Социальная работа с женщинами

В Україні можна виокремити такі стратегії соціальної роботи і  соціального захисту безробітних  жінок:

1. Розробка законодавчих  і нормативно-правових актів відповідно  до міжнародних документів ООН і Ради Європи.

2. Профорієнтація, працевлаштування  і професійна перепідготовка  безробітних жінок.

3. Створення спеціальних  закладів, установ, реалізація форм  і методів соціальної і соціально-психологічної реабілітації  безробітних жінок.

4. Створення навчальних  матеріалів, видань, інформаційної літератури щодо захисту прав жінок, діяльність ЗМІ у сфері висвітлення гендерних питань.

5. Культурно-просвітницька  робота, спортивно-оздоровча діяльність, поліпшення фінансового становища  жінок шляхом їх професійної  підготовки, перепідготовки та подальшого працевлаштування.

7. Проведення семінарів,  курсів, тренінгів з питань запобіганню  безробіття та працевлаштування  жінок.

8. Співпраця державних  і недержавних організацій та  установ.

Згідно вищезазначених стратегій  у соціальній роботі виділяють такі напрями роботи з безробітними жінками:

1. Соціальна робота з безробітними жінками (профорієнтація, працевлаштування і професійна перепідготовка жінок);
2. Соціальна робота з жінками жертвами насилля та торгівлі людьми, жінки сфери секс–бізнесу (діяльність спеціальних закладів, установ, реалізація форм і методів соціальної і соціально–психологічної реабілітації жінок, працевлаштування, професійна підготовка чи переквалівікація);
3. Соціальна робота з жінками , які були чи залишаються фінансово залежними від чоловіка (діяльність спеціальних закладів, установ, реалізація форм і методів соціальної і соціально–психологічної реабілітації жінок, працевлаштування, професійна підготовка чи переквалівікація);
4. Соціальна робота з  жінками, які повернулись чи перебувають у місцях позбавлення волі (проведення семінарів, курсів, тренінгів з питань захисту прав жінок, співпраця державних і недержавних організацій та установ, щодо працевлаштування та повернення статусу жінкам, які повернулися з місць позбавлення волі, допомога у адаптації в суспільстві);
5. Соціальна робота з працевлаштування жінок–інвалідів.

Жінки першими у порівнянні з чоловіками підпадають під удари безробіття. Російські соціологи, виявляючи групи та прошарки, які найбільше підпадають під удари безробіття, сформували три основні типи поведінкових настанов безробітних жінок [3 ].

Перший тип – прибічники активної еконмічної поведінки. Вони ініціативно за різним каналам шукають роботу чи створюють власний бізнес.

Другий тип – інертно–очікуючий. Замість власної ініціативи вони очікують допомоги від родичів, друзів, знайомих. Третий тип – пасивні фаталісти. Зміст їх позиції: “знайти роботу зараз неможливо” і їм “вже нічого не допоможе” [42, с. 43].

Отже, становище української  жінки на ринку праці визначається: набагато вищими витратами робочого часу в розрахунку на одну жінку, ніж  на чоловіка, з врахуванням усіх форм зайнятості, зокрема неоплачуваної; прискореними масштабами вивільнення  жінок з підприємств та організацій; набагато більшим навантаженням  на одну жіночу вакансію порівняно  з чоловічим показником; ускладненням процесу працевлаштування жінок; обмеженими можливостями кар’єрного просування; збереження високої питомої ваги жінок, які працюють у невідповідних  санітарно– гігієнічним нормам умовах [45].

Соціально-психологічна підтримка  колишніх ув’язнених чи жертв торгівлі людьми у межах міста Черкаси  здійснюється Центром соціальних служб  для сім’ї, дітей та молоді. До кожної жінки, яка звертається до Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, спеціалістами застосовується індивідуальний підхід, враховуючи освіту, досвід роботи, здібності, бажання та сімейний стан , що буде сприяти її працевлаштуванню.Спільно з центром зайнятості для організації оплачуваних громадських робіт центр зайнятості протягом 2010 року уклав 6 угод на 100 робочих місць, що дозволило залучити 140 жінок. Є у практиці центра чимало прикладів, коли люди, попрацювавши тимчасово на оплачуваних громадських роботах, знаходили постійне місце роботи.

