Підприємство, як суб'єкт господарювання та фінансових відносин

Підприємство як суб'єкт  господарювання здійснює незаборонені законом держави різні види господарської  діяльності, самостійно розпоряджається  випущеною продукцією, отриманими від  її продажу виручкою і прибутком, що залишаються у нього.

Для здійснення своєї діяльності підприємство формує майно, яке може належати йому на праві власності  або повного господарського ведення.

Джерелом формування майна  підприємства є грошові та матеріальні  внески засновників; доходи, отримані від реалізації продукції та інших  видів діяльності; доходи від продажу  цінних паперів; капітальні вкладення  і дотації з бюджетів; надходження  від роздержавлення і приватизації власності, придбання майна інших  підприємств і організацій; безоплатні та благодійні внески, пожертвування  організацій та громадян; інші не заборонені законодавством джерела.

Конкретні джерела  формування статутного капіталу підприємства залежать від організаційно-правової форми його утворення.

У процесі формування статутного капіталу підприємство вступає  у відносини з його засновниками — юридичними і фізичними особами  з приводу створення статутного доходу.

Статутний капітал використовується на придбання основних фондів і формування оборотних активів у розмірах, необхідних для здійснення нормальної виробничо-фінансової діяльності. У цьому разі підприємство вступає у відносини з постачальниками сировини, матеріалів, основних засобів та ін. Придбані сировина, матеріали і основні засоби використовуються підприємством з метою виробництва нового продукту. Таким чином, початковий статутний капітал інвестується в підприємство з метою створення нового продукту, нової вартості. Створений продукт реалізується за відповідними каналами і відпускними цінами, у результаті чого підприємство отримує виручку.

Якщо виручка, що надходить, перевищує витрати підприємства на виробництво і продаж продукції (собівартість), то підприємство одержує  прибуток. Останній є результатом  кругообігу коштів, вкладених у підприємство, і належить до власних фінансових ресурсів підприємства. Але цей прибуток не залишається повністю в розпорядженні  підприємства, значна його частина  у вигляді податків вилучається  державою в бюджет. Причому ця частина прибутку вилучається у бюджет першочергово відповідно до чинних законодавчих актів. У цьому виявляється державний вплив на вибір напрямів і обсягів використання прибутку (доходу) підприємства. Так виникають фінансові відносини підприємства з державою з приводу розподілу чистого доходу (прибутку).

Прибуток, що залишається  в розпорядженні підприємства, розподіляється на його розсуд. Як багатоцільове джерело  для фінансування потреб підприємства цей прибуток використовується ним  для накопичення і споживання, тобто створення резервів, виробничого  розвитку, соціально-культурних потреб, матеріального стимулювання працівників  підприємства тощо.

Для отримання додаткових джерел фінансових ресурсів підприємство може залучати на основі повернення запозичені кошти: довгострокові кредити банків, облігаційні позики та ін. Джерелом повернення цих запозичених коштів є прибуток підприємства.

Для отримання додаткових доходів підприємство може також  придбати цінні папери інших підприємств  і держави, вкладати кошти у статутний  капітал новостворюваних підприємств  або розміщувати вільні кошти  на депозитних рахунках у банках, вступаючи  при цьому у відносини з  відповідними суб'єктами господарювання.

Здійснюючи господарську діяльність, підприємство самостійно фінансує всі свої витрати відповідно до виробничих планів, розпоряджається  існуючими фінансовими ресурсами, вкладаючи їх у виробництво з  метою виготовлення продукції і  отримання прибутку.

Використовуючи власні фінансові  ресурси для розвитку виробництва  і отримання прибутку, підприємство водночас бере участь у формуванні різноманітних державних позабюджетних  фондів, що підтверджує наявність  розподільчих процесів у підприємстві, пов'язаних з використанням його фінансових ресурсів.

Підприємство як суб'єкт господарювання для здійснення господарської діяльності повинно  мати відповідні обсяги основних виробничих фондів і оборотних активів, а  в їх складі — грошові кошти.

