Облік в банку

 

Джерела фінансування відтворення основних фондів.

 

1. Грошові та матеріальні внески засновників;
2. Доходи, одержані від реалізації товарів. робіт, послуг. цінних паперів;
3. Амортизаційні відрахування на відновлення;
4. Частина прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства (фонд накопичення);
5. Засоби ремонтного фонду;
6. Кредити банків та інших кредиторів;
7. Кошти державного бюджету;
8. Безоплатні благодійні внески. пожертвування організацій, підприємств і громадян;
9. Надходження від приватизації державної власності;
10. Інші джерела.

 

 

26. Основними показниками, що характеризує наявність основних виробничих фондів на підприємстві як в цілому так і частково є показник фондомісткості

Фондомісткість  відбиває величину вартості основних виробничих фондів. що припадає на одиницю випуску продукції:

 (3.26)

де С_о.ф. – середньорічна вартість основних фондів, грн;

О_p – вартість виробленої за рік продукції, грн.

Оберненим показником до фондомісткості є фондовіддача ОФ, який характеризує кількість виробленої продукції що припадає на одну гривню вартості ОФ:

 (3.27)

Фондоозброєність праці – це величина вартості основних виробничих фондів. що припадає на одного середньосписочного робітника підприємства:

 (3.28)

де Ч_р – середньоспискова чисельність промислово-виробничого персоналу підприємств, чол;

Для оцінки насиченості підприємства основними фондами важливе значення має показник структури основних фондів і показник прогресивності активної частини засобів праці, що визначається як відношення вартості прогресивних машин і обладнання.

Відновний ремонт – особливий вид ремонту, який породжується руйнуванням під дією стихійних лих та тривалої бездіяльності.

Коефіцієнт спрацювання основних фондів – це відношення суми спрацювання основних фондів до первісної їх вартості:

 (3.29)

де СПР – вартість спрацювання основних фондів виражена сумою щорічних амортизаційних відрахувань ( АВ).

Коефіцієнт  фізичного (морального) стану обладнання – (коефіцієнт придатності) визначається діленням вартості фізично спрацьованого (морально застарілого) обладнання до вартості всього обладнання:

 (3.30)

Коефіцієнт  оновлення основних фондів – дорівнює відношенню вартості введених протягом року основних фондів до вартості основних фондів на кінець року, що планується.

 (3.31)

Коефіцієнт  вибуття основних фондів – розраховується шляхом ділення вартості вибулих протягом основних фондів на вартість основних фондів на початок року, що планується:

 (3.32)

Коефіцієнт  приросту основних фондів:

 (3.33)

Часткові показники  оцінують ефективність використання окремих  машин та механізмів за певний час та за продуктивністю:

1. Коефіцієнт екстенсивності (використання обладнання у часі – розраховується як відношення фактичного фонду робочого часу Т_ф до календарного Т_к, номінального Т_н та ефективного фонду робочого часу Т_еф)

К_екст=Т_ф/Т_к=Т_ф/Т_н=Т_ф/Т_еф (3.34)

Календарний фонд робочого часу – загальна кількість  днів або годин у періоді, що розглядається (365∙24)

Номінальний (режимний) фонд робочого часу – це різниця календарного фонду і неробочого часу;

 

Т_н=[tзм*(Д_к-Д_св-Д_в)*(t_зм-Д_псв)]*К_зм (3.35)

де Д_к, Д_св, Д_в, Д_псв – кількість календарних, святкових, вихідних та передсвяткових днів

t_ск - скорочення робочої зміни у передсвяткові дні (1 година).

t_зм – тривалість робочої зміни, годин

К_зм – кількість робочих змін.

Ефективний  фонд робочого часу (дійсний, корисний, плановий) – різниця номінального фонду робочого часу і витрат робочого часу (на ремонт, внутрішньозмінні тощо).

Т_еф=Т_н-В_рч (3.36)

2. Коефіцієнт інтенсивного використання ОФ (використання обладнання за продуктивністю):

К_інт=П_ф/П_пл (3.37)

де П_ф – фактична продуктивність;

П_пл – продуктивність планова;

 

3. Коефіцієнт інтегрального використання обладнання

К_інтгр=К_екст∙К_інт (3.38)

4. Коефіцієнт використання інвентарного парку обладнання – встановлюється шляхом відновлення обладнання, що працює до наявного обладнання

 

5. Коефіцієнт змінності роботи обладнання – відношення відпрацьованих машино-змін до загальної кількості обладнання.

К_зм=∑К_j*N_i/N (3.39)

де К_j – кількість робочих змін;

N_i – кількість і-го обладнання що працює у j-ій зміні;

N – загальна кількість обладнання.

Розрізняють узагальнюючі та часткові показники  використання основних фондів.

Узагальнюючим показником ефективності використання основних фондів є показник фондовіддачі (це відношення виробленої за рік продукції  до вартості основних фондів):

, грн/грн. (3.40)

Збільшення  фондовіддачі забезпечує зростання  виробництва продукції, але не характеризує граничні можливості підприємства по її випуску. Для цієї мети застосовується коефіцієнт використання виробничої потужності підприємств:

 (3.41)

де ВирПмах – виробнича потужність підприємства (мах випуск продукції за рік при повному використанні основних фондів, які є на підприємстві).

Рентабельність  основних фондів:

 (3.42)

Часткові показники оцінюють ефективність використання окремих машин та механізмів за певний час, та за продуктивністю.

