Інтерактивні методи навчання на уроках хімії

 

Полтавський національний педагогічний університет  імені В. Г. Короленка

 

Кафедра хімії та методики викладання хімії

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з хімії 

Інтерактивні  методи навчання на уроках хімії

 

 

 

Студентки  ІІІ курсу П-32  групи

напряму підготовки: 6.040101. Хімія

спеціальності: 6.04010101. Хімія

Базюк Оксани Василівни

Керівник  к.б.н. доцент кафедри хімії та методики викладання хімії –  Гаркович.О.Л.

Національна шкала ________________   

Кількість балів: __________Оцінка:  ECTS _____

       Члени комісії ________________  ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________  ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________  ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

 

м. Полтава - 2013 рік

ЗМІСТ

 

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМА ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕРАКТИВНОГО НАВЧАННЯ  В ПЕДАГОГІЧНІЙ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИЦІ 6

1.1. Поняття та сутність інтерактивних методів навчання 6

1.2. Принципи організації комунікації у навчальному процесі 12

1.3. Характеристика інтерактивних методів навчання 14

РОЗДІЛ 2. ІНТЕРАКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ З ХІМІЇ  17

2.1.Педагогічні умови реалізації інтерактивних методів при вивченні хімії  17

2.2. Форми, методи та засоби інтерактивного навчання 22

2.3. Специфіка використання інтерактивних методів при вивченні хімії  41

2. 3.1.Урочна діяльність 42

2. 3.2. Позаурочна діяльність 50

2. 3.3. Позашкільна діяльність 53

    ВИСНОВКИ  55

ДОДАТКИ 57

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 65

 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми полягає в тому, що зміни в сучасному світі вимагають змін мети та призначення сучасної освіти. Навчально-виховний процес повинен будуватися відповідно до потреб особистості та індивідуальних можливостей кожного учня, зростання їх самостійності й творчої активності. А це вимагає організації навчання відповідно до здібностей, здатності до навчання, таланту дитини. Необхідна переорієнтація на створення можливості кожному школяреві стати самим собою. В освітньому закладі основи цих важливих змін закладаються безпосередньо на уроці і без застосування інтерактивних технологій, які грунтуються на діалозі, моделюванні ситуацій вибору, вільному обміні думками вони унеможливлюються. Вчені-дослідники, вчителі-новатори вважають, що у центрі уваги сучасної освіти мають бути не стільки навчальні предмети, скільки способи мислення і діяльності школяра. Тобто, необхідно навчити дитину критично мислити, вирішувати складні проблеми шляхом аналізу обставин і відповідної інформації, зважувати і враховувати альтернативні думки, приймати виважені рішення, дискутувати, спілкуватися з іншими людьми.

Тому для науковців і вчителів актуальним залишається питання, як викладати і навчати, як вчити  і вчитися, щоб зробити ефективним процес навчання.

Форми взаємодії учителя і учнів у навчально-виховному процесі ґрунтуються на трьох групах методів: пасивного, активного та інтерактивного навчання. Всім відомо, що освіта має бути орієнтована на забезпечення самовизначення особистості, створення умов для самореалізації. Тому в навчальній діяльності повинні використовуватись такі методи навчання, які будуть сприяти самореалізації тих, хто навчається. Використання інтерактивних методів навчання характеризується наявністю групової роботи, взаємодією тих, хто вчиться між собою, з вчителем, з навчальною інформацією. Ці методи представляють собою систему правил організації продуктивної взаємодії між собою тих, хто навчається, при якій відбувається засвоєння нового досвіду, отримання нових знань і надається можливість для самореалізації особистості.

Використання елементів інтерактивного навчання в українській школі вперше було запропоновано А.Рівіном у 1918 році, подальшій розробці інтерактивного навчання присвячені праці В. Сухомлинського, творчість вчителів-новаторів 70 – 80-рр. XX ст. Ш.Амонашвілі, Є.Ільїна, С.Лисенкової, В.Шаталова та ін., у теорії розвивального навчання.

Метою дослідження є теоретичне обґрунтування методики використання інтерактивних методів при вивченні хімії. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання :

1. Проаналізувати стан проблеми у сучасній педагогічній теорії та практиці.
2. Визначити принципи, форми, методи та засоби організації навчально-виховного процесу з хімії у загальноосвітніх навчальних закладах з використанням інтерактивного навчання.
3. Вивчити та обґрунтувати педагогічні умови використання інтерактивних методів навчання при вивченні хімії.

Об’єкт: навчально-виховний процес з хімії у загальноосвітніх навчальних закладах.

