Курс лекций по "Философии"

Необхідно враховувати, що свідомість має складну внутрішню  структуру, яка включає різні  елементи і рівні свого існування. У найзагальнішому вигляді свідомість являє собою сукупність психічних процесів, що активно беруть участь в осмисленні людиною зовнішнього світу і свого власного буття. До них відносяться: чуття (відчуття, сприйняття, уявлення), мислення (понятійні форми), емоції, воля, пам'ять, інтуїція, увага.

Треба мати на увазі, що свідомість – системне утворення, цілісна сукупність чуттєвих, мислительних, емоційних, вольових, мнемічних (процеси пам'яті) процесів, кожний з яких виконує свої власні функції. Разом з тим, свідомість є цілісний процес, тому що всі його складові знаходяться в закономірних зв'язках і відношеннях один з одним.

Звернемося до характеристики основних елементів свідомості. Насамперед відзначимо: чуття і мислення є  основними постачальниками інформації в структурі свідомості. Відчуття дає людині безпосереднє відображення явищ, зовнішньої сторони предметів. Мислення протиставляється чуттєвому пізнанню як опосередковане відображення внутрішньої сутнісної сторони предметів, подій. У філософській літературі сформувалося уявлення про поділ мислення на два основних типи: розсудок і розум.

Розсудок (або здоровий глузд) визначається як нижчий ступінь логічного пізнання, що має за основу уявлення і поняття повсякденного життя; як житейське виважене мислення, орієнтоване на практичну користь.

Розум – вищий ступінь логічного розуміння, теоретична, філософські мисляча свідомість, що оперує широкими узагальненнями й орієнтована на найглибше знання істини.

Важливим елементом  свідомості є увага. Завдяки зосередженості уваги об'єкт, що нас цікавить, знаходиться у фокусі свідомості. Речі і події, що діють на людину,  викликають не тільки пізнавальні думки, ідеї, але й певні емоції, які виявляють себе в хвилюванні, захопленні, любові, ненависті і т.д. Окремі філософи і особливо психологи інколи ототожнюють свідомість з увагою.

Емоційні процеси виражають стан внутрішнього світу людини, його відношення до об'єктів зовнішнього світу, до інших людей, до самого себе. Виокремлюють емоції позитивні (радість, піднесення), негативні (горе, гнів, тривога, страх), а також стан емоційної нейтральності (наприклад, байдужість). Емоції також виражають настрої (веселий, смутний, подавлений). Природа емоцій подвійна: їх пізнавальні властивості зливаються з ціннісними (аксіологічними), що взаємно корелюють один одного. Емоції виявляють себе у властивостях переживань. Суть переживань полягає у творчих здібностях людини до перевтілення. Аксіологічна роль переживань реалізується у творчій діяльності людини. Емоції приймають на себе функції оцінки і вибору. Ніщо не відбувається в людському житті без емоційного забарвлення.

Воля – це виявлення свідомості. Це не тільки вміння бажати, але і здатність робити дії, спрямовані на досягнення мети, переборювати перешкоди, утруднення, що виникають на шляху до бажаних цілей. Воля як сила життя, за словами Ф.Ніцше, стверджує себе, тоді як прояв безвільності є вираження заперечення життя.

Винятково важливе місце  в структурі свідомості займає пам'ять, як здатність закріплювати, зберігати і відтворювати інформацію, життєвий досвід. Тим самим пам'ять надає зв'язність і стійкість життєвому досвіду людини і є необхідною передумовою формування особистості.

Величезний пізнавальний потенціал несе в собі інтуїція. Інтуїція – це здатність безпосереднього осягнення істини шляхом прямого її споглядання найчастіше без відповідного доказу і практичної перевірки. Особливість інтуїтивного «бачення» («осяяння», «спалаху» свідомості) виявляється в несподіванці, евристичності вирішення проблеми, в неусвідомленості шляхів і засобів її вирішення. Це є сфера свідомості, де подані духовні ідеали і здібності до творчості у вигляді фантазії, продуктивної уяви і т.п.

Досить конструктивний варіант вирішення проблеми свідомості міститься в теорії З.Фрейда. Ним  виділені й описані наступні структурні рівні свідомості: усвідомлюване, несвідоме, підсвідоме, надсвідоме.

Усвідомлюване («Я») – все те, що більш-менш упорядковано всередині себе і прагне упорядкувати все навколо (логіка, розум). Усвідомлюване – це сфера нашого психічного життя, що знаходиться у фокусі свідомості, виступає як безпосередньо відкрита для індивіда, як свідомість, що актуально протікає. Свідомість на цьому рівні обробляє інформацію послідовно, прагне до однозначності своїх тверджень і загальнозначимості їх тлумачення.

