Підприємство, як суб'єкт господарювання та фінансових відносин

3.2. Недоліки господарсько-фінансових відносин

   Крім деяких недоліків товариств, аналогічним недоліком одноосібної форми (невизначеність часу діяльності, необмежена відповідальність за борги і т. п.) існують і інші.

  1. Необмежена відповідальність партнерів. Якщо це не обговорено в згоді, то кожен партнер несе повну відповідальність за всі борги товариства незалежно від розмірів інвестицій. Звичайно, якщо товариство потерпіло невдачу, то кожний партнер несе відповідальність пропорційно своїй частці в інвестиції. Але якщо один із партнерів не мас вдосталь власних коштів для покриття всієї своєї частки в збитках, то інші повинні за свій рахунок покрити збитки. В корпорації на відміну від товариств фінансова відповідальність розподіляється між усіма утримувачами акцій у зв'язку з долею їх акціонерного капіталу.

  2. Ймовірність взаємної недовіри. Ще один недолік товариства, який випливає з попереднього, пов'язаний з необхідністю високої довіри між партнерами. Для цього необхідно, щоб ділові операції відбувалися без перешкод. Велика помилка одного з партнерів може розорити інших. Якщо у відношеннях між партнерами немає певної довіри, це може призвести до постійного відчуття дискомфорту і напруження.

  3. Недостатність досвіду. Товариство — не постійна форма підприємництва. Смерть або вихід одного з партнерів веде до ліквідації товариства, а ті партнери, які залишилися в частці, можуть організувати нову форму бізнесу, але на практиці цього, звичайно, не трапляється, У більшості випадків партнеру, який залишився, або партнерам не вистачає фінансових ресурсів, щоб купити частку, яка залишилась після смерті або виходу із справи партнера. Така неможливість затрудняє заключення довгострокових угод з іншими бізнесменами та фірмами.

     Товариства з обмеженою відповідальністю

    Це такий вид товариств, у згоді про створення яких фігурують один або декілька партнерів, чия відповідальність не обмежена, і один або декілька партнерів, відповідальність яких обмежена у межах вкладеного ними капіталу, якщо друге не оговорене в згоді. Партнерами можуть виступати як індивідуальні підприємства, так і корпорації. Товариствам з обмеженою відповідальністю наявність партнерів з необмеженою відповідальністю — не завада. Для створення такого товариства потрібна формальна згода.

   Партнерам з обмеженою відповідальністю не дозволяється займатися в товариствах ніякою менеджерською діяльністю. Якщо вони цим займаються, то при судових розбираннях є основними партнерами з повною відповідальністю.

    Головна перевага обмеженого партнерства — це можливість інвестувати капітал, а саме воно виступає засобом залучення капіталів. Партнери ризикують тільки втратити свої першопочаткові інвестиції. Таким чином, подібне партнерство залучає людей, які хочуть вкласти свої капітали, але не бажають брати участі в менеджменті цього підприємства.

    Договірне товариство

   Створюють юридичні та фізичні особи, які знаходять вигоду в сумісних діях на ринку, але не хочуть втратити своєї самостійності — зливати свій капітал або створювати нову юридичну особу з відокремленою від засновників власністю. Укласти договір про повне товариство, який передбачає сумісну підприємницьку діяльність або при досягненні якої-небудь мети (скажімо, сумісні оптові закупки сировини), можуть тільки ті юридичні та фізичні особи, які вже мають право володіти, займатися підприємницькою діяльністю.

    При цьому учасники договірного товариства зберігають свою господарську та юридичну самостійність: мають самостійні баланси, право розпоряджатися виробленою продукцією, вибирати постачальників і т. п. Форми власності учасників значення не мають. Нової юридичної особи члени товариства не засновують, його учасники лише передають на підставі договору про сумісну діяльність загальну власність під управління одного з них.

    Наприклад, дві ткацьких фабрики об'єднують свої зусилля для оптових закупок сировини. Це приносить відчутну вигоду: чим більша закупочна партія, тим вища скидка. Або підприємства, які належать різним власникам, укладають договір про повне товариство для сумісної діяльності на ринку, скажімо, під одною фірмовою назвою. Діють вони окремо, кожен несе, згідно з обов'язками, повну відповідальність усією власністю перед кредиторами.

    Учасники договірного товариства поділяються на дійсних членів і членів-вкладників. Усі дійсні члени рівноправні, їм на стадії укладання договору дана можливість вибору: кожен із них стане здійснювати дії від імені товариства, може поручити це одному або декільком дійсним членам, розділити між собою обов'язки і сферу компетенції, передбачити види і розміри угод, за якими потрібна згода всіх або більшості. Члени-вкладники таких прав не мають. Кожний дійсний член має один вирішальний голос, а члени-вкладники — дорадчий.

