Організаційні засади розвитку зелених екологічних маршрутів у Закарпатській області

 

Зала глядачів

Зала глядачів чотириярусна, у плані має форму ліри. Має 44 ложі і розрахована на 1200 осіб. «Сліпих» і «глухих» місць немає. Арку сцени увінчують фігури генія і ангела з гербом Львова. Автор — Петро Війтович. Металеву протипожежну завісу, що відділяє зал від сцени, розписав Я. Дюлль. Розпис представляє краєвид Львова зі сторони Стрийського узгір'я.

Керівництво оздобленням  зали глядачів здійснював Станіслав  Рейхан. Його особиста робота — плафон із зображенням «Тріумфу Слави» знаходиться над оркестром. Головний круглий плафон над залом поділений на десять секторів. У кожному з них зображено алегоричні фігури: «Грація» (Едвард Печ), «Музика» (Олександр Августинович), «Танець» (Зигмунт Розвадовський), «Критика» (Тадеуш Рибковський), «Драма» (Л. Колер), «Натхнення» (Олександр Августинович), «Вакханка» (Станіслав Батовський), «Невинність» (Тадеуш Попель),«Ілюзія» (Антоній Стефанович) і «Правда» (Тадеуш Попель). Плафон також прикрашено десятьма медальйонами з портретами видатних польських акторів і актрис. Автори медальйонів — Едвард Подгурський і Петро Гарасимович.

Металеві конструкції  сцени виконані на вагонній фабриці  в Сяноку. Електричні світильники виконала фірма Oswald & C°.

Завіса «Парнас». Художник Генрик Семирадський.

Одна з головних прикрас  театру — завіса «Парнас». Написана у Риміпольським художником Генриком Семирадським, обрамлена мереживним бордюром італійського художника Ретроссі за ескізом Семирадського. Сюжет картини — це роздуми про сенс життя і людської діяльності. Події відбуваються на горі Парнас при вівтарі Аполлона, під яким знаходиться жриця Піфія, богиня Феміда та 8 муз з атрибутами. Перед монтажем у театрі завіса експонувалась у Римі та Львові. Вперше опущена 13 січня 1901 року. При піднятті, з метою збереження цілісності живопису вона не згортається, а уміщується в спеціальний протипожежний металевий футляр. Завіса є власністю Львівської галереї мистецтв. Свого часу критичний відгук прозавісу надрукувала у газеті «Słowo Polskie» письменниця Габріеля Запольська.

Розміщення першого духового органа в театрі було передбачено  проектом. Над сценою було споруджено консоль, на якій 1899 року львівською фірмою Яна Слівінського його було змонтовано. Інструмент мав один мануал і педаль з так званою підвісною клавіатурою, 9 регістрів, швелер, механічну трактуру. Такий орган був традиційним для оперних театрів, але єдиним у тогочасній Польщі. В невеликому позитиві існували регістри достатньо великих труб: 16-футовий Principal, п'ять 8-футових регістрів, чотирьохрядна мікстура. Орган мав солідне, густе звучання і використовувався в спектаклях, але одна незручність робила гру складною: місце органіста через невеликі розміри консолі було розташоване між шафами органа так, що виконавець не міг бачити диригента, а щоб побачити сцену, треба було оглядатися назад. Це суттєво ускладнювало роботу органіста і відбивалось на виконанні.

Всередині 1960-х роківдо  театру було вирішено перевезти кращий орган з недіючого костелу  міста Борислав, виготовлений на фабриці Рудольфа Хаасе у Львові. Орган розмістили на третьому балконі зліва від сцени.

Під час одного зі спектаклів при натовпі глядачів на балконі орган був суттєво ушкоджений і перестав діяти. Коли розпочато капітальний ремонт театру, реставрація органу могла затримати відкриття ще на декілька років і вимагала великих коштів, яких не було.Окрім того сценічний орган заважав протяганню електричних комунікацій для механізації сцени, а орган на балконі займав би місця для глядачів. Було віддано наказ інструмент демонтувати. Міністерство культури СРСР було поставлено перед фактом і вже нічого не могло вдіяти проти рішення партійних органів. Так інструменти були демонтовані, а труби списані як брухт кольорових металів.

