Розвиток емоційно-почуттєвої сфери дитини дошкільного віку

 

 

 

 

 

1.3 Почуття у  дошкільному віці

 

Найсильніше і найважливіше джерело  переживань дитини – її взаємини з іншими людьми. Якщо дорослі ласкаво ставляться до неї, визнають її права, виявляють увагу, то у неї переважає бадьорий, життєрадісний настрій, вона переживає емоційне благополуччя – почуття впевненості, захищеності, яке сприяє нормальному розвитку особистості дитини, виробленню у неї позитивних якостей, доброзичливого ставлення до людей. Прояви ставлення до дитини викликають у неї відповідні емоції та почуття – захопленість, гордість, співчуття, образу, гнів, заздрість, цікавість, допитливість та ін. Вона гостро переживає як ласку, похвалу, так і розчарування, несправедливість. Почуття виникають пізніше, ніж ситуативні емоції. Формуючись на основі емоційного досвіду, вони впливають на динаміку і зміст ситуативних переживань або спонукають до вчинків.

  Почуття – це емоції, які супроводжують оцінку певних суспільних явищ, прояв хвилювання, душевної наснаги; емоції, викликані конкретними душевними переживаннями.  Дошкільники передусім переживають почуття любові, ніжності, симпатії до рідних (матері, батька, сестер, братів, бабусі, дідуся), часто виявляють щодо них піклування, співчуття. Подібно ставляться і до тварин, особливо кошенят, цуценят. Особливу ніжність виявляють до немовлят, ляльок. Найяскравішим почуттям дошкільників під час слухання розповідей і казок є співчуття до тих, хто потрапив у біду, зазвичай позитивних героїв, хоч іноді дитина може пожаліти і злодія, коли тому дуже погано. Однак найчастіше вони обурюються вчинками негативних персонажів, прагнуть захистити від них улюбленого героя.

   Під час слухання казок  почуття перетворюють дитину  з пасивного слухача на активного  учасника. Для прикладу, жахаючись події, яка має відбутися, дитина вимагала, щоб перестали читати страшну для неї історію (казку) або сама придумує прийнятний, з її погляду, варіант сюжету, часто відчуває себе у ролі героя[30].

Любов і ніжність до людей поєднуються  з обуренням і гнівом щодо тих, кого дитина сприймає як кривдника. Вона не усвідомлено ставить себе на місце людини, якій вона симпатизує, переживає її біль, несправедливість щодо неї, ніби це стосується її самої. Однак, коли інші діти, навіть улюблені братик чи сестричка, користуються, як їй здається, більшою увагою, дитина переживає почуття ревнощів. До початку дошкільного віку здатність відчувати страждання іншого виявляється в тому, що малюк не лише співпереживає іншому, а й сумує, боїться разом з ним, а побачивши сльози, також починає плакати. Водночас дитина може проявляти і байдуже, навіть жорстоке ставлення до людей.

   Взаємини з іншими людьми, їхні вчинки є найважливішим,  але не єдиним джерелом почуттів  дошкільника. Радість, ніжність, співчуття, здивування, гнів та  інші переживання можуть виникати  у нього щодо тварин, рослин, іграшок,  предметів і явищ природи, яким  він приписує особливості людських дій і переживань. Дитина співчуває зламаній квіточці або дереву, обурюється дощем, який заважає гуляти, гнівається на камінь, який її вдарив. Почуття дітей дошкільного віку, хоч і яскраві, але дуже ситуативні та нестійкі. Так, любов дитини до матері спонукає малюка обнімати її, цілувати, вимовляти ніжні слова, але ще не може бути постійним джерелом вчинків, які б її тішили. Дитина ще не здатна до тривалого співчуття і піклування про інших, навіть рідних людей. Не тривалі почуття молодших і середніх дошкільників щодо однолітків. Здебільшого вони дружать почергово з багатьма дітьми залежно від обставин. Така дружба заснована не на стійкому ставленні до однолітка, а на тому, що дитина з ним грається або сидить поряд за столом.

