Время отдыха

3) творча відпустка (стаття 16 Закону);

4) соціальні відпустки:  відпустка у зв'язку з вагітністю  й родами (стаття 17 Закону); відпустка  по догляду за дитиною до  досягнення дитиною трьох років (стаття 18 Закону); додаткова відпустка працівникам, що мають дітей (стаття 19 Закону);

5) відпустки без збереження  заробітної плати (статті 25, 26 Закону).

Насправді   даний перелік  не вичерпний. Колективним договором (угодою), трудовим договором можуть встановлюватися інші види відпусток. Крім того, згідно зі ст. 9-1 КЗПП і ч.6 ст.69 Господарського Кодексу України установи, якою є  локомотивне депо слов`янська донецької залізниці в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть установлювати додаткові в порівнянні із законодавством трудові й соціально-побутові пільги для працівників. Це стосується й випадків надання щорічних відпусток більшої тривалості. Такі додаткові пільги повинні бути визначені трудовими й колективними договорами.

Право на відпустку забезпечуються: по-перше, гарантованим наданням відпустки  певної тривалості зі збереженням на його період місця роботи (посади), заробітної плати (посібника) у випадках, передбачених Законом України "Про відпустки"; по-друге, забороною заміни відпустки  грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених ст.24 Закону України "Про  відпустки".

У тривалість відпустки не включається не тільки святкові й  неробочі дні, але й час, необхідний для проїзду до місця проведення відпустки й назад, у тому числі й при поділі відпустки на дві частини, а також при відкликанні працівника з відпустки.

Законодавством, колективним  договором, угодою й трудовим договором можуть встановлюватися інші види відпусток. Розглянемо деякі з них.

2.2 Щорічна основна відпустка

Право на відпустку мають  усі працівники, тобто всі особи, що виконують роботу на підставі трудового  договору на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої  приналежності. Закон "Про відпустки" (ст. 2) спеціально підкреслює, що право  на відпустку мають іноземні громадяни  й особи без громадянства, що працюють в Україні. Усунуті будь-які сумніви  в тому, чи мають  право на відпустку  сезонні й тимчасові працівники. Це право не тільки випливає зі ст. 2 Закону "Про відпустки", для цієї категорії працівників, але й прямо передбачене частиною дев'ятої ст. 6 Закону "Про відпустки". Право на відпустку мають працівники, що уклали трудові договори не тільки з підприємствами, установами, організаціями, але й із громадянами, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи або, що використовують працю громадян у домашньому господарстві. З тексту Закону "Про відпустки" зовсім виразно випливає, що право на відпустку або грошову компенсацію замість невикористаних днів відпустки мають працівники-сумісники.

Право на відпустку не диференціюється  за критерієм форми власності. Що ж стосується вказівки в ст. 2 Закону "Про відпустки" на незалежність права на відпустку від галузевої приналежності підприємства, та це правильно, якщо право на відпустку розглядати вузько (як саме право). Диференціація тривалості відпустки залежно від виду діяльності підприємства й галузевої приналежності, що визначає зміст трудової діяльності й умови праці, законодавству не суперечить.

У період відпустки працівник  не несе обов'язок виконувати роботу, встановлену трудовим договором, і підкорятися внутрішньому трудовому розпорядку. Період відпустки працівник може використовувати за своїм розсудом. Він тільки повинен так усе розрахувати, щоб до моменту закінчення відпустки повернутися на підприємство, в установу, організацію й продовжити виконання роботи відповідно до  трудового договору. Невихід на роботу після закінчення відпустки у зв'язку зі складністю виїзду в місце постійного проживання й роботи, за загальним правилом, повинен визнаватися прогулом без поважної причини. Хоча працівник у період відпустки й не працює, час відпустки включається в його страховий стаж, у спеціальний стаж, який обчислюється у відповідності зі спеціальним законодавством, і в стаж роботи, що дає право на щорічні відпустки. Отже, трудовий договір і трудові правовідносини на період відпустки зберігають свою силу.

У локомотивному депо слов`янська донецької залізниці на власнику лежить обов'язок оплачувати час відпустки з розрахунку середнього заробітку. Якщо ж працівник звільнився, не використавши право на відпустку, а також у деяких інших випадках, працівникові виплачується середній заробіток за час невикористаної відпустки або за невикористану відпустку. Це дає підстави затверджувати, що відпустка зменшує обсяг обов'язків працівника на виконання роботи (звільняє від виконання трудових обов'язків на відповідний період). І якщо працівник правом на зменшення обсягу робіт не скористався, йому виплачується грошова компенсація в порядку, установленому законодавством.

