Конституційні гарантії реалізації прав і свобод людини в Україні

Основні права і свободи людини і громадянина - це закріплені в Конституції України невід'ємні права і свободи людини і громадянина, що належать їм від народження чи в силу наявності у них громадянства України, гарантуються Українською державою і становлять ядро правового статусу особи в Україні. Ці права і свободи характеризуються специфічними рисами, а саме:

1)  вони життєво важливі  та найбільшою мірою соціально значимі як для окремої людини, так і для суспільства в цілому і для держави. Значення основних прав і свобод для людини полягає в тому, що вони виступають необхідною передумовою її участі у вирішенні питань устрою та управління суспільством, забезпечення честі та гідності людини тощо.

Для суспільства та держави значимість основних прав і свобод людини і громадянина обумовлена тим, що їх реалізація забезпечує демократичний, соціальний та правовий характер Української держави;

2)  вони не набуваються і не відчужуються за волевиявленням людини і громадянина, тобто належать кожному від народження;

3)  їм притаманні особливі юридичні властивості та специфічний механізм реалізації, зокрема:

а)  конституційні (основні) права і свободи становлять ядро правового статусу особи і покладені в основу всіх юридичних прав, встановлених іншими галузями права, які, в силу цього, мають похідне значення по відношенню до основних;

б)  закріплюються за кожною людиною і за кожним громадянином;

в)  мають загальний характер, тобто їх об'єм є однаковий для кожної людини і для кожного громадянина;

г) основні права і свободи мають особливу юридичну форму закріплення - вони фіксуються в Конституції України;

д) специфіка механізму їх реалізації пов'язана з тим, що на відміну від інших прав і свобод, які реалізуються в конкретних правовідносинах, основні права і свободи виступають передумовою будь-яких правовідносин у конкретній сфері, постійного, невід'ємного права кожного учасника правовідносин.

Основні права, свободи і обов'язки людини і громадянина становлять певну систему та класифікуються за різними підставами:

1)  у залежності від  суб'єкта їх поділяють на права людини і права громадянина;

2)  за черговістю їх включення до конституцій та міжнародно-правових документів - на права першого, другого та третього покоління;

3)  за генезою на природні (природжені) та похідні від них;

4) за видом суб'єкта на індивідуальні та колективні;

5) за ступенем їх абсолютизації на такі, що підлягають обмеженню і такі, що не підлягають законодавчому обмеженню;

6) за характером утворення на основні та додаткові.[3]

Найбільш поширеним в юридичній літературі критерієм класифікації прав і свобод людини і громадянина є їх зміст. Як правило, за змістом вони поділяються на три групи: особисті або громадянські права і свободи; політичні права і свободи; економічні, соціальні та культурні права і свободи. [9, c.103]

Особисті права та свободи розглядаються в правовій теорії та практиці як свобода людини приймати рішення незалежно від держави.

Духовна та фізична свобода людини від державного контролю історично сформувалася раніше від інших прав і свобод, а їх особливістю є те, що вони за своєю суттю є природними правами людини і не пов'язані з належністю людини до громадянства України. Більшість із особистих прав і свобод носять абсолютний характер, тобто є не лише невід'ємними, а й такими, що не можуть бути обмежені.

Конституція України закріплює такі особисті права і свободи: право на життя та право на захист свого життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань (ст. 27); право на повагу до своєї гідності (ст. 28); право на свободу та особисту недоторканність та право невідкладно знати про мотиви свого арешту або затримання, з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника, оскаржити затримання в суді (ст. 29); право на недоторканність житла (ст. ЗО); право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31); право на невтручання в особисте життя, право громадян України знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе/право на спростування недостовірної інформації про себе і членів сім "і та право вимагати вилучення будь-якої інформації та на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (ст. 32); свободу пересування, право вільного вибору місця проживання та право вільно залишати територію України, право громадян України в будь-який час повернутися в Україну (стаття 33); право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35); право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49); право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50); право на вільне (за взаємною згодою жінки і чоловіка) укладання шлюбу, охорона сім’ї, дитинства, материнства і батьківства (ст. 51); право на судовий захист, право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися до міжнародних органів і установ, членом або учасником яких є Україна, право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ст. 55); право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56); право знати свої права і обов'язки (ст. 57); право на звільнення від відповідальності за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення (заборона зворотної сили закону) (ст. 58); право на правову допомогу (ст. 59); право не виконувати явно злочинні розпорядження чи накази (ст. 60); заборона повторного притягнення до юридичної відповідальності (ст. 61); право на презумпцію невинності та на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої безпідставним засудженням (ст. 62); право на звільнення від відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім "ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом (гарантія проти самообвинувачення) та право на захист у суді (ст. 63).[24]

Політичні права і свободи пов'язані з участю у суспільно-політичному житті, з формуванням органів державної, влади та органів місцевого самоврядування. їх важливою особливістю є те, що вони адресовані лише громадянам України. Реалізуючи політичні права, громадяни України, асоційовані як Український народ - носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні, приймають участь у здійсненні влади. Конституція України передбачає такі політичні права і свободи: право на свободу думки і свободу слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань та право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію (ст. 34); право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації, на участь у професійних спілках (ст. 36); право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, право обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування — виборче право (ст. 38); право рівного доступу до державної служби, а також служби в органах місцевого самоврядування (ст. 38); право на свободу зборів, мітингів, походів і демонстрацій (ст. 39); право петицій, тобто право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів (ст. 40).

Політичні права і свободи, як і особисті інколи називають негативними, маючи на увазі те, що держава не зобов'язана вживати якихось позитивних дій для їх забезпечення, а повинна утриматися від зазіхань на права і свободи, які входять до цих двох груп, тобто вони розглядаються як свобода людини від держави, право людини на невтручання держави.[2]

На відміну від особистих та політичних прав і свобод економічні, соціальні та культурні права і свободи є позитивними - їх забезпечення вимагає від держави певних дій.

