Социальни аспекти освити людей з обмеженими можливостями здоровя

Отже, реформування вищої школи передбачає більш гнучкі підходи до формування програми освітньої діяльності кожного студента, індивідуального плану його підготовки. За таких умов студент з особливими потребами може формувати свій навчальний план, вибираючи з варіативної частини навчальні дисципліни з максимальним врахуванням можливостей здійснення майбутньої професійної діяльності. А це є необхідною умовою інтеграції в суспільство молодих людей з обмеженими функціональними можливостями здоров`я.

Висновок до розділу І

Таким чином, проаналізувавши  сутність поняття «інвалідність» з  наукової точки зору, ми прийшли  до висновку, що поруч з цим терміном існує ряд інших, які визначають інвалідність як обмеженість фізичних можливостей або як неповносправність особи.

У дипломній  роботі ми використовуватимемо термін запропонований і О.М. Діковою-Фаворською, яка на позначення інвалідності вживає термін «людина з функціональними обмеженнями здоров'я», так як він характеризує специфічний стан здоров'я, неможливість виконання певних функцій

Першим науковцем, який дав визначення терміну «інвалідність» був М.А. Вігдорчік, який вказував, що інвалідність – це стійка втрата працездатності.

В.С.Андреєв визначав інвалідність як засвідчений медичним органом стан, при якому особа внаслідок хронічного захворювання або анатомічних дефектів, що викликають стійке, незважаючи на лікування, порушення функцій організму, вимушена припинити професійну діяльність на тривалий термін або може працювати при значній зміні звичайних умов праці.

Отже, можемо зробити  висновок, що інвалідність, за визначеннями науковців,є ніщо інше як обмеження  особистості у її можливостях, що і складає зміст соціальної моделі інвалідності.

Підсумовуючи теоретичний матеріал щодо освіти людей з обмеженими можливостями здлоров`я, ми можемо зробити висновок, що одним з ефективних шляхів інтеграції людей з обмеженими функціональними можливостями у суспільство є  освіта. Причому, наввання повинне бути не ізольоване, у спеціальних навчальних закдах, а спільне навчання людей з обмеженими можливостями здоров`я і здорових людей. Це дозволить уникнути згодом психологічних травм і дає людям з ФОЗ  більше шансів знайти своє місце в суспільстві, більш повно реалізувати себе. Це також дозволить здоровим людям набути навичок спілкування з людьми, які мають функціональні обмедення здоров`я. Упевненість в тому, що вони не стануть «виключеними» із суспільства, значно полегшить подальшу реабілітацію людей з обмеженнями здоров`я.

З метою оптимізації  процесу соціально-освітньої інтеграції дітей з обмеженими можливостями, на наш погляд, необхідний ряд умов, перш за все:

• стійка державна соціальна політика, орієнтована на "включення" дітей з особливими потребами в суспільство;
• обмеження практики виховання нетипових дітей в інтернатних установах;
• формування толерантного відношення до людей з функціональними можливостями здоров`я у суспільстві;
• розробка законодавчої бази інтегрованої освіти.

Розділ ІІ. Сучасний стан проблем людей з обмеженими можливостями здоров`я

2.1. Бар’єри соціальної інтеграції осіб з обмеженими можливостями здоров`я

У сучасному світі  усвідомлюється необхідність інтеграції осіб з обмеженими можливостями здоров’я в суспільство шляхом подолання не тільки фізичних, але й символічних бар’єрів у їхньому житті.

Доречним буде наступний  вислів російської дослідниці О.Ярської-Смірнової: «Розвиток системи соціальної підтримки  й видання відповідних законів руйнують лише фізичні перешкоди в житті інвалідів» [112, с. 141].

Інтеграцію ж можна  вважати успішною, якщо індивід освоює необхідні соціальні ролі, засвоює схвалювані даним суспільством, соціальною спільністю цінності, соціальні норми, стереотипи поведінки.

Але це зовсім не означає, що вона відбувається як поступальна  хода вгору. Це складний, суперечливий, динамічний процес, який особливо у осіб з обмеженими фізичними можливостями супроводжується кризами. Людина не завжди може впоратися з кризою інтеграції і подальший розвиток її особистості може піти не по висхідній. А як відомо, життєвий шлях людини з обмеженнями супроводжується подоланням багатьох криз інтеграції, які виступають як кризи особистісного зростання, незадоволеності своїм соціальним або особистим статусом.