Зрозуміло, такий стан речей  негативно позначається як на матеріальному становищі жінок, так і на їх фізичному та соціально– психологічному самопочутті. За таких умов, як свідчать спеціальні дослідження, дві тритини жінок перебуває у стані емоційної напруги та психологічного дискомфорту [2, с. 75].

Можна виділити три типи завдань у сфері надання допомоги безробітним жінкам:

1. Порятунок їхнього життя і здоров'я,
2. Підтримання соціального функціонування,
3. Соціальний розвиток [7, с. 65].

1 тип. Для порятунку  життя і здоров'я жінок і  дітей можуть використовуватися  притулки–стаціонари, кризові центри, притулки з комплексом соціальних  послуг (психологічна та медична  реабілітація, юридичне консультування  та правовий захист, сприяння  в пошуці іншого місця проживання  і підходящої роботи, іноді допомогу  в отриманні або відновлення  документів). Зрозуміло, надання допомоги в надзвичайних обставинах не дозволяє соціальні проблеми як такі, однак здатен інколи врятувати життя жінки або її дітей. Гострі економічні труднощі дають жінці право звертатися за адресної соціальної або екстреною допомогою, яка також є короткостроковою разової технологією. Тому важливо на даному етапі не лише вилучити жінку з кризової ситуації , а й надати їй можливість самостійно отримувати кошти.

2 тип. Підтримка соціальної  функціонування носить більш  довгостроковий характер, і потреба  в ньому визначається більш  складною сукупністю причин. Відповідно  і технології, що застосовуються  при цьому, більш різноманітні: всі адекватні види соціально–психологічної,  соціально–економічної, медичної  реабілітації та підтримки жінок  у важкій життєвій ситуації. Найважливішим засобом слід вважати перепідготовку або перенавчання жінок більш потрібних професій.

3 тип. Соціальний розвиток  може забезпечуватися інформуванням  жінок, навчанням їх прогресивним  особистісним умінням і соціальних  технологій, включаючи технології  самозайнятості та самозабезпечення, малого бізнесу. 

Як бачимо, реалізація цих трьох типів завдань (порятунок життя жінок і здоров'я, підтримання соціального функціонування, соціальний розвиток), як правило, виконуються соціальними працівниками спільно з співробітниками різних сфер соціального комплексу – правоохоронними органами, службами зайнятості, медичними та освітніми установами тощо. Саме це дає змогу соціальним працівникам, працюючи у напрямі соціальної роботи з безробітними жінками, допомагти налагодити стосунки з родичами; жінки мають можливість отримати юридичні консультації та підтримку, працюють з психологом, беруть участь у груповій роботі, тренінгах набуття соціальних навичок ( часто, таких як: правильне харчування та приготування їжі, оволодіння навичками спілкування, пошук та влаштування на роботу; з ними працює інструктор з пошиття одягу, організатор дозвілля тощо) . Важливою частиною соціальної роботи безробітними жінками є що жінки самі беруть участь в організації свого життя.

З метою формування раціональної зайнятості жінок, удосконалення мережі їх професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації та поліпшення умов праці в Довгостроковій програмі визначаються актуальні для того періоду розвитку держави напрямки соціального захисту жінок, багато з яких не втратили своєї значущості і на початку XXI ст., зокрема такі з них, як:

