Шпаргалка по "Истории государства и права Украины"

На кріпосних селян поширювалися економічні права, котрі визнавалися  за вільними особами, — вони могли  купувати нерухомість, займатися торгівлею і промислами, заводити підприємства тощо. Крім цього, селяни отримали право сходитись на зборах і утворювати на три роки органи селянського самоврядування.

За селянами закріплювалися також  права у сфері судочинства  — вони могли подавати позови і відповідати в суді, виступати як представники сторін.

Кріпосницький характер реформи проявився  в Положенні про умови виходу селянина за викуп. Було встановлено, що присадибну ділянку селянин мав  право викупити в будь-який час; польові  ж наділи за згодою поміщика могли перейти у масність селян навіть проти бажання громади. Якщо поміщик бажав продати польовий наділ селянинові, останній не мав права відмовитись від його купівлі.

Порядок і правила викупної операції означали фактично викуп не землі, а особи селянина. За основу визначення розміру викупу бралися не продажна ціна землі, а розмір грошових повинностей, які сплачувалися селянами.

Реформа 1861 року дала поштовх соціальній диференціації селянства, створенню  сільської буржуазії. Цей процес посилився після проведення столипінської аграрної реформи. її юридичною основою став указ від 9 листопада 1906 року (підтверджений законом 14 червня 1910 року) "Про доповнення деяких постанов діючого закону відносно селянського землеволодіння та землекористування". Змістом реформи було прискорення руйнації сільської громади, зміцнення приватної власності на землю, ліквідація обмежень у відчуженні надільних земель.

У результаті аграрної реформи у  Правобережній Україні, на її Півдні та на Полтавщині майже вся земля, якою користувалося селянство, перейшла в його приватну власність.

Складовою аграрної реформи була політика переселення селян. За період з 1906 по 1912 рік тільки в Сибір з України  виїхало майже 1 млн. селян.

Столипінська аграрна реформа  сприяла розвитку капіталістичних відносин у сільському господарстві. В результаті її проведення більшу частину селянства України стали складати заможні селяни (фермери), які застосовували в своїх господарствах найману працю.

 

29. Джерела  та розвиток права в Україні  у пореформенний період (друга пол. ХІХ ст.)

У середині ХIХ ст. Російська  імперія, до складу якої входило 80% українських  земель, переживала глибоку кризу, суть якої полягала в невідповідності  існуючих феодальних структур та відносин провідним світовим тенденціям розвитку, що утверджували нове буржуазне суспільство. Характерними ознаками та виявами кризовості були занепад поміщицьких маєтків; посилення експлуатації селян; панування екстенсивних методів господарювання; гальмування розвитку капіталістичних процесів – стримування формування ринку вільної робочої сили, розвитку підприємництва тощо; наростання соціального напруження в суспільстві; глухе бродіння в народі, що приховувало в собі загрозу широкомасштабного селянського бунту; посилення процесу відставання Росії від європейських держав-лідерів.

Після детального опрацювання  пропозицій було підготовлено узагальнюючий  документ – «Положення про селян» і Маніфест, який підписав 19 лютого 1861 р. Олександр II. В містах і селах  України ці документи обнародувалися з 9 березня. Крім «Загального положення», яке визначало головні принципи селянської реформи для всієї імперії, були розроблені місцеві «Положення» для окремих районів, у тому числі три й для України. Ця реформа мала як позитивні так і негативні наслідки.

Слідом за скасуванням  кріпацтва була проведена реформа  державних селян, які в Україні  складали понад третину всього селянства. Частина з них, козаки Чернігівської  і Полтавської губерній, колоністи  Степової України, були власниками своєї  землі, користувалися низкою економічних пільг, що дозволяло їм ще до 1861 р. утримувати господарства фермерського типу. У 1866 р. у власність державних селян перейшли значні земельні масиви. У більшості українських губерній вони були вдвічі більші від середнього наділу кріпаків, а платежі були визначені для них порівняно менші. Найбільш сприятливі умови для господарської діяльності отримали колоністи. Після реформи в користуванні колоністів Степової України перебувало понад 20% усієї надільної землі, хоч вони й становили лише 11,7% загальної кількості селян.

У 1864 році була проведена  судова реформа. Тепер судочинство  відбувалося за участю сторін, рішення  приймали присяжні засідателі, які  добиралися з громадян усіх станів, включаючи селян (крім осіб, що працювали  по найму). Обвинувачені отримали право захисту, яке здійснювали або самі, або через адвокатів, також, в судах з’явився прокурор. Суд став відкритим. На його засіданнях могли бути присутні родичі, представники преси і взагалі всі бажаючі. У карному судочинстві було запроваджено суд присяжних. Розв’язанням дрібних справ займалися мирові судді, які обиралися на трирічний строк на зборах уповноважених від населення або призначалися від уряду. Їх рішення могли переглядатися повітовими з’їздами мирових суддів. Суди були незалежні від адміністрації. Але і після судової реформи залишалась деяка нерівність для громадян різних станів. Існували окремі суди для духовенства, вищих чиновників й військових. Збереглися волосні суди у справах селян, які не були пов’язані з загальною судовою системою і мали право присуджувати селян до принизливого покарання – биття різками. Проте в цілому судова реформа виявилася найбільш послідовно демократичною, що сприяло підвищенню законності в судочинстві, впливу громадськості на судовий процес. Всі прогресивні зміни, що сприяли зростанню в народі громадянської самосвідомості, були практичним кроком до створення правової держави.