Вони формуються за рахунок різних джерел. Згідно із Господарським кодексом України  джерелами формування майна і  коштів підприємств є грошові  та матеріальні внески засновників; доходи від реалізації продукції  та інших видів діяльності; доходи від випуску і продажу цінних паперів; доходи від здачі майна  в оренду; надходження від роздержавлення та приватизації власності; безкоштовні  та благодійні внески, пожертвування  організацій, підприємств і громадян; кредити банків та ін.

Основним видом  доходів підприємств, одержаних  у процесі їх виробничої діяльності, є виторг (дохід) від продажу продукції, товарів, надання послуг та інших видів діяльності. Виторг (дохід) — це сума коштів, отриманих підприємством від продажу продукції, товарів, надання послуг в оцінці за діючими цінами (тарифами).

Продаж продукції  та надходження виторгу є останньою  завершальною стадією кругообігу коштів підприємства.

Виторг використовується підприємствами для придбання потрібних  для здійснення нового циклу виробництва  сировини, матеріалів тощо, утворення  амортизаційного фонду, який відображає знос основних засобів, що використовуються у процесі виробництва, оплату праці  працівників, сплату податків та платежів у бюджет і централізовані позабюджетні фонди, погашення кредитів банку  та відсотків за ними, сплату пені, штрафів  тощо.

Отже, виторг є основним джерелом відшкодування витрат на виробництво  і продаж продукції, оплати рахунків постачальників за матеріальні цінності, сплати податків у бюджет, пені й  штрафів, погашення довгострокових кредитів банку і відсотків за ними.

Ураховуючи важливість виторгу у складі грошових надходжень, необхідно звертати увагу на фактори  його збільшення. На розмір виторгу  від реалізації товарної продукції  впливають її обсяг, асортимент, якість, рівень цін. Так, збільшення обсягу випуску  товарної продукції підвищеної якості сприяє збільшенню обсягу виторгу, оскільки продукція вищої якості продається за вищими цінами.

Суттєвим фактором впливу на обсяг виторгу від продажу  товарної продукції є ціна. Вищі ціни сприяють збільшенню виторгу, і  навпаки. Ціни на товари мають бути економічно обґрунтованими, забезпечувати  суб'єктів господарювання прибутком, що дає змогу вносити в бюджет податки і формувати внутрішні  фонди коштів. Крім того, вони мають  стимулювати виробництво необхідної суспільству продукції, забезпечувати  зацікавленість підприємств у випуску  технічно прогресивних виробів. Разом  з тим ціни не повинні знижувати  інтерес споживачів у купівлі  новіших, досконаліших виробів. У процесі ціноутворення необхідно враховувати попит та пропозицію на товари.

Нині при продажу  продукції та товарів застосовуються фіксовані, регульовані та вільні договірні  ціни.

Фіксовані ціни встановлюються державними органами на окремі види продукції, послуг, які мають важливе соціальне  значення (ціни на проїзд у залізничному і міському пасажирському транспорті, тарифи на електроенергію для населення  тощо).

Регульованими називаються  ціни, підвищення яких обмежене державою за допомогою введення їх граничного рівня або встановлення граничного рівня рентабельності.

Вільні (договірні) ціни встановлюються з урахуванням  попиту і пропозиції або за домовленістю покупця з продавцем. У цьому  разі розмір прибутку, що закладений у  ціну, не обмежується.

Складовими будь-якої ціни є собівартість, прибуток, акцизний збір, податок на додану вартість, націнки  і надбавки торговельно-постачальницьких організацій. Нижньою межею будь-якої ціни є собівартість.

Застосування економічно обґрунтованих цін на продукцію, що продається, безпосередньо впливає  на обсяг виторгу від продажу  продукції, виконання робіт і  надання послуг.

Виторг від продажу  продукції на наступний період (квартал, рік) планується виходячи з обсягу реалізованої продукції та діючих цін без урахування акцизів, податку на додану вартість. Запланована сума виторгу від  продажу продукції господарювання обчислюється, як правило, методом прямого  рахунку. Він полягає в тому, що сума виторгу від продажу товарної продукції розраховується перемноженням  кількості виробів, які підлягають продажу в запланованому періоді  за кожною номенклатурною позицією, на прийняті до розрахунку ціни реалізації.

