Облік в банку

В інвестиційній  політиці під-в та їхніх добровільних об'єднань дуже важливо приймати обґрунтовані рішення щодо відтворювальної структури капітальних вкладень, котра відображає співвідношення довгострокових витрат на просте й розширене (технічне переозброєння і реконструкція, розширення діючих підприємств, нове буд-во) відтворення основних фондів. Головна тенденція зміни відтворювальної структури капітальних вкладень протягом останніх років полягає в значному збільшенні частки витрат на технічне переобладнання та реконструкцію діючих під-в у більшості галузей вир-ої сфери.

 

40.Варіанти економічної ситуації на ринку та на підприємстві:

• перший > за кількісними та якісними характеристиками попит на продукцію, що виготовляється і пропонується для продажу на ринку, задовольняється повністю. Це не потребує збільшення обсягу її виробництва на відповідному підприємстві; • другий > продукція підприємства за якістю і ціною користується на ринку попитом, що постійно зростає; тому підприємство заінтересоване у відповідному збільшенні обсягу її виробництва введенням у дію додаткових виробничих потужностей; • третій > різке падіння попиту ринку на продукцію даного підприємства, що втрачає конкурентоспроможність за своїми техніко-економічними показниками; у цьому разі підприємство має або модернізувати виріб, що виготовляється, або терміново організувати випуск нової конкурентоспроможної продукції.

За першим варіантом економічної ситуації достатньо здійснити лише просте відтворення основних фондів переважно за рахунок амортизаційних відрахувань. Тоді розрахункова процедура обмежується визначенням акумульованої суми амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів та її порівнянням з потребою в капіталі для заміни спрацьованих і застарілих видів устаткування сучасними, досконалішими їх моделями. Розмір капітальних вкладень обчислюється на основі інформації про потребу в новому устаткуванні та ціни на нього з урахуванням монтажу і капітального доходу від реалізації засобів праці, що вибули.

Другий  варіант економічної ситуації по в'язаний з нарощуванням до необхідних розмірів виробничої потужності підприємства переважно через його технічне переоснащення, реконструкцію чи розширення за попередньо розробленим проектом.

Для визначення необхідного обсягу капітальних  вкладень за цим варіантом використовують два методи: 1) попередньо-приблизних розрахунків (на основі показника питомих капітальних вкладень); 2) прямих розрахунків (за даними кошторису технічного переоснащення і реконструкції або розширення підприємства). За першим методом розрахунки здійснюються в такій послідовності. • Обчислюють необхідну середньорічну величину виробничої потужності підприємства, виходячи з очікуваного коефіцієнта її використання в розрахунковому році та виявленого попиту ринку на продукцію. • Визначають величину середньорічної виробничої потужності, котрої не вистачає для задоволення ринкового попиту на продукцію., • Розраховують абсолютну величину необхідного додаткового введення в дію виробничої потужності, використовуючи для цього спеціальний коефіцієнт перерахунку її середньорічного приросту в абсолютний, який дорівнює 0,5. • На підставі питомих капітальних витрат на одиницю приросту виробничої потужності визначають загальну суму необхідних на розрахунковий період капітальних вкладень. Другий метод уможливлює уточнення обсягу інвестицій, визначеного приблизними розрахунками, з допомогою прямих розрахунків за даними кошторисної вартості проекту відповідної форми відтворення основних фондів.

Третій  можливий варіант економічної ситуації теж забезпечує розширене відтворення основних фондів, але потребує докорінної перебудови техніко-технологічної бази виробництва. За цим варіантом розрахунки необхідного обсягу капітальних вкладень здійснюються в основному за розглянутою схемою другого варіанта. При цьому потрібно враховувати капітальні витрати, що пов'язані з маркетинговими дослідженнями і проектуванням нових виробів.

Джерела фінансування виробничих інвестицій: Перший варіант. Якщо нагромадженої суми амортизаційних відрахувань замало для фінансування заміни спрацьованого і застарілого устаткування, то для покриття браку фінансових коштів використовуються інші внутрішні джерела їх формування (наприклад, емісія цінних паперів або залучення частини нерозподіленого прибутку). Другий і третій варіанти потребують використання таких джерел виробничих інвестицій: 1) випуск і продаж цінних паперів (акцій, облігацій); 2) довгостроковий кредит; 3) власний нагромаджений прибуток; 4) пряма або непряма державна субсидія; 5) залучення іноземних інвестицій і створення спільних підприємств.

