Перспектива забезпечення зайнятості в економіці України

Що стосується членів особистих селянських господарств, то до категорії зайнятих, згідно з названим законом, зараховується населення в разі, якщо робота в цьому господарстві є основною і розрахунковий місячний дохід на одного члена дорівнює або перевищує розмір мінімальної заробітної плати.

Таке визначення зайнятості, на нашу думку, – одне з найслабших місць Закону України “ Про особисте селянське господарство ”, бо воно орієнтує не на інтенсивну сільськогосподарську діяльність, а на пошуки мотивів її применшення. Адже величина доходів у сільському господарстві часто детермінується не розмірами земельної площі, а інтенсивністю господарювання, характером спеціалізації, товарності виробництва тощо. Це знали давно, ще на рубежі ХІХ – ХХ ст. велися з того приводу дискусії між економістами-аграрниками. На селі ніколи не бракує відсталих господарств, власники яких можуть апелювати до влади за відповідними компенсаціями. Такі компенсації можуть стати оплатою відсталості. Між тим, усі економічні механізми повинні стимулювати інноваційність, у тому числі і в сільському господарстві.

З того погляду Закон України “Про особисте сільське господарство” вимагає додаткового економічного наповнення і конкретизації. Добре, що він передбачає соціальні, пенсійні та інші гарантії для селян. Однак потрібно пам’ятати, що селянство за господарською поведінкою та економічною ініціативою не є однорідною верствою. Цей аспект потрібно мати на увазі, трактуючи селянське господарство у контексті зайнятості та соціального захисту селян. Останній величезною мірою залежить передусім від модернізації селянського господарства, виходячи з вимог ринкової економіки[19].

 

 

2.3 Шляхи підвищення зайнятості в Україні й захисту безробітних

 

Безробіття, а особливо його високий рівень, породжує соціальне напруження в суспільстві. Воно здатне дестабілізувати економіку і політичну систему. Тому держава не повинна віддавати вирішення проблем зайнятості на відкуп ринку. Вона має брати цю функцію на себе. Створення ефективної системи регулювання зайнятості є одним із важливих завдань у процесі переходу до ринкової економіки. Така система повинна включати:

1) формування фондів підтримки  зайнятості, які утворюються з  внесків роботодавців, бюджетних  коштів, внесків самих найманих  працівників у розмірі від 0,5 до 2% їх заробітної плати у формі  страхування від безробіття;

2) функціонування бірж праці, які  збирають інформацію про вакантні  робочі місця, поширюють цю інформацію  серед людей, які шукають роботу; підбирають підходящу роботу  тим, хто звертається на біржу  праці; організовують перепідготовку  і підвищення кваліфікації безробітних; скеровують безробітних на оплачувані  громадські роботи; виплачують допомоги  при безробітті;

3) розробку і реалізацію програм  зайнятості, які повинні передбачати  заходи щодо зниження безробіття, зокрема для створення нових  робочих місць у державному  секторі економіки, організовувати  підготовку і перепідготовку  робочої сили, враховуючи зміни  в структурі народного господарства  та інше.

У зв'язку з переходом до ринкової економіки в Україні з 1991 р. почало формуватися законодавство про зайнятість населення та захист безробітних. Прийнято закони України "Про зайнятість населення", "Про соціальний захист населення" та інші. Ці закони мають захищати людей праці від свавілля з боку роботодавців, від незаконного звільнення з роботи. Закон "Про зайнятість населення" гарантує:

а) добровільний вибір діяльності;

б) захист від необґрунтованої відмови в прийомі на роботу і незаконного звільнення;

в) безплатне сприяння в пошуку роботи;

г) компенсацію матеріальних затрат у зв'язку з призначенням на роботу в іншу місцевість;

д) виплату допомоги протягом певного періоду працівникові, який втратив роботу;

е) безплатне навчання і перепідготовку безробітних з виплатою стипендії;

ж) виплату допомоги з безробіття і допомоги утриманцям;

з) зарахування до трудового стажу періоду навчання, перепідготовки, виконання оплачуваних громадських робіт і одержування допомоги при безробітті та інше.

Важливу роль у реалізації вказаних гарантій повинна відіграти державна служба зайнятості, очолювана міністерством праці та виконавчими комітетами місцевої влади, а також комітети сприяння зайнятості, які формуються на паритетних засадах із представників профспілок, державних органів та роботодавців.