Російські реформи 60-70-х  рр. здійснювалися за моделлю наздоганяючої  модернізації, якій притаманні ініціювання  реформ «згори», вибіркове запозичення світових досягнень, пріоритетний розвиток окремих галузей, збереження багатоукладності в економічній сфері, поглиблення суспільних протиріч та посилення соціального напруження. Скасування кріпосного права і пов’язані з ним перетворення в українських землях – складовій Російської імперії – спричинили суперечливі тенденції та процеси: вони зумовлювали збереження землеволодіння поміщиків та прогресуючий занепад і деградацію їхніх маєтків, обезземелення та розшарування селянства, аграрне перенаселення, вимушені міграції, зростання протиріч між всестановою виборністю до земств і авторитарним режимом, між самодержавством і створюваною ним правовою державою тощо. Але, дивлячись на здобутки цих реформ ( реформи сформували нестанову приватну власність на землю, сприяли становленню ринку робочої сили, стимулювали розвиток підприємництва, розширювали сферу функціонування ринкових відносин, створювали передумови для становлення громадянського суспільства), я можу зробити висновок, що реформи 60-70-х рр. в Російський імперії все ж таки відкрили шлях до капіталістичного розвитку суспільства, вони заклали його основи.

 

ІДПУ. Питання до іспиту.

1. Створення Запорізької Січі.

2. Війна українського народу за визволення з – під влади Речі Посполитої

3, 4 Формування української національної держави у 1648- 1654 рр. Органи влади.

5. Основні риси права в Україні в 1648-1654 роках.

6. Причини переходу України під протекторат російського царя.

7. Правове оформлення переходу України під протекторат московського царя.

8. Форма державно – правових зв’язків України з Росією за договором 1654 р.

9. Українська держава у 1654- 1659 рр., її суспільний устрій.

10. Політичний устрій України у 1654-1659 рр. Взаємини України і Росії.

11. Україна, її територія та суспільний устрій після смерті Б. Хмельницького.

12. Політичний устрій України періоду Гетьманщини.

13. Суспільний устрій України періоду наступу на її автономію.

14. Влада гетьмана в Україні періоду Гетьманщини.

15. Державний устрій в Україні періоду Гетьманщини.

16. Розгром Запорізької Січі.

17. Джерела права в Україні у ХVIII столітті.

18. Кодифікація права в Україні у XVIII ст.

19.  Цивільне і кримінальне право в Україні у XVIII ст.

20. Суспільно – політичний лад і право в західноукраїнських землях (друга пол. XVII – XVIII ст.)

21. Територія і господарство України після ліквідації української державності (перша пол. XIХ ст.)

22. Державний устрій України після ліквідації української державності (перша пол. XIХ ст.)

23. Право в Україні у першій половині ХІХ ст.

24. Адміністративно – політичний устрій західноукраїнських земель в складі Австрійської імперії (кін. ХVIII – середина ХІХ ст.)

25. Загальнодержавні та місцеві органи влади і управління на західноукраїнських землях часу дуалістичної Австро – Угорської монархії.

26. Організація органів самоврядування на західноукраїнських землях часу австрійського панування.

27. Джерела та основні риси права на західноукраїнських землях періоду австро – угорського панування. Конституція Австрії 1867р.

28. Суспільний лад підросійської України кін. ХІХ – поч. ХХ ст.

29. Джерела та розвиток права в Україні у пореформенний період (друга пол. ХІХ ст.)

30. Формування робітничого класу в Україні у другій пол. ХІХ ст. Фабричне законодавство.

31. Адміністративно – територіальний устрій та система управління українських земель у складі Російської імперії на початку ХХ ст.

32. Виборчі закони Російської Імперії у 1905-1907 рр.

33. Державна дума як орган влади. Діяльність української громади у І та ІІ Державних думах.

34. Законодавчий процес в Російській імперії в 1905-1906 рр.

35. Зміни у правовому статусі особи. Демократичі права і свободи за Маніфестом від 17 жовтня 1905 р.

36. Зміни у політичній та правовій системі Російської імперії у 1905-1907 рр. Основні державні закони Російської імперії 1906 р.

37. Юридичний зміст столипінської аграрної реформи.