Як стверджує О.М. Дікова-Фаворська, сприйняття себе інвалідом обумовлене не тільки хворобою, воно є соціальним конструктом, який формується ставленням до осіб з особливими потребами з боку здорових людей [31, 33].

Аналізуючи відповіді  респондентів щодо бар’єрів у їх самореалізації, автор виокремила такі групи цих бар’єрів:

• упереджене ставлення людей, обумовлене хворобою;
• обмеження у працевлаштуванні;
• обмежене спілкування;
• матеріальний стан;
• архітектурні бар’єри;
• доступ до освіти.

Розглянемо кожен з  них.

Бар'єрами на шляху  інтеграції інвалідів в суспільство  є як об'єктивні труднощі і проблеми самореалізації, так і психологічні проблеми батьків, оточуючих і самих дітей з функціональними обмеженнями здоров'я.

Бар'єрами у сфері освіти дітей і молоді з функціональними обмеженнями здоров'я можна позначити такі проблеми об'єктивного характеру, як: неможливість відвідувати загальноосвітню школу; певні недоліки і обмеження інших форм освіти; труднощі в пересуванні і віддаленість спеціальних навчальних закладів, що заважає отримати спеціальність.

Об'єктивний характер мають  і бар'єри працевлаштування молоді з функціональними обмеженнями, а саме: недостатня конкурентоспроможність цієї категорії молоді; неможливість витримувати навантаження нарівні із здоровими співробітниками, особливо в приватному бізнесі, де порушення нормативів тривалості робочого дня і умов праці є звичайним явищем; обмеженість пересування; дефіцит спеціально обладнаних робочих місць для інвалідів, спеціального устаткування і інструментів; вузький спектр професій, по яких готують інвалідів [79,с.125 – 126].

До психологічних проблем  дорослих відносяться наступні: усвідомлення неможливості забезпечити гідне життя своїй дитині, страх перед майбутнім дитини (труднощі працевлаштування, створення власної сім'ї), відчужене відношення оточуючих до інвалідів, поширеність викривлених, помилкових уявлень про інвалідність (наприклад, думка про те, що фізично неповноцінна людина неповноцінна і інтелектуально). Серйозними бар'єрами в інтеграції учнів і студентів з функціональними обмеженнями здоров'я виступають проблеми спілкування дорослих членів сімей і дітей і молоді з особливими потребами, працевлаштування молоді і батьків, психологічні проблеми всіх членів сімей. Значну напруженість додають і проблеми реалізації дітей і молоді з функціональними обмеженнями в дорослому житті (самообслуговування, матеріальне забезпечення, створення сім'ї і т. п.)

Причинами психологічних  бар'єрів самих дітей і молоді з функціональними обмеженнями  є наступні: труднощі отримання освіти, професійної підготовки і подальшого працевлаштування; особливості виховання  в неповній сім'ї, розуміння причин розлучення батьків, матеріальні труднощі; побоювання розголошування діагнозу.

Ставлення до людей з обмеженими функціональними можливостями здорових – один з найважливіших соціально-психологічних бар’єрів інтеграції. Адже навіть маючи професію, володіючи потенційними можливостями брати участь в житті суспільства, особами з офункціональними обмеженнями здоров`я не завжди може реалізувати їх просто тому, що здорові не хочуть вступати з нею у контакт, адміністрація підприємства побоюється прийняти її на роботу.

За результатами досліджень різних вчених [24, 36, 112], ставлення здорових людей до людей з функціональними обмеженнями здоров`я оцінюється як відверто несприятливе: людям з особливими потребами часто приписуються такі риси, як заздрість, недовіра до здорових, недолік ініціативності, підвищене відчуття жалості до самого себе, надмірна вимогливість при виконанні своїх бажань. При соціальній взаємодії з людиною з функціональними обмеженнями здорові прагнуть скоріше його припинити, використовують менший, ніж зазвичай, словарний запас, висловлюють не власну думку, а ту, яка, як їм здається, повинна подобатися інвалідові [36]. За спостереженнями дослідників, негативні установки просліджуються у всіх вікових групах. У деяких роботах наголошується, що зовні помітна інвалідність (ампутації, косметичні дефекти, рухові порушення і тому подібне), а також психічні захворювання - клеймо, з яким інвалід вимушений існувати [40].