   У повному товаристві у зв'язку з договором про необмежену солідарну відповідальність, згідно з обов'язками товариства, несуть усією своєю власністю всі учасники, в змішаному товаристві — один або декілька дійсних членів, а члени-вкладники відповідають за обов'язки товариства лише в межах своїх вкладів.

   Припустимо, двоє підприємств з'єднують свої зусилля для створення товаропровідної мережі і сервісного обслуговування. Відповідно до договору, одне з них, солідніше, може взяти на себе всі турботи по створенню центрів продаж; інше, початкове, згодне вкласти в загальну справу лише певну суму — взамін на обов'язок продавати і обслуговувати в цих центрах і свою продукцію. Перше несе за обов'язками перед кредиторами повну відповідальність цією власністю, друге — тільки в межах свого вкладу.

    Прибуток або збут у такому випадку розподіляється так, як визначили учасники товариства у своєму договорі. Можливі різні принципи розподілу. Дійсні члени товариства не можуть брати участі в інших підприємствах, які здійснюють підприємницьку діяльність у тій самій сфері, що й товариство, без згоди на те інших дійсних членів товариства.

Договірне товариство не має  права випускати цінних паперів. У разі виходу з товариства учасник  може попросити його частку у власності  товариства.

3.3. Шляхи вдосконалення  господарсько - фінансових відносин

 В умовах здійснення економічних реформ, переходу на ринкові відносини надзвичайно важливу роль у підвищені ефективності виробництва відіграє фінансова діяльність.

 Для здійснення  господарської діяльності, виготовлення  продукції, отримання доходів  і накопичень підприємства використовують  різні види ресурсів: матеріальні,  трудові, фінансові, а також  кошти. При цьому матеріальні  ресурси є основою виробничого  процесу. Вони формуються, як правило,  за рахунок різних джерел: власних,  позичених та залучених.

Так, В.З. Кузмінський  виокремлює зовнішні і внутрішні  джерела фінансування. Внутрішні  представлені виручкою від реалізації продукції, робіт та послуг, виділяючи  при цьому прибуток, амортизаційні  відрахування, надходження від  фінансової та інвестиційної  діяльності , внески акціонерів. Зовнішні -  це бюджетні асигнування ,  кредити і позики, кредиторська заборгованість, страхові відшкодування, надходження від галузевих структур у порядку перерозподілу, від органів соціального страхування і забезпечення.

 В економічній літературі розглядають різні підходи та застосовують різні принципи щодо групування й систематизації джерел фінансування. При цьому власні джерела фінансування підприємства формуються за рахунок власного капіталу, тобто частини капіталу в активах підприємства, яка залишається після вирахування його зобов'язань. Отже, фінансові ресурси підприємств - це їх власний, позичений та залучений грошовий капітал, який вони використовують для формування власних активів і здійснення виробничо-фінансової діяльності з метою отримання доходу, прибутку.

Фінансові ресурси  як джерела формування активів підприємства відображаються у пасиві балансу, а  засоби, у тому числі й грошові  кошти, - у активі балансу. Зв'язок між  фінансовими ресурсами і грошовими  коштами виявляється у тому, що грошові кошти є матеріальним вираженням фінансових ресурсів. Сума джерел формування активів підприємства, зафіксована у пасиві балансу, є  капіталом підприємства. Власний, позичений  та залучений капітал, з одного боку, формує фінансові ресурси підприємства і бере участь у фінансуванні його активів, з іншого боку, становить  зобов'язання перед конкретними  власниками - державою, юридичними та фізичними  особами. Зобов'язання - це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок  подій, що сталися, і погашення якої, ймовірно, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що визначаються як економічні вигоди. Зобов'язання бувають довгострокові  та поточні. Довгостроковими є зобов'язання, які мають бути погашені підприємством  після операційного циклу або  через 12 місяців з дня їх виникнення (довгострокові позики банків, відстрочені  податкові зобов'язання, довгострокові  векселі видані, довгострокові зобов'язання з оренди та ін.). Поточними називаються  зобов'язання, які необхідно погасити протягом операційного циклу підприємств  або протягом 12 місяців з дня  їх виникнення (короткострокові кредити  банків, усі види кредиторської заборгованості та ін.).

