки хороший слух, а й хороший ритм. Він вирішив виділити музичну ритміку в окрему галузь музичної педагогіки. Регулятором руху Далькроз зробив музику. Учні повинні вправлятися в координації своїх рухів з рухами музики, оскільки саме в музиці є ідеальний зразок організованого руху.

У 1909 р. Вольф Дорн, член Німецької соціалістичної робочої партії, відомий спортсмен-альпініст, запропонував Далькрозу очолити Інститут музики і ритму в Хеллерау. Вправи які він продемонстрував учням представляли собою вільні імпровізації на тему твору, у вигляді пластико-ритмічних етюдів призначені для передачі в русі емоційно-образного змісту музики [8].

Фізичні вправи під музику були відомі ще з часів Давнього Єгипту. Греками, арабами, римлянами ритмічна гімнастика застосовувалася як методика використання ритму музики з метою фізичного оздоровлення організму [14].

За допомогою музики і руху Жак-Далькроз вирішував завдання виховання ритму спочатку у музикантів, а потім у дітей, починаючи з дошкільного віку. У процесі роботи у вихованців розвивалися музичний слух, пам’ять, увага, почуття ритму, пластична виразність рухів [8]. Отже, формотворчим початком в комплексі вправ вважалася музика.

Методику музично-ритмічного виховання Е. Жак-Далькроза стали застосовувати в лікувально-педагогічних цілях. У 60-ті роки XX ст. польський логоритміст А. Розенталь зробив спробу ввести елементи ритмопластики в логопедичну роботу. Створена ним терапевтична програма була спрямована на реабілітацію пацієнтів, які заїкаються. В основу терапевтичної програми було покладено «живе» слово в поєднанні з цілим комплексом тілесних реакцій на сприйняття музичного ритму. Ритмічні вправи включені в програму задовольняли потребу живого організму в рухах, а позитивний емоційний фон сприяв зняттю напруги [8].

Науковці Н. Олександрова і В. Грінер, широко пропагували метод ритмічного виховання, націлений на боротьбу з аритмією, яка руйнівним чином  діє на психофізичне і суспільне життя людини. Н. Олександрова зазначала про важливість ритмічного виховання в школі, яке повинно вестися на основі тісного взаємозв’язку ритму і музики. Вона ставила ритміку в центр області  педагогіки, психофізіології, фізкультури, вказуючи, що ритміка вміщує  в собі ритмічні моменти кожної з перерахованих областей. Н.  Олександрова у своїх роботах вказувала на значимість диференційованого використання ритміки залежно від віку людей і їх стану. Вона вважала, що якщо ритміст працює в дошкільних установах, то його предмет стає частиною виховних завдань, які ставить сучасна педагогічна думка. Якщо ритміст працює в лікувальних установах для нервовохворих, тих, що заїкаються, глухих, сліпих, то він вирішує зовсім інші завдання [11].

Оздоровчі вправи з ритмічної гімнастики які розробляли Н.  Олександрова і В. Грінер близькі до методики Е. Жак-Далькроза. Їх принципова відмінність обумовлена ​​різницею в цілях. В одному випадку ритмічні рухи використовуються як інструмент виховання тіла, в іншому – як інструмент для виховання почуття ритму [11].

З 30-х років в лікувальних установах стала застосовуватися лікувальна ритміка. Під керівництвом В. Гіляровського в 1929 році в лікарні для нервово-психічних хворих була розроблена особлива система занять, які проводила В. Грінер. Було виявлено, що ритміка позитивно впливає на моторику і регулює поведінку хворого, а також дає можливість простежити за динамікою хвороби і отримати додатковий матеріал клінічної  картини захворювання, адже стан моторних функцій і нервово-психічних хворих має діагностичне значення. Потім В. Гіляровський ввів заняття лікувальною ритмікою в логопедичну практику, організувавши групи для дітей дошкільного віку, які страждають заїканням [39].

Оскільки провідне місце в корекції мовленнєвих порушень займає слово, активно став формуватися особливий напрямок – логопедична ритміка. Довгий час ця гілка лікувальної ритміки використовувалася як додатковий прийом при лікуванні логоневрозів.

В. Грінер і Ю. Флоренська вперше поставили питання про розробку спеціальної логопедичної ритміки для занять з пацієнтами, що заїкаються з метою поліпшення їх мовлення. Нова гілка лікувальної ритміки розглядалася ними як метод в лікуванні логоневротиків. Вони поряд із завданням корекції моторики й мовлення, вели дослідницьку роботу в області логоневрозів, відзначаючи, що, тільки охарактеризувавши моторику і особистість хворого за допомогою індивідуальних обстежень, можна встановити методи і способи терапевтичного впливу на хворого.  В. Грінер і Ю. Флоренська описали деякі особливості моторних порушень при заїканні. Так, практичний матеріал для занять з дітьми, що заїкаються був розроблений ними в 1939р. [11; 35].

В. Грінер і Ю. Флоренська в ході дослідження даного питання висунули ряд принципів у роботі з пацієнтами, що заїкаються, розробили корекційний дидактичний матеріал і акцентували увагу на тому, що логопедична ритміка істотно відрізняється від методики ритмічного виховання, так як у вправах особливе місце приділяється слову. З часом, логопедична ритміка увійшла в комплекс впливу на хворих з афазією [11; 35].

М. Самойленко у статті «Ритміка з логоневротиками дошкільного віку»  класифікувала вправи за ступенем складності з урахуванням порушень моторики заїкуватих дітей і визначила основні принципи проведення занять [37].

Логопедична ритміка давала стійкий позитивний ефект у корекції музичної сторони мовлення: мелодії, ритму, логічного наголосу, пауз. Смисловий зміст мовлення передається словами, але емоційність, суб’єктивну значимість висловлювань відображає музичний супровід. Голосові реакції тісно пов’язані з мімічними і пантомімічними жестами. Таким чином, музичне мовлення (просодичні компоненти мовлення) і пантоміміку, зважаючи на  інтелектуальну та соціальну функції, також використовують для вираження смислового змісту і взаємного спілкування [7; 32].

В. Рождественська в дослідженні  «Виховання мови дошкільнят які заїкаються» підкреслила значимість ритму виконуваних  рухів для нормалізації мовлення і вправ в поєднання слова з рухом. У логопедичну практику цей прийом увійшов під назвою «мовлення з рухами» [39].

Е. Кілінська-Евертовска у своєму підручнику «Логоритміка» підкреслювала, що дидактичний метод Е. Жак-Далькроза, розвиває у дітей активність, увагу, інтелект. Рухи виконуються вільно, вони ніби «випливають» з музики. Це означає, що виконувати ритмічні вправи можуть всі діти незалежно від інтелектуального, моторного та фізичного розвитку [39]. Отже, ритміка формує у дітей почуття ритму й музичності і може широко застосовуватися в реабілітації та терапії різних розладів і захворювань.