1. Розробка і реалізація програми "Зайнятість жінок", в якій передбачається комплекс заходів щодо створення та раціонального розміщення технічно оснащених робочих місць (цехів, дільниць) для використання на них переважно праці вивільнюваних під час змін в організації виробництва жінок, одиноких і багатодітних жінок, осіб молодших 18 років, розширення діючих дільниць і цехів надомної праці;
2. Підготовка пропозицій щодо запровадження економічного стимулювання і пільг для підприємств і організацій, що приймають на роботу жінок, які мають неповнолітніх дітей, на умовах неповного робочого дня та гнучкого графіка роботи;
3. Забезпечення через центри зайнятості першочергового влаштування на вільні робочі місця та вакантні посади одиноких жінок, удів, багатодітних жінок і тих, які виховують дітей-інвалідів, жінок, які звільняються з місць позбавлення волі;
4. Створення умов для підвищення кваліфікації і перепідготовки жінок, вивільнюваних під час змін в організації виробництва, та професійної адаптації жінок, які повертаються на робочі місця після відпустки по догляду за дітьми;
5. Перегляд з урахуванням заявок підприємств, організацій, установ переліку професій, за якими здійснюється підготовка професійно-технічними училищами з метою розширення навчання дівчат за професіями, пов'язаними з обслуговуванням сучасної техніки і технології на виробництві, в сфері послуг і сільському господарстві;
6. Визначення підприємств і окремих виробництв, де нічна праця жінок не викликана особливою необхідністю, установлення умов, порядку і строків виведення з нічних змін жінок, передусім тих, які мають дітей віком до 14 років і дітей-інвалідів;
7. Сприяння адаптації жінок в умовах нової економічної ситуації, створення курсів навчання жінок основ бізнесу та надання допомоги організаціям і окремим особам, які відкривають центри навчання жінок новим професіям;
8. Заснування теле- радіопрограм для навчання жінок основ бізнесу і підприємництва та з питань правового захисту жінок в умовах ринку;
9. Визначення переліку завершених науково-технічних розробок і технологій, спрямованих на вивільнення жінок з виробництв з важкими і шкідливими умовами праці, запропонування їх підприємствам для впровадження;
10. Проведення науково-практичних робіт для вивчення стану здоров'я жінок і підлітків з урахуванням соціальних і медико-біологічних факторів, що впливають на формування загальних, професійно зумовлених і професійних захворювань, для обґрунтування профілактичних заходів; опрацювання психофізіологічних критеріїв оцінювання вікостатевої працездатності підлітків з урахуванням стану здоров'я;
11. Розробка списку виробництв, професій і робіт з важкими та шкідливими умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок і осіб молодших 18 років;
12. Розробка норм гранично допустимих навантажень для жінок і осіб молодших 18 років при підніманні та переміщенні важких речей вручну;
13. Підготовка проекту Закону про скорочення тривалості робочого часу для жінок, встановлення неповного робочого дня або неповного робочого тижня жінкам на їх прохання незалежно від наявності дітей та їхнього віку[]38.

Ще одним важливим кроком держави у напрямку поліпшення становища безробітних жінок є Національний план дій щодо поліпшення становища безробітних жінок та сприяння впровадженню гендерної рівності у суспільстві на 2010—2015 роки, який прийнято з метою покращання становища жінок, підвищення їх ролі у суспільстві. У цьому документі визначаються напрямки роботи і завдання державних інституцій, організацій, установ, у сфері суспільного життя, соціального захисту, економічної і правової захищеності безробітних жінок, такі як:

1. ·Підготовка шостої періодичної доповіді про виконання в Україні Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок;
2. ·Перепідготовка і підвищення кваліфікації жінок, які повертаються з відпустки для догляду за дитиною, посилення організаційних і правових гарантій для реалізації жінками права на працю;
3. ·Широке залучення жінок до активної участі в усіх сферах життя суспільства, сприяння розкриттю їх інтелектуальних і творчих можливостей;
4. ·Підготовка інформаційно-аналітичних матеріалів про становище жінок на ринку праці;
5. ·Зниження рівня і тривалості безробіття серед жінок;
6. ·Здійснення контролю за безпекою праці жінок, ефективного розв'язання соціальних проблем працівниць, які виховують дітей, для включення їх до проектів угод між Кабінетом Міністрів України, Конфедерацією роботодавців, всеукраїнськими профспілками і профспілковими об'єднаннями;
7. ·Розробка комплексу заходів щодо фізичної та психологічної реабілітації та подальшого працевлаштування жінок- інвалідів;
8. ·Розробка програми підтримки молодих учених з метою забезпечення реалізації рівних можливостей жінок і чоловіків у науковій діяльності;
9. Започаткування проведення щорічного конкурсу на кращу наукову працю жінки-науковця;
10. ·Сприяння діяльності закладів, центрів та служб, що надають медико-психологічну та соціальну допомогу безробітним жінкам, які стали жертвами насильства (у тому числі сімейного) або опинились у скрутній життєвій ситуації, їх подальній адаптації у суспільстві, готовності утримувати себе самостійно;
11. ·Проведення науково-практичної конференції "Жінки в XXI столітті: проблеми, перспективи, шляхи розвитку".

