Перспектива забезпечення зайнятості в економіці України

 

 

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

 

Економічний факультет

 

Кафедра фінанси та кредит

 

 

КУРСОВА РОБОТА

З ЕКОНОМІКИ ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН

НА ТЕМУ: « Перспектива забезпечення зайнятості в економіці України»

 

 

 

Виконала:

студентка групи 3551-1                            Ханаєва Наталія Костянтинівна

 

Керівник:

к.е.н., доцент кафедри фінанси та кредит              Богма Олена Сергіївна

 

 

№__________ 
Дата__________

Підпис__________

 

Запоріжжя

2013

Зміст

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

В Україні формується соціально - орієнтована ринкова економіка. Світова практика свідчить про те, що в соціально - ринковій моделі розвитку господарства держава відіграє особливу роль, оскільки на неї покладено широкі функції. Соціальна політика у сфері зайнятості також є однією з функцій держави. Однак системна криза українського суспільства засвідчила неспроможність держави здійснювати ефективне соціальне управління. Виходячи з цього, ситуація на ринку праці залишає бажати кращого, а особливо - у сфері зайнятості. Вона має вигляд складної багатопланової, неоднорідної, динамічної та схильної до впливу із зовні підсистеми ринкових відносин. Зайнятість населення в цілому та особливо молоді, має не тільки економічний, а й соціальний зміст, як одна з форм адаптації різних соціальних груп до ринку. Соціальна роль зайнятості проявляється і в тому, що спрямовані в минулому на установи, традиції, стереотипи поведінки можуть як допомагати, так і протистояти ринковим перетворенням. Перехід до ринку здійснюється дуже болісно, супроводжується кризою промисловості в усіх інших сферах, несплатою податків, зниженням життєвого рівня більшості соціальних груп. Також загострюється проблема безробіття молоді, що загрожує великою небезпекою для кардинальних змін та перетворень на шляху демократизації. Таким чином, масове безробіття представляє реальну загрозу громадянському суспільству, яке не зможе вижити, якщо безробіття буде триматися на високому рівні. Виходячи з цього, необхідне своєчасне поглиблене наукове дослідження соціальних аспектів зайнятості населення та молоді, а особливо фахівців у різних сферах, бо для виходу з кризи у нашій державі без фахівців неможливо здійснити ті заходи, які б забезпечили реалізацію інтересів суспільства.

Основна мета курсової роботи полягає у дослідженні ринку праці в Україні та закордонного досвіду регулювання зайнятості..

Предметом курсової роботи є економічні відносини які виникають в процесі функціонування ринку праці України.

В якості об’єкта курсової роботи виступає безпосередньо ринок праці України.

Курсова робота складається з трьох частин, в яких послідовно аналізується поставлена проблема.

 

1. Теоретичні аспекти зайнятості в Україні

 

Проблема  зайнятості  населення  посідає  одне  із  вагомих  місць  у  соціально-економічному  розвитку  України.  Економічні  реформи,  продовження  процесу формування  приватного  сектора  економіки  спричинюють  необхідність  удосконалення механізмів  державного  управління  робочою  силою. У сучасних ринкових умовах питання ефективного  управління  зайнятістю  населення  є  особливо  актуальним, внаслідок циклічності  ринкової економіки,  що  спричиняє  безробіття  та  пов’язані  з  ним  соціально-економічні  проблеми.

Сферу  зайнятості  та  ринок  праці  в  умовах  ринкових  відносин  розглядали західні дослідники  –  Дж. Р. Еренберг,  Дж. Кейнс,  В. Нордхаус,  Л. Роббінс,  П. Самуельсон, М. Фрідмен,  Ф. Хайєк,  Ж. Сей,  Р Барр,  Т. Веблен, Д. Рікардо. Вітчизняні вчені також вивчали  різні  аспекти  державного  управління  зайнятістю,  серед  них:  О. Амосов, Д. Богиня,  В. Васильченко,  М. Долішній,  В. Онищенко,  І. Петрова,  В. Мандибура, А. Чемерис,  Н. Нижник, О. Булавка.

Створення системи ефективної зайнятості - це ключове  завдання  для  економіки  держави. Принципи  такої  системи  повинні  полягати  у:  винятковому  праві  розпоряджатися здатністю  до  праці  власником  праці;  відповідальності  держави  за  створення умов для реалізації  права  громадян  на  працю;  успішній  взаємодії  механізмів  державного управління  та  ринкового  саморегулювання. Більшість  наукових  досліджень  проблеми зайнятості  проведено з економічного боку,  а  питання  удосконалення  державної  політики  сфері  ринку  праці потребують  подальшого вивчення.

З  огляду  економіки,  зайнятість  –  це  певна сукупність  взаємовідносин  на  ринку праці,  котра  пов’язана  з  участю  населення  в  трудовому  процесі;  діяльність  працездатного населення  із  створення  суспільного  продукту (національного доходу) [1].

Соціальна  сутність  зайнятості  означає  потребу  людини  у  самовираженні,  у задоволенні  матеріальних  та  духовних потреб  завдяки доходу,  який  особа  одержує за свою працю. Остання  у  процесі  зайнятості  забезпечує  прогрес  суспільства.  На противагу зайнятості  безробіття  негативно  впливає  на  індивідуума, є дестабілізуючим  чинником, соціально-політичною  проблемою [2].

Для  виміру  масштабів  безробіття  використовується  показник  рівня  безробіття. Він  виміряється  як  частка  офіційно  зареєстрованих  безробітних  до  кількості  зайнятих  у виробництві [3].

Розрізняють  безробіття  фрикційне,  структурне,  інституційне,  циклічне  і добровільне [4].

Фрикційне безробіття відображає плинність кадрів, котра пов’язана зі  зміною робочого  місця  та  місця  проживання.  Певною  мірою це безробіття  є  бажаним, оскільки багато працюючих  переходять  із  низькопродуктивної  і  мало оплачуваної  роботи  до  більш високопродуктивної  та  високооплачуваної. Це означає вищі  доходи  для  працюючих, раціональний розподіл трудових ресурсів.

Структурне безробіття по суті є поглибленим фрикційним. У структурі попиту, в технологіях  постійно  відбуваються  зміни,  котрі  своєю  чергою  змінюють структуру попиту на  робочу  силу.  Основна  відмінність  між  фрикційним  та структурним  безробіттям  полягає у  тому,  що  “фрикційні  безробітні” мають  навички,  котрі вони  можуть  продати,  а структурні безробітні  повинні  пройти  перепідготовку, щоб  отримати  роботу.  Фрикційне  безробіття є короткотерміновим.

Інституційне  безробіття  виникає,  коли організація  ринку  праці  не  є  достатньо ефективним.  Наприклад,  не  вистачає  інформації  про  наявність  вакантних місць.

Циклічне безробіття  викликане  спадом  виробництва  під  час  кризи,  депресії.

Добровільне безробіття викликане тим, що у суспільстві завжди існує прошарок людей,  котрі  з  тих  чи  інших  причин  не  бажають  працювати.

Одним із дослідників, котрі першими  спробували  пояснити  проблему  безробіття, був  французький  економіст Ж. Сей. Він розглядав  ринок  праці  як окремий  випадок  закону попиту  та пропозиції.  На  думку  вченого,  причиною  безробіття  є  занадто  високий  рівень праці (закон Сея)  . Це твердження викликало значні  дискусії.  Ідею автоматичної рівноваги  попиту  та  пропозиції  на  ринку  праці  критикував  Т. Мальтус  у  праці  “Досвід про  закон  народонаселення” .  Він  вважав,  що  капітал  й  населення в досить тривалому періоді  часу можуть  бути  надлишковими   по  відношенню  до  попиту  на  продукцію.

Причиною  спаду  попиту  Т. Мальтус  вважав  скорочення  особистих  доходів, а зменшення цих  доходів  є  наслідком  демографічних  факторів  -  темпи  приросту  населення перевищують  темпи  приросту  виробництва.  Таким  чином  причиною  безробіття  є швидкий  ріст  населення.  Проте  сучасний  досвід показав,  що  у  багатьох  країнах мають місце  низькі  показники  народжуваності,  однак безробіття  існує.  Отже,  причини  безробіття залежать  не  від  демографічних чинників.

К. Маркс  розглянув  питання  безробіття  у  праці  “Капітал”. Він  зауважив,  що технічний  прогрес зумовлює   зростання  вартості  засобів  виробництва,  котрі  припадають на  одну  особу.   Це  спричиняє  відносне  відставання  попиту  на  працю від темпів  накопичення капіталу, саме в  цьому полягає  причина  безробіття.  К. Маркс  припускав, що можуть існувати й  інші  причини,  зокрема  циклічність  розвитку  ринкового господарства.