Значними резервами в підвищенні рівня зайнятості можуть бути скорочення тривалості робочого тижня, збільшення тривалості відпусток і розширення зайнятості в нематеріальній сфері — охороні здоров'я, освіті, туризмі, культурі, мистецтві тощо. Але, здійснюючи такі заходи, потрібно дотримуватись міри і гнучкості, аби не допустити інфляції попиту.

Соціальний захист населення як в Україні, так і в інших країнах перетворився останнім часом в одну з найсерйозніших проблем. Потреба в державних видатках на соціальні заходи має тенденцію до зростання. Це зумовлено високим рівнем безробіття, кількістю пенсіонерів, яка зростає, збільшенням видатків на охорону здоров'я та на інші потреби. У подібній ситуації виникає питання про межу фінансування соціальних програм. Ця проблема особливо актуальна для України, де популізм політиків у соціальній сфері вступив у суперечність із можливостями виробництва, яке за період економічної кризи катастрофічно скоротилось[20].

 

 

3. Світові тенденції зайнятості

 

У другій половині двадцятого століття відбулися серйозні структурні зрушення в економіці, спричинені науково-технічним прогресом, що відобразилося у впровадженні мікроелектроніки. Відбулося згортання і реструктуризація галузей обробної промисловості, швидко розширилася сфера послуг.

В результаті виділяють "інформаційну" модель структури зайнятості, для якої характерним є розширення сфери послуг та "інформаційно-індустріальну" модель з високою питомою вагою зайнятих у обробній промисловості. "Інформаційна" модель зайнятості властива англосаксонським країнам. У Великій Британії, наприклад, у 1996 р. у сфері послуг було зайнято 70% робочої сили, а в США і Канаді — 73%. Модель "інформаційно-індустріальна" є розповсюдженою у Японії, в якій в середині 90-х у сфері послуг було зайнято 58,4%, в ФРН ( 63%), у Франції (69%), в гтош (62%) [102].

Найбільш поширеною у сфері послуг є галузь інформатики. У цій галузі спостерігаються найбільш високі темпи приросту зайнятості. У США, Канаді і Великій Британії в цій галузі зосереджено відповідно 48,3%; 45,7%; 45,8% всіх зайнятих у сфері послуг. У Японії і ФРН показник значно нижчий (32,2 і 28,4% відповідно). Сфера інформаційних послуг вважається найбільш перспективною в новій економіці, а знання й інформація перетворюється на основне джерело підвищення продуктивності праці і економічного зростання.

Все більший розвиток галузі інформаційних та комунікаційних технологій зумовив поширення таких нетрадиційних форм зайнятості, як тимчасова, часткова, короткострокова, контрактна, надомна. У економічно розвинених країнах за оцінкою ОЄСР від 60 до 85% жінок, які працюють за гнучкою системою організації праці, обирають саме такі форми зайнятості[21].

3.1 Аналіз закордонного досвіду регулювання зайнятості

 

Світова  економічна  криза,  яка  розпочалася  наприкінці 2008 року, визначальним чином вплинула на зайнятість населення практично в усіх країнах. Її наслідками  стало  стрімке  зростання  чисельності  безробітних  –  рівень  безробіття  на  території Європейського  союзу  у  пік  кризи  зріс  майже  втричі  [22]  у  порівнянні  з  до кризовим  періодом,  в Україні у 2009 році цей показник сягнув майже 9 % [23]. Загалом, за даними Global Finance, світовий рівень безробіття у 2009 році складав 6,6 % [24]. Проте масштаби та темпи поширення безробіття суттєво різнились залежно від країни, що в основному пов’язано з активізацією державної політики щодо підвищення гнучкості національних ринків праці (застосування неповної зайнятості, зменшення тривалості робочого дня тощо).

Незважаючи на згубні наслідки економічної кризи для зайнятості, деяким країнам вдалося мінімізувати негативний вплив світових економічних потрясінь. Експертами Світового банку проведено оцінку трудового законодавства 183 країн світу, на основі якої можна робити узагальнення про основні вектори його модернізації у кризовий та посткризовий період [25].