Сьогодні в оперному театрі працюють понад 40 солістів, балетна трупа (60 артистів), хор (60 артистів), симфонічний оркестр (90 музикантів). Зараз у репертуарі театру 22 опери, 3 оперети та близько 20 балетів. Всі опери йдуть мовою оригіналу (італійською, французькою, російською, польською).

2 день:

 

Замок Шенборнів

Пал́ац Шенборнів — колишня резиденція та мисливський будинок графів Шерборнів, а з 1946 року — санаторій «Карпати». Розташований у селі Карпати (Мукачівський район, Закарпатська область). Станом на 2011 рік входить до ЗАТ «Укрпрофоздоровниця».

Цей палац був побудований  графом Ервіном Фрідріхом Шенборн-Бухгаймом у 1890—1895 роках. Коло палацу був розбитий чудовий сад-дендрарій (нині Парк санаторію «Карпати») із декоративним озером у центрі. Висаджені рідкісні породи дерев — самшит, катальпа, сосна Веймута, канадська ялина, японська вишня (сакура), розовий бук, італійська глиниця; чагарників — дойція, гортензія тощо. Сам мисливський замок побудований у неоромантичному стилі, що поєднує романські та готичні мотиви. Оригінальність палацу ще й у тому, що він має 365 вікон (кількість днів у році), 52 димоходи (кількість тижнів у році) і 12 входів (алегоричний ряд можна доповнити самому). Замок прикрашений багатим декором (барельєфи, флюгери, вітражі) на тему родової геральдики графів Шенборнів; діє баштовий годинник з курантами. У палацовому парку встановлені закладний пам'ятний знак (з написом угорською мовою) і дві скульптурні композиції — «Олень» і «Ведмедиця з ведмежатком». Обриси викопаного наприкінці XIX століття ставка (за задумом власника парку) умовно відтворюють карту Австро-Угорської імперії.

Наприкінці XIX століття зображення замку-палацу виступало на громадській  печатці сусіднього містечка Чинадійово (Сент-Міклош).

1945 року земля та маєтки  були націоналізовані, а мисливський  замок Шенборнів став санаторієм  «Карпати». Частина інтер'єру  палацу (меблі, інші коштовні речі) передана до фондів Ужгородського краєзнавчого музею.

 

Шенборн (нім. Schönborn) — аристократичний (графський) німецько-австрійський рід, який нараховує кілька високопоставлених осіб римо-католицького духовенства.

Пердставники цієї родини були найбільшими землевласниками  на Закарпатті. Після придушення антигабсбурзького повстання маєтки князя Ракоці та постанців 31 липня 1728 року були подаровані цісарем Карлом VI архієпископу Лотару Францу Шенборну, який доручив керівництво своїми володіннями кузену Фрідріху Карлу Шенборну, як спадкоємцю

 

Рис. 3 Замок Шенборнів

 

Замок Сент-Міклош

Невелике селище, яке ще півстоліття тому, до Другої Світової війни, називалось також «Сент Міклош», за назвою замку, який нині переживає своє відродження. Налічує цей замок не мало не багато, а  чотириста з гаком років. І хоча ззовні він не такий величний, як Мукачівський, чи навіть Ужгородський замки, однак свого часу був він охороною для місцевих мешканців. Адже в двоповерховому замку на горищі були складені стратегічні запаси пшениці, а в підвалах у разі нападу в потаємних приміщеннях могли переховатись молоді дівчата. Як і будь-яке оборонне укріплення, замок був розташований в місцині, де з двох сторін сама природа подбала про його неприступність ( з одного боку річка Латориця, з іншого – болото). Тому й веж узамку лише дві – східна і західна. Щоправда, за кілька століть річка трохи змінила своє русло, болота осушили. Нині від світу замок закриває звичайна будівля гуртожитку.