У локомотивному депо слов`янська донецької залізниці щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік, який відлічується від дня заключення трудового договору.

У локомотивному депо слов`янська донецької залізниці особам у віці до вісімнадцяти років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день.

Для деяких категорій працівників  законодавством України може бути передбачена  інша тривалість щорічної основної відпустки. При цьому тривалість їх відпустки  не може бути менше передбаченої у частині першій ст. 75 КЗПП.

Основна відпустка - це така відпустка, право на яку мають усі працівники. Це - головна відмінність основної відпустки від усіх інших. Для одержання інших видів відпусток необхідні спеціальні юридичні факти-підстави. Для одержання основної відпустки необхідний один юридичний факт - знаходження працівника в трудових правовідносинах протягом  передбаченого часу. При формулюванні частини першої ст. 75 КЗПП законодавець виходив з того, що в трудові правовідносини вступають не тільки наймані робітники, але й члени виробничих кооперативів, колективних підприємств, фермерських господарств. Тому для них робочий рік обчислюється не від дня придбання статусу члена кооперативу (КСП), а від дня виникнення трудових правовідносин, тобто угоди про виконання працівником певної роботи з дотриманням встановлених правил про оформлення такої угоди й початку роботи.

Є тільки одне виключення із правила про право працівників  на відпустку. Працівники, що виконують  педагогічну роботу на умовах погодинної оплати, не мають права на відпустку  з тієї причини, що в ставках оплати їх праці врахована оплата часу відпустки (Додаток до наказу Міністерства освіти й науки "Про впорядкування  умов оплати праці й твердженні схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ утвору й наукових установ").

Закон "Про відпустки" перейшов від вирахування тривалості відпустки, як правило, у робочих  днях до визначення тривалості відпустки  в календарних днях. Якщо відповідно до  актів, прийнятих до набрання чинності  цього Закону, тривалість відпустки була визначена в робочих  днях, вона повинна бути переведена в календарні дні шляхом множення тривалості відпустки в робочих  днях на дріб 7/6.

У локомотивному депо слов`янська донецької залізниці тривалість щорічної основної відпустки становить 24 календарних дня за відпрацьований робочий рік.

Деякі категорії працівників  користуються правом на щорічну основну  відпустку більшої тривалості. До них ставиться в першу чергу  промислово-виробничий персонал вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної  промисловості, а також персонал, зайнятий на відкритих гірських роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар'єрів і рудників, на будівельно-монтажних  роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні й збагаченні корисних копалин (частина друга  ст. 6 Закону "Про відпустки"). Термін "промислово-виробничий персонал" використовується не цілком коректно. Відповідно до  п. 4.2 Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, розподіл на промислово-виробничий персонал (персонал основної діяльності) і персонал невиробничих організацій, що полягають на балансі промислового підприємства (персонал неосновної діяльності) застосовується тільки до промислових підприємств. Зайняті на будівельно-монтажних роботах у шахтному будівництві - це, за загальним правилом, працівники будівельних підприємств, персонал яких відповідно до  п. 4.4 Інструкції ділиться на трохи інші категорії. Персонал неосновної діяльності цих підприємств визначений у п. 4.10 названої Інструкції.

Категоріям працівників, зазначеним вище, щорічна основна  відпустка надається тривалістю 24 календарних дня (як і всім іншим  працівникам), однак за кожні два  відпрацьовані роки тривалість відпустки  їм збільшується на 2 дня. Формулювання частини другої ст. 6 Закону "Про відпустки" "за кожні два відпрацьовані роки" може означати тільки одне: час виконання зазначених робіт повинне підсумуватися незалежно від наявності перерв у роботі й незалежно від того, в одному або в декількох підприємствах виконувалися ці роботи..

Працівники, зайняті на підземних  гірських роботах, у розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною 150 метрів і нижче, мають право на щорічну основну  відпустку тривалістю 28 календарних  днів незалежно від стажу роботи.

Працівники, зайняті на підземних  гірських роботах, у розрізах і рудниках глибиною до 150 метрів, мають право  на основну щорічну відпустку  тривалістю 24 календарних дня. Однак  при стажі роботи на даному підприємстві два роки й більш щорічна основна  відпустка продовжується на 4 дня. Слід звернути увагу на ту обставину, що в Законі не говориться про безперервний стаж, значить стаж роботи в зазначених умовах може підсумуватися, однак тільки тоді, коли працівник полягав у трудових відносинах з тим же підприємством.

