Время отдыха

Правила вирахування стажу у локомотивному депо слов`янська донецької залізниці дають право на щорічну додаткову відпустку,  Законом "Про відпустки" вони встановлені ще більш твердими. Періоди, які включаються в стаж роботи, що дає право на щорічну додаткову відпустку, не збігаються з періодами, які включаються в рахунок щорічної основної відпустки. Тому робочий рік, що дає право на щорічну додаткову відпустку далеко не завжди буде збігатися з робочим роком, що дають право на основну відпустку.

Ст. 7 і 8 Закону "Про відпустки" передбачають можливість надання працівникам  двох видів щорічних додаткових відпусток:

1) щорічної додаткової  відпустки за роботу зі шкідливими  й тяжкими умовами праці;

2) щорічної додаткової  відпустки за особливий характер  праці. У цій категорії додаткових  відпусток виділяється два підвиди:

а) додаткова відпустка  окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним  і інтелектуальним навантаженням  або виконується в особливих  природних географічних і геологічних  умовах і умовах підвищеного ризику для здоров'я;

б) додаткова відпустка  працівникам з ненормованим робочим  днем.

Крім того, у ст. 4 Закону "Про відпустки" виділяються  інші додаткові відпустки, передбачені  законодавством.

За роботу зі шкідливими й тяжкими умовами праці додаткова  відпустка тривалістю до 35 календарних  днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних з негативним впливом на здоров'я шкідливих  виробничих факторів, Список виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими й тяжкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах у яких надає право на щорічну додаткову відпустку, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України.

У межах до 35 календарних  днів конкретна тривалість такої  додаткової відпустки повинна встановлюватися  колективним або трудовим договором. Використання в частині другій ст. 7 Закону "Про відпустки" саме союз "або" означає, що колективно-договірне й індивідуально-договірне регулювання тривалості додаткового розглянутого в даному пункті коментаря відпустки повинна здійснюватися відповідно до  загального правила ст. 5 Закону "Про колективні договори й угоди", яким забороняється включати в трудові договори умови, що погіршують положення працівників у порівнянні з колективними договорами.

Критеріями, на підставі яких повинна визначатися конкретна  тривалість додаткової відпустки, наданого за роботу зі шкідливими й тяжкими  умовами праці в колективному або трудовому договорі, є результати атестації робочих місць за умовами  праці й час зайнятості працівника в таких умовах. У цей час  діє Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджений постановою Кабінету Міністрів України. Хоча цей акт затверджений відповідно до  Закону "Про пенсійне забезпечення" і не був безпосередньо орієнтований на визначення тривалості щорічної додаткової відпустки у зв'язку зі шкідливими й тяжкими умовами праці, все-таки його слід застосовувати при відсутності іншого. Безпосередньою правовою підставою для визначення тривалості додаткової відпустки по розглянутій підставі є Показники й критерії умов праці, по яких будуть надаватися щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаними з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів (далі для стислості - Показники й критерії). Цей нормативний акт визначає тривалість додаткової відпустки залежно від виду шкідливих виробничих факторів, класу, умов і характеру праці. Тривалість додаткової відпустки в Показниках і критеріях визначена на підставі Гігієнічної класифікації праці (по показниках шкідливості й небезпеки факторів виробничої сфери, ваги й напруженості трудового процесу). Гігієнічна класифікація затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я від 27 грудня 2001 року № 528, однак у Міністерстві юстиції не реєструвалася.

Зміст Показників і критеріїв  свідчить про те, що вони не допускають обліку інших факторів при визначенні тривалості додаткової відпустки. Тим  самим, у них поки що не враховане  положення частини другий ст. 7 Закону "Про відпустки", що пропонує при  визначенні конкретної тривалості щорічної додаткової відпустки враховувати  не тільки результати атестації робочих  місць за умовами праці, але й  час зайнятості працівників у  таких умовах. Виправити цю ситуацію у локомотивному депо слов`янська донецької залізниці практично досить складно, оскільки облік зайнятості працівників в умовах, що дають підстави для додаткової відпустки, порушив би всю систему показників і критеріїв. Тільки в окремих випадках у зв'язку з постійною зайнятістю на роботах зі шкідливими й тяжкими умовами праці можна було б установлювати кілька додаткових днів відпустки з урахуванням часу зайнятості в таких умовах.

Зазначені нормативні акти створюють достатню юридичню підставу для проведення атестації робочих місць і визначення на її основі тривалості додаткової відпустки у зв'язку зі шкідливими й тяжкими умовами праці. І все-таки Кабінет Міністрів при затвердженні згаданого Списку встановив, як правило, максимальну, а в окремих випадках - фіксовану тривалість відпустки. Оскільки це правило не цілком відповідає закону, у локомотивному депо слов`янська донецької залізниці за умови дотримання правил, що регулюють порядок проведення атестації, визначення тривалості додаткової відпустки і юридичне закріплення цього в колективному або трудовому договорі, можна, на мій погляд, відійти від тривалості додаткової відпустки, установленої Кабінетом Міністрів.