Фінансові ресурси  формуються у процесі створення  підприємств і реалізації їх фінансових відносин при здійсненні господарсько-фінансової діяльності. Це виявляється насамперед у формуванні статутного капіталу при  створенні підприємств, а у процесі  їх діяльності - у формуванні відповідних  джерел грошових коштів. Джерела формування фінансових ресурсів різноманітні. Вони залежать від форми власності, на основі якої створюється підприємство.    Статутний капітал є основною частиною власного капіталу та основним джерелом власних фінансових ресурсів підприємства. За рахунок його коштів формуються основні фонди і оборотні активи підприємства. Отже, власний капітал - це власні джерела фінансування підприємства, які без визначення терміну повернення внесені його засновниками або залишені ними на підприємстві з чистого прибутку. До складу власного капіталу (власних фінансових ресурсів) крім статутного (пайового) включають також додатковий вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний, нерозподілений прибуток, цільове фінансування та ін. До складу залучених фінансових ресурсів включають кредиторську заборгованість за товари (роботи, послуги), а також всі види поточних зобов'язань підприємства за розрахунками:

- суму авансів,  отриманих від юридичних і  фізичних осіб у рахунок подальших  поставок продукції, виконання  робіт, надання послуг;

- суму заборгованості  підприємства з усіх видів  платежів до бюджету, включаючи  податки, утримувані з доходів  працівників;

- заборгованість  за внесками в позабюджетні  фонди, фонд соціального страхування,  до Пенсійного фонду, зі страхування  майна підприємства та індивідуального  страхування його працівників;

- заборгованість  підприємства з виплати дивідендів  його засновникам;

- суму векселів, які видало підприємство постачальникам, підрядникам у рахунок забезпечення  поставок продукції, виконання  робіт, надання послуг тощо.

 До складу позикових фінансових ресурсів входять довго- і короткострокові кредити банків, а також інші довгострокові фінансові зобов'язання, пов'язані із залученням позикових коштів (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки, та ін. Усі види фінансових ресурсів відображаються у відповідних розділах пасиву балансу підприємства. 

Склад і обсяги фінансових ресурсів залежать від виду та розміру  підприємства, роду його діяльності, обсягів  виробництва.   

При цьому обсяг  фінансових ресурсів тісно пов'язаний з обсягом виробництва, ефективністю діяльності підприємства. Достатній  обсяг фінансових ресурсів, їх ефективне  використання визначають стійкий фінансовий стан підприємства: платоспроможність, фінансову стійкість, ліквідність.

       Неодмінною складовою переходу України до ринкових відносин є створення нових підприємницьких структур та приватизація підприємств. Цей перехід зумовив еволюцію відносин власності і типів суб’єктів господарювання в напрямку забезпечення їх розмаїття . Процеси ринкових перетворень привернули суттєву увагу до дослідження теоретичних та практичних проблем подальшого розвитку та підвищення ефективності функціонування підприємств як державного, так і приватного сектора економіки України.

       Важливу  роль у забезпеченні ефективних  форм господарювання на вітчизняних  підприємствах відіграє фінансовий  аналіз, який відповідає за відбір, оцінку та інтерпритацію фінансових, економічних та інших даних,  що впливають на процес прийняття  інвестиційних та фінансових  рішень. І хоча сам термін “фінанси”  за останні 10-15 років пройшов  через певні зміни та суттєво  ускладнився, фінансові аналітики  у країнах з розвинутою ринковою  економікою традиційно займаються  розрахунком коефіцієнтів, статистичним  аналізом, складанням трендів для  прогнозування. 

       Думка  про те, що розвиток методів  фінансового аналізу проходив  переважно в США та Західній  Європі не може викликати особлививих  заперечень: фінансовий аналіз покликаний обслуговувати потреби ринкової економіки, і тому лише розвиток та ускладнення механізму ринкової економіки можуть сприяти вдосконаленню його методів. Значна частина літератури, використаної під час написання цієї роботи належить західним авторам, праці яких розкривають основні принципи сучасних фінансів та менеджерського обліку.

        Однак економічні реалії в Україні, як і в більшості сусідніх з нею держав, мають певну специфіку, що вносить корективи у традиційну методологію фінансового аналізу. Особливістю формування цівілизованих ринкових відносин в Україні є посилення впливу таких чинників, як жорстка конкурентна боротьба, технологічні зміни та постійне вдосконалення методів технічної обробки економічної інформації. Середовище, в якому функціонують вітчизняні підприємства характеризуються також безперервними нововведеннями в податковому законодавстві, змінами процентних ставок та валютних курсів, а також різкими коливаннями цін на ресурси та відносно високим темпом інфляції.

        Умовою життєздатності підприємства й основою його розвитку в конкурентному ринку є стабільність ( стійкість ). На неї впливають різні причини– як внутрішні, так і зовнішні : виробництво дешевої продукції та надання послуг, які мають попит, міцне становище підприємства на ринку, високий рівень матеріально – технічного забезпечення виробництва і застосування передових технологій, налагодженість економічних зв’язків із партнерами, ритмічність кругообігу засобів, ефективність господарських і фінансових операцій, незначний ступінь ризику в процесі здійснення виробничої і фінансової діяльності тощо. Таке розмаїття причин, що впливають на діяльність ринкового підприємства, зумовлює різні аспекти його стійкості, зокрема загальний, ціновий, фінансовий, а залежно від факторів, що впливають на неї, - внутрішній і зовнішній аспекти.