Податковий контроль

б) на фінансування бюджетних установ  та заходів, що забезпечують надання  основних соціальних функцій, гарантованих державою для всіх громадян (для  міст обласного значення) ст. 89 – (також  передбачаються субвенції та дотації).

в) видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, що забезпечують надання соц послуг для окремих категорій громадян ст.90 (також передбачаються субвенції та дотації).

2) видатки, що пов’язані із виконанням власних повноважень місцевого самоврядування (ч. 3 ст. 82; ст. 91), які і направляються на реалізацію повноважень місцевих органів та не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів (наприклад: місцева пожежна охорона, програми місцевого значення соціального захисту та соціального забезпечення, транспорт, управління комунальним майном та ін..)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6. Міжбюджетні відносини  (гл.13).

Міжбюджетні відносини  – фінансові відносини між державою, АРК, та органами місцевого самоврядування шодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, які необхідні для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами (взаємні відносини між органами всіх рівнів влади, які мають бюджет). Існування таких відносин забезпечено ст. 95 КУ, що обумовлено:

а) існуванням місцевого самоврядування (гарантованого права та реальної спроможності територіальної громади самостійно чи під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення);

б) неоднаковим розподілом доходних джерел бюджетів, нерівномірним розміщенням споживачів фінансових ресурсів бюджетів на території України.

Міжбюджетні відносини відображають взаємозв’язок державного та місцевого  бюджетів, а також місцевих бюджетів між собою.

Мета таких відносин – забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, що закріплюються за відповідними бюджетами та грошовими коштами, що виділяються з бюджетів для виконання таких повноважень.

Бюджетне регулювання – це надання коштів із загальнодержавних джерел, що закріплені за бюджетом вищого рівня бюджетам нижчих рівнів з метою збалансування їх на рівні, необхідному для здійснення відповідних повноважень, виконання планів економічного й соціального розвитку на певній території.

Міжбюджетні трансферти (від лат – переносити, передавати) – кошти, що надаються безоплатно і безповоротно з одного бюджету до іншого (з державного до місцевих, із місцевих до місцевих) (п.32 ст.2 БК). Головна мета – забезпечити фін ресурсами можливість виконання повноважень із місцевого самоврядування, закріплених за органами місцевого самоврядування зак-м України, оскільки це можливо тільки за умов фінансового забезпечення.

М.т. місцевим бюджетам надаються із застосуванням методів розподілу  бюджетних ресурсів, встановлених законодавством України.

 Ст.96 БК встановлює:

1) дотація вирівнювання – це міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, що його отримує (тобто, дохідна спроможність бюджету недостатня для фінансування делегованих державою видатків). Дотації вирівнювання місцевим бюд (ст..98, 99). Слід звернути увагу, що термін «дотація» походить від лат. «dotatio» – «пожертвування» (лат. doto - наділяю). Кодекс дає юридичне визначення тільки терміна «дотація вирівнювання».

Міські та районні ради можуть передбачати  у відповідних бюджетах дотації вирівнювання бюджетам районів у містах, бюджетам сіл, селищ, міст районного значення та їх обєднань. 

Взагалі такі дотації є однією із форм дотацій, що використовуються у  фінансовій діяльності держави (наприклад  ще є: кошти, які виділяються державою для певних категорій громадян чи для окремих організацій у вигляді доплат з метою покриття збитків чи на ін. цілі – напр. Дотація на створення додаткових робочих місць для інвалідів; кошти, які виділяються із бюджетів для фінансової підтримки  збиткових підриємств, де витрати на виробництво і реалізацію продукції не покриваються отриманими прибутками).

2) субвенція – міжбюджетний трансферт для використання з певною метою в порядку визначеному тим органом, що прийняв рішення про її надання (п. 48 ст.2). Отже, на відміну від дотацій субвенція має цільовий характер і виділяється на конкретні цілі. Субвенція – від лат «допомога» - надається з чітко обумовленим цільовим призначенням як допомога на часткове фінансування прогам і заходів соціального та ін. розвитку, і підлягає поверненню за її невикористання (у межах невикористаної суми) або  за нецільового використання (у межах повної суми) (Постанова КМУ від 11.04.02 № 495); надається за умови часткової участі коштів місцевого бюджету-отимувача цих коштів. Розміри й умови визначаються ЗУ «Про Держ бюд», Постановами КМУ, рішеннями органів місцевого самоврядування. В Україні введено із 1992 року. Основні умови надання та використання субвенцій:

• спрямування на фінансування конкретних заходів;
• здійснюється у формі часткової участі у видатках відповідного бюджету;
• орган, який надає субвенцію, встановлює призначення, обсяг, отриувача та порядок використання коштів та має право здійснювати контроль за цим процесом;
• отримувач зобов’язаний звітувати про їх викорристання;
• отримувачами є лише органи місцевого самоврядування;
• надання субвенцій є доцільним, коли для покриття тих чи інших видатків не вистачає ін.. бюджетних доходів.