 

 

41.42. Розрізняють абсолютну та порівняльну ефективність реальних інвестицій.

Абсолютна – показує загальну величину результативності реальних інвестицій на підприємстві і її розрахунки потрібні для оцінки очікуваного або фактичного результ.від інвестицій за період. А.еф.визначається за допомогою показників: коефіцієнт ЕК.еф.капітальних витрат, період окупності капітальних вкладень.

Порівняльна – визнач.лише тоді, коли є декілька інвестиційних проектів і характеризує переваги якогось одного над іншими.

Визначається  пор.еф.через обчислення зведених витрат: Z=Ci+Ki*Eн->min, де Сі – собівартість од.прод., Кі – капітальні вкладення на од.прод., Ен – нормативний коеф.ефективності.

Найефективніший буде той проект, зведені витрати  якого будуть мінімальні.

Ключові економічні категорії: початкові інвестиції; грошовий потік; дисконтна ставка; теперішня  вартість майбутніх надходжень (доходів); внутрішня ставка доходу; господарський ризик.

Початкові інвестиції (початкова вартість проекту) — це реальна вартість проекту капітальних вкладень (інвестиційного проекту) з урахуванням результатів реалізації діючого устаткування і податків. Грошовий потік — фінансовий показник, що характеризує ступінь так званої ліквідності підприємства; до його складу включаються чистий дохід підприємства та безготівкові видатки (амортизаційні відрахування). Дисконтна ставка (ставка капіталізації) характеризує по суті норму прибутку, відносний показник мінімального щорічного доходу інвестора, на який останній розраховує. Теперішня вартість майбутніх надходжень (доходів) — це їхня розрахункова вартість, що обчислюється помноженням грошового потоку за кожний рік на так званий відсотковий чинник теперішньої вартості (спеціальний коефіцієнт приведення) відповідного року відповідно до встановленої дисконтної ставки. Внутрішня ставка доходу відображає дисконтну ставку, за якої теперішня вартість грошових потоків і початкові інвестиції є приблизно однаковими за величиною. Господарський ризик — це невизначеність (негарантованість) одержання очікуваних доходів від виробничих інвестицій. Етапи і послідовність розрахунків під час оцінки ефективності виробничих інвестицій.

• Перший етап: розрахунок початкових інвестицій на основі наявних цифрових даних за всіма елементами, що входять до складу початкових витрат і початкового доходу підприємства.

• Другий етап: визначення очікуваних і безпечних грошових потоків за кожний рік розрахункового періоду з урахуванням усіх видів доходів підприємства (фірми), суми амортизаційних відрахувань і чинника еквівалента визначеності (імовірності успіху), абсолютне значення якого з кожним наступним роком реалізації та оцінки ефективності інвестиційного проекту зменшується.

• Третій етап: встановлення теперішньої вартості майбутніх грошових потоків з використанням її відсоткового чинника (коефіцієнта приведення а), який обчислюється за формулою альфа = 1\(1+h)^(t-1), де Н_п — установлена дисконтна ставка (норматив приведення), частка од.; І— період приведення (t-й рік).

• Четвертий етап: обчислення чистої теперішньої вартості (ЧТВ) грошових потоків і оцінка за методом ЧТВ ефективності виробничих інвестицій з урахуванням інфляції та (або) визначення внутрішньої ставки доходу (ВСД), за якої ЧТВ дорівнює 0, і прийняття рішення про доцільність капітальних вкладень за методом ВСД.

 

45.Оплата праці — це будь-який заробіток, обчислений, як правило, у грошовому виразі, що його за трудовим договором власник або вповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги. 
Оплата праці складається з основної заробітної плати й додаткової оплати праці. Основна залежить від результатів і його праці й визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а також надбавками й доплатами в розмірах, не вищих за встановлені чинним законодавством. Рівень додаткової оплати праці здебільшого залежить від кінцевих результатів діяльності підприємства. Відносять премії, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, а також надбавки й доплати, не передбачені чинним законодавством або встановлені понад розміри, дозволені останнім.