І все-таки Порядок застосування Списків виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими й тяжкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах у яких надає право на щорічну додаткову відпустку, пропонує: "У випадках, коли тривалість додаткової відпустки за результатами атестації робочих місць перевищує максимальну тривалість, зазначену в Списку, відпустка може бути продовжена на кількість днів цієї різниці за рахунок власних коштів підприємства". Це положення, на мій погляд, не повинне застосовуватися із двох причин:

1) воно не відповідає  частини другої ст. 7 Закону "Про  відпустки", що надає сторонам  колективного (трудового) договору  безумовне право визначати тривалість  відпустки відповідно до  результатів  атестації робочих місць;

2) питання про джерела  витрат підприємства- платника податку  на прибуток на оплату додаткової  відпустки вирішується винятково  Законом "Про оподаткування  прибутку підприємств" (ч. 5.10 ст. 5). Ці відносини не можуть регулюватися  навіть нормами Кодексу законів  про працю, не говорячи вже  про розглянутий підзаконний  акт. Тому визначення в названому  Порядку джерел витрат на оплату  додаткової відпустки юридичної  сили не має. І як положення  методичного характеру воно на  законі не ґрунтується.

П. 1 частини першої ст. 8 Закону "Про відпустки" передбачає надання  щорічної додаткової відпустки за особливий  характер праці тривалістю до 35 календарних  днів окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним і інтелектуальним  навантаженням або виконується  в особливих природних географічних і геологічних умовах і умовах підвищеного ризику для здоров'я. Список виробництв, робіт, професій і  посад працівників, робота яких пов'язана  з підвищеним нервово-емоційним  і інтелектуальним навантаженням  або виконується в особливих  природних географічних і геологічних  умовах і умовах підвищеного ризику для здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку  за особливий характер праці, затверджений постановою Кабінету Міністрів України.

У цьому Списку також у  деяких випадках передбачене надання  щорічної додаткової відпустки з  розглянутої причини тільки постійно працюючим (зайнятим), у той час  як п. 1 частини другий ст. 9 Закону "Про  відпустки" установлює, що в стаж роботи, що дає право на щорічні  додаткові відпустки включається  час фактичної роботи в шкідливих  і тяжких умовах праці або з  особливим характером праці, якщо працівник  зайнятий у таких умовах не менш половини тривалості робочого часу, установленого  для працівників даного підприємства, цеху, професії або посаді. Таке ж, як і в названому Списку, правило  повторюється в Порядку застосування Списку виробництв, робіт, професій і  посад працівників, робота яких пов'язана  з підвищеним нервово-емоційним  і інтелектуальним навантаженням  або виконується в особливих  природних географічних і геологічних  умовах і в умовах підвищеного  ризику для здоров'я, що дають право  на щорічну додаткову відпустку  за особливий характер праці. При  наявності протирічча між законом і підзаконними актами повинна застосовуватися норма Закону "Про відпустки".

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий  характер праці у локомотивному депо слов`янська донецької залізниці встановлюється колективним або трудовим договорами залежно від  часу зайнятості працівника в таких умовах.

Критерій диференціації  тривалості щорічної додаткової відпустки  за особливий характер праці законом  установлений такий, який не дозволяє досить обґрунтовано диференціювати його тривалість для окремих категорій  працівників. Дійсно, абсолютна більшість  працівників постійно зайнята в  умовах, що дають право на додаткову  відпустку за особливий характер праці. Оскільки інші критерії для диференціації  відсутні, усім цим працівникам, що мають максимальний показник за критерієм  диференціації тривалості додаткової відпустки (стовідсоткова зайнятість у відповідних умовах), довелося б установлювати тривалість додаткової відпустки в 35 календарних днів.

У таких умовах Кабінет  Міністрів у зазначеному вище Списку встановив конкретну тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий  характер роботи для відповідних  виробництв, робіт, професій і посад. З погляду  звичайної логіки Кабінет  Міністрів зовсім правий. Однак, установивши  конкретну тривалість щорічних додаткових відпусток за особливий характер праці для кожного виробництва, кожної роботи, професії, виду посад, Кабінет  Міністрів все-таки, на мою думку, трохи відступив від правила частини другої ст. 8 Закону "Про відпустки", відповідно до  якого конкретна тривалість цієї додаткової відпустки встановлюється колективним або трудовим договором.

Визначати тривалість щорічних додаткових відпусток за особливий  характер праці в колективних  договорах все-таки необхідно. Тривалість, установлену названим вище Списком, слід використовувати як обов'язкову мінімальну гарантію. Відступ при  цьому від тривалості такої відпустки, зазначеної в Списку, убік  збільшення представляється цілком припустимим. При цьому витрати роботодавців на оплату часу відпусток більшої  тривалості чому встановлена законодавством, ставляться на валові витрати платників  податку на прибуток.

