Облік в банку

Корпусна структура – застосовується на дуже великих підприємствах, в складі яких виділяють корпуси, які поділяються на цехи та дільниці.

Комбінатська структура – використовується на підприємствах, які здійснюють багатостадійні процеси переробки сировини.

Загальна структура створює сукупність всіх виробничих невиробничих та управлінських підрозділів підприємства.

Методи управління - способи впливу на окремих робітників та виробничі колективи в цілому.

Розрізняють економічні, соціально-психологічні та організаційні (адміністративно-правові) методи управління.

1. Економічні методи управління:

• формування системи оподаткування;
• визначення амортизаційної політики;
• визначення мінімального розміру заробітної плати.

2. Використання економічних категорій.

Соціально-психологічні методи реалізують мотиви соціальної поведінки людини

Організаційні методи реалізують мотиви примусового  характеру.

Типи  організаційних структур управління:

• Лінійна – це така структура, між елементами якої існують лише одно канальні взаємодії. Підлеглий має лише одного керівника. Переваги такої структури: чіткість взаємовідносин, однозначність команд, надійний контроль (а)
• Функціональна структура – це поділ функцій управління між окремими підрозділами апарату управління. Кожний підрозділ має декількох керівників, що забезпечує компетентне керівництво по кожному питанню. Проте можлива суперечність розпоряджень (б)
• Лінійно-функціональна структура управління базується на розподілі повноважень за функціями управління і прийняття рішень по вертикалі. Тобто управління здійснюється за лінійною схемою, а функціональні відділи допомагають керівникам вирішувати управлінські завдання. Така структура є найефективнішою для масового виробництва (в)
• Дивізіональна організаційна структура управління – базується на поділі управлінських функцій, тобто кожний виробничий підрозділ має розгалужену структуру управління, яка забезпечує автономне його функціонування. Недоліками цієї структури є збільшення апарату управління.
• Матрична організаційна структура – поряд з лінійними керівниками підприємства утворюються ще й тимчасові ланки – проектні групи, які утворюються зі спеціалістів функціональних відділів. Вони тимчасово підпорядковуються керівнику проекту і після його завершення повертаються до своїх відділів. Застосовується на підприємствах, де використовують інновації.

 

 

9. Організаційна структура управління будь-яким суб'єктом господарювання — це форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів.

В організаційній структурі управління тим чи тим  суб'єктом господарювання кожний її елемент (виробничий або управлінський підрозділ) має певне місце й відповідні зв'язки з іншими елементами. Зв'язки названих елементів системи управління поділяються на лінійні, функціональні та міжфункціональні.

Лінійні зв'язки виникають між підрозділами та керівниками різних рівнів управління (директор—начальник цеху—майстер). Ці зв'язки з'являються там, де одного керівника підпорядковано іншому. Функціональні зв'язки характеризують взаємодію керівників, які виконують певні функції на різних рівнях управління, але між ними не існує адміністративного підпорядкування (начальник цеху—начальник планово-економічного відділу). Міжфункціональні зв'язки мають місце між підрозділами того самого рівня управління (начальник цеху—начальник цеху, начальник служби маркетингу—начальник конструкторського відділу). Характер зв'язків визначає відповідний тип організаційної структури управління суб'єктом господарювання.

Принципи: • Економічність — досягнення максимально можливих результатів діяльності за мінімальних витрат. • Системність — кожна ланка у виробництві розглядається як частина великої техніко-економічної системи, в яку вона входить. • Пропорційність — постановка завдань, визначення засобів і способів їх здійснення з урахуванням необхідності дотримання узгодженого розвитку суб'єктів управління. • Особиста матеріальна заінтересованість — матеріальне заохочення працівників за результатами праці. • Директивність, єдиноначальність і самоуправління. Принцип директивності застосовується в процесі управління державними підприємствами (організаціями). Єдиноначальність—принцип, за якого будь-яку управлінську ланку очолює керівник, що несе повну відповідальність за результати діяльності і має право підпису на банківських та інших юридичних документах. Самоуправління діє в ланках управління, де власником ресурсів і результатів діяльності є трудовий колектив (малі фірми, акціонерні товариства тощо).

 

10. Виробнича програма (план виробництва продукції) підприємства – конкретна сукупність завдань з обсягу виробництва продукції певних номенклатури та асортименту і належної якості на встановлений календарний період (місяць, квартал, рік, кілька років). Оскільки продукція завжди відтворюється в натуральній і вартісній формах, то виробнича програма підприємства має дві складові: перша – обсяг виробництва в натуральних вимірниках, друга – вартість обсягу виробництва продукції

Кожне підприємство розробляє свою в.п. самостійно , використовуючи: вихідні дані про виявлений у  процесі вивчення ринку попит; портфель замовлень на продукцію та послуги інших споживачів, що відображає його постійні прямі господарські зв‘язки; державні контракти (держзамовлення), які передбачають не лише конкретну їхню величину, а й гарантоване державою забезпечення оплати поставок і необхідних бюджетних асигнувань. Окрім видачі підприємству обґрунтованих державних контрактів на виготовлення і продаж суспільно важливих видів продукції, будь-яке інше пряме втручання держави в процеси господарювання, що базуються на ринкових відносинах, є недопустимим.

Ресурсне обґрунтування  в.п. полягає в її узгодженні (визначенні можливості виконання) з необхідними  виробничими потужностями, трудовими, матеріальними та інвестиційними ресурсами. Головне завдання полягає в тому, щоб правильно визначити максимально можливий випуск конкретних видів продукції з діючих виробничих потужностей та необхідне їх додаткове введення в дію в розрахунковий період.