Працівники лісової промисловості  й лісового господарства, державних  заказників, національних парків, що мають  лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і  лісогосподарських підрозділів  цих підприємств, а також лісництв за Списком робіт, професій і посад, затверджуваному Кабінетом Міністрів України, мають право на щорічну основну відпустку тривалістю 28 календарних днів.

Працівники гірничорятувальних частин, які не ставляться до воєнізованого  особового складу, мають право  на щорічну основну відпустку  тривалістю 24 календарних дня зі збільшенням його на 2 календарних  дня за кожні два відпрацьовані  роки, але не більш 28 календарних  днів (частина п'ята ст. 6 Закону "Про  відпустки").Слід зазначити,що маються на увазі 2 року роботи в будь-яких гірничорятувальних частинах , а не тільки робота в одній і тій же гірничорятувальній частині, а тим більше - не безперервна робота.

Керівникам  навчальних закладів, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам  і науковцям  надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів.

Інваліди І й ІІ груп мають право на щорічну основну  відпустку тривалістю 30 календарних  днів, а інваліди ІІІ групи - 26 календарних  днів (частина 7 ст. 6 Закону "Про відпустки"). Однак тут слід ураховувати, що відповідно до  п. 2 Постанови Верховної Ради України "Про порядок уведення в силу Закону України "Про відпустки" інваліди, які користувалися відпусткою більшої тривалості, до введення Закону "Про відпустки", зберігають право на таку відпустку на увесь час їх роботи на даному підприємстві, в установі, організації на посадах, професіях, роботах, які давали їм право на таку відпустку.

У локомотивному депо слов`янська донецької залізниці працівники у віці до 18 років мають право на щорічну основну відпустку тривалістю 31 календарний день. Відпустка такої тривалості надається за той період роботи працівника, коли йому не здійснилося 18 років.

Сезонним і тимчасовим працівникам відпустка надається  пропорційно відпрацьованому часу. Список сезонних робіт, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 1997року.

Відповідно до  частини  десятої ст. 6 Закону "Про відпустки" зберігають силу акти законодавства, що встановлюють для окремих категорій  працівників іншу тривалість відпустки. Правда, ці акти не діють, якщо встановлена ними тривалість основної щорічної відпустки менше встановленої Законом "Про відпустки" (частина перша ст. 6 названого Закону). У зв'язку із цим зберігають силу положення законодавства, що встановлюють тривалість щорічної основної відпустки:

1) для державних службовців - тривалістю 30 календарних днів (ст. 35 Закону "Про державну службу");

2) для суддів - тривалістю 30 робочих днів (п. 5 ст. 44 Закону "Про  статус суддів"). Перерахунок робочих  днів у календарні проводиться  шляхом перемножування тривалості  відпустки в робочих днях (30) на  дріб 7/6. У результаті цього тривалість  відпустки визначається в 35 календарних  днів;

3) для прокурорів - тривалістю 30 календарних днів (ст. 49 Закону "Про  прокуратуру");

4) для працівників, що  працюють на території радіоактивного  забруднення:

а) у зонах відчуження й безумовного відселення - тривалістю 44 календарних дня;

б) у зоні гарантованого  добровільного відселення - 37 календарних  дня;

в) у зоні посиленого радіологічного контролю - 30 календарних днів (ст. 47 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи");

5) для посадових осіб  митних органів - залежно від   вислуги років: до 10 років- 30 діб; від 10 до 15-35 діб; від 15 до 20 років - 40 діб; більш 20 років - 45 діб (п. 37 Положення про порядок і умови проходження служби в митних органах України). Хоча доба не передбачена в Кодексі законів про працю як одиниця вирахування строків, і в законодавстві про відпустки, все-таки нескладно зробити висновок про те, що доба й календарний день у цих випадках не різняться.

2.3 Щорічні додаткові відпустки  і їх тривалість

Додаткові відпустки в  Кодексі законів про працю  й Законі "Про відпустки" називаються щорічними, як і основні.

Не цілком, однак, ясно, про  який рік мова йде, коли говорять - "щорічний". Стосовно до основної відпустки слово "щорічний" означає, що відпустка  надається за робочий рік, обчислювальний від дня початку роботи до витікання 365 (366) днів.