Шпаргалка по "Философія"

Суспільство – це система, що постійно розвивається. У своєму розвитку воно послідовно проходило певні закономірні етапи, які в соціальній науці фіксуються в соціальних критеріях. Головними показниками розвитку суспільства завжди були:

• характер суспільних відносин;
• рівень духовності людського фактора;
• рівень демократичності соціальних структур;

Виходячи із цього, характерними рисами сучасного суспільства є:

1. глобальні маштаби виробництва (матеріального і духовного);
2. утвердження демократичних форм життєдіяльності;
3. інформаційно-технологічний спосіб відтворення всієї системи суспільних відносин;
4. випереджаючий розвиток науки і духовної культури загалом відносно всіх інших сторін сучасного суспільства;

69. Соціальна структура  суспільства. Суспільство – це форма життєдіяльності людей, спосіб їх соціальної організації. Це система, яка розвивається на основі обєктивних соціальних законів. Як соціальна реальність є вищою формою руху матеріального світу.

Характеристика структури суспільства передбачає не лише виявлення його елементів, а й визначення місця і ролі кожного з цих елементів у його функціонуванні і розвиткові. Так, основними факторами у життєдіяльності суспільства є матеріально-виробничий, соціальний, політико-управлінський і духовний.

Будь-яке суспільство – це не просто група окремих індивідів, а певна система соціальних звязків, відносин, тенденцій та закономірностей розвитку.

Соціальна структура суспільства поєднує насамперед соціально-класові елементи (класи і суспільні прошарки). До неї належать також такі структури, як соціально-етнічна (рід, племя, народність, нація) та соціально-демографічна, яка повязана з розподілом людей на групи за віком, статтю та іншими демографічними ознаками (молодь, жінки, пенсіонери). До важливих елементівсоціальної структури суспільства належать також трудові колективи, населення міста і населення села, працівники фізичної праці і працівники розумової, родина.

Залежно від кількісного складу соціальні спільності поділяються на:

• великі (класи, нації, професійні та галузеві групи);
• середні (територіальні спільності, виробничі  колективи тощо);
• малі (родина та ін.);

Визначальним елементом соціальної структури виступають класи. Це найбільш важливий елемент структури. Класове розмежування має вирішальний вплив на всі суспільні відносини та елементи соціальної структури.

Сьогодні існує множинність теоретичних моделей бачення класової структури. Найбільш відомими є такі:

• класово-статусна модель М. Вебер: клас власників,  клас робітників, дрібна буржуазія, інтелігенція і білокомірцеві службовці. Причому,класами називаються групи, які мають доступ до ринку і пропонують ті чи інші послуги;
• дихтомна класова модель К. Маркса: буржуазія і пролетаріат, між якими розміщається дрібна буржуазія, виокремлюють ще селянство, інтелігенцію. Еволюція класової структури йде в напрямку посилення антагонізму між двома основними класами, що зумовлює соціалістичну революцію, яка знищує поділ суспільства на класи;
• класова модель Р. Дарендорфа: панівний клас, підлеглий клас, безкласові групи, диференційовані на основні ставлення до влади. Класові відносини постійно поєднують у собі конфліктуючі інтереси;
• класова модель Е. Гідденса: вищий клас, середній, нижчий, або робітничий. Критерій поділу – відмінності ринкових можливостей індивідів, що визначаються відносинами власності, освітньою та технічною кваліфікацією, становищем у владних структурах;
• класова модель Е. Райта: буржуазія, дрібна буржуазія, робітничий клас. Критерій поділу – власність, обмін та влада. Поряд з класами існують суперечливі соціальні утворення, що посідають проміжне становище в соціальній структурі,  а саме: дрібні підприємці, напівсамостійні працівники, менеджери і контролюючі особи;
• класова модель Д. Девіса: вищий клас, середній клас, робітничий клас і нижчий клас. Критерій поділу – рівень освіти, професійний престиж, власність і прибуток;
• класова модель Дж. Голдорпа: клас послуг, що обєднує професіоналів, менеджерів і адміністративних працівників; робітничий клас; проміжний клас, що включає службовців, дрібних підприємців і самостійних працівників, а також технічний персонал;

В інформаційному суспільстві  ХХ ст. в економічно розвинених країнах сформувалися такі основні класи: вищий, або правлячий клас, клас виробничих і невиробничих працівників (наймана робоча сила) і середній клас.

Вищий, або правлячий клас обєднує власників основних засобів виробництва і капіталу, а також осіб, що посідають важливе становище в управлінні фірмами, державними структурами і т. д.

Клас виробничих і невиробничих працівників, що обєднує осію найманої праці, які не мають власності на засоби виробництва або мають її в обмеженій кількості і зайнятих переважно виконавчою працею.

Середній клас – це насамперед дрібні підприємці. До нього належать також більша частина інтелігенції та середня група службовців.