Це відношення можна назвати амбівалентним [15]: з одного боку люди з обмеженими функціональними можливостями сприймаються як такі, що відрізняються в гіршу сторону, з іншого, як позбавлені багатьох можливостей. Це породжує як неприйняття хворих співгромадян останніми членами суспільства, так і співчуття по відношенню до них, але, за оцінками експертів [37], в цілому спостерігається неготовність багато здорових до тісного контакту з людиною з обмеженими можливостями і до ситуацій, яка б дозволяла інвалідам реалізувати свої можливості нарівні зі всіма. Взаємини здорових людей та з особливими потребами передбачають відповідальність за ці взаємини обох сторін. Тому слід зазначити, що інваліди в цих взаєминах займають не зовсім прийнятну позицію. У багатьох з них не вистачає соціальних навиків, уміння виразити себе в спілкуванні з колегами, знайомими, адміністрацією, працедавцями. Люди з функціональними можливостями здлоров`я сприймають інших людей дещо у загальних рисах, оцінюючи їх на основі лише деяких моральних якостей, так як доброта, чуйності тощо.

Не дуже гармонійно складаються і взаємини між самими людьми з обмеженими можливостями здоров`я. Приналежність до групи людей з обмеженими можливостями зовсім не означає, що інші члени цієї групи налаштовані до цієї людини відповідним чином. Досвід роботи громадських організацій інвалідів показує, що люди з обмеженими можливостями здоров`я вважають за краще об'єднуватися з людьми, що мають ідентичні захворювання, і негативно відносяться до інших.

Одним з головних показників соціально-психологічної адаптації осіб з обмеженими можливостями є їх відношення до власного життя. Практично половина людей з функціональними обмеженнями здоров`я (за результатами спеціальних соціологічних досліджень) оцінюють якість свого життя як незадовільне [81].

Біля третини  людей з функціональними обмеженнями  здоров`я характеризують своє життя  як досить прийнятне.  Причому поняття  “Задоволеність-незадоволеність життям”  часто зводиться до поганого або  стабільного матеріального положення інваліда. Чим нижче доходи людини з функціональними обмеженнями здоров`я, тим песимістичніші її погляди на своє існування. [112]

Отже, можна  констатувати, що сьогодні процес соціальної адаптації людей з функціональними обмеженнями здоров`я утруднений, оскільки:

• задоволеність життям у вказаної категорії осіб низька;
• самооцінка має негативну динаміку;
• виникають проблеми в галузі взаємин з оточуючими;
• емоційний стан людей з функціональними обмеженнями здоров`я  характеризується тривожністю і невпевненістю в майбутньому, песимізмом.

На основі аналізу  соціально-психологічних особливостей людей з функціональними обмеженнями  здоров`я, Вєтровою І.Ю. було виділено чотири основні типи їх адаптації до суспільства [9]:

Активно-позитивний тип характеризується прагненням до пошуку самостійного виходу з негативних життєвих ситуацій. У таких людей сприятливий внутрішній настрій, досить висока самооцінка, оптимізм, що заражає інших, енергійність і самостійність думок і вчинків.

Пасивно-позитивний тип характеризується наявністю у людей з функціональними обмеженнями здоров`я низької самооцінки. При пасивно-позитивному типові адаптації становище, що існує на даний момент, і в якому знаходиться інвалід (наприклад, постійна опіка близьких), його влаштовує, тому спостерігається відсутність прагнення до змін.

Пасивно-негативний тип. У молодих людей присутнє незадоволення своїм положенням і в той же час відсутнє бажання самостійно поліпшити його. Все це супроводжується заниженою самооцінкою, психологічним дискомфортом, настороженим відношенням до оточуючих, очікуванням на глобальні катастрофічні наслідки навіть від незначних побутових непорозумінь.

Активно-негативний тип. Присутні тут психологічний дискомфорт і незадоволення власним життям не заперечують бажання змінити ситуацію на краще, але реальних практичних наслідків це не має через вплив різних об'єктивних і суб'єктивних чинників.

На жаль, як стверджує  Вєтрова І.Ю, серед молодих людей з функціональними обмеженнями здоров`я рідко зустрічаються особи з активно-позитивною життєвою позицією [9]. Їх одиниці, але вони є найбільш соціально-активними (у тому числі і в плані створення громадських організацій інвалідів). Більшість людей з функціональними обмеженнями здоров`я або не мають прагнення якось міняти своє життя, або вважають себе нездібним на настільки важливий крок. Як правило, вони знаходяться під  владою тих або інших обставин. Тому ці люди особливо потребують чітко спланованої і науково-обгрунтованої системи соціально-педагогічних і психологічних заходів, направлених на формування у них самостійності думок і дій, навиків праці і культури поведінки, уміння жити в суспільстві.