Із Держ бюд. можуть надаватися наступні види субвенцій:

а) субвенція на здійснення програм  соціального захисту (ч.9 ст.75; ст.102). Наприклад видатки місцевих бюджетів, передбачені в пп.б п.4 ст.89 (пільги ветеранам війни та праці, допомога сімям з детьми, додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати ЖКГ) фінансуються за рахунок субвенцій з Держ бюд у порядку, встановленому КМУ;

б) субвенція на компенсацію втрат  доходів бюджетів місцевого самоврядування  на виконання власних повноважень  внаслідок надання пільг, встановлених державою (ч.3 ст.102;;

в) субвеції на виконання інвестиційних  проектів (напр: виконання інвест проектів із будівництва, водопостачання, газофікації та ін. п.4 ч.2 ст.101). Перелік таких заходів формується на підставі пропозицій нар деп. Та затверджується Постановю КМУ. При цьому встановлено заборону на їх витрачання на виконання ремонт робіт. Грошові кошти, що перераховуються із Днрж бюд до бюд АРК, областного, міст Києва та Севастополя обовязквого перерозподіялються між бюджетами місцевого самоврядування.;

г) ін. субвенції

Ст. 101 БК встановила, що ВР АРК, міські та районні ради можуть визначати такі види м.т.:

а) субвенції на утримання об’єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності цих  обкатів;

б) субвенції на виконання власних  повноважень територіальних громад, сіл.,селищ, міст та обєднань;

в) субвенції на виконання інцест проектів (слід звернути увагу, що ст. 107 БК допускає можливість надання субвенцій  на підставі договору між надавачем  та отримувачем на виконання ін. проектів);

г) ін.. субвенції 

Всі субвенції можна поділити на 2 види: поточні (забезпечують часткове покриття поточних видатків конкретних місцевих бюджетів) та інвестиційні (капітальні).

3) кошти, що  передаються до Державного бюджету  та місцевих бюджетів з інших  місцевих бюджетів. До Держ бюд з бюджетів АРК, обласних і районних бюджетів, міських (м. Києва, Севастополя та міст обласного значення) кошти передаються у тих випадках, коли прогнозні показники цих бюджетів перевищують розрахунковий обсяг відповідних бюджетів, обрахований із застосуванням фінансових нормативів та коефіцієнтів коригування (Постанова КМУ від 23.04.10 р. № 327) . Фактично, якщо доходи від закріплених за місцевими бюджетами податків і зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає із місцевого бюджету до Держ бюд частину надлишку. Трансферти до Держ бюд передаються не для цільового використання, а для покриття видатків Держ бюд (ст. 100).  Слід звернути увагу на те, що такі кошти є різновидом трансфертів, але не є дотаціями чи субвенціями, оскільки вони не призначені для балансування доходів та видатків Держ бюджету, а також не мають цільового призначення щодо фінансування видатків Держ бюджету.

Розміри міжбюджетних трансфертів  визначають за фінансовими нормативами  бюджетної забезпеченості, а затверджує їх ВРУ в ЗУ «Про ДБУ» на відповідний рік.

Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості обчислюють діленням загального обсягу і фінансових ресурсів, спрямованих для виконання бюджетних програм на кількість мешканців або споживачів соціальних послуг (наприклад при розрахунку на освіту – на одну дитину дошкольного возрасту; на соц. забезпеч – на одну особу в інтернатах для неповноліт). Відповідно до п. 50 ст. 2 БК це гарантований державою в межах наявних бюджетних ресурсів рівень фінансового забезпечення виконання повноважень РМ АРК, місцевих держ адміністрацій, виконав орг. місцевого самоврядування, який використовується для розрахунку міжбюджетних трансфертів.  Тобто, це відповідна сума коштів, яка є мінімальною для надання конкретної бюджетної послуги і яка забезпечена державою.  Ці нормати розраховуються для кожної окремої галузі, сфери. З урахуванням цього видіялють фінансові нормативи бюд забезпечності: на утримання органів управління; охорону здоровя; освіту; культуру; та ін..

