Розвиток емоційно-почуттєвої сфери дитини дошкільного віку

   Інші емоції, відповідно до теорії К. Е. Ізарда, є похідними. Особливості зовнішнього прояву емоцій визначаються за виразними рухами тіла особи, інтонацією, тембром голосу. Виразними діями не тільки визначається, але і формується почуттєва сфера.

 Підтвердженням цього слугують слова С. Л. Рубінштейна: «Виразний рух не тільки виражає вже сформоване переживання, але і сам, включаючи, формує його; так само як, формуючи свою думку, ми тим самим формуємо наше почуття, виражаючи його» [31,с.42-43].  Для маленької дитини характерно знаходитися в «полоні емоцій», тому що вона не може керувати ними. Її почуття швидко виникають і так само швидко зникають.

Наведемо ще одну класифікацію емоцій, розроблену Б. І. Додоновим.  Вчений зазначає, що створити універсальну класифікацію емоцій взагалі неможливо, тому класифікація, придатна для розв´язання одних завдань, виявляється недієвою при розв´язанні іншого кола завдань. За Додоновим розрізняють емоції:

- альтруїстичні емоції – виникають на основі потреби в сприянні, допомозі, заступництві за інших людей, у бажанні давати людям радість і щастя. Альтруїстичні емоції виявляються в переживанні почуття занепокоєння за чиюсь долю і в піклуванні, у співпереживанні радості та успіхів іншого, у почуттях ніжності, розчулення, відданості, участі, жалощів;

- комунікативні емоції – виникають на основі потреби в спілкуванні. На думку Б. І. Додонова, не кожна емоція, яка виникає під час спілкування, є комунікативною. Під час спілкування виникають різні емоції, але комунікативними є лише ті з них, які виникають як реакція на задоволення або незадоволення прагнення до емоційної близькості (мати співчутливого друга, співрозмовника тощо), бажання спілкуватися, ділитися думками й переживаннями, розуміти один одного. До емоцій, які виявляються при цьому, автор зараховує почуття симпатії, почуття поваги до когось, почуття вдячності, почуття обожнювання кого-небудь, бажання заслужити схвалення від близьких і шановних людей;

- глоричні емоції – пов´язані з потребою в самоствердженні, славі, у прагненні завоювати визнання, пошану. Вони виникають при реальному або уявлюваному «пожинанні лаврів», коли людина стає предметом загальної уваги і захоплення. У протилежному разі в неї виникають негативні емоції. Виявляються ці емоції в почутті враженого самолюбства й бажанні взяти реванш, у почутті гордості, переваги;  
     - праксичні емоції – виникають у зв´язку з діяльністю, її успішністю чи неуспішністю, бажанням домогтися успіху в роботі, наявністю труднощів. Додонов пов´язує їхню появу з рефлексом мети (за І. П. Павловим). Виражаються ці емоції у почуттях захопленості роботою, задоволенні результатами своєї праці, приємній втомі, переконанні, що день пройшов недаремно. 

 - пугнічні емоції – пов´язані з потребою в подоланні небезпеки, на основі якої виникає інтерес до боротьби. Це прагнення гострих відчуттів, захоплення небезпекою, ризиком, почуття спортивного азарту, «спортивна злість», гранична мобілізація власних можливостей.  
    - романтичні емоції – пов´язані з прагненням до всього незвичайного, таємничого, незвіданого. Виявляються в очікуванні «світлого дива», у привабливому почутті далини, особливої значущості того, що відбувається, або в зловісно-таємничому почутті.

- гностичні емоції – їх називають інтелектуальними почуттями. Вони пов´язані не просто з потребою в отриманні будь-якої нової інформації, а з потребою в когнітивній гармонії, як пише Додонов. Суть цієї гармонії в тому, щоб у новому, невідомому відшукати знайоме, звичне, зрозуміле, проникнути в сутність явища, зводячи, таким чином, всю наявну інформацію до «спільного знаменника». Типова ситуація, яка збуджує ці емоції – це проблемна ситуація. Виявляються ці емоції у здивуванні, почутті зрозумілості чи невиразності, у прагненні перебороти протиріччя у власних міркуваннях, звести все в систему, в почутті здогадування, близькості рішення, у радості відкриття істини.

- естетичні емоції – емоції існують у двох основних поглядах. Перший: естетичні емоції в чистому вигляді не існують. Є переживання, у яких переплітаються різні емоції. Другий: естетична емоція є не що інше як почуття краси. За Додоновим, не кожне сприйняття твору мистецтва зумовлює естетичні емоції. Виявляються вони в насолоді красою, в почутті витонченого, граціозного, піднесеного або величного, хвилюючого драматизму («солодкий біль»). Різновидом естетичних почуттів є ліричні почуття світлого смутку і замисленості, зворушеності, гіркувато-приємним почуттям самотності, насолодою спогадів про минуле.

