Фінансова безпека держави

Боргова безпека — рівень внутрішньої  та зовнішньої заборгованостей з  урахуванням вартості її обслуговування й ефективності використання внутрішніх і зовнішніх запозичень й оптимального співвідношення між ними, достатній  для задоволення нагальних соціально-економічних потреб, що не загрожує втратою суверенітету та руйнуванням вітчизняної фінансової системи.

Основними індикаторами, що визначають боргову безпеку, є обсяги внутрішніх і зовнішніх боргів держави. Це величина непогашених у термін запозичень, що здійснює держава на внутрішніх і зовнішніх ринках.

 

Рівень  боргової безпеки держави для  внутрішнього і зовнішнього боргів визначається відношенням внутрішнього або зовнішнього боргу до обсягу валового внутрішнього продукту. Згідно із Законом України "Про структуру державного внутрішнього боргу України" Верховна Рада України затверджує структуру і граничний розмір державного боргу країни.

 

Внутрішнє позичання здійснюється в Україні  переважно через облігації внутрішньої  державної позики (ОВДП). Ринок ОВДП не визначається своєю інтенсивністю" що потребує втілення довгострокової програми розвитку ринку ОВДП та відновлення довіри до них. Внутрішній борг стосовно ВВП на 31 грудня 2005 р. становив 4,5 %.

Зовнішні  борги мають як негативний, так  і позитивний вплив на фінансову безпеку держави. З погляду негативного впливу неотримання, або несвоєчасного одержання, або отримання в менших розмірах фінансової допомоги призводить до невиконання низки бюджетних програм, погіршення стану платіжного балансу, і як наслідок, загрожує як бюджетній, так загалом і фінансовій безпеці держави. У свою чергу, надмірні щодо узагальнювальних об'ємних економічних показників розміри зовнішнього боргу та кошти на його обслуговування потенційно загрожують фінансовій безпеці держави. З позитивної позиції у зв'язку з браком коштів міжнародна фінансова допомога сприятиме вирішенню нагальних потреб держави, що поліпшить стан її фінансової безпеки.

 

Аналіз  безпеки держави у сфері зовнішньої заборгованості здійснюється шляхом експертного  оцінювання, а саме порівнюються боргові індикатори конкретної держави з їхніми граничними значеннями, що використовуються у світовій практиці. Безпечним вважається зовнішній державний борг, що не перевищує 60 % ВВП. В Україні він становив на 31 грудня 2005 р. — 14,9 % ВВП. Хоча у відсотковому співвідношенні до ВВП величина боргу є "помірною", все-таки навантаження його на бюджет України залишається дуже високим. Є передумови, що у процесі обчислення державного боргу український уряд, на відміну від урядів економічно розвинутих країн, відносить до державного боргу не всі державні боргові зобов'язання.

 

 

У справі залучення  та використання коштів, що збільшують державний борг, виникає багато проблем, зокрема:

 

— брак спеціального правового акта, що визначав би порядок  утворення і погашення державного боргу. Розгляд проекту Закону України "Про державний борг" у парламенті триває з 1999 p., а його розробка й донині не завершена;

 

— інституціональна неспроможність низки державних  структур ефективно працювати з  міжнародними фінансовими організаціями;

 

— питання  щодо повноти обліку державного боргу  та розкриття інформації про нього. Уряд України не здійснює належного  обліку умовного боргу та не оцінює його вплив на державні фінанси;

 

— відсутність досвіду, низький  рівень відповідальності та виконавської дисципліни з боку української сторони;

 

— недоліки у підготовці конкретних проектів, у тому числі в частині  формування складу учасників переговорного  процесу, узгодження офіційної позиції, її обґрунтування детальними розрахунками й оцінками наслідків.

 

Важливим показником платоспроможності  держави є здатність виконання  боргових зобов'язань. Тому дотримання фінансової безпеки залежить від  стану обслуговування та погашення  зовнішнього боргу.

 

Погашення зовнішнього боргу на сьогодні здійснюється за допомогою  спеціально створеного структурного підрозділу Міністерства фінансів України —  Головного управління обслуговування зовнішнього боргу України.

 

Значне використання запозичень протягом двох — трьох років створює фінансову піраміду, що зумовлює фінансовий крах усієї системи. Взагалі, про наростаючу кризу зовнішнього боргу будь-якої держави свідчить збільшення його співвідношення з ВВП, обсягом експорту, співвідношення імпорту до чистих золотовалютних резервів. У світовій практиці вважається прийнятним, якщо зростання державного боргу за рік не перевищує річного обсягу державних капіталовкладень. Для країн, які увійшли до "зони евро" річний дефіцит бюджету не має перевищувати 3 % ВВП, що загалом відповідає частці державних капіталовкладень у ВВП.

Загрозою, пов'язаною зі збільшенням  державних боргів, є те, що від  реальної економіки відволікаються значні кошти, що спрямовуються на обслуговування і погашення цих боргів. Якщо загальний  обсяг зовнішнього державного боргу вищий ніж загальноприйняті межі, це призводить до зменшення темпів економічного зростання, зростання бюджетного дефіциту, підвищення рівня інфляції, офіційного валютного курсу і, як наслідок, до падіння фінансової безпеки, втрати фінансової незалежності. Надмірне збільшення боргів держави спонукає до реструктуризації, що викликає недовіру до неї з боку інших держав і міжнародних фінансових інститутів.

 

До заходів  підвищення боргової безпеки належать такі дії:

 

— удосконалення  законодавчого забезпечення формування внутрішньої та зовнішньої заборгованості;

 

— узгодженість зі стратегією економічного розвитку, прогнозом ВВП, платіжного балансу, резервів НБУ;

 

— поліпшення процесів формування, обліку, обслуговування та контролю державних запозичень;

 

— розробка системи індикаторів щодо стану  сукупного державного боргу;

 

— визначення оптимального обсягу заборгованості, яка б задовольняла потреби держави  та спонукала до підвищення соціально-економічного розвитку;

 

— переведення  частини заборгованості у державні цінні папери;

 

— встановлення єдиних стандартів розкриття інформації про державний борг для звітування про обсяги всіх складових державного прямого та умовного боргів;

 

— проведення скоординованої політики співвідношення між зовнішніми і внутрішніми запозиченнями;

 

— розробка механізму контролю за дотриманням  річного ліміту зовнішніх запозичень і граничного розміру зовнішнього  державного боргу, включаючи міжнародні запозичення державними органами місцевого  самоврядування;

 

— запровадження  зваженої системи управління державним боргом, за допомогою якої приймалися б рішення залежно від ситуації, що склалася у фінансовій сфері.