У розрахунку обсягу продажу продукції необхідно  враховувати, що обсяг продажу в  запланованому році, як правило, не збігається з обсягом випуску  товарної продукції за цей самий  період. Це пов'язано з тим, що частина  виробленої товарної продукції в  запланованому періоді залишається  нереалізованою у вигляді залишків на складі та відвантаженою на кінець року, а частина продукції, випущеної  у звітному році, залишається нереалізованою на початок запланованого року і  входить в обсяг реалізації запланованого  року. При цьому вхідні залишки  включають залишки готової продукції  на складі; залишки відвантажених  товарів, строк сплати яких не настав; залишки відвантажених товарів, не оплачених покупцями у строк; залишки товарів на відповідальному  зберіганні у покупців. Залишки на кінець запланованого року складаються  із залишків готової продукції на складі та залишків відвантажених товарів, строк сплати яких не настав.

Усі складові обсягу продажу продукції для обчислення виручки оцінюються в певних цінах: залишки на початок запланованого  року — у діючих цінах періоду, що передує запланованому; товарна  продукція запланованого періоду  і залишки нереалізованої продукції— у цінах планового періоду.

З урахуванням викладеного  обсяг виторгу від продажу  продукції в запланованому періоді  у грошовому вираженні можна  розрахувати за формулою

де 01, 02— вартість залишків готової товарної продукції  відповідно на початок і кінець запланованого  періоду, грн; Т1— товарна продукція  запланованого періоду, грн.

Наприклад, вартість залишків готової продукції на початок  планового року (вхідні залишки) становить 160,0 тис. грн, а вартість залишків, що переходять на кінець запланованого  року (вихідні залишки), — 140,0 тис. грн, вартість товарного випуску продукції  в запланованому році — 66822,8 тис. грн. Тоді обсяг виторгу від продажу  продукції в запланованому році становитиме (160,0 + 66822,8 - 140,0) = 66842,8 тис. грн. Крім виручки від реалізації продукції основного виробництва методом прямого рахунку обчислюється виручка від продажу іншої продукції (виконання робіт і надання послуг) підсобних та допоміжних господарств, автотранспорту, продажу майна, що вибуває, тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ  2

 

ПІДРПИЄМСТВО,ЯК САМОСТІЙНИЙ  СУБ’ЄКТ ГОСПОДАРЮВАННЯ НА ПРИКЛАДІ ПАТ «РЕСУРСИ  КРИВБАСУ»

 

 

2.1. Загальна характеристика діяльності ПАТ "РЕСУРСИ КРИВБАСУ"

 

Місцезнаходження постійно діючого керівного органу Товариства ЗАТ "РЕСУРСИ КРИВБАСУ":  324086,м. КривийРіг, вул. Телевізійна 3.                   

Публічне акціонерне товариство "РЕСУРСИ КРИВБАСУ"(надалі-Товариство) засновано згідно з Законами України "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", "Про Національну депозитарну системута особливості електронногообігу цінних паперів в Україні" та на підставі установчого договору про створення публічного товариства "РЕСУРСИ КРИВБАСУ", укладено 25 листопада 1992 р. між громадянами України. Статут акціонерного товариства "РЕСУРСИ КРИВБАСУ", зареєстрований рішенням виконкому Довгинцівського району Ради народних депутатів м. Кривого Рогу за № 60 від 12 лютого 1993 року – втрачає чиність з моменту реєстрації даного Статуту.

     Мета та  предмет діяльності підриємства

     Метою дiяльностi  Товариства с одержання прибутку  та задоволення 

суспiльних потреб фiзичних та юридичних осiб в його послугах, роботах,

товapаxi реалiзaцiiна основі отриманого прибутку iнтересів акцiонерiв

Товариства, а також економiчних та соцiальних iнтepeciв трудового колективу.

      Предметом  дiяльностi Товаристває:

- виробництво будiвельних  матерiалiв;

- розробка автоматизованих  робочих місць з використанням  ЕОМ;

- посередницькi послуги при  купiвлi-продажу товарів народного  споживання;