Коефіцієнт  змінності роботи обладнання – відношення загальної кількості відпрацьованих за добу машино-змін у всіх змінах до кількості встановленого обладнання:

 (за добу) (3.43)

(за період часу)  (3.44)

де Д_р – число робочих днів в періоді, що розраховується;

За відпрацьовані  машино-зміни береться робота машини в одній із змін, навіть якщо вона відпрацьована не повністю.

Коефіцієнт  використання інвентарного парку обладнання (коефіцієнт залучення обладнання до виробництва) – встановлюється шляхом відношення обладнання, що працює до наявного обладнання:

 (3.45)

Обладнання. що працює визначається найбільшою його кількістю. що функціонує протягом даної доби.

Наявне обладнання – це обладнання, яке перебуває на балансі підприємства.

Встановлене обладнання – включає обладнання, яке здається в експлуатацію, в т.ч. ремонт, і перебуває в резерві (але не на складі).

Коефіцієнт  використання обладнання в часі (коефіцієнт екстенсивності) визначається відношенням часу фактичної роботи обладнання (Т_ф), до відповідно календарного (Т_к), номінального (Т_н), дійсного (Т_д), добового і т.д.

Календарний – загальна кількість днів в періоді, що розглядається:

 (3.46)

Номінальний – різниця календарного фонду часу і неробочого:

 (3.47)

де Т_зм – тривалість робочих змін, год;

Д_св – кількість святкових днів;

Д_вих – кількість вихідних днів;

Т_{зм.скор} – тривалість скороченої робочої зміни у передсвяткові дні;

К_зм – кількість змін.

Д_пр.св. – кількість передсвяткових днів.

Дійсний (плановий) – менший. ніж номінальний на фонд часу, який необхідний на проведення планових попереджувальних ремонтів:

Т_д=Т_к-З_ппр (безперервне виробництво) (3.48)

Т_д=Т_н-З_ппр (дискретне виробництво) (3.49)

 

Коефіцієнт  використання обладнання за продуктивністю (коефіцієнт ефективності навантаження)

 (3.50)

де Q_ф – об’єм відповідно фактичного (планового) випуску продукції в натуральному вираженні за одиницю часу;

Q_н – нормативний випуск продукції за одиницю часу.

Інтегральний коефіцієнт – коефіцієнт загрузки обладнання:

 

27. Виробнича потужність – це максимально можливий випуск продукції підприємства за певний час в установленій номенклатурі та асортименті при повному навантаженні обладнання і виробничих площ.

Визначається  в натуральних одиницях (при обмеженій  номенклатурі виробів) і вартісному виразі при широкому асортименті.

На  величину виробничої потужності впливає:

• структура основних фондів (питома вага активної частини);
• передові технічні норми продуктивності обладнання;
• використання виробничих площ;
• трудомісткість виробів;
• вихід продукції з сировини.

Режим роботи підприємств  також впливає на виробничу потужність.

Виробнича потужність провідного цеху і групи технічного обладнання:

Вир.П=Р_р•Т_р•m (3.52)

 (3.53)

де  Р_р – продуктивність устаткування у відповідних одиницях виміру і-ої продукції за годину;

Т_р – річний фонд часу роботи устаткування;

m – середньорічна кількість устаткування;

t_i – трудомісткість виготовлюваної одиниці продукції (переробки сировини), годин.

Вихідна потужність – потужність на кінець розрахункового періоду:

П_вих=П_вх+П_отз+П_р±П_на-П_в (3.54)

де П_отз – збільшення потужності на протязі розрахункового періоду в наслідок здійснення поточних організаційно-технічних заходів;

П_р – нарощування виробничої потужності шляхом реконструкції або розширення;

П_на – збільшення (+) або зменшення (-) виробничої потужності викликане змінами в номенклатурі та асортименті виготовлюваної продукції;

П_в – зменшення виробничої потужності внаслідок її вибуття, тобто виведення з експлуатації певної кількості фізично спрацьованого та технічно застарілого устаткування.

П_вх. – потужність на початок року, що розглядається.

Середньорічна потужність підприємства:

 (3.55)

де t – кількість місяців експлуатації обладнання з певною потужністю протягом року.

 

28. Шляхи поліпшення кращого використання основних фондів і виробничих потужностей підприємства:

1. Збільшення екстенсивного завантаження: скорочення простоїв, підвищення коефіцієнта змінності роботи, зниження частки недіючих машин та устаткування;
2. Підвищення інтенсивного завантаження: технічне удосконалення устаткування, запровадження новітньої технології, застосування прогресивних форм організації виробництва, поліпшення структури основних фондів, підвищення якості сировини. підвищення якості ремонту.

 

 

Рис.3.3. Шляхи  поліпшення ефективності використання основних фондів.

 

 

 

31. Оборотні кошти – це сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для формування і забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів та фондів обігу. Виокремлюють оборотні кошти у сферах обігу та виробництва, а також їх розподіляють на нормативні і ненормативні. Певне практичне значення мають виявлення і оцінка структури оборотних коштів. Вони (кошти) використовуються ефективніше тоді, коли більша їх частина зайнята у сфері виробництва. Перебування оборотних коштів у сфері обігу – лише необхідна умова безперервності процесу відтворення; проте ця частина коштів не бере безпосередньої участі у створенні вартості виготовлюваної продукції. Фонди обігу: залишки готової продукції, відвантажена продукція, гроші на розрахунковому рахунку, дебіторська заборгованість, інші оборотні кошти.

Оборотні  фонди – частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному виробничому циклі ,змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять свою вартість на вартість продукції що виробляється до складу оборотних фондів включають: виробничі запаси; незавершене виробництво та напівфабрикати власного виготовлення; витрати майбутніх періодів.