Іншим різновидом щорічних додаткових відпусток за особливий  характер праці є відпустка, наданий  працівникам з ненормованим робочим  днем.

Списки посад, робіт і  професій, робота з яких надає право  на щорічну додаткову відпустку  за ненормований робочий день, визначаються угодами й колективними договорами.

Cписки, внесені в колективні  договори, можуть доповнювати списки, внесені в галузеві й регіональні  угоди, однак не можуть їх  звужувати.

Угодами не може визначатися  тривалість щорічної додаткової відпустки  за особливий характер роботи працівникам  з ненормованим робочим днем. Це питання повинен вирішуватися колективними або трудовими договорами. У силу права сторін трудового договору визначати в ньому тривалість відпустки за особливий характер праці (ненормований робочий день) у трудовий договір можна включити умову про більшу тривалість додаткової відпустки, однак про меншу - не можна.

П. 1 ч.1 ст. 4 Закону "Про  відпустки" установлює можливість надання  працівникам інших щорічних додаткових відпусток, передбачених законодавством. Це означає, що з набранням чинності  Закону "Про відпустки" зберегли силу правила, якими встановлені щорічні додаткові відпустки, зокрема , для таких категорій працівників:

1) державним, що служать,  мають стаж роботи в державних  органах понад 10 років, надається  щорічна додаткова відпустка  тривалістю до 15 календарних днів. Постановою Кабінету Міністрів  України "Про порядок і умови  надання державним, що служать,  посадовим особам місцевого самоврядування  додаткових оплачуваних відпусток"  передбачене, що державним, що  служать, мають стаж державної  служби понад 10 років надається  додаткова оплачувана відпустка  тривалістю 5 календарних днів, а,  починаючи з одинадцятого року  ця відпустка збільшується на 2 календарних дня за кожний  наступний рік роботи на посадах  державних службовців;

2) суддям надається щорічна  додаткова відпустка тривалістю 15 календарних днів. Така відпустка  надається при наявності стажу  роботи понад 10 років (ч. 5 ст. 44 Закону "Про статус суддів"). У названий стаж включається  час роботи на посаді судді,  а також на посадах слідчих,  прокурорських працівників. Крім  того, у цей стаж включається  час роботи на посадах, де  законом передбачені такі ж  пільги (ч. 6 ст. 44 Закону "Про статус  суддів"), тобто право на додаткову  відпустку за стаж роботи, зокрема  , на посадах державних службовців;

3) атестованим працівникам  прокуратури надається щорічна  додаткова відпустка, тривалість  якої диференціюється залежно  від  стажу роботи в прокуратурі  й становить:

а) при стажі більше 10 років - 5 календарних днів;

б) при стажі більш 15 років -10 календарних днів;

в) при стажі більш 20 років -15 календарних днів (ст. 49 Закону "Про  прокуратуру").

До  інших щорічних додаткових відпусток, які можуть установлюватися законодавством відповідно з  абзацем п'ятим ст. 4 Закону "Про відпустки", слід віднести додаткові відпустки, передбачені Законом "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Пункт 22 ст. 20 і ст. 21 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачають надання додаткової відпустки тривалістю 14 робочих днів у рік особам, віднесеним до категорії 1 і 2 потерпілих внаслідок катастрофи. За заявою працівника, статус якого як потерпілого відповідної категорії підтверджений, власник зобов'язан надати йому зазначену додаткову відпустка.

Один з батьків дитини із числа зазначених у ст. 27 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має право на додаткову відпустку тривалістю 14 робочих днів щорічно (ст. 30 названого Закону).

Членам добровільних пожежних дружин (команд) може надаватися додаткова  відпустка зі збереженням заробітної плати до 10 робочих днів (частина  третя ст. 29 Закону "Про пожежну  безпеку.

У деяких випадках відповідно до  частини другої ст. 4 Закону "Про  відпустки" законодавством передбачається надання інших відпусток, які  до категорії щорічних не ставляться, а тому повинні надаватися за інший  період або взагалі незалежно  від періоду.

Потерпілим, які стали  інвалідами внаслідок нещасного  випадку на виробництві або професійного захворювання, якщо вони використовували  свою щорічну відпустку до одержання  путівки на санаторно-курортне лікування, наданої Фондом соціального страхування  від нещасних випадків на виробництві  й професійних захворювань України  або придбаної потерпілим на умовах, коли витрати на придбання путівки відповідно до  законодавства компенсуються названим Фондом, власник зобов'язано надати додаткову оплачувану відпустку на період санаторно-курортного лікування й проїзду до місця лікування й у зворотному напрямку.