Облік в банку

Методи  оцінки вартості: 1) витратний: метод початкових витрат (визначення вартості н.а. за даними бухгалтерської звітності підприємства за кілька останніх років), метод вартості заміщення(максимальна вартість певного нематеріального активу визначається як мінімальна ціна аналогічного елемента нематеріальних активів), метод відновної вартості (сума витрат, необхідних для відтворення точної копії оцінюваного активу з урахуванням сучасних цін) 2) прибутковий: метод капіталізації прибутку(• виявлення джерел і розмірів чистого прибутку від використання відповідного активу; •визначення ставки капіталізації чистого прибутку; • розрахунок вартості активу способом ділення чистого прибутку на ставку капіталізації), метод дисконтування майбутніх грошових потоків (•оцінкою майбутніх грошових потоків, що включають чистий прибуток від використання об'єкта інтелектуальної власності та величину амортизації цього об'єкта; • визначенням ставки дисконтування; •розрахунками сумарної поточної вартості майбутнього прибутку; •складанням одержаних результатів та приведеної до поточного періоду вартості об'єкта інтелектуальної власності.)3) ринковий: метод порівняльного аналізу продажу(порівняння об'єкта оцінюваної інтелектуальної власності з вартістю аналогічних об'єктів, що продані на ринку), метод звільнення від роялті(вартість активу визначається на основі умовного припущення, що вся інтелектуальна власність не належить підприємству. Тоді останнє частину виторгу мало було б виплатити у вигляді роялті).

38. 1.Основна мета економічні функції держави.

 

Мета державного регулювання – досягнення найбільш ефективного економічного процвітання (розвитку)

Принципи  держ.регулювання:

• мінімальне пряме втручання в економічні процеси.
• опосередкований вплив на суб’єктів господарювання; (за допомогою  економічних регуляторів і нормативів)

Основні функції державного регулювання:

1. Забезпечення сприятливої правової бази.
2. Визначення глобальної стратегії розвитку країни. Індикативне макроекономічне планування.
3. Узгодження і стимуляція пріоритетних напрямків інноваційних процесів та інвестиційної діяльності.
4. Перерозподіл ресурсів, стабілізація економіки і соціальний захист населення.
5. Регулювання процесів охорони і відтворення навколишнього середовища.

2.Індикативний характер державного  планування.

 

Мета індикативного планування – реалізація основних цілей державного впливу на соціально-економічний розвиток країни в цілому, окремих суб’єктів господарювання й розробки відповідної стратегії, тактики і політики із засобами їх впровадження.

 

 

Принципи  індикативного планування:

• Поєднання практичних, аналітичних і прогнозних методів для вивчення соціально-економічних процесів.
• Інформування  про перспективи і прогнози соціально-економічного розвитку.
• Застосування переважно непрямих регуляторів і нормативів
• Реалізація прямого впливу на соціально-економічні процеси переважно через кошти держбюджету.

Розділи індикативного плану:

1. Природно-економічні особливості країни і регіонів (поточний і перспективний стан).
2. Зміни у структурі економіки найважливіші пропорції і переваги.
3. Перспективи розвитку галузей і міжгалузевих зв’язків.
4. Напрями соціального розвитку суспільства, соціальний захист населення.
5. Перелік цільових програм та їх забезпечення ресурсами на різних рівнях управління.
6. Розвиток внутрішнього та зовнішнього ринків у перспективі і характер їх кон’юктури.
7. Формування фінансового плану і бюджету, застосування економічних регуляторів.

В системі централізованого регулювання економіки важливе  місце займають державні контракти  і державне замовлення – форми  задоволення суспільних потреб у  певних видах продукції.

Державний контракт – засіб забезпечення потреб споживачів, фінансуються за рахунок державного бюджету та поповнення державного резерву. При цьому оплата гарантується державою. Державний контракт визначає права і обов’язки при використанні поставок продукції, враховуючи наступні розділи:

• загальний;
• фінансово-економічний;
• науково-технічний;
• соціальний;
• визначення терміну поставки.

Державне замовлення – засіб стимулювання зростання виробництва дефіцитної продукції, розвитку пріоритетних засобів народного господарства, впровадження нових технологій, розв’язання соціальних потреб, державна підтримка найважливіших наукових досліджень.

3.Фінансова та кредитна політика  держави.

 

Фінансово-кредитна система і політика держави повинні  забезпечувати нормальний перебіг економічних і соціальних процесів, розподіл та використання грошових ресурсів відповідно до об’єктів оцінки ефективності господарювання.

Державний бюджет – затверджений у законодавчому порядку розпис доходів і видатків держави на різний період часу.

Доходи  бюджету:

• 42 % надходження коштів від податків;
• 20 – 22 % надходження коштів від зовнішньо-економічної діяльності;
• 12 – 15 % надходження коштів від приватизації майна підприємства;
• надходження коштів від централізації частини амортизаційних відрахувань;
• надходження коштів від продажу військового майна;
• надходження коштів від зборів та інших неподаткових доходів.