70. Сім'я як соціальна  ланка суспільства. Сім'я – найважливіша форма організації життя людей. Людина народжується у сім'ї як особистість, вчиться мистецтву людських стосунків на різних рівнях буття і різних сферах діяльності, готується до майутньої ролі чоловіка ао дружини, батька або матері тощо. Стосунки в сімї готують молодь до різноманітних складних і суперечливих соціальних стосунків. Водночас, суспільні зміни спричиняють зміну і сімї – її форми, структури, впливають на осоливості сімейних стосунків. Це дало підстави для твердження про сімю як мікросоціум (мале суспільство), що засвідчує нерозривну єдність сімї і суспільства.

Сім'я я мікросоціальна група – соціально-біологічна спільнота, що існує на основі шлюних зв'язків, кровної спорідненості або всиновлення, яка регулює стосунки між чоловіком і дружиною, атьками і дітьми й відповідає за виконання притаманних їй різноманітних функцій.

Як спільнота сімя пройшла довгий шлях історичного розвитку, в процесі якого відозмінювалися внутрішні стосунки в ній, набуваючи різноманітного ціннісного впливу. Більшість дослідників вважає, що сімя як історичне явище в своєму розвитку пройшла кілька етапів, форм. Їй передував період проміскуїтету – стадія нічим не обмежених статевих зносин у первісному суспільстві (полігамія), яку інколи ще називають «стадією зоологічного індивідуалізму».

Первинною формою сімї вважають кровоспоріднену, яка складалася із кровних родичів – батьків і дітей, між якими були заборонені статтеві звязки.

Наступним етапом була групова сімя в ендогамному (між особами однієї суспільної групи) і екзогамному (шлюб у межах однієї родової групи був заборонений)варіантах, де заборонялися статеві стосунки не тільки між батьками і дітьми, але й між братами і сестрами. Родовід визначався материнською лінією.

Подальший її розвиток репрезентує парна сімя, де вже конкретно визначені чоловік та жінка обєднувалися на більш-менш тривалий термін їхнього життя. Родовід продовжувався по материнській лінії. Цей тип сімї  ув нетривким, оскільки кожен з її основних членів міг продовжувати жити у своїй родинній групі.

Матеріальна перевага чоловіка, його майнова влада, право власності сприяло появі патріархальної сімї. Це була перша історична форма моногманої сімї, хоч моногамія стосувалась лише жінки, яка згідно з тогочасним правом була повністю підпорядкована волі чоловіка, стаючи насамперед знаряддям дітонародження.

Згодом церква освятила шлюб – визнану суспілством форму взаємин між чоловіком і жінкою та їхніми дітьми, наголосивши на елементах рівності його субєктів.

Основними суспільними функціями сімї є:

• репродуктивна (дітонародження), повязана з відтворенням соі подібних, тобто населення країни;
• виховна, яка пов'язана з батькывською та метринською любов'ю, через яку дитина набуває суспільно значущих якостей особи;
• господарсько-побутова (економіна), пов'язана із заезщпеченням матеріального доробуту сім'ї;
• рекреативна, що полягає у забезпеченні відтворення фізично-психічних, духовних сил людини;

71. Нація як  соціокультурний феномен. Нація (лат. natio – плем'я, народ) – різновид етносу, форма спільності людей, що історично склалася. 

Сьогодні немає єдиної думки щодо визначення поняття «нація». Є десятки, якщо не сотні, визначення нації. Це можна пояснити складністю цього соціального феномену, його різнобарвністю, а також тим, що він постійно змінюється, розвивається відповідно до умов соціальної транформації. Це вельми складний організм, що фактично перебуває в безкінечній динаміці. Так, наприклад, довгий час більшість фахівців основною ознакою нації вважали спільність економічного життя. Сьогодні більша увага приділяється «національного характеру».

Отже, нація – це історична спільнота людей, яка має такі ознаки:

• спільність психологічних ознак, які виступають під загальною назвою «національний характер». Останній формується в процесі спільної діяльності людей.
• Нація виникає на основі одного етнічного складу (етносу). Нація-етнос – природне утворення. Ознаками етносу є, насамперед, спільність походження, мова, самосвідомість, єдині звичаї, традиція, історія тощо;
• Територіальна спільність, тобто кожна нація має свою, чітко окреслену територію;
• Значну роль у формуванні нації відіграють такі фактори, як спільна мова, традиції, звичаї, обряди, культура в цілому. Нація має тільки одну мову. Специфічна культура, тобто культура лише певного народу, передається з покоління в покоління.Основоположні специфічні риси національних культур залимшаються незмінними.
• Спільність економічного життя. Економічні зв'язки єднають людей, сприяють формуванню самосвідомої нації.

72. Ідеологія та  утопія як форми організації  суспільства. Ідеологія (від гр.idea -  «ідея» та logos -  «вчення») – це сукупність суспільних ідей, теорій і поглядів, які відображають соціально-економічні умови життя людей з позицій певної соціальної спільності, а також програми із закріпленні або зміни існуючих суспільних відносин. Ідеологія виступає як теоретично систематизована свідомість окремої соціальнох групи чи суспільства в цілому.

