Інтерактивні методи навчання на уроках хімії

Для проведення уроків були виставлені прилади, котрими учні користувалися  при вивченні розділу предмета, таблички з формулами для розминки, кодоскоп для гумористичної паузи, гонг, емблема клубу “Що? Де? Коли?”, сова (символ мудрості).

Гра складається з шести етапів:

Перший етап – вступне слово вчителя.

Другий етап – розминка. Повторення всіх ключових запитань теми, в яких враховуються міжпредметні зв’язки (проводиться з метою зняття напруги перед грою).

Третій етап – визначення часу на обдумування запитання і кількості балів за відповідь. Арбітрів обирають з числа самих учасників гри.

Четвертий етап – гра “Що? Де? Коли?”

П’ятий етап – підведення підсумків. Підрахунок балів з урахуванням виконаного домашнього завдання, заповнення листів обліку кожної команди арбітрами. Капітани команд і вчитель підводять підсумки.

Шостий етап – заключне слово вчителя.

Урок типу «КВК». Форми уроків “Що? Де? Коли?” і “КВК” набули поширення на позакласних заняттях і стали популярними. Змагання складається з шести конкурсів-етапів.

1. Привітання команд. Домашнє завдання.
2. Розминка. Команди задають один одному запитання, на які члени команд повинні відповісти.
3. Домашнє завдання. Перевірка домашнього завдання.
4. Виконання по три завдання членами команди біля дошки.
5. Завдання капітанам команд і членам команд.
6. Заключний етап. Підведення підсумків.

Урок-вікторина. До початку уроку кабінет відповідним чином оформляють: на стінах – емблеми команд, привітання команд одна одній, фотографії. Учні вибирають журі і суддю-інформатора.

Перший етап уроку присвячують історії. Кожній з команд пропонують 3-4 завдання, які треба розв’язати у встановлений термін. З кожною командою працюють по два члени журі. Вони перевіряють правильність відповідей, фіксують час, який було витрачено для виконання завдань.

Другий етап – конкурс капітанів. Кожному капітану допомагає команда. Колективний пошук, дух змагання дозволяє систематизувати одержані знання, загострити увагу на найважливішому.

Третій етап – змагання команд. Кожна команда пропонує команді-суперниці по п’ять запитань. На їх обдумування відводиться не більше трьох хвилин. Учитель у такій вікторині бере активну участь у обговоренні, то в ролі консультанта, то як учасник команди, інколи – допомагає журі).

Уроки-вікторини цікаві тим, що надають можливість всебічно розглянути проблему, знайти найбільш вдалі розв’язання. Такі уроки є емоційними, вони виховують колективізм, розвивають допитливість, почуття експромту, самостійність.

Урок-вікторина може бути проведений у кінці чверті з метою підсумовування знань. Урок-вікторину можна провести і з метою перевірки біологічної  ерудиції учнів. Якщо учні відчувають утруднення дати правильну відповідь, учитель, застосовуючи метод порівняння, допомагає їм зрозуміти і засвоїти подібність і відмінність тих  чи інших явищ.

Умови вікторини розробляються  спільно всім класом. Звичайно, клас поділяється на кілька команд: за рядами або хлопчики-дівчатка. Визначається кількість очок, одержаних за правильну  відповідь, доповнення та інформації. Для запису очок на дошці та спостереження  за швидкістю реакції учнів від  кожної команди обирається по одному асистенту, які допомагають вчителеві.

Згадані вікторини базуються на засвоєних знаннях. Можливо також  провести його і в процесі бесіди. Наприклад, яка команда може дати повну відповідь на запитання, тобто  назвати рік відкриття, коротку  біографію досвіду навести приклад, назвати те чи інше явище. Додаткові  очки одержить та команда, учасники якої зможуть розповісти історію. Для  уроків такого типу необхідно, щоб учитель  вільно володів біологічними знаннями, оскільки йому доведеться допомагати, вводити у вірне русло команди.

Урок-вікторина може бути проведений як із попередньою підготовкою так  і без неї. У першому випадку  учні заздалегідь знають тему вікторини. Прагнення принести успіх своїй  команді, спонукає школярів читати хрестоматії, додаткову літературу, добувати потрібні знання з предмету розв’язується  просто і природно.

Урок-вікторина іноді проводиться  й за спеціально заготовленими запитаннями  з метою закріплення теми, що вивчається. Тоді він проходить по типу телевізійної гри “Що? Де? Коли?”.

Урок-конкурс. Базується на діяльності учнів, знанні матеріалу. Це може бути конкурс як команд, так і окремих учнів. У деяких класах діти люблять керувати цими конкурсами, розповідати його умови.

З учнів класу обирається спеціальне журі, яке оцінює якість даної відповіді. учитель слідкує за тим, щоб висловлювання  членів журі не були занадто суб’єктивними, роз’яснюючи на попередніх критерії оцінки: гарна відповідь повинна  бути чітка, виразна чи може оригінальна. На цих уроках учні знову зазнають радості у самостійному творчому пошуку, а їхні судді матимуть можливість проявити самостійність і уміння оцінювати почуте та грамотно висловлювати свої судження. Важливо, з виховної точки зору, щоб склад журі на різних уроках змінювався.

На урок-конкурс можуть бути подані і власні (творчі) наукові роботи учнів – адже в кожному класі  є свої юні хіміки. В цьому разі критерії оцінки поповнюються. Дехто  з учнів веде пошукові роботи, але  чомусь на уроках рідко можна їх побачити. Оцінюючи роботу учнів, треба  бути дуже тактовними, щоб не образити їх необережною реплікою.

Урок-захист можна проводити так: у класі звучить хімічне положення і комусь з учнів пропонується висловити судження з приводу цього явища, тобто теоретично його обґрунтувати. У ньому може бути виражене як розуміння об’єктивних характеристик явища (тип, форма, функції та інше), так і індивідуальне сприймання. За узгодженням з класом призначається два “опоненти”, що ставлять учням запитання, а можливо, і вступають з ними у дискусію. Коректність запропонованих запитань, ерудицію того, хто відповідає, і його “опонентів” оцінює “вчена рада”.

Такий “захист” є складним і проводиться  в тих класах, де школярі вже  досягли достатнього рівня розвитку. В інших класах подібні уроки  слід проводити тільки після самостійної  домашньої підготовки учнів. “Захист” може проходити у формі письмової  роботи учнів.

Урок КВК (Клуб веселих та кмітливих). Доцільно проводити в кінці чверті, після завершення вивчення розділу. Проводити слід за зразок телевізійного КВК – з командами учасників, ведучим і журі.

Для підлітків цікавими є всі  етапи (складові частини) КВК: розминка, виїзний конкурс, конкурс творчих  праць (тут конкурс юних хіміків), конкурс капітанів, домашнє завдання. Для підготовки до КВК збирається спеціальний оргкомітет, що розробляє зміст завдань. Бажано, щоб склад журі постійно змінювався. Можна запрошувати до журі когось із вчителів або старших учнів [21].

З середини 70-х рр. у вітчизняній  школі виявилася небезпечна тенденція  зниження інтересу школярів до занять. Відчуження учнів від пізнавальної праці педагоги намагалися зупинити різноманітними методами. На загострення  проблеми масова практика відреагувала так званими нестандартними уроками, що є головною метою збудження  і утримання інтересу учнів до навчальної праці. Інтерактивний урок – це імпровізоване навчальне заняття, що має нетрадиційну (невстановлену) структуру. Думки педагогів на нестандартні уроки розбігаються: одні бачать в них прогрес педагогічної думки, правильний крок в напрямку демократизації школи, а інші, навпаки, вважають такі уроки небезпечним порушенням педагогічних принципів, змушеним відступом педагогів під напором учнів, не що бажають і не що уміють серйозно працювати.

 

2.3.2.Позаурочна діяльність

Суть позакласної роботи визначається діяльністю школярів у позаурочний  час при організуючою і спрямовуючої ролі вчителя. Але ця організація проводиться таким чином, що творчість і ініціатива учнів повинні завжди виходити на перший план. Л. М. Панчешнікова [2] вважає, що поза сумнівів той факт, що позакласна робота з предмету грає величезну роль для сучасної школи. В умовах розбудови соціальної і економічного життя суспільства сильно зростає роль позакласної роботи у вихованні нового обличчя особистості. Ця робота вносить внесок у такі якості особистості, як ініціативність, активність, творчість, здатність до саморозвитку, самовиховання, самоосвіти. Позакласна робота - це, з одного боку, педагогічна система, що володіє цілісними властивостями і закономірностями функціонування, а з іншого - невід'ємна частина вітчизняної системи освіти. З цієї причини однією з центральних проблем методики позакласної роботи завжди була проблема взаємозв'язку визначених і позаурочних занять як окремий випадок фундаментальної педагогічної проблеми цілісності навчально-виховного процесу. 

Основним завданням позакласної роботи з хімії є прищеплення інтересу до хімії, розвиток та вдосконалення навичок за хімічним експерименту; розвиток творчої активності,; підготовка учнів до практичної діяльності; організація відпочинку учнів у поєднанні з їх естетичним і моральним вихованням. Новим навчальними планами середньої школи передбачені факультативні заняття з різних предметів, у тому числі з хімії. Так само як і позаурочні заняття, вони не обов'язкові для всіх учнів. Від позаурочних факультативні заняття відрізняються тим, що вони проводяться за певним та стабільним програмами. За формою вони близькі до звичайного уроку. Зміст цих занять не може повністю відповідати різним запитам окремих учнів. 

Важливим завданням позакласних занять з хімії є розвиток в учнів уміння самостійно працювати з літературою і навичок експериментальної роботи в лабораторії. Нарешті, істотний виховний елемент позаурочних занять - виконання суспільно корисних завдань, в ході якого в учнів виробляється почуття відповідальності, дбайливе ставлення до матеріальних цінностей, повага до праці. Робота в колективах юних хіміків – гуртках, секціях - виховує учнів у дусі товариства, цілеспрямованості, глибокого і активного інтересу до науки. 

Виділяють такі форми позакласної роботи з хімії :

• Індивідуальна (види: робота з літературою, підготовка доповідей, рефератів, дослідження );
• Групова (гурток, секції клубу, МАН, лекторські групи, випуск стінгазети);
• Масова (хімічний вечір, хімічне товариство, клуб, МАН, хімічна олімпіада, конференція, екскурсія, вікторина, усний хімічний журнал, тиждень (декада, місячник) хімії ).

 Хімічний гурток – основна форма позакласної систематичної роботи. 10-15 учнів.

• староста, заступник;
• річний план роботи.

 Так само працюють  товариства «Юний хімік», «Клуб  юних хіміків», МАН. Керують ними  ради. Випускаються стінгазети, бюлетені. Найбільш доцільно проводити  2 групових заняття на місяць  і 2 індивідуальних (групових).

 Заключний етап роботи  – хімічний вечір.

Хімічний вечір

 План підготовки:

1) відбір змісту, програма, сценарій;

2) призначення доповідачів  і ведучих;

3) відбір хімічних дослідів;

4) підготовка хімічної  вікторини, конкурсів, розваг;

5) підготовка ілюстративного  матеріалу;

6) репетиція учасників  художньої самодіяльності;

7) оформлення приміщення;

8) організація чергування  під час вечора;

9) обирання журі;

10) підготовка подарунків.

Позаурочній роботі завжди приділялася пильна увага з боку багатьох вчителів, методистів та науковців. У методичній літературі існує багато визначень позаурочної роботи. Більшість авторів вважають, що позакласна робота - навчально-виховний процес, реалізований в позаурочний час понад навчального плану і обов'язкової програми колективом учителів та учнів або працівників та учнів закладів додаткової освіти на добровільних засадах, обов'язково з урахуванням інтересів усіх її учасників, будучи невід'ємною складовою частиною виховного процесу [21].

 

 

2.3.3.Позашкільна  діяльність

Позашкільні навчально-виховні заклади  – широкодоступні заклади освіти, які дають дітям та юнацтву додаткову освіту, спрямовану на здобуття знань, умінь і навичок за інтересами, забезпечують потреби особистості у творчій самореалізації та організації змістовного дозвілля.  До них належать палаци, будинки, станції, клуби й центри дитячої, юнацької творчості, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтва, студії, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.  Такі заклади можуть бути комплексними і профільними. Комплексний – творчі об’єднання за інтересами (гуртки, секції, ансамблі, театри тощо). Профільний – забезпечує умови для розвитку природних нахилів та інтересів дітей і підлітків, задоволення їх потреб з певного напряму діяльності. 

Зарубіжний досвід показує, що серед  британських школярів найбільш популярним і відвідуваним є факультатив „Проектна діяльність і технологія”,, що діє з 1950 року, яким опікується професор Йоркського університету Дж. Пітт. Більшість батьків школярів уважають його гарною підготовкою до будь-якої професійної діяльності. Із 1990 року цей курс став обов`язковим предметом для всіх учнів віком до 16 років [3].