Права людини не є абсолютними, безмежними. Межею здійснення власних прав і свобод є права інших осіб. Ця межа схарактеризована в статті 68 Конституції України, як обов’язок кожного не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Його дотримання - запорука того, що люди зможуть здійснювати свої права, і таким чином задовільняти свої потреби та інтереси. Однак уявлення про те, де "починаються" права інших, у різних людей часто не співпадають, адже поряд з однаковими у всіх членів суспільства інтересами, існують інтереси групові та індивідуальні, а розуміння того, як їх задовольнити, нерідко суттєво відрізняється. [35, 93-95]

Живучи у суспільстві, ми не можемо існувати окремо від нього, не мати обов'язків перед суспільством. Тому права громадян невід'ємні від їх обов'язків. Загальна декларація прав людини проголошує: «Кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток особи».

Конституція України також визначає не лише права громадян, а й їх обов'язки. Відповідно до Конституції України кожний громадянин України зобов'язаний:

• захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України;
• шанувати її державні символи;
• не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки;
• сплачувати податки та збори, встановлені законом;
• неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. [31, c.226]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

КОНСТИТУЦІЙНІ ПРАВА І СВОБОДИ ЛЮДИНИ – ЯДРО ПРАВОВОГО СТАТУСУ

 

2.1. Конституційні  гарантії реалізації та захисту  прав людини та громадянина.

 

Гарантії реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина — це умови та засоби, принципи та норми, які забезпечують здійснення, захист і охорону зазначених прав, є запорукою виконання державою та іншими суб’єктами правовідносин тих обов’язків, які покладаються на них з метою реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Зазначені гарантії взаємообумовлені і взаємопов’язані, а тому складають відповідну систему і разом, у сукупності, забезпечують систему прав і свобод людини і громадянина. Водночас окремі гарантії є спеціальними і призначені для забезпечення реалізації тих чи інших прав та свобод людини і громадянина або їх груп.

Взагалі усі можливі гарантії забезпечення реалізації прав та свобод людини і громадянина прийнято поділяти на загально-соціальні (загальні) та власне правові, юридичні (спеціальні).[27; с 7]

До загально-соціальних гарантій слід віднести ідеологічні, політичні, економічні,  соціальні, організаційні. Ті чи інші загальні гарантії завжди є пріоритетними у сфері реалізації відповідної групи прав людини і громадянина. Так, визначальними для реалізації політичних прав громадян є політичні й ідеологічні гарантії, для реалізації економічних — ідеологічні і політичні, соціальних і екологічних — економічні, культурних — економічні і соціальні, особистих та інших — політичні й організаційні.

Загально-соціальні та юридичні гарантії узгоджені і тісно пов’язані між собою. Більшість перших формально закріплена в Конституції і законах України. Власне правові ж гарантії часто фактично виглядають як політико-правові, соціально-правові тощо.

До ідеологічних гарантій можна віднести побудову правової системи держави на основі ліберальної концепції прав людини, яка визнає права людини як природні і передбачає їх пріоритет щодо прав колективу, держави, суспільства, а також ідеологічний плюралізм і багатоманітність, заборона визнання державою жодної ідеології як обов’язкової. Ці гарантії втілені у ст. ст. 8, 9, 11, 15 та інших Конституції України. [24]

Політичними гарантіями є суверенітет держави, суворе дотримання її демократичних засад, фактична незмінність її конституційного ладу, закріпленого в Основному Законі України, суворе забезпечення законності і неможливості зловживань з боку політичної влади, відкритість політичної системи і наявність можливостей для вільної діяльності політичних партій та громадських організацій, наявність усіх інших ознак правової держави у їх сукупності.

Між тим, саме ці гарантії є визначальними. Адже неефективний політичний (державний) лад гальмує розвиток економічних та інших відносин і, відтак, не дає можливості створити належні економічні, ідеологічні, соціальні та правові гарантії реалізації прав та свобод людини і громадянина.[22; c 29 - 31]

     Економічні  гарантії знайшли своє відображення  у ст. ст. 13, 41, 95 та інших Конституції  України. Ними є ринкова економіка, основу якої складають ліберальні відносини власності, поєднані зі свободою підприємницької діяльності та ефективним використанням державної власності і дійовою системою державного регулювання економіки, а також ресурсна, фінансова та технологічна незалежність національної економіки від інших країн.

Якщо політичні гарантії є визначальними для реалізації усієї системи конституційних прав та свобод людини і громадянина, то належні економічні гарантії фактично обумовлюють можливість реалізації соціальних, культурних, деяких інших прав та свобод людини і громадянина (права на соціальний захист, на безпечне для життя і здоров’я довкілля, на освіту, на охорону здоров’я тощо). Реалізація деяких інших прав та свобод людини і громадянина (таких як свобода думки і слова, право на повагу до гідності, право на захист від втручання в особисте і сімейне життя, таємниця листування, свобода пересування, право на мирні збори, свобода асоціацій, право на підприємницьку діяльність тощо) не потребує чи майже не потребує матеріальних затрат з боку держави.[26; c.28 - 31]

Власне соціальними гарантіями слід визнати відсутність будь-якого суспільно-політичного протистояння окремих соціальних верств населення та регіонів України, максимальна зайнятість населення, відсутність тенденцій моральної та духовної деградації в суспільстві, за яких здійснення прав і свобод одними людьми чи групами людей стає можливим лише за рахунок нехтування правами і свободами інших. В Україні ці гарантії також не знаходяться на належному рівні.[23, c.82]