Перспектива забезпечення зайнятості в економіці України

На регіональному рівні складається програма зайнятості населення, визначається стан ринку праці, співвідношення попиту і пропозиції робочої сили з урахуванням специфіки кожного регіону, розвиваються відносини соціального партнерства.

На рівні підприємства регулюванню підлягає наступне: робочі місця та трудові процеси; планування у сфері кадрів, професійне навчання та соціальний захист. Основними проблемами при цьому є підвищення мотивації працівників до ефективної праці на постійній основі та підвищення соціальної відповідальності підприємств за своїх працівників[11].

 

 

 

2. Оцінка основних проблем в сфері зайнятості в Україні та пропозиції їх подолання

2.1 Оцінка  основних проблем у сфері зайнятості

 

Безробіття населення є одним з істотних факторів, який впливає на соціально-економічне становище населення, зокрема, визначає його бідність і масштаби трудової міграції за межі України.[12] 

Судження про соціально-економічні наслідки безробіття неоднозначні й залежать, переважно від того, про який рівень безробіття йде  мова. Деякі дослідники, в основному неокласичного напряму, відзначають, що помірне безробіття має ряд позитивних наслідків: формується мобільний резерв робочої сили, який можна задіяти при розширенні виробництва; стримує вимоги профспілок у частині підвищення заробітної плати, а, отже, знижує передбачуваний рівень інфляції, посилює трудову мотивацію зайнятих, так як гарантії зайнятості й побоювання втратити роботу починають виступати в якості самостійного стимулу до праці.

Разом з тим безсумнівні й негативні соціально-економічні наслідки безробіття. На мікрорівні безробіття є однією з головних причин зниження продуктивності праці та виробництва в цілому, тобто погіршення якості продукції, що випускається, зниження її конкурентоспроможності Це пов’язано з тим, що окремі й достатньо значущі групи населення змушені погоджуватися на нецікаву для них роботу. Звідси – низько ефективна, неякісна праця, висока плинність кадрів. Крім того, за таких обставин неможливо сформувати стабільні виробничі колективи

На індивідуальному рівні економічні наслідки безробіття полягають у втраті доходу, чи частини доходу, у можливому зниженні рівня доходу в майбутньому в зв’язку зі втратою кваліфікації (що особливо погано для людей новітніх професій) і тому у зменшенні шансів знайти високооплачувану, престижну роботу. 

Особливо безробіття небезпечне серