Фінансова безпека держави

Необхідність впливу на економічну безпеку на різних рівнях, а також  взаємозв'язок цих рівнів вимагає  розроблення й використання системного підходу до управління економічною  безпекою. Цей підхід передбачає більш  широке дослідження явищ і процесів, ніж це звичайно робиться економістами, окрім того, включає до свого складу виділення внутрішнього і зовнішнього середовища, а також їхніх взаємозв'язків.

 

З погляду  системного підходу безпеку можна  визначити як якість системи, що забезпечує її стійке та стабільне функціонування і розвиток за умов виникнення різних видів загроз зовнішнього і внутрішнього характеру. Це така якість системи, яка дозволяє мінімізувати, а в кращому випадку і повністю уникнути негативного впливу дестабілізуючих факторів різного характеру.

 

Основне завдання управління стійкістю системи пов'язане  з дослідженням комплексу процесів планування, аналізу і контролю за всіма функціональними, територіальними  та іншими підсистемами.

 

Аналіз  економічної безпеки як певного  стану системи, який уможливлює або забезпечує безкінечно довге функціонування самої системи за умов негативних або небажаних впливів зовнішнього та внутрішнього характеру, свідчить, що система управління економічною безпекою є складною відкритою системою.

 

Велика  кількість факторів, які впливають на рівень економічної безпеки, та її структурна складність дозволяють виділити множину структур для адекватного опису економічної безпеки та її управління.

 

Виходячи  з цього, процесу визначенню управляючого впливу повинен передувати аналіз загроз економічній безпеці системи і стану керованої системи, а саме — управління економічною безпекою повинно бути спрямоване не тільки на зменшення втрат від реалізації конкретної загрози, але й на ефективну ліквідацію наслідків від реалізації загрози. Подібний підхід отримав назву адаптивного управління економічною безпекою.

 

Необхідним  елементом покращення управління безпекою виступає кількісна оцінка її рівня, яка дає змогу у випадку  існування істотних порушень або  відхилень визначити ступінь  близькості системи до межі її стійкості, де буде втрачена передбачуваність її змін у відповідь на зовнішні і внутрішні впливи.

 

У практичному  вимірі існує два основних підходи  до управління економічною безпекою — галузевий і функціонально-територіальний. Галузева система управління сформувалася за радянських часів та дісталася державі у спадок від командної системи економіки. Основним методологічним принципом її функціонування є управління за галузевим підходом, коли в основу керівних впливів було покладено диференціацію господарства за галузями без врахування їх міжгалузевих зв'язків та взаємовпливів. До сфери впливу регіонів було передано більшість питань соціальної сфери. Однак у практичному вимірі регіональні органи виконавчої влади повинні були вирішувати значно більшу кількість питань, пов'язаних із забезпеченням стабільного розвитку господарства, формуванням податкових надходжень, збереженням навколишнього середовища.

 

В основному  всі наявні фінансові та матеріальні  ресурси розподілялися централізовано та на основі широкого використання адміністративних важелів. Домінуючу роль при цьому відігравали центральні органи виконавчої влади (профільні міністерства та відомства).

 

Враховуючи  тенденції та перспективи розвитку світових регіональних процесів, територіальний розвиток та планування неможливі без адекватної системи управління економічними процесами на регіональному рівні. Регіональна економічна система повинна здійснювати управління господарством, соціальною сферою та охороною навколишнього середовища, маючи для реалізації цього процесу необхідні повноваження, методи і важелі управління та відповідні управлінські структури. Важливим фактором успішної реалізації основ управління економічною безпекою є їх аналогічність зі стратегічною метою забезпечення безпеки, тому ці положенням можна ототожнити.

 

Визначальні процеси розвитку економіки ведуть до все більшого поширення виробництва  і технологій, які виникають на основі поєднання галузей (мають  міжгалузевий характер). Підприємства, орієнтовані на функціонування господарства ринкового типу, змушені випускати продукцію, виконувати роботи та послуги, визначені не директивними постановами, а виключно кон'юнктурою ринку.

 

Тому за умов переходу до ринкових відносин об'єктивно  неможливо продовжувати галузеве управління економікою різних рівнів ієрархії, вона потребує переходу до функціонально-територіальної системи управління економічною безпекою, яка значно розширює автономію регіонів щодо можливостей впливу на перебіг економічних процесів. Пропозиції про перехід до функціонально-територіальної системи виходять з того, що значна частина економічного комплексу передається в управління територіям (з можливістю підтримки з центру у випадку виникнення кризових ситуацій). При цьому більшість загальнодержавних органів управління має не галузевий, а функціональний характер, тобто забезпечує не роботу певної конкретної галузі, а реалізацію однієї з функцій держави.

 

Метою підвищення ефективності територіального управління економічною безпекою в реальному секторі економіки є створення сприятливих умов для забезпечення ефективного розвитку економіки регіону як єдиного цілого, що передбачає участь у вирішенні загальнодержавних завдань з урахуванням місця регіону в державному поділі праці і специфічних інтересів кожного регіону; ефективному внутрішньорегіональному поділі праці, спеціалізації і кооперуванні, ефективній сумісній діяльності підприємств у регіоні; створенні сприятливих умов для розміщення та ефективного функціонування виробничих об'єктів; раціональному використанні територіального виробничого, науково-технічного і ресурсного потенціалу; ефективному розвитку регіональних виробничо-господарських комплексів; управлінні господарством місцевого призначення, координуванні випуску продукції і надання послуг внутрішньорегіонального споживання.

 

На фоні переходу до нової суспільно-політичної формації, зміни форм власності та значних ускладнень економічного, соціального, політичного й екологічного стану країни, сформувалися серйозні загрози економічній безпеці. Такий стан вимагає запровадження адекватного управління соціально-економічним розвитком країни, вибору ефективних управлінських рішень, за рахунок яких, на думку вчених, можливим є збільшення їх оптимальності і надійності на 6-7%.

 

 

Варто розглянути приклади недостатньо  обґрунтованих управлінських рішень. Наприклад, японська фірма "Яманті сек'юритіз", що займалась операціями на ринку  цінних паперів, оголосила про добровільне  припинення своєї діяльності, тому що чисті борги становили понад $24 млрд, а з урахуванням дочірніх компаній — $50 млрд. Ця фірма не мала досвіду ведення високоризикових операцій, що в кінцевому підсумку призвело до її краху. Цей приклад — свідчення некваліфікованих управлінських рішень. Безсумнівно, це було б неможливим, якби прийняття управлінських рішень ґрунтувалося на сучасних оптимізаційних комп'ютерних технологіях, що дають можливість, зокрема, знижувати невизначеність на прикладі аналізу місткості ринку. У передових розвинених країнах розрахунок місткості ринку є основою маркетингових досліджень планування й економічного обґрунтування інвестиційних проектів. Невизначеність створює економічні ризики, тому що місткість ринку невідома, і не можна виключити, що пропозиція товару буде великою. У цьому випадку також збільшуються витрати на збереження, транспортування, часткову або повну втрату нереалізованого товару, тобто буде завищений ризик. У випадку, коли постачання будуть недостатні, виникає недоотриманий прибуток, а ризик буде занижений. Оптимізаційні комп'ютерні технології дають можливість розрахувати місткість ринку з малою погрішністю, спираючись при цьому на неточні вихідні дані, на експертні оцінки мінімального і максимального значення факторів.

 

Велике значення в удосконаленні управління, спрямованого на забезпечення економічної безпеки, має управлінське консультування (консалтинг) як вид інфраструктурної діяльності з надання професійної допомоги в раціоналізації управління.

 

Управлінське консультування містить у собі:

 

• розроблення систем управління організаційних структур;

 

• удосконалювання конторської  роботи;

 

• розроблення систем стратегічного  планування і маркетингових систем;

 

• підготовку кадрів;

 

• підбір і оцінювання управлінського персоналу;

 

• раціоналізацію та автоматизацію  інформаційного забезпечення управління тощо.

 

Управлінське консультування здійснюють професіонали і спеціалізовані консалтингові  фірми, що відрізняються об'єктивністю, незалежністю, нестандартністю рекомендацій. Консалтингові організації сприяють обмінові новими управлінськими знаннями і досвідом між підприємствами, галузями, національними економіками. Послуги з консультування управління надаються або з усіх питань, або за окремими функціями та завданнями: виробництво, планування, фінансовий менеджмент, управління якістю, продуктивністю.

 

Держава використовує різні методи управління соціально-економічним  розвитком країни та її структурними підрозділами. Але в будь-якому  випадку важливе значення в управлінні має інформація, тому що вона є основою для прийняття управлінських рішень на різних рівнях економічної системи. Роль інформації в державному управління взагалі і забезпеченні економічної безпеки суспільства, держави, особистості неухильно зростає.

 

Високі вимоги до інформації висуваються при управлінні суб'єктами господарювання, оскільки вона повинна забезпечити систему управління достовірними, повними й оперативними даними, з огляду на характер діяльності суб'єкта господарювання, обсяг і вид виробленої продукції, конкурентне середовище тощо.

 

В управлінні економікою особливу роль відіграє економічна інформація, що характеризує макроекономічні процеси, рух праці, товарів, послуг, капіталу, а також  стан і тенденції ринку, виробництва  і споживання.

 

В економічній інформації розрізняють:

 

• статистичну;

 

• виробничо-економічну;

 

• комерційну;

 

• кон'юнктурну;

 

• банківську;

 

• біржову;

 

• довідкову;

 

• науково-економічну;

 

• нормативну тощо.