- гедоністичні емоції – пов´язані із задоволенням потреби в тілесному і духовному комфорті. Виражаються вони в насолоді приємними фізичними відчуттями від смачної їжі, тепла, сонця тощо, у почутті безтурботності, «солодкої ліні», у легкій ейфорії, у хтивості.  
  - акизитивні емоції – спричиняють інтерес до заощадження, колекціонування, придбання речей. Виявляються в радості з нагоди придбання нової речі, від збільшення своєї колекції, у приємному почутті при огляді власних накопичень тощо[9].

Варто підкреслити, що у сучасній психологічній думці є різні  класифікації емоцій, кожна з яких визначає свій стандарт емоцій для людини. Універсальної, загальноприйнятої ж класифікації допоки не існує.

Емоція може викликати  порушення пам’яті, навичок, заміну складних дій легшими, простішими. Ця дезорганізація зумовлюється активною реакцією суб’єкта відповідно до ситуації. Людина, як суб’єкт, що пізнає і змінює світ, не байдужа до нього. Як казав Ф. Бекон, око людського пізнання не сухе, навпаки, зволожене пристрастями і волею. Людина не сторонній споглядач подій, вона їх активний учасник. З цього випливає, що емоції виконують функцію компенсаторного механізму, вони заповнюють дефіцит інформації необхідний для досягнення цілі, тобто для задоволення людських потреб.

Таким чином, у сучасній науці поняття «емоції» та «почуття» розмежовуються за своєю сутністю. Емоції визначають як особливий клас психічних процесів і станів, пов’язаних з інстинктами, потребами і мотивами, які відображаються у формі безпосереднього переживання (задоволення, радості, страху та ін.). Почуття розуміються як стійкі емоційні ставлення людини до явищ навколишньої дійсності, які відображають значення цих явищ у зв’язку з її потребами і мотивами. Існує більше 20 функцій емоцій у психічній діяльності людини, зокрема такі як: сигнальна, регулятивна, експресивна, комунікативна та інші.

1.2 Емоційна сфера дитини-дошкільника, її особливості

Дитина живе у Світі в трьох основних вимірах – фізичному, емоційному і розумовому. Саме в них вона виявляє себе в житті: у фізичному – вчинками, діями; у емоційному – щиросердечними проявами, бажаннями; у розумовому – думками, судженнями. Процеси виховання і навчання стосуються усіх виділених аспектів розвитку особистості одночасно. Як справедливо вказували Л. С. Виготський, О. В. Запорожець, тільки погоджене функціонування емоційної і розумової систем, їхня єдність може забезпечити успішне виконання будь-яких форм діяльності [6; 11].

У цьому контексті слушною є думка К. Є. Ізарда: «Емоції сповнюють енергією і організовують сприйняття, мислення і спонукають до дії» [12, с.45]. 

Інтенсивний розвиток особистості  дошкільника визначає глибокі зміни  в його емоційній сфері. У дошкільника  емоції починають опосередковуватися його ставленням до тих чи інших  явищ. Внаслідок появи опосередкованості  емоцій вони стають більш узагальненими, усвідомленими, керованими. Дитина виявляє  здатність стримувати небажані емоції, скеровувати їх відповідно до вимог  дорослих та до засвоєних норм поведінки. Дитина орієнтується на «добре» і  «погано», «можна» і «не можна», все частіше «хочу» поступається «треба». Стримування дитиною емоцій набуває характеру їх інтеріоризації, тобто згортання зовнішніх проявів. Наприклад, вже молодший дошкільник у ситуації образи, засмучення намагається  стримати сльози. Старший дошкільник при стримуванні емоцій використовує сформовані у нього уявлення про  належну поведінку, особливо, коли вона пов'язана з ігровою роллю. Ось  у «лікарню» принесли зайчика, якому  вовк відірвав вухо. Дитина-лікар ледь стримує сльози, але «лікарі не плачуть». Водночас, дорослий повинен серйозно поставитися до випадків, коли дошкільнику не вдається стримати своїх емоцій, не ставити при цьому непосильних вимог перед дитиною. Такі імпульсивні емоції свідчать, як правило, про тілесне неблагополуччя малюка (біль, голод, спрагу), яке слід негайно усунути [27].

Зародження особистості  дошкільника відбувається на основі здатності підпорядковувати суспільно  важливі мотиви («треба») своїм імпульсивним бажанням («хочу»). У складній системі мотивів вирізняються головні і другорядні, виникає здатність дитини підпорядковувати свою поведінку головним за рахунок втрати другорядних. Діяльність дитини набуває розгорнутого характеру, складається з кількох етапів, на основі чого зростає значення емоції у функції передбачення. Дитина хоче отримати досить віддалений результат, емоційно сприймає можливість його досягнення.

Важливим новим фактом емоційної сфери дошкільника  стає переживання з приводу можливої реакції дорослих на його дії та вчинки: «що скаже мама?», «батько буде сваритися». Таким чином, емоції дошкільника включаються у внутрішні механізми забезпечення супідрядності мотивів як важливий їх компонент.