Отже, для вивчення сучасного становища українських жінок на ринку праці проводяться різноманітні соціологічні дослідження, які виявляють найбільш гострі проблеми їхнього суспільного становища: матеріальне становище, становище сільської жінки, охорона здоров'я матері і дитини, соціально-психологічний стан жінок, насильство жінок, наслідки контрабанди жінок з України; становище жінок, які потерпіли від стихійного лиха, жінок-інвалідів, жінок — жертв різних форм дискримінації, проте найбільш гостро стоїть питання безробітніх жінок.

ВИСНОВКИ  ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ

Досвід переходу окремих  країн до ринку свідчить про те, що в кожний період рівень зайнятості і масштаби безробіття характеризуються значними коливаннями, зумовленими сукупним впливом багатьох чинників. При цьому причини появи безробіття і його види можуть дуже різнитися. В Україні розрізняють відкрите й приховане безробіття. Переважаюче на сьогодні в Україні інституціональне безробіття спричинене введенням гарантованої мінімальної заробітної плати, недосконалою податковою системою, надмірні соціальні виплати знижують пропозицію праці. Високі ставки оподаткування, скорочуючи доходи, роблять їх порівнянними із сумами виплат за соціальними програмами. Це також знижує пропозицію робочої сили.

Розвиток ринкової економіки  в Україні супроводжується виникненням і розширенням масштабів хронічного безробіття. Це пов’язано з тим, що інвестиції у створення нових робочих місць відстають від темпів зростання чисельності найманих працівників. Безробіття стає масовим і постійним, вражаючи насамперед найменш захищені категорій, в першу чергу жінок.

Наявність значної кількості  працездатних осіб, які лише формально  зайняті, а фактично не працюють і  одержують низьку заробітну плату (або зовсім не одержують її), сприяє збільшенню чисельності зайнятих у  нерегламентованій діяльності, ускладненню  криміногенної ситуації, загостренню  соціальних конфліктів.

Важливим кроком держави у напрямку поліпшення становища безробітних жінок є Національний план дій щодо поліпшення становища безробітних жінок та сприяння впровадженню гендерної рівності у суспільстві на 2010—2015 роки, який прийнято з метою покращання становища жінок, підвищення їх ролі у суспільстві. У цьому документі визначаються напрямки роботи і завдання державних інституцій, організацій, установ, у сфері суспільного життя, соціального захисту, економічної і правової захищеності безробітних жінок. Проте певні проблеми безробітніх жінок залишаються поза механізмом регулювання політики працевлаштування жінок. Серед найгостріших проблем – забезпечення гендерної рівності жінок та чоловіків на ринку праці, зокрема :набагато вищими витратами робочого часу в розрахунку на одну жінку, ніж на чоловіка, з врахуванням усіх форм зайнятості, зокрема неоплачуваної; обмеженими можливостями кар’єрного просування тощо.

З огляду на організаційний рівень діяльності організації, органи, інституції, які формують соціальну  політику держави щодо профілактики безробіття та працевлаштування жінок, здійснюють соціальну роботу, відповідно до їх повноважень і функціональних обов'язків можуть належати до одного з п'яти рівнів