Видатки бюджету (расходы):

• народне господарство;
• утримання органів влади;
• соціальний захист населення;
• зовнішньо-економічна діяльність;
• фінансування заходів щодо державного регулювання в цілому
• національний доход.

Національний доход – заново створена вартість, що уявляє собою частину вартості сукупного суспільного продукту, яка залишається після відшкодування матеріальних витрат, предметів праці і засобів праці (розмір їх амортизації).

Грошово-кредитна система – сукупність принципів організаційних норм, методів, правил, встановлених законодавством і спрямована на забезпечення економічного управління грошових обігів і кредитів.

Кредитування  здійснюється на певних засадах:

• точне встановлення строку повернення;
• цільовий характер;
• належне матеріальне забезпечення;
• плата за користування.

Форми кредиту:

• Державний;
• Банківський;
• Комерційний.

Види  банківських кредитів:

• за економічної сферою застосування:

- внутрішній;

- міжнародний.

• за рівнем банківської системи:

- кредит НБУ;

- кредит комерційного  банку.

• за формою суспільної потреби:

- виробничі;

- споживчі.

• за характером витрат:

- кредит в  оборотні фонди і фонди обігу;

- кредит в  основні фонди.

• за строком користування:

- короткостроковий (до 1 року);

  - середньостроковий (1-5 років);

- довгостроковий (більше 5 років).

• за ступенем майнового забезпечення:

- забезпечений;

- незабезпечений.

Комерційний кредит надається в товарній формі продавцями покупцям у вигляді відстрочки платежу  за проданий товар (оформлюється векселем)

Грошова підсистема – встановлена державою форма організації грошового обігу.

Кредити здійснюються на принципах:

• страхування;
• цільовий характер;
• забезпеченість;
• платність.

4. Характерні риси податкової  системи:

 

• пряма пропорційна залежність відрахувань в бюджет від доходів суб’єктів господарювання;
• уточнення ставок податків з урахуванням економічної кон’юктури;
• рівність умов оподаткування як для підприємств, організацій, так і для фізичних осіб.
• ясність та визначеність умов визначення податків.
• стимулювання впливу податкової системи на макроекономічні процеси і пропорції, вирішення питань соціального характеру та захист інтересів населення.

Принципи  оподаткування:

• стабільність;
• обов’язковість;
• соціальна справедливість;
• передбачення відповідних пільг.

Мета  оподаткованого регулювання:

• економічний вплив на процес нагромадження власних фінансових ресурсів суб’єктів ринку з урахуванням вилучення їх доходів;
• формування централізованих бюджетних коштів держави за рахунок податкових надходжень.

 

39. Інвестиції— це довгострокові вкладення капіталу (грошей) у під-ку діяльність (для одержання прибутку).Той, хто має капітал (гроші) і вкладає його (їх) у ту чи іншу комерційну справу, називається інвестором, а сам процес вкладення капіталу — інвестуванням (довгостроковим фінансуванням).Класифікація інвестицій за об’єктами вкладання коштів: реальні та фінансові, за характером участі інвесторів : прямі і непрямі , за періодом інвестування: короткотермінові та довгострокові, за формою власності інвестиційних ресурсів приватні державні іноземні , спільні, за регіональною ознакою: внутрішні, закордонні. Фінансові інвестиції означають використання наявного капіталу для придбання (купівлі) акцій, облігацій та інших цінних паперів, що їх випускають підприємства або держава. Реальні інвестиції — це вкладення капіталу (грошей) у різні сфери та галузі народного господарства (суспільного виробництва) з метою оновлення існуючих і створення нових “капітальних” (матеріальних) благ, а як наслідок — одержання набагато більшого прибутку. Зовнішні прямі інвестиції — це вкладення капіталу за кордоном, що за величиною становить не менше 10% вартості того чи того конкретного проекту, закордонні інвестиції, менші за 10% вартості здійснюваного за їх допомогою капітального проекту, називаються портфельними. Прямі - це безпосередня участь інвестора у процесі вибору об’єктів інвестування, вкладання коштів у ці об’єкти. Непрямі це процес інвестування який, здійснюється іншими особами, якими можуть бути інвестиційні чи фінансові посередники.

Капітальні  вкладення - періодично здійснювані довгострокові витрати капіталу на відтворення основних фондів (матеріальних активів) та об‘єктів соціальної інфраструктури підприємства.. Валові капітальні вкладення — це загальна сума одноразових витрат капіталу на просте й розширене відтворення виробничих основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури, а чисті — витрати лише на розширене відтворення. Величину чистих капіталовкладень неважко розрахувати; для цього із загального обсягу капітальних вкладень треба виключити розмір амортизаційних відрахувань, котрі використовуються, як відомо, на просте відтворення основних фондів та іншого майна під-ва. Елементний склад капітальних вкладень: 1) вартість будівельно-монтажних робіт; 2) вартість усіх видів вир-го устаткування, а також зарахованих до основних фондів інструментів та інвентарю; 3) інші капітальні роботи й витрати.