 

12. Виробнича потужність підприємства характеризує максимально можливий річний обсяг випуску продукції (видобутку й переробки сировини або надання певних послуг) заздалегідь визначених номенклатури, асортименту та якості за умови найбільш повного використання прогресивної технології та організації виробництва.

Виробнича потужність визначається в тих самих одиницях виміру, в яких планується та здійснюється облік продукції, що виготовляється (послуг, що надаються). Здебільшого це натуральні або умовно натуральні вимірники за видами продукції (послуг).

Виділяють три види потужності підприємства:

• Проектною є потужність, яка визначається в процесі проектування, реконструкції (розширення) діючого або будівництва нового підприємства (вважається оптимальною, оскільки склад і структура устаткування відповідають структурі трудомісткості запроектованої номенклатури продукції).
• Поточна (фактично досягнута) виробнича потужність визначається періодично у зв'язку зі зміною умов виробництва (номенклатури і структури трудомісткості продукції) або перевищенням проектних показників. При цьому обчислюють вхідну (на початок року), вихідну (на кінець року) та середньорічну потужність підприємства.
• Резервна потужність повинна формуватись і постійно існувати в певних галузях національної економіки: електроенергетиці і газовій промисловості, харчовій індустрії, на транспорті, в машинобудуванні та інших галузях.

Чинники формування величини виробничої потужності підприємства:

• номенклатура, асортимент та якість продукції, що виготовляється;

• кількість  встановленого устаткування, розміри  і склад виробничих площ, можливий фонд часу роботи устаткування та використання площ протягом року;

• прогресивні  техніко-економічні норми продуктивності й використання устаткування, зняття продукції з виробничих площ, нормативи  тривалості виробничого циклу та трудомісткості продукції, що виробляється (послуг, що надаються).

У практиці господарювання рівень використання виробничої потужності діючого підприємства визначається двома показниками: 1) коефіцієнтом освоєння проектної потужності (співвідношенням величин поточної і проектної потужності); 2) коефіцієнтом використання поточної потужності (співвідношенням річного випуску продукції та середньорічної її величини).

Нині в Україні  рівень використання виробничих потужностей  підприємств у більшості галузей  економіки, і передовсім у промисловості, становить менше за 50%, а проектні потужності, як правило, своєчасно (у нормативні строки) не освоюють.

 

 

14.   Персонал підприємства – являє собою сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності. Участь у виробничій діяльності: персонал, занятий в основній діяльності; персонал, зайнятий в неосновній діяльності.

У відповідності  з характером виконуваних функцій  персонал підприємства поділяється  звичайно на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники.

Керівники – це працівники, що займають посади керівників підприємств та їх структурних підрозділів. До них відносяться директори (генеральні директори), начальники, завідуючі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах, головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо), а також заступники відповідно до вище перелічених посад. Спеціалісти – працівники, що займаються інженерно – технічними, економічними та іншими роботами, зокрема – інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти, соціологи тощо. Службовці – працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування (тобто виконують суто технічну роботу), зокрема – діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретарі – друкарки, стенографісти тощо. Робітники – безпосередньо зайняті у процесі створення матеріальних цінностей, а також ремонтом, переміщенням вантажів, перевозкою пасажирів, наданням матеріальних послуг та інші. Окрім того, до робітників відносяться двірники, прибиральниці, охоронці, кур’єри, гардеробники.

Важливим напрямом класифікації персоналу підприємства є його розподіл за професіями та спеціальностями. Професія – це вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок. Спеціальність – це більш або менш вузька різновидність трудової діяльності в межах професії.

Класифікація  працівників за кваліфікаційним рівнем базується на їх можливостях виконувати роботи тієї чи іншої складності. Кваліфікація – це сукупність спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій обумовленої складності. Спеціалісти: найвищої кв (наукові ступені, вчені звання), вищої (з вищою освітою і значним практичним досвідом), середньої (середня освіта і певний практичний досвід), практики (не мають спец освіти).

За рівнем кваліфікації робітники поділяються на чотири групи: висококваліфіковані (фахова підготовка понад 2-3р. та великий практдосвід), кваліфіковані(1-2р, чималий досвід), низькокваліфіковані(кілька тижнів, певний досвід), некваліфіковані (допоміжний та обслуговуючий персонал без спеціальної підготовки).

Тенденції формування: - державне фінансування і стимулювання внутрішньо фірмової підготовки кадрів; - застосування сучасних систем оцінки різних категорій персоналу (самооцінка, оцінка досягнення поставлених цілей); - формування і застосування системи матеріального стимулювання персоналу; - залучення працівників до управління виробництвом.

 

15. Трудові ресурси – чисельність працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними та інтелектуальними здібностями відносяться до певної сфери діяльності згідно з державними умовами відтворення робочої сили.

Персонал – сукупність фізичних осіб, які знаходяться з підприємством як юридичною особою у відносинах регульованих договором найму.

За характером виробничої діяльності: основна і  не основна діяльність.

За  характером виконуваних функцій  персонал поділяється на:

• робітники (основні, допоміжні);
• керівники;
• спеціалісти;
• службовці.

Для ефективного  управління персоналом формування та використання персоналу застосовується класифікація працівників за наступними ознаками:

За  категоріями:

Робітники – особи фізичної праці які в свою чергу поділяються на:

• основні – працівники які безпосередньо зайняті у виробничому процесі;
• допоміжні – які надають виробничі та транспортні послуги;