1. Постанова КМУ від 05.09.01 р. № 1195 (затверджує Формулу розподілу обсягу М.Т.)
2. Постанова КМУ від 11.04.02 № 490 «Про порядок перерахування дотаціх вирівнювання та субвенції з держ бюд місцевим бюджетам»

 

Тема 3. Правове регулювання  фінансового контролю

1. Поняття та зміст  фінансового контролю.

Термін фінансовий контроль тісно пов'язаний з такими поняттями, як «контроль» і «фінанси». Слово «контроль» походить від французького «перевірка».

Категорія «контроль» використовується в різних галузях науки, і тому сутність контролю як явища об'єктивної дійсності, є предметом дослідження вченими в галузі управління, соціології, економіки, юриспруденції. Причому дослідники визначають його по-різному: як засіб, фактор, елемент, функцію, діяльність, систему, метод і т.п. Цілком вірно звертають увагу автори монографії «Бюджетно-фінансовий контроль і аудит» на те, що таке різноманіття підходів не стільки відбиває прагнення навести універсальну формулу поняття контролю, скільки є наслідком розгляду такого феномену через призму інтересів представників різних наукових напрямків¹.

Саме тому представляється доцільним  певну увагу приділити диференційованим підходам щодо визначення «контролю» щоб показати складність і багатоаспектність  природи цього явища з метою  визначення можливості його характеристики в податковій сфері як самостійного  напрямку контрольної діяльності держави.

В адміністративно – правовій науці  контроль розглядається як елемент  державного управління чи функція управління². Так, Г. Райт, розглядаючи контроль як функцію управління, вважає, що «контроль це: запровадження норм; контроль результатів й порівняння їх з нормами; виправлення відхилень; перегляд й коригування результатів контролю та змін обставин; спілкування протягом контрольного процесу»³. Близьку позицію займає В. Г. Афанасьєв. Він доходить висновку, що контроль – це робота за спостереженням і перевіркою відповідності процесу функціонування об'єкта прийнятим управлінським рішенням – законам, планам, нормам, стандартам, правилам, наказам і т.д.; виявленню результатів впливу суб'єкта на об'єкт, допущених відхилень від вимог управлінських рішень, прийнятих принципів організації та регулювання. Виявляючи відхилення та їхні причини, контролюючи суб’єкти визначають шлях коригування організації об'єкта управління, способів впливу на об'єкт із метою подолання відхилень, усунення перешкод на шляху оптимального функціонування системи⁴.         

Поряд з визначенням контролю як функції управління в юридичній літературі зустрічаються й такі його визначення як вид зворотного зв'язку, стадія управлінського циклу, спосіб забезпечення законності чи метод (форма) управлінської діяльності.

Слід зауважити, що незважаючи на різні  підходи до визначення сутності контролю в наведених визначеннях немає  протиріч, тому що усі вони характеризують один і той же процес контролю як перевірочної діяльності в різних аспектах⁵. Думаємо, що це положення і послужило підставою розгляду контролю в трьох основних аспектах: 1) контроль як систематична і конструктивна діяльність керівників органів управління, одна з основних управлінських функцій, тобто контроль як діяльність; 2) контроль як завершальна стадія процесу управління, серцевиною якої є механізм зворотного зв'язку; 3) контроль як невід'ємна складова процесу прийняття і реалізації управлінських рішень, що безперервно бере участь у цьому процесі від його початку до завершення⁶.

М. С. Малеїн фінансовий контроль визначав як врегульовану правовими нормами  діяльність фінансових, кредитних і  господарських органів (організацій), яка спрямована на забезпечення фінансової, бюджетної, податкової, кредитної, розрахункової та касової дисципліни в процесі виконання планів та яка полягає в перевірці законності, обґрунтованості і раціональності грошових витрат⁷. На думку                         О. А. Анісімова фінансовий контроль являє собою нагляд за належною реалізацією фінансової політики пануючого класу органами управління в процесі реалізації останніми функцій управління. При цьому вчений доходить висновку, що «...нічого спільного не має з фінансовим контролем і контрольна функція фінансів, оскільки тут мова йде про спрямовуюче, регулююче, впливаюче призначення самих фінансів, а не про контроль над ними»⁸. Така позиція викликає заперечення. Одну з перших спроб звернутися до взаємозв'язку котрольної функції фінансів та фінансового контролю здійснив Е. О. Вознесенський. Так, він довів, що здійснення фінансового контролю базується на використанні контрольної функції фінансів, тому через розкриття сутності фінансів визначаються й об'єкти фінансового контролю – діяльність державних органів і громадських організацій, яка полягає в перевірці обґрунтованості процесів формування та використання централізованих і децентралізованих грошових фондів з метою дотримання планових пропорцій у розширеному соціалістичному виробництві⁹.