Дж. Кейнс піддав критиці концепцію автоматичної рівноваги сукупного попиту і сукупної  пропозиції  на  ринку  праці.  Він  та  його  послідовники  намагалися  дати  відповіді на запитання: які  чинники  визначають  рівень  зайнятості  в  даний  момент;  чому  зайнятість, як  і виробництво та інвестиції  час  від  часу має різкі коливання?  Основні  ідеї та  висновки кейнсіанської  школи  можна  звести до такого:

– основні  параметри  зайнятості  встановлюються  не  на  ринку  праці,  а  визначаються розміром  ефективного  попиту  на  ринку  товарів  та  послуг;  на  ринку  праці  формується рівень  заробітної  плати  та  залежний  від  неї  рівень  пропозиції  праці;

– економічна система в будь-який  період  часу  може  знаходитися  в  стані  стійкої рівноваги  при  неповній  зайнятості,  що  пояснює  можливість  існування  вимушеного безробіття;

– основний  чинник  формування  зайнятості  –  інвестиції  максимально  оптимального розміру;

– гнучка  політика  заробітної  плати  є  неможливою  в  умовах  економіки,  де  діють окремі  договори  про  рівень  зарплати.

Кейнсіанська  теорія  зайнятості  була  реалізована  в  багатьох  державних  програмах  управління  зайнятістю  населення.

Англійський  вчений,  економіст  А. Пігу  вважав,  що  причиною  безробіття  є недосконала  конкуренція,  котра  призводить  до  підвищення вартості  праці.  На його думку, загальне  скорочення  заробітної  плати  може  стимулювати  зайнятість.  Необхідно зауважити,  що  тезу  про  високу  зарплату  як  причину  безробіття  висунув  вперше  Ж. Сей  ще  півтора століття до А. Пігу.

Економіст  О. Філіпс  узагальнив  статистичні  дані  Великобританії  за  період  1861  - 1957 рр.,  побудувавши  криву,  котра  характеризує  взаємозв’язок  між  середньорічним зростанням  заробітної  плати  та  безробіттям. Цей  взаємозв’язок  виявився  оберненим:  якщо зростає  заробітна плата,  безробіття  зменшувалося,  і  навпаки.  Крива  Філіпса  є  увігнутою відносно осі ординат.  Ця  крива  зображена  на  рис. 1.

 

Таким чином, одному і тому ж приросту зарплати відповідає порівняно невелике скорочення  безробіття  при  низькому  її  рівні,  а  при  високому – значне. Однак дослідник вважав,  що  для  остаточних  висновків  необхідне  більш  детальне  дослідження  взаємозв’язку між  безробіттям  та  ставками  заробітної  плати.  Послідовники  Дж.  Кейнса  пов’язали  криву Філіпса  із  зростанням  цін,  відповідно  –  з  інфляцією.  На  осі  ординат  вони відкладали вже не  приріст  номінальної  заробітної  плати,  а  приріст  цін  та  рівень  інфляції, вважаючи,  що зростання  заробітної  плати  автоматично  призводить  до інфляції.

Монетаристи  на  основі  кривої  Філіпса  розробили  акселераційну  модель.

Відповідно до неї, крива Філіпса є вірною лише для коротких періодів часу, в діапазоні, коли  ріст  заробітної  плати  відповідає  збільшенню  споживання  благ.  Розширити зайнятість за  цей  короткий  відрізок  часу  можна  тільки  завдяки акселерації інфляції [5].

Підводячи підсумки,  можемо  ствердити,  що ринкова  система  незмінно  призводить  до безробіття, оскільки  вона  передбачає  циклічність  виробництва,  диспропорцію  в динаміці  споживання,  накопичення  та  інвестування,  недосконалість  конкуренції на ринку загалом,  і  на  ринку  праці зокрема.

1. Соціально-економічна сутність на види зайнятості

 

Людський фактор є головною продуктивною силою суспільства. Тому у відтворенні продуктивних сил насамперед слід виділяти відтворення особистого фактора – людини праці і підприємця. Людина сама є продуктивною силою. Продуктивна сила людини праці характеризується її робочою силою, тобто здатністю до праці.

У будь-якій суспільно-економічній формації робоча сила має дві характеристики:

1) кількісну (кількість носіїв здатності до праці);

2) якісну (стан фізичного розвитку і здоров’я людини, рівень освіти і кваліфікації, співвідношення цих показників для різних професійних груп населення).

До якісної характеристики робочої сили належить також:

• здатність приводити в дію засоби виробництва, виконувати норми, виробляти конкурентоспроможні матеріальні блага і послуги високої якості;
• здатність у процесі праці вдосконалювати свої професійні навики, підвищувати рівень освіти і кваліфікації;
• здатність удосконалювати знаряддя і предмети праці. Робоча сила, таким чином, є потенційним станом здатності до праці, її реалізації у самій праці.