Філософське вчення Сократа

Софіст Антифон, прагнучи уразити Сократа в присутності його слухачів, сказав йому: «Ти живеш так, що подібним чином не став би жити жоден раб у свого пана; їжу і питво ти вживаєш бідні, а одяг носиш не тільки бідну, але одну й ту ж і влітку, і взимку; завжди ти без взуття і без хітона ».

Подібні випади Сократ парирував тим, що щастя не в млості і розкоші. Що пристрасть до наживи і збагачення спокушає людей зі шляху чеснот і веде до моральної псування. Людина, вважав Сократ, повинен привчити себе задовольнятися малим, треба як можна в меншому, наслідуючи високому наприклад богів, які взагалі ні в чому не потребують.

Сократ відкидав надмірності і розкіш в одязі, їжі, обстановці й т.д. Часто любив він у цьому зв'язку повторювати слова: «Срібні судини і пурпурні одягу для театру хороші, а в житті не ненадійні».

Велику частину часу Сократ проводив у дискусіях і суперечках, це часто призводило до того, що його били, тягали за волосся, але найчастіше його висміювали і паплюжили, але він цього не противився. Вчив усно і нічого не записував. На початку він займався натурфілософією, а потім зайнявся питаннями людської психології і людської поведінки.

У 399г. до н.е. за доносом Мелета Сократ був звинувачений в порушенні громадянських норм життя, розбещення молоді, в тому що він не визнає богів, яких визнає місто і вводить інших нових богів.

За процедурою судоговорения, після проголошення обвинувальних і захисних промов суд більшістю голосів при таємному голосуванні вирішив питання про винність або не винність Сократа. За визнання його винним було 280 голосів, проти 221 голос. На суді Сократ виявився перед жорсткою альтернативою: або відректися від свого, як він розумів, божественного покликання і лише такий непомірною ціною домогтися полегкості, або залишаючись самим собою, відкрито відстоювати справа всього звий життя. Твердо обравши другий шлях, він свідомо відрікся сам від себе. Надійним доказом правильності обраного ним на суді шляху служив Сократові щось важливе для нього обставина, що в ході всього процесу божественне знамення, голос його демона, жодного разу не зупинив і не втримав його.

В очікуванні смерті Сократ провів у в'язниці довгих 30 днів. Це пов'язано з тим, що настали дні делосского свята Аполлона. Смертні страти в Афінах в такі свята припинялися. У в'язниці він перебував у звичному для нього світлому і бадьорому настрої. Його відвідували рідні та друзі. І до самого заходу сонця тривали розмови про життя і смерті, чеснотах і вадах, законах і полісі, богів і безсмертя душі.

Відстрочка страти дала Сократу можливість ще раз продумати зміст того Божого покликання, яке визначило його життєвий шлях і заняття. В останній день Сократ зробив обмивання перед смертю, подібне обмивання мало ритуальний сенс і символізувало очищення душі від гріхів земного життя. Після обмивання Сократ попрощався з рідними і дав їм повчання і звелів повертатися додому. Раніше в Афінах засудженого до смерті скидали зі скелі. Але з прогресом вдач і збільшенням числа смертних вироків цівілізовивалась і процедура їх виконання. За часів Сократа засуджений до смерті випивав чашу розтертої цикути.

Коли принесли цикуту, Сократ подумки зробивши узливання богам за вдале переселення душі в інший світ, спокійно і легко випив чашу до дна. Трагічний фінал Сократа додав всієї його життя, його слів і справ унікальну цінність і завершеність, нев'янучу привабливість. Смерть Сократа сколихнула афінян і прикувала до нього їхню увагу. Згадували пророцтво сирійського мага, що передбачив Сократу насильницьку смерть. Обговорювали і його слова про відплату, що спіткає його обвинувачів. Незабаром після сократовской страти, афіняни, розкаявшись у скоєному і вважаючи введеними зловмисно в оману. Засудили Мелета до смерті, а решту обвинувачів - до вигнання. Йому була споруджена Лізіпом бронзова статуя, яка виставлялася в афінському музеї Помпейон.

2. Філософія в розумінні Сократа

Ідея про те, що мудрість як така - прерогатива божества, а надбання людини - любов до мудрості, потяг до неї, висловлювалася до Сократа Піфагором, який, можливо, вперше вжив термін «філософ», а також Гераклітом Ефеський, у якого (судячи з що дійшли до нас уривків його твори) «філософ» - це «дослідник природи речей». Розуміння філософії як вивчення «космосу» і явищ, що спостерігаються природи було характерним і для інших попередників Сократа.

У чому ж полягала в такому випадку щось нове, що було внесено Сократом в поняття «філософія» і «філософ», - щось нове, що зробило його погляди одним з поворотних пунктів історії грецької філософії?