Ідеологія – складне суспільне утворення, яке включає певну теоретичну основу, а також програму дій і механізми поширення ідеологічних настанов у масах, що випливають із цієї теоретичної основи. Вона тіісно пов'язана із суспільною психологією. Але це вижчий рівень суспільної свідомості, який є систематизованим, теоретично обгрунтованим духовним відораженнямкорінних інтересів певного соціального суб'єкта.

Будь-яка людина завжди включена в певні соціальні спільноти, має певні інтереси, вона завжди сприймає явища суспільного життя з певних ідеологічних позицій. Якщо останні відоражають істинний стан справ, тоді знання, погляди, ідеї будуть об'єктивними за змістом. Але в суспільстві існують різні соціальні суб'єкти з різними інтересами. Тому не може бути єдиної ідеології. Ідеологічні концепції суперечать одна одній, спостерігається боротьба між ними. Носії ідеологій прагнуть нав'язати свої погляди, ідеї, теорії іншим соціальним групам. Утопічний вигляд поки що мають твердження про можливість формування такої ідеології, яка б відоражала інтереси всього суспільства, всіх соціальних груп у цілому.

Ідеологія визначамється соціально-економічними умовами життя людей, суспільним буттям, що формує певні суспільні інтереси. Ідеологія виступає у формах політичних, правових, релігійних, естетичних і філософських поглядів.

Відносна самостійність ідеології проявляється у тому, що кожна нова іделогічна система, яка по суті є відображенням суспільного буття, за формою виступає як продовження попереднього розвитку думки, залежить від накопиченогораніше знань та уявлень. Ідеологія здатна впливати на всі аспекти суспільного життя, в тому числі, на матеріальну основу, що породила її.

73. Рушійні сили  та суб'єкти соціального процесу. У соціальній філософії рушійними силами розвитку суспільства вважають різні суспільні явища: об'єктивні суспільні суперечності, продуктивні сили, спосіб виробництва та обміну, розподіл праці, дії великих мас людей, народів, соціальні революції, потреби та інтереси, ідеальні мотиви тощо. Вони, таким чином, пов'язуються з суперечностями суспільного розвитку та їх вирішенням, з соціальним детермінізмом, з об'єктивними та суб'єктивними чинниками історії, з діяльністю людей або ж є комплексом усіх цих чинників. Кожний із вказаних підходів правомірний, відображає якусь долю істини. Рушійні сили розвитку суспільства пов'язані насамперед з діяльністю людей, адже життя суспільства, його історія є діяльністю людей, тобто діяльністю особистостей, соціальних груп, народів тощо.

Найважливішими проблемами в широкому спектрі проблематики рушійних сил є аналіз суб'єкта суспільного життя, характеристики його діяльності, її умов, причин, цілей, завдань, її результатів, діалектики об'єктивного та суб'єктивного, творчого і репродуктивного та ін. в цій діяльності, її піднесень та спадів.

Що ж є рушійною силою дій кожної людини, будь-якої соціальної групи (стану, професійної групи, покоління), суспільства в цілонадзвичайно велику амплітуду коливань — від думки Б.Рассела про те, що якби сто найвидатніших людей Європи були вбиті в дитинстві, то вся світова історія склалася б по-іншому, ніж це було насправді (що є абсолютизацією ролі видатних особистостей в історії, формою прояву волюнтаризму) до погляду видатного історика Франції Моно, який вважав, що хоч більшість істориків і звикли звертати виключну увагу на блискучі та голосні прояви людської діяльності, на великі події і великих людей, але необхідно зображати швидкі і повільні рухи економічних умов та соціальних установ, що становлять справді неперехідну частину людського розвитку і впливають на роль особистостей у розвитку суспільства, діалектику об'єктивних умов та індивідуальних особливостей у діяльності видатної історичної особистості.

Спробуємо розглянути, від чого залежить роль такої особистості в суспільному розвитку. Можливим варіантом відповідей можуть бути:

1) від здібностей, таланту  чи геніальності; 2) від становища  в суспільстві (в економіці, політичному житті, у державі); 3) від того, яку групу, партію очолює ця особистість (а звідси — більша чи менша '(і роль, прогресивна чи консервативна); 4) від того, як глибоко розуміє ця особистість історичні завдання та закони розвитку суспільства, спрямованість такого розвитку (і від того, з якою енергією вона діє); 5) від того, наскільки сприяють їй об'єктивні умови її діяльності, адже якщо відповідні умови ще не склалися, то ніяка "надвидатна" особистість не зможе підняти маси на боротьбу. Очевидно, це і мав на увазі "залізний канцлер" Отто Бісмарк, коли, виступаючи в рейхстазі, говорив депутатам: "Ми не можемо творити історію, ми маємо чекати, доки вона створиться".