 З часом почуття дитини  набувають більшої глибини і  стійкості. Старші дошкільники  можуть виявляти істинне піклування  про близьких людей, намагаються  відгородити їх від хвилювання, засмучення. Типовою для них стає  постійна дружба з однолітками,  хоч часто трапляються і прояви  почергової дружби. Для виникнення  дружби основне значення має  не зовнішня ситуація, а взаємна  симпатія дітей, позитивне ставлення  до їхніх якостей ("Він знає  багато ігор", "З ним весело", "Вона добра"). Розвиток почуттів у дошкільному дитинстві пов'язаний з розумовим розвитком дитини, пізнанням навколишнього світу, ознайомленням з наслідками своїх вчинків, усвідомленням, що добре і що погано. Бездушність, навіть жорстокість маленьких дітей у ставленні до тварин (розчавлюють мух, топчуть жуків, розривають метеликів, хапають за горло кошенят) є наслідком бажання проникнути всередину речей і нерозуміння суті таких дій. 3-річні діти радіють похвалі дорослих, засмучуються докорам, переживають почуття гордості і сорому залежно від того, як їх оцінюють дорослі. Однак ці переживання стосуються не вчинків, а оцінок іншими людьми. Унаслідок засвоєння норм і правил поведінки, формування самооцінки дитина переживає виконання (невиконання) цих норм, відчуваючи залежно від обставин радість, гордість або смуток, сором. Суттєво змінюються і зовнішні прояви почуттів дошкільників, які поступово оволодівають умінням стримувати бурхливі, різкі їх вираження. 5-6-річна дитина може стримати сльози, вгамувати страх тощо, засвоює "мову" почуттів – прийняті у суспільстві форми вираження найтонших відтінків переживань за допомогою поглядів, усмішок, міміки, жестів, пози, рухів, інтонації голосу[28,с.8 – 9].

Найрізкіші прояви почуттів, наприклад, плач, пов'язані з роботою вроджених механізмів мозку. З часом дитина вчиться управляти ними (стримувати, свідомо використовувати, інформуючи дорослих, однолітків про свої переживання, впливаючи на них). Витонченіші засоби вираження почуттів мають соціальне походження, дитина оволодіває ними шляхом наслідування[14].

Отже, почуття належать до класу емоцій, вони супроводжують оцінку певних суспільних явищ, прояв хвилювання, душевної наснаги; емоції, викликані конкретними душевними переживаннями. На відміну від емоцій, почуття стійкі і глибокі, саме почуття допомагають налагодити контакт дітей з дорослими та однолітками. Почуття є важливим джерелом визначення психічного здоров′я дитини.

Розділ II. Емпіричне  вивчення особливостей емоційно-почуттєвої сфери дітей дошкільного віку

 

2.1 Критерії, показники  та рівні емоційно-почуттєвого  розвитку дошкільників

 

Виявлення емпіричних аспектів досліджуваної проблеми передбачало  використання кількох методик діагностики  емоційно-почуттєвої сфери дітей, що дозволило з’ясувати особливості  її розвитку на етапі дошкільного  дитинства. Ми зупинились на категорії  старшого дошкільного віку, виходячи з того, що в цей період емоції дітей достатньо розвинені, зароджуються вищі почуття, досягнення мовленнєвого та й у цілому психічного розвитку дітей розширює можливості застосування різних методик у роботі з ними. У ході діагностики ми керувались критеріями та показниками емоційно-почуттєвого  розвитку старших дошкільників, до яких віднесли:

• модальність емоційно-почуттєвих станів (мімічно експресивні реакції, якість емоційно-почуттєвих станів дитини під час виконання нею різних видів діяльності, у різних життєвих ситуаціях (перебування у ДНЗ, у колі сім’ї));
• активність (рухова, психічна (чи проявляє дитина прагнення до пошуку невідомого, чи зацікавлена), соціальна (чи активна дитина при взаємодії з ровесниками, дорослими), творча (креативність дитини));
• здатність усвідомлювати власні емоційно-почуттєві стани (здатність розпізнавати свої емоційні стани, здатність до вербалізації своїх станів, спроможність давати адекватну відповідь як вербального, так і невербального типу щодо якості свого переживання);
• здатність до розпізнавання емоційно-почуттєвих станів інших (здатність розпізнавати емоційні стани іншої людини, здатність давати адекватну відповідь як вербального, так і невербального типу щодо якості переживання за його зовнішніми проявами в іншої людини);
• здатність до відгуку на емоційно-почуттєві стани інших (здатність допомагати іншим з урахуванням причини (за власним бажанням, на прохання однолітка, на прохання дорослого).

Керуючись вищеописаними  критеріями, ми охарактеризували рівні  емоційно-почуттєвого розвитку старших  дошкільників: високий (стабільно-позитивний), середній (ситуативно-залежний) та низький (стабільно-пригнічений).

Дитина зі стабільно позитивним (високим) рівнем емоційно-почуттєвого  розвитку відзначається стабільною позитивною модальністю емоційно-почуттєвих станів, емоційною жвавістю, швидким  відновленням після негативних переживань, здатністю безпомилково розпізнавати емоційно-почуттєві стани (свої та інших), здатністю до дієвого відгуку  на емоційно-почуттєві стани інших.