Сократ концентрував свою увагу на людину та її поведінці, вважаючи ці проблеми найважливішими для філософії. Це і дало можливість Цицерону говорити, що Сократ "спустив" філософію з "неба на землю» (інакше кажучи, Сократ підняв філософію «з землі на небо»). За свідченням Ксенофонта, Сократ у першу чергу дослідив етичні проблеми, що стосуються того, що «благочестиво і що нечестиво, що прекрасно і що бридко, що справедливо і що несправедливо».

Для Сократа знання і вчинки, теорія і практика єдині: знання (слово) визначає цінність «справи», а «справа» - цінність знання. Звідси і його впевненість у тому, що справжні знання і справжня мудрість (філософія), доступні людині, невіддільні від справедливих справ та інших проявів чесноти. З точки зору Сократа, не можна назвати філософом того, хто володіє знаннями та мудрістю, але, судячи з його способу життя, позбавлений чесноти. Таким чином, однією з характерних ознак істинної філософії і справжнього філософа є, за Сократом, визнання єдності знання і чесноти. І не тільки визнання, але також прагнення до реалізації цієї єдності в життя. Згідно з цим філософія, в розумінні Сократа, не зводиться до суто теоретичної діяльності, але включає в себе також практичну діяльність - правильний спосіб дії, благі вчинки. Словом, мудрість є доброчесність, тобто знання про добро, яке включає в себе внутрішнє переживання добра і тому спонукає до благим вчинкам і утримує від поганих.

Орієнтація на етичні проблеми і новий зміст, внесену Сократом в поняття «філософія», визначили його ставлення до натурфілософії, до вивчення «космосу» і явищ зовнішнього природи взагалі. Дослідження природи він вважав непотрібним заняттям, бо пізнання того, за «яким законами відбуваються небесні явища», не дозволяє ні змінювати ці закони, ні створити явища природи, такі, як «вітер, дощ, пори року тощо». Незадовільність минулих філософських вчень, зайнятих натурфілософськими (космологічними) проблемами, Сократ бачив також у повному розбіжності цих навчань у питанні про «єстві світу». В очах Сократа науки про людину володіють величезною перевагою перед науками про природу: вивчаючи людини, вони дають йому те, в чому він найбільше потребує, - пізнання самого себе і своїх справ, визначення програми і цілі діяльності, чітке усвідомлення того, що є добро і зло, прекрасне й потворне, істина і оману. Знання (усвідомлення) цього, відповідно до Сократа, робить людей благородними.

Дорога самопізнання веде людину до розуміння свого місця в світі, до з'ясуванню того «який він по відношенню до користування собою як людиною». «Чи не ясно тепер, - продовжує Сократ, - що завдяки знанню себе люди відчувають багато хорошого і внаслідок помилкових уявлень відчувають багато поганого? Людина знає себе, знає і те, що для нього буде добре, і розрізняє те, що може зробити і чого не може ».

По думці Сократа, правильний вибір, благої образ дій можливі лише на шляху пізнання добра і зла, а також самопізнання і визначення свого місця та призначення в світі. Головну цінність знань про добро і зло, про хороше і погане Сократ бачив у їх безпосередньої дієвості та активності, в тому прямому впливі на людину.

За словами платонівського Сократа, знання, яке відноситься до області чесноти, «здатний управляти людиною, так що того, хто пізнав гарне і погане, ніщо вже не змусить діяти інакше, ніж велить знання».

Предметом філософії, її основним завданням і головною метою Сократ зробив пізнання «єства» людини, першоджерела його вчинків і справ, його способу життя і мислення. Таке пізнання він вважав за можливе лише на шляху самопізнання, на шляху прямування дельфійського заклик «Пізнай самого себе». У здійсненні цього девізу Сократ вбачав своє життєве призначення і покликання.

Виходячи з того, що філософ - це той, хто на ділі здійснює свою філософію, Сократ став, як було сказано, відчувати «самого себе та інших». Основним засобом «випробування» він обрав діалог, живу бесіду, питально-відповідний метод дослідження проблем.

За часів Сократа з'явилося два типи філософів: філософи і ті, хто навчав філософії та риторики («вчителя мудрості», за термінологією Платона). До числа перших ставився Сократ, друге - софісти. Той факт, що Сократ не залишив письмового викладу свого вчення, так само примітний, як і форма його філософствування - діалог, що передбачає безпосередній контакт співрозмовників, спільний пошук істини в ході бесід і суперечок. Він вважав життя поза діалогів, обговорень та досліджень

безглуздою. Навіть смерть він сприймав лише як очікувану можливість вести діалог з безсмертними філософами, поетами та героями.