Предмет: форми, методи та засоби організації інтерактивного навчання при вивченні хімії.

Для реалізації дослідницьких завдань застосовувалися  методи теоретичного пошуку : аналіз, синтез , порівняння, узагальнення, систематизація з метою вивчення праць вітчизняних і зарубіжних науковців, нормативної документації для виявлення стану розробки проблеми дослідження, методи моделювання і прогнозування для обґрунтування методики використання інтерактивних методів навчання при вивченні хімії у загальноосвітніх навчальних закладах; емпіричного спрямування : спостереження, аналіз педагогічного досвіду для виявлення проблеми організації навчально-виховного процесу з хімії при використанні інтерактивних методів навчання і визначення педагогічних умов його організації.

Структура роботи: Курсова робота викладена на 66 сторінках . Вона складається з вступу, 2 розділів, висновків та додатків. Список використаних джерел налічує 22 найменування.

 

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМА ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕРАКТИВНОГО НАВЧАННЯ  В ПЕДАГОГІЧНІЙ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИЦІ 

1.1.Поняття та сутність  інтеракції та інтерактивних  методів навчання

Інтерактивні методи навчання, які в наш час широко впроваджуються в навчальний процес, створюють необхідні умови як для становлення і розвитку компетентностей учнів, так і для розвитку і виховання особистості активних громадян з відповідною системою цінностей. У зв'язку з цим важливим є обґрунтування визначення самого поняття і сутності цієї групи методів, їхніх відмінностей від інших.

Термін інтерактивна педагогіка відносно новий. У  науку його ввів у 1975 р. німецький дослідник Ганс Фріц. Лінгвістичне тлумачення слова, що представлено в іншомовних словниках, свідчить, що поняття "інтерактивність", "інтерактив" прийшли до нас з англійської мови: іnter — поміж-, серед-, взаємо-, аct — діяти, отже іnteract — взаємодіяти. Інтерактивність у навчанні можна пояснити як взаємодію учнів, знаходження їх у режимі бесіди, діалогу, спільної дії. Відповідно, у дослівному розумінні інтерактивним може бути названий метод, в якому той, хто навчається, є учасником, який здійснює щось, а саме говорить, управляє, моделює, пише, малює тощо, тобто не виступає тільки слухачем, спостерігачем, а бере активну участь у тому, що відбувається [10].

Я. Голант виділяв активну та пасивну модель навчання залежно від участі учнів у навчальній діяльності. Поняття «пасивна» модель є умовним, оскільки будь-який спосіб навчання обов'язково передбачає певний рівень пізнавальної активності суб'єкта-учня, інакше кажучи, досягнення результату навіть мінімального, на думку О. Пометун, неможливе [12]. У такій класифікації Я.Голант скоріше використовує пасивність як визначення низького рівня активності учнів, переважно репродуктивної діяльності за майже повної відсутності самостійності і творчості [8 ].

До класифікації запропонованої Я. Голантом, вітчизняні учені О.Пометун та Л. Пироженко, додають інтерактивне навчання, визначаючи це поняття як «певний різновид активного», який має свої закономірності та особливості. Розглянемо детальніше ці різновиди навчання.

1. Пасивна модель навчання. Учень виступає в ролі «об'єкта» навчання, повинен засвоїти й відтворити матеріал, переданий йому вчителем, текстом з підручника тощо - джерелом правильних знань. До відповідних методів навчання належать методи, за яких учні лише слухають і дивляться (лекція-монолог, читання, пояснення, демонстрація й відтворювальне опитування учнів). Учні, як правило, не спілкуються між собою і не виконують якихось творчих завдань.

2. Активна модель навчання. Такий  тип навчання передбачає застосування  методів, які стимулюють пізнавальну  активність і самостійність учнів.  Учень виступає «суб'єктом» навчання, виконує творчі завдання, вступає в діалог з учителем. Основні методи: самостійна робота, проблемні та творчі завдання (часто домашні), запитання від учня до вчителя і навпаки, що розвивають творче мислення.

3. Інтерактивна модель навчання. Слово  «інтерактив» прийшло до нас з англійської від слів «інтер» - взаємний, «актив» - діяти. Таким чином, інтерактивний - здатний до взаємодії, діалогу. Інтерактивне навчання - це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету - створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність.

Інтерактивне навчання – це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, що має за мету створення комфортних умов навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність та інтелектуальну спроможність.

     Дослідження проведені  Національним тренінговим центром  (США, штат Меріленд) у 1980-х роках,  засвідчують, що інтерактивне  навчання вможливлює різке збільшення  відсотка засвоєння матеріалу,  бо впливає не лише на свідомість учня, а й на його почуття, волю. Результати цих досліджень відображено у схемі, яка дістала назву “Піраміда навчання”.