Дійовість оплати праці визначається тим, наскільки  повно вона виконує свої основні  функції — відтворювальну, стимулюючу, регулюючу й соціальну. 
Відтворювальної функції заробітної плати передбачає встановлення норм оплати праці на такому рівні, який забезпечує нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації. Стимулювання зводиться до того, що можливий рівень оплати праці має спонукати кожного працівника до найефективніших дій на своєму робочому місці. Регулююча функція оплати праці реалізує загальновживаний принцип диференціації рівня заробітку за фахом і кваліфікацією відповідної категорії персоналу, важливістю та складністю трудових завдань. Соціальну функцію заробітної плати спрямовано на забезпечення однакової оплати за однакову роботу; вона має поєднувати державне й договірне її регулювання, а також реалізовувати принцип соціальної справедливості щодо одержання власного доходу. 
Державна політика оплати праці практично реалізується через механізм її регулювання. Останній є складовою частиною загального механізму реалізації соціально-економічної політики держави. Механізм державного регулювання: 1. ОПЛАТИ ПРАЦІ через встановлення: - мінімальної заробітної плати, - інших державних норм і гарантій щодо оплати праці (за роботу в надурочний час, святкові та вихідні дні та за час виконання державних обов'язків тощо), - умов визначення частини доходу, що спрямовується на оплату праці, - міжгалузевих співвідношень в оплаті праці, - умов і розмірів оплати праці в бюджетних організаціях та установах, - максимальних розмірів посадових окладів керівників державних підприємств, - рівня оподаткування підприємств і доходів працівників. 2. СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ з допомогою: - бюджетного фінансування народної освіти, культури, закладів охорони здоров'я і фізичної культури (на базовому рівні надання послуг), - участі у формуванні фондів соціального страхування (пенсійного, медичної допомоги, допомоги на випадок безробіття тощо), - обмеженого дотування цін на товари (послуги), що перебувають під державним контролем, - запровадження допомоги сім'ям з низькими доходами, - застосування різних форм компенсації підвищення цін (для найбільш вразливих верств населення) та обмеженої індексації, - забезпечення функціонування дійової системи працевлаштування та допомоги безробітним. 
Політика оплати праці підприємств, організацій та інших первинних суб'єктів господарювання формується й реалізується в межах чинного законодавства, передусім закону України «Про оплату праці» (1995 р.). Конкретна реалізація політики заробітної плати здійснюється на підставі договірного регулювання оплати праці найманих працівників підприємств, тобто на підставі укладання системи тарифних угод на трьох рівнях: міжгалузевому (генеральна тарифна угода); галузевому (галузева тарифна угода) або комунальному (регіональна тарифна угода); виробничому (тарифна угода як складова частина колективного договору). 
Тарифна угода — це договір між представниками сторін переговорів з питань оплати праці та соціальних гарантій. 
Основним організаційно-правовим інструментом обґрунтування диференціації заробітної плати працівників різних суб'єктів господарювання (діяльності) є тарифно-посадова система, основні елементи якої такі: тарифно-кваліфікаційні довідники; кваліфікаційні довідники посад керівників, спеціалістів і службовців; тарифні сітки й ставки; схеми посадових окладів або єдина тарифна сітка.

 

46.Організація оплати праці на підприємстві здійснюється на основі розподілу функцій і робіт, нормування, тарифної системи, форм і систем оплати праці.

Тарифна система оплати праці є сукупністю взаємопов’язаних елементів: тарифної сітки, тарифних ставок, схем посадових окладів і тарифно-кваліфікаційних характеристик. Тарифна сітка встановлює відповідні співвідношення у оплаті праці працівників різної кваліфікації. Вона являє собою сукупність тарифних розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів. Проте встановлені тарифні ставки, коефіцієнти та розряди самі по собі не дають можливості розрахувати заробітну плату. Необхідно ув’язати їх з фактичними результатами праці. Це виконують форми та системи оплати праці. Існують дві форми оплати праці, які базуються на тарифній системі: відрядна (оплата праці проводиться за нормами та розцінками, встановленими, виходячи з розряду виконуваних робіт.) Системи:

-пряма відрядна (За прямої відрядної системи заробіток працівника (Dпвс) розраховується множенням кількості одиниць виробленої продукції (V) та розцінки за одиницю продукції (р0):Dпвс = p0v). -непряма відрядна (Dпвс = s t kвн, де s — погодинна тарифна ставка; t — фактично відпрацьована кількість годин цим робітником; kвн — середній коефіцієнт виконання норм виробітку всіма робітниками, що обслуговуються.заробіток працівника залежить не від його особистого виробітку, а від результатів праці працівників, що ним обслуговуються). -відрядно-преміальна (складається з відрядного заробітку (р0v) та премії (m) за досягнення певних результатів: Dвпс = р0 v +m) -відрядно-прогресивна (передбачає оплату робіт, виконаних у межах встановленої норми (nо) за звичайними відрядними розцінками р, а робіт, виконаних понад нормативний (базовий) рівень (n1), — за підвищеними розцінками (p1) залежно від ступеня виконання завдання, Dвпр = p n0 +pi ni) -акордна (розцінки встановлюються не за окремими операціями, а на весь комплекс робіт з визначенням кінцевого строку виконання).  Почасова (здійснюється за годинними тарифними ставками із застосуванням нормованих завдань або місячними окладами). Системи: -проста почасова оплата (розраховується множенням годинної тарифної ставки відповідного розряду (s) на кількість відпрацьованих годин (t):Dпп=s t).  -почасово-преміальна (окрім тарифного заробітку (s • t) працівник одержує премію (m) за досягнення певних кількісних або якісних показників, Dпрем = s t + m). -за посадовими окладами (застосовується для оплати працівників, робота яких має стабільний характер).

49. Витрати виробничих ресурсів у грошовій формі називаються витратами виробництва. 

Якщо витрати  праці, зарплати вимірюються то витрати, зв’язані з споживанням в процесі  виробництва предметів праці, ресурсів визначаються їх вартістю за цінами їх придбання. А витрати, обумовлені витратами засобів праці – річною сумою амортизаційних відрахувань.

Крім наведених  витрат підприємство несе витрати по збуту продукції та її просуванню на ринку (витрати на транспортування виробів до споживача, організацію реклами, витрати на реалізацію продукції). 

Частина відрахувань  і платежів разом з витратами виробництва і реалізації складають собівартість продукції.

Інша частина  податків покривається за рахунок прибутку підприємства та інших цільових надходжень.

За рахунок  прибутку покриваються наступні витрати  підприємства:

1. деякі види виробничих витрат понад встановлені норми (адміністративно-управлінські витрати).
2. грошові виплати робітникам, не зв’язаним безпосередньо з оплатою праці (надбавки і доплати, не передбачені законодавством).
3. відрахування на утримання апарату керівництва підприємством
4. витрати на ліквідацію стихійного лиха.
5. витрати непромислових господарств, продукція яких не включається до складу товарної продукції основного підприємства.
6. таможні податки та мито.
7. освоєння нової продукції, витрати на підприємство, а також на серійне виробництво.

Перераховані  витрати + витрати, які включені до складу собівартості, = сукупні або зовнішні витрати підприємства.

Вони находять своє відображення в балансі підприємства і є явними витратами.

Сукупність  зовнішніх (явних) і внутрішніх (неявних) витрат є економічні загальні витрати, тобто це ті загальні витрати, які необхідно здійснити власникам ресурсів, щоб привабити ці ресурси для певного виробничого процесу, та відволікти їх тим самим від альтернативного варіанту застосування.

2.Класифікація витрат

 

.Витрати класифікують  за такими ознаками :

1.За центрами  відповідальності:

  -Витрати  виробництва,

  -Витрати  цеху,

  -Витрати  дільниці,

  -Витрати  технологічного переділу,

  -Витрати  служби.

2.За видами  продукції,робіт і послуг:

  -Витрати нам вироби

  -Типові  представники виробів,

  -Групи однорідних  виробів,

  -Одноразові  замовлення,

  -Напівфабрикати,

  -Валова,товарна  і реалізована продукція

3.За єдністю  складу(однорідністю витрат):

  -Одноелементні,

  -Комплексні.