Несвідоме («Воно») – сукупність психічних явищ, станів і дій, що лежать поза сферою людського розуму і не завжди йому підзвітних (ерос, танатос). Це глибинний шар свідомості. До сфери несвідомого відносяться інстинкти, від яких людина, як біологічна істота, не вільна. Інстинкти породжують у людини підсвідомі бажання, емоції, імпульси, що виявляються в нашій свідомості у формі потягів, переживань, афектів тощо. З.Фрейд бачив у несвідомому джерело одночасно як творчих, так і руйнівних тенденцій, що обумовило згодом неоднозначне тлумачення принципів його вчення.

Підсвідоме – усі те, що вже було усвідомлюваним чи може стати усвідомлюваним за певних умов. Це не тільки добре автоматизовані і тому такі, що перестали усвідомлюватися, навички (наприклад, навички гри на музичному інструменті, рутинні трудові навички), але і глибоко засвоєні суб'єктом, такі, що стали його переконанням, соціальні норми, регулятивна функція яких переживається як «веління обов'язку», «поклик серця» і т.п. Ці так званні автоматизми та інтуїтивні уявлення можуть породжуватися за допомогою свідомості, але потім занурюватися в сферу несвідомого. На прикладах автоматизмів виявляється охоронна функція підсвідомого, завдяки чому зменшується навантаження на свідомість і збільшуються творчі можливості людини.

Надсвідоме або «Над-Я» («Я - ідеал») – верхній рівень функціонування свідомості, що представляє соціум у структурі індивідуального духовного досвіду – соціокультурні настанови, вимоги суспільної моралі, прийняті в суспільстві норми поведінки і регулювання. «Над-Я» - вища інстанція в структурі свідомості (душевного життя), що виконує роль внутрішнього цензора, совісті. Надсвідомість – особливий рівень психічної активності, притаманний і процесам творчості. Однієї з найважливіших функцій роботи надсвідомого є сублімація, тобто переведення енергії, накопиченої у світі інстинктів, на культурне творіння, творчу активність.

Таким чином, єдність  і всебічна активізація названих вище і багатьох інших психічних  процесів, врахування умов становлення  свідомості і характеру її функціонування дозволить глибше осмислити природу людини.

2. Походження  і сутність свідомості. Багато філософів не без підстав розглядають свідомість як дарунок людині, диво з див світобудови. При цьому відзначається, що свідомість є не тільки благо, але одночасно і хрест, і тягар, тому що в ньому даний весь біль світу. Не випадково, щоб угамувати біль (душевний або фізичний) на час відключають свідомість за допомогою наркотичних засобів чи алкоголю.

Разом з тим, таємниця походження свідомості так і залишиться таємницею, якщо не підходити до цієї проблеми історично, без урахування того, що свідомість, як властивість матерії, виникла на певному етапі її еволюції. Історія виникнення свідомості - одна зі складових загального процесу розвитку матерії, у ході якого виникає і розвивається життя, все багатоманіття живої природи, а потім і мисляча людина.

Свідомість є вища форма і результат розвитку загальної  властивості матерії – відображення. Відображення – це зміна одного предмета під впливом іншого, чи, іншими словами, передача особливостей одного предмета іншому в процесі їхньої взаємодії.

Здатність до відображення і його характер залежить від рівня  організації матерії. У якісно різних формах відображення виявляється в  неорганічному світі, у світі  рослин, тварин і, нарешті, у людини. У найпростішому випадку відображення в неорганічній природі – це механічні деформації, фізико-хімічні зміни, що з'являються в результаті взаємодії.

З виникненням життя  формуються якісно нові форми відображення. Найпростішою формою відображення в  природі є подразливість, що являє собою відповідну реакцію організму на зовнішнію чи внутрішнію дію середовища у вигляді збудження. Ця форма відображення, що має пристосувальний характер, широко поширена у рослин і найпростіших тварин.

Вищою формою біологічного відображення, у порівнянні з подразливістю, є рефлекси і відчуття. Рефлекси і відчуття з'являються у тварин, що мають нервову систему. На цьому ступені еволюції і виникають психічні форми відображення, що вирізняються вибірковістю й активністю. Рефлекс – це закономірна реакція організму на зовнішнє подразнення, що здійснюється при участі центральної нервової системи.

В міру морфологічного ускладнення  організмів у процесі органічної еволюції поряд з безумовними (чи вродженими) рефлексами і на їх основі у тварин з'являються й умовні (чи набуті) рефлекси, виникає вища нервова діяльність.

Подальший розвиток притаманної матерії  властивості відображення відбувався у наших предків під визначальним впливом соціальних чинників. Точніше, процес виникнення свідомості проходив у єдності з виникненням суспільства. Вирішальна роль у цьому процесі переходу біологічної форми руху матерії до соціальної належить трудової діяльності. Вона сприяла формуванню абстрактного мислення і виникненню вищих, цілком людських мислительних форм відображення.