У  табл. 3.  наведено  вибірку  основних  показників  у  сфері  регулювання  строкових  трудових відносин, жорсткості трудових норм щодо звільнення працівників та виплати вихідної допомоги у зв’язку зі скороченням для деяких країн.

Порівняльна характеристика основних норм трудового законодавства деяких країн.

 

 

 

 

 

Таблиця 3

Країна	Укладання строкових трудових договорів для виконання постійних завдань	Максимальний термін укладання строкових трудових договорів (місяців)	Мінімальна заробітна плата19-річного працівника чи помічника ($)	Максимальна тривалість щорічної оплачуваної відпустки (робочих днів)	Період, за який виплачується вихідна допомога у разі скорочення (тижнів)
Великобританія	дозволено	немає обмежень	1165,0	28	2,7
Італія	заборонено	44	1641,4	20,3	0,0
Японія	дозволено	немає обмежень	1547,6	15,3	0,0
Польща	заборонено	24	386,2	22,0	0
Росія	заборонено	60	139,0	22	8,7
Україна	дозволено	немає обмежень	122,5	18	4,3
Узбекистан	заборонено	60	29,9	15,0	13,0
Грузія	дозволено	немає обмежень	23,4	24	4,3

 

У ході аналізу змін трудового законодавства у світі встановлено, що чимало країн у посткризовий  період  провели  реформування  трудового  законодавства  з  метою  підвищення  гнучкості процесів найму та звільнення працівників. Такий крок став важливим інструментом у боротьбі з безробіттям та зубожінням населення. Законодавчі зміни були спрямовані на підвищення гнучкості соціально-трудових відносин. Чимало країн дозволи укладання строкових трудових договорів, скасували виплату вихідної допомоги у зв’язку зі скороченням персоналу, незважаючи на активні протести профспілок. Адже з позиції останніх такі договори суттєво погіршують становище працівників, посилюють їх соціальну незахищеність та невпевненість у майбутньому.

Згідно цих даних, Україну можна віднести до країн з відносно ліберальними умовами трудового законодавства. По-перше, в Україні дозволено укладення строкових трудових договорів та не встановлено обмежень для роботи в таких умовах. По-друге, в нашій країні законодавством передбачено середню, у порівнянні з іншими країнами, тривалість оплачуваної відпустки. Так, основна частина працівників в Україні має право на 18 робочих (24 календарних) днів оплачуваної відпустки. Для прикладу, законодавчими нормами Японії, Узбекистану, Монголії, Тунісу передбачено лише 15 робочих днів відпуски. Громадяни Таїланду можуть відпочивати за кошт роботодавця лише 6 робочих днів,  тоді  як  громадянам  Швеції, Франції,  Фінляндії,  Мальдівських островів держава гарантує 30 робочих днів оплачуваної відпустки. По-третє, в Україні відносно короткий період (4,3 тижнів), за який виплачується вихідна допомога у разі скорочення. Варто зазначити, що найжорсткіші умови щодо виплати допомоги у зв’язку зі скороченням у Зімбабве – роботодавець повинен компенсувати працівнику заробітну плату за 69,3 тижнів, у Індонезії та Шрі-Ланці період компенсації становить 57,8 та 54,2 тижнів відповідно [25].

За даними Світового банку, з 2004 року у світі зафіксовано 98 реформ у трудовій сфері, серед яких 58 сприяли лібералізації трудового законодавства та сприяли підвищенню його гнучкості, тоді як 40 були зорієнтовані на підвищення жорсткості трудових норм [26]. Як свідчать дані дослідження, найбільш ефективними були реформи, які стосувалися:

- збільшення  тривалості  та  розширення  списку  підстав  для  укладення  строкових  трудових контрактів;

- дозвіл  на застосування гнучкого графіку  роботи;

- спрощення  процедури звільнення.

В Україні укладення строкового трудового договору регламентується Кодексом законів про працю (КЗпП), таку норму також передбачено у проекті Трудового кодексу. Строковий трудовий договір укладається у випадках, якщо трудові відносини не може бути встановлено на невизначений строк. Законодавцем також уточнено, якщо роботодавець не доведе факту погодження сторонами строкового характеру трудових відносин до їх виникнення, трудові відносини вважаються такими, що виникли на невизначений строк [27]. У Ст. 69 проекту Трудового кодексу наведено вичерпний перелік випадків встановлення трудових відносин на визначений строк.