Дошкільний вік характеризується бурхливим розвитком емоційної  сфери, яка чинить вагомий вплив на особистісний розвиток дитини, на оволодіння нею різноманітними видами діяльності.

На важливості дослідження  емоційно-почуттєвої сфери, зокрема емоційних ставлень дітей дошкільного віку, наголошував О.В.Запорожець. Він стверджував, що виховання почуттів з перших років життя є найважливішим завданням, оскільки те, як будуть засвоюватися знання та уміння, вирішальним чином залежить від емоційного ставлення суб’єкта до оточуючих людей і довкілля[11]. 
  Формування значної частини емоційного досвіду дитини, зокрема динаміки експресивних дій, адекватності емоційного реагування, розвитку емпатії, саморегуляції, а також виразності особистісних особливостей загальної емоційності, тривожності, сензитивності, фрустрованості відбуваються переважно під впливом саме цих факторів у дошкільному періоді. У зв’язку з цим, деякі дослідники висловлюють припущення про те, що особливості розвитку емоційної сфери дитини детермінуються конкретними умовами її виховання. І чим повнішим є соціальний статус цих умов, тим більш сприятливим є розвиток емоційного статусу дитини.  Немає правильних і неправильних почуттів і емоцій, усі вони відіграють важливу роль в житті дитини. І що не менш важливо – емоції дитини дають самим дітям і дорослим інформацію про їхній стан. Позитивні емоції, такі як радість, задоволення, довіра, дають дітям відчуття безпеки та надійності. Завдяки цим емоціям діти відчувають, що в їхньому світі все гаразд, вони допомагають набувати нового досвіду і повторювати набуте. Від інших емоцій їм погано, бо вони попереджують про небезпеку і незадоволеність. Вони попереджують про те, що щось не так. Гнів означає, що дитині трапилася перешкода. Сум призводить до зниження енергії і дає час для того, щоб адаптуватися до втрати чи розчарування. Страх спонукає дітей до захисту. Тепло і ласка свідчать дітям про те, що їх люблять і цінують [14; 17].

За період дитинства особливості  емоцій (їх сила, протяжність, стійкість) змінюються в зв’язку зі змінами загального характеру провідної діяльності дитини і її мотивів, а також у зв’язку з ускладненням стосунків дитини з навколишнім світом. Разом з переживанням задоволення чи незадоволення пов’язаних із задоволенням безпосередніх бажань, у дитини виникають більш складні почуття, викликані тим, наскільки добре вона виконала свої обов’язки, яке значення мають її дії для інших людей і якою мірою дотримуються нею і довколишніми норми і правила поведінки [23].

З метою розвитку емоційної  сфери необхідно передбачити  гармонійне виховання різних почуттів і емоцій, а також формувати  в дитини необхідні навички в  керуванні своїми почуттями і  емоціями (гнів, занепокоєння, страх, провина, сором, співчуття, жалість, емпатія, гордість, шляхетність, любов та інші); навчити дитину розуміти свої емоційні стани і причини, що їх породжують. З емоційним благополуччям зростаючої особистості пов’язана її самооцінка, оцінка своїх здібностей, моральних та інших якостей. Однією з умов виникнення у дітей старшого дошкільного віку складних емоцій є взаємозв’язок і взаємозалежність емоційних і пізнавальних процесів – двох найбільш важливих сфер їх психічного розвитку.

Виховання почуттів у дитини повинно слугувати передусім формуванню гармонійно розвинутої особистості, й одним із показників цієї гармонійності є певне співвідношення інтелектуального й емоційного розвитку. Недооцінка цієї потреби, як правило, призводить до перебільшеного, одностороннього розвитку якоїсь однієї якості, частіше інтелекту, що, по-перше, не дає можливості глибоко зрозуміти особливості самого мислення й керування його розвитком, по-друге, не дозволяє до кінця вияснити роль таких сильних регуляторів поведінки дитини, як мотиви й емоції [22; 26].

Головний напрямок розвитку емоційної сфери в дошкільника – це поява здатності керувати почуттями. Інший напрямок у розвитку почуттів пов'язаний зі зміною їхньої динаміки і змісту, коли почуття стають стійкими, набувають помітної глибини, формуються моральні, естетичні і пізнавальні почуття.  
Про достатній розвиток емоційної сфери дитини дошкільного віку свідчать наступні показники: 

· адекватна реакція на явища і ситуації навколишньої дійсності;  
· диференціація й інтерпретація емоційних станів інших людей;  
·    широта діапазону усвідомлюваних емоцій, уміння відображати емоційний                                

стан;  
·    адекватний прояв емоцій при спілкуванні.

Як бачимо, емоції відіграють важливу роль у психічному розвитку дошкільника. Мислення, запамятовування, уява та й узагалі пізнавальні процеси протікають результативніше за умов активізації емоційної сфери дитини. У роки дошкільного дитинства зростаючій особистості важко впоратися зі своїми емоціями, що великою мірою пояснюється незрілістю нервової системи.