Дитина із ситуативно-залежним (середнім) рівнем емоційно-почуттєвого  розвитку відзначається коливанням модальності емоційно-почуттєвих станів залежно від ситуації, швидкою  й різкою зміною настрою, тривалим відновленням після негативних переживань, помилками  при розпізнаванні емоційно-почуттєвих станів своїх та інших, а також  не досить дієвим відгуком на емоційно-почуттєві  стани інших.

Стабільно пригнічений (низький) рівень емоційно-почуттєвого розвитку старшого дошкільника відзначається  зниженням у дитини емоційно-почуттєвих проявів, її низькою здатністю до розпізнавання емоційно-почуттєвих станів у себе та у інших, а також  байдужим ставленням до переживань інших  людей.

З метою емпіричного вивчення емоційно-почуттєвого розвитку були використані такі методики: тест “ Абетка настрою ” (дозволяє виявити ступінь усвідомлення власних емоційно-почуттєвих станів); проективна методика-гра “Дві хатинки ” (дає змогу виявити здатність до розпізнавання емоційно-почуттєвих станів інших); “ Кінетичний малюнок сім’ї ” (дає можливість визначити переважаючу модальність емоційно-почуттєвих станів дітей у сім’ї).

 

2.2 Опис процедури  дослідження та інтерпретація  отриманих даних

Отримані у ході дослідження  дані були опрацьовані, проаналізовані та у відсотковому співвідношенні занесені у таблиці, проілюстровані в діаграмах (подані у додатках):

Розподіл респондентів за рівнями модальності їх

емоційно-почуттєвих станів ( у % )

Таблиця 1.

Рівні розвитку емоційно-почуттєвих станів	% від загальної кількості  респондентів
Високий	20.0
Середній	60.0
Низький	14.0

 

Як бачимо з табл. 1, 20,0% дітей старшого дошкільного віку відзначаються позитивною, 60,0% –  нестійкою, а 14,0% – пригніченою модальністю  емоційно-почуттєвих станів. Спостереження  показали, що у 35,0% дітей превалює життєрадісний  настрій, 40,0% дітей перебувають як у задоволеному, так і у незадоволеному стані (залежно від ситуації), 25,0% дітей часто мають пригнічений  стан, жаліються, плачуть. На перший погляд, це свідчить про слабкість впливу типу навчально-виховної програми ДНЗ  на модальність емоційно-почуттєвих станів старших дошкільників. Тобто, у вихованні дітей мало враховується той факт, що саме особистісно-орієнтовані  умови дають можливість попередити або подолати емоційну пригніченість  дитини за рахунок активізації особистісних механізмів, спрямованих на посилення  творчості, ініціативності, самостійності.

Результати визначення переважаючої модальності емоційно-почуттєвих станів дітей у сім’ї за методикою  “ Кінетичний малюнок сім’ї ” відображені у табл. 2.

Модальність емоційно-почуттєвих

станів респондентів у сім’ї ( у % )

Таблиця 2.

Модальність емоційно-почуттєвих станів	% від загальної  кількості респондентів
Позитивні	20.0
Тривожність	32.0
Невпевненість	32.0
Почуття неповноцінності	16.0
Ворожість	20.0

 

Аналіз характеру модальності  емоційно-почуттєвих станів старших  дошкільників (табл. 2) показує, що тільки 20,0% дітей переживають гаму позитивних емоційно-почуттєвих станів в умовах сімейної атмосфери, а решта респондентів переживають не тільки позитивні, але  й різної якості негативні емоційно-почуттєві  стани, а саме: тривожність (32,0%), невпевненість (32,0%), почуття неповноцінності (16,0% ), ворожість (20,0%). При цьому вирізняються діти, які переживають всі згадані  негативні емоційно-почуттєві стани (12,5%), лише деякі з них (70,0%) та один зі згаданих станів (17,5%).

За критерієм здатності  дитини усвідомлювати власні емоційно-почуттєві  стани і на підставі результатів  тесту “ Абетка настрою ”, експертних оцінок вихователів були визначені три підгрупи дітей: з високим рівнем (ті, які переважно завжди адекватно розпізнають свої емоційно-почуттєві стани), середнім (які не розпізнають їх залежно від ситуації), і з низьким (діти, які взагалі не розпізнають своїх переживань, але іноді розрізняють лише їх полярність) (Табл. 3).