Рис.1.1. Піраміда навчання

  “Піраміда навчання” демонструє, що найменших результатів можна досягти за умов пасивного навчання (лекція – 5%, читання – 10%), а найбільших – інтерактивного (дискусійні групи – 50%, практика через дію – 75%, навчання інших або негайне застосування знань – 90%). Ці дані є середньостатистичними, тому у конкретних випадках результати можуть різнитися, але в середньому таку закономірність може простежити кожен педагог[12 ].

Суть інтерактивного навчання полягає  в тому, що навчальний процес відбувається тільки шляхом постійної, активної взаємодії  усіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де і учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлексують з приводу того, що вони знають, уміють та здійснюють. Учитель в інтерактивному навчанні виступає як організатор процесу навчання, консультант, який ніколи не «замикає» навчальний процес на собі. Головними в процесі навчання є зв'язки між учнями, їхня взаємодія та співпраця. Результати навчання досягаються взаємними зусиллями учасників процесу навчання, учні беруть на себе спільну відповідальність за результати навчання [6].

Отже, в порівнянні з традиційним навчанням інтеракція передбачає зміну позиції вчителя та учня, а також перестройку всього навчального процесу, що викликає сумніви і запитання в частини педагогів, що вказують на його особливості.

Необхідно зазначити, що інтеракція — це не тільки урізноманітнення навчання, хоча навчання може бути надзвичайно привабливим, цікавим і одночасно ефективним. Теорія та практика доводять, що інтеракція дозволяє часто створювати навчальні ситуації, які потребують від учнів не менш (а інколи й більш) важкої зосередженої праці, ніж традиційне навчання [12].

Результати інтерактивного навчання можуть бути досягнутими тільки за умови проведення рефлексії як завершення будь-якої інтерактивної технології. Рефлексія як найважливіший принциповий момент інтерактивного навчання передбачає, що активні дії учнів уже завершені, й учень розмірковує про спосіб їхнього виконання, про результати діяльності, про можливість подальшого застосування набутих знань і навичок. В інтерактивному навчанні є багато прийомів організації рефлексії, яка також передує засвоєнню учнями тих чи інших теоретичних концепцій [6].

Учені розмірковують над можливістю забезпечення засвоєння всього змісту навчання, коли застосовуються інтерактивні методи, адже вони потребують набагато більше часу, ніж традиційне навчання. Проблема полягає в тому, щоб знайти способи уникнути зайвої та непотрібної витрати часу, адже лекція може охопити значну кількість матеріалу, що вивчається, але реальне засвоєння матеріалу учнями потребує набагато більше часу. Лектори схильні до того, щоб закласти в зміст лекції якомога більше інформації з даної теми, вважаючи, що принаймні вони зробили все можливе для того, щоб забезпечити поінформованість учнів. Інтерактивне навчання завжди ставить набагато більш конкретні й вузькі цілі, оскільки свідомі вчителі розуміють, що учні здатні запам'ятати набагато менше інформації, ніж забути. Постановка і досягнення таких конкретних цілей дозволяють передбачити й організувати спеціальну діяльність учнів для осмислення, застосування та усвідомлення того, що вивчається. Отже, засвоєння учнями змісту освіти йде за принципом: "краще менше, але реально на достатньому рівні компетентності" [15].

Важливою особливістю інтерактивних методів є те, що за їх допомогою можна викладати сухий, нецікавий теоретичний матеріал, а захоплення і мотивація учнів, що обов'язково виникає під час інтерактивного навчання, сприяють і допомагають опанувати цей матеріал.

Але самі учні можуть бути не задоволені інтерактивним навчанням. Чим менш активним було їхнє попереднє навчання, тим складніше вони будуть переходити до інтеракції. Школярі інколи намагаються зайняти позицію спостерігача або, навпаки, працюючи в групі, намагатись зробити всю роботу індивідуально. Деякі учні можуть скаржитися, що інтеракція — це зайва витрата часу, оскільки їм потрібна гарно організована, відструктурована й ефективно подана вчителем порція інформації. Дехто з учнів, навпаки, говорить про неможливість плідної індивідуальної роботи і творчості в умовах інтеракції. Проте, якщо вводити інтеракцію поступово, учні звикатимуть і згодом зможуть оцінити переваги саме такого навчання. Однак спроби застосовувати великий обсяг інтерактивної діяльності в непідготовленій аудиторії завжди викликають значний опір тих, хто навчається .