Свідомість – це специфічно людська, нерозривно пов'язана з  мозком, властивість високоорганізованої  матерії відбивати матеріальний світ в ідеальних (суб'єктивних) образах.

Свідомість характеризується цілепокладанням. Перш ніж що-небудь зробити реально, людина робить це мисленно, в ідеальній формі. Ідеальне – властивість свідомості, обумовлена соціальною природою людини. Воно являє собою специфічний спосіб існування (буття) об'єкта, відбитого в психіці суб'єкта в чуттєвих і мислиннєвих образах, проектах і схемах.

Ідеальне є характеристика свідомості як протилежність матерії. У цьому плані воно постає як суб'єктивна  реальність, що протистоїть реальності об'єктивній.

На відміну від матеріального, що має властивості речовості, просторовості, часовості ідеальне позначає непротяжність, неречовинність, невагомість, змістовну схожість образу і відповідного предмета.

Іншими словами, свідомість двополюсна. З одного боку, вона спирається на матеріальне, має його як свою передумову. І в цьому значенні вона вторинна. З іншого боку, вона спрямована на нове матеріальне, опредмечуючись і об'єктивуючись в нових результатах людської діяльності, виступаючи в цьому плані як первинна. Свідомість має творчий, активний характер. Вона спрямована на перетворення світу і створення нового. У цьому відношенні доцільно звернутися до поняття «свідомісність». Воно характеризує людину і його діяльність з погляду  здатності діяти і діяти зі знанням справи. Інакше кажучи, свідомісність є синонім розумності дій людини. Це поняття застосовується також і для характеристики історичного процесу. Воно вказує на наявність у діях людей високого духовного компонента, наприклад, свідомісність політичного процесу, відносини до природи тощо. Навпаки, відсутність свідомісності вказує на стихійність у діяльності людей, її нерозумність. Свідомісність – це показник того, наскільки люди здатні здійснювати свою діяльність за допомогою знань про навколишній світ. Наявність свідомісності характеризує людину як істоту, здатну діяти розумно і творчо.

3. Свідомість  і мова. Проблема штучного інтелекту. Вивчаючи третє питання, необхідно розкрити сутність і значення мови як найважливішої характеристики свідомості.

Нерідко свідомість визначають як знання людини про навколишній  світ і самого себе, яке за допомогою слів, математичних символів, художніх образів може бути передане іншим людям, у тому числі іншим поколінням і іншим епохам у вигляді пам'ятників культури. На думку лінгвістів, мовна форма є не тільки умовою передачі думки, але й умовою її реалізації. Люди осягають думку вже оформлену мовними знаками. Поза мовою є тільки неясні спонукання, вольові імпульси, що втілюються в жести, міміку. Свідоме – це подія, оброблена і оформлена засобами мови.

Мова людини якісно відрізняється  від «мови» тварин (жестів, звуків), що виражає їх емоційний стан, бажання, потреби. «Мова» тварин – це замкнута система, строго обмежена пристосовницьким відношенням до природи. Мова людини – відкрита система, яка саморозвивається, що відбиває предметний світ, його властивості і відношення, а також відносини людей. Вона дає можливість людині осмислити світ і власну діяльність у ньому.

Звичайно, свої думки  і почуття людин може виразити й іншими, досить різноманітними засобами. Наприклад, думки і почуття музиканта  виражаються в звуках, художника – у малюнках і фарбах, скульптора – у формах, конструктора – у кресленнях, математика - у формулах, геометричних фігурах і т.п. Думки і почуття можуть бути виражені в діях, вчинках людини. Але треба мати на увазі таке: якими б засобами не виражалися думки, вони  врешті решт перекладаються на словесну (вербальну) мову – універсальний засіб у будь-яких знакових системах, що використовуються людиною. Це особлива властивість мови викликана її зв'язком з мисленням.

Близькість мислення і мови, їхнє тісне споріднення приводить до того, що своє адекватне (найбільш наближене до такого) вираження думка одержує саме в мові. Ясна по своєму змісту і струнка за формою думка виражається в дохідливій і послідовній мові. Згадаймо народну мудрість: «Хто ясно думає, той ясно говорить».

Сутність мови виражається  в основних її функціях:

• номінативної (здатність мови називати речі, явища - «давати імена»);
• пізнавальної (участь у процесі пізнання: наше мовлення не лише таке, яке наше мислення, але й “мислення таке, яке мовлення” (Лі Уорф));
• інформативної (здатність зберігати, передавати, відтворювати інформацію);
• комунікативної (здатність спілкування на всіляких рівнях);