Незважаючи на те, що багато років замок був занедбаним, в  ньому частково збереглися потаємні ходи в стінах, комини, підлога із обігрівом (як захоплено оповідав екскурсовод, збереглася вона з 15 століття).

Сьогодні замок орендовано приватною особою – мукачівським художником Йосипом Бартошом, який відроджує поволеньки старовинний палац, розташувавши в ньому невеличкий музей, де зібрано археологічні скарби кам’яного віку, скіфської доби, а також дев’ятнадцятого і двадцятого століть. На пленери сюди приїжджають художники не лише з України, а й з близького зарубіжжя. Не оминають і туристи. Особливо з Угорщини, адже для угорців це місце не лише історичну, а й національну цінність.

Замок «Сент Міклош» був власністю Ілони Зріні, матері одного з борців за незалежність Угорщини у 18 столітті – Ференца Ракоці ІІ. Саме тут, за даними істориків, проводились політичні перемовини, таємні зустрічі. Має Сент Міклош і романтичну історію, яку із задоволенням слухають молодята і закохані пари. Саме під захистом Сент Міклоша виросло кохання Ілони Зріні та її другого чоловіка Імре Текелі, який теж, як і трохи пізніше син Ілони, воював за незалежність Угорщини.

 

Замок Сент-Міклош

 

 

Мукачевський  замок «Паланок»

Замок Паланок (Мука́чівський  за́мок) — замок у закарпатському місті Мукачеве. Унікальний зразок середньовічної фортифікаційної архітектури, з поєднанням різних стилів.

У південно-західній частині Мукачева стоїть Мукачівський замок, один із найцінніших історичних і воєнно-архітектурних пам'яток Закарпаття XIV—XVII століть. Замок розташований на горі вулканічного походження заввишки 68 м і займає площу 13 930 кв. м. Точної дати заснування замку немає, але в документах, які датуються XI століттям, він уже згадується.

З 1396 по 1414 року замком володів Подільський князь Федір Коріятович. Він значно розбудовує і укріплює замок, перетворює його у свою резиденцію. Тоді ж у скелястій горі був вирубаний 75 метровий колодязь. Протягом XV—XVI століть замок перебуває в руках багатьох володарів, які проводять його розбудову та укріплення. У цей час в оборонній системі замку було 14 веж, а у верхній частині розташовувався великий палац.

1567 мукачівський замок взяв в облогу Лазарус фон Швенді.

Мукачівський замок належав графу Миколаю Естергазі, який отримав його через одруження з Урсулою Дерсффі. В 1622 за умовами Микульської угоди Мукачівський замок перейшов у володіння Габора Бетлен. Семигородський князь Юрій I Ракоці (Рагоцький) внаслідок війни, розпочатої з угорською родиною Естергазі, відвоював Мукачівський замок, який з того часу перебував у володінні родини Ракоці (Рагоцьких).

В 1633 р. Мукачівській замок  придбав Трансільванський князь  Юрій І Ракоці з правом успадкування. Князі династії Ракоці перетворили  замок у столицю свого князівства і володіли ним до 1711 року. Після смерті Юрія І Ракоці в 1648 р. його дружина Жужана Лорантфі продовжує реконструкцію замку і споруджує ще дві тераси — Середню і Нижню, а також зовнішнє оборонне кільце. В 1649 р. в замку побували посланці гетьмана Богдана Хмельницького, які вели переговори з Юрієм II Ракоці про спільні дії проти Польщі.

Вигляд на пагорб із замком та довколишню місцевість.

З 1685 по 1688 р. замок переживає одну з найбільших облог, яку здійснили війська Австрійського імператора. Керувала обороною замку вдова князя Ференца І Ракоці Ілона Зріні. Після захоплення замку австрійці його реконструювали, що зробило його найсильнішою фортецею на сході Австрійської імперії.

Легенда розповідає про появу  колодязя. Коли в ньому виникла  потреба, то князь наказав копати колодязь. Хоч як довго рили колодязь, все ніяк не могли дістатися до води. Щодня чуючи одну й ту ж фразу: «Пресвітлий княже, води немає». Корятович усе більше не вірив, що можна буде викопати колодязь. Аж якось одного дня до князя прийшов чорт і запропонував угоду: мішок золота в обмін за заповнення колодязя водою. Але виявилося, що грошей у казні немає, тож князь не може заплатити нечистому. Князь пропонував душу, але той відмовився, вимагаючи грошей. Один з вірних лицарів Корятовича, підслухавши розмову князя з чортом, запропонував йому обдурити того: «Федоре, мішок золота необов'язково має бути великий: маленький — теж мішок». Вкинувши у мішок дві останні золоті монети, його віддали чорту, а той, страшенно обурившись, заявив: «Все одно води не питимете», і з цими словами стрибнув у колодязь. З того часу з глибин колодязя кожного вечора чути, як на дні виє чорт від того, що його обдурили…

 

Мукачевський замок «Паланок»

 

 

Музей Берегівщини

Музей Берегівщини розташований в будівлі колишнього палацу графа  Бетлена-Ракоці (м. Берегово, вул. Бетлена, 1). Експозиція музею представляє  відвідувачам багату на події та трагічні повороти тисячолітню історію колишнього комітату Берег, боротьбу за свою свободу  мешкаючих тут народів — угорців, русинів, представників інших національностей. Знайдені під час розкопок і представлені в музеї предмети слугують достовірним  доказом тому, що людина заселила цей  край багато тисячоліть тому. Знаряддя праці селян відкривають перед відвідувачем достовірну картину землеробських буднів; оглядаючи виготовлені місцевими ремісниками речі домашнього вжитку маємо нагоду познайомитися з життям різних прошарків населення, пізнати його трудову мораль, релігійне життя, повір’я, відпочинок та розваги. Організатори експозиції окрему увагу приділили представленню життя видатних осіб, що внесли значний вклад у розвиток та піднесення краю.

Історія музею має таку ж складну історію, як і сам  комітат. В 1964-у році, на ініціативу директора, вкладача історії школи  № 7 Міклоша Делі в єдиному приміщенні було відкрито виставку із експонатів приватної збірки Ференца Горвата. (До слова, тут же отримали місце  кілька робіт відомого скульптора Ганни  Горват). Ференц Горват у 20-30-і роки минулого століття займав посаду начальника котельні берегівської залізничної станції, і був пристрасним колекціонером: він збирав історичні знахідки, роздобути  під час будівництва залізниці  — знаряддя праці та полювання  первісної людини, череп’яний посуд, ножі та прикраси пізніших часів.

Тут же було представлено і  безцінну нумізматичну колекцію, що нараховувала 224 експонати. В 1976-у році музей “перебрався” в Будинок дружби, а останні  кілька років до зміни режиму заклад тулився на нижньому поверсі готелю”Royal” (нині — студентський гуртожиток ім. Ф. Кельчеї Закарпатського угорського інституту ім. Ф. Ракоці ІІ-го). 25 жовтня 1989 року музей закрили. Згідно тогочасного  протоколу 724 експонати було доправлено до Ужгорода, в Закарпатський краєзнавчий  музей. З них Музею Берегівщини  вдалося повернути тільки 35... Значну частину музейних артефактів, що залишилися в Берегові, зберігали безвідповідально, некваліфіковано, переважно в підвалах, внаслідок чого більшість їх знищилася, безслідно пропала. Зникла і безцінна колекція монет Ференца Горвата.

Музей Берегівщини було відкрито 30 березня 2002-го року. Навряд чи є в  місті будівля, що була б більш  достойна цієї мети. Музей Берегівщини  розмістили в замку, побудованому в 1629-у році трансільванський князем Габором Бетленом. Це найстаріша будівля  Берегова, що наприкінці ХУІІ століття перейшла у володіння родини Ракоці. Вельможний князь кілька разів зупинявся  у маєтку, тут було видано 20 грудня 1705-го року звернення, що закликало  до повстання, до єднання під куруцькими прапорами всіх тих, хто дорожив  батьківщиною і свободою. Мовчазні стіни, арочні коридори, просторі зали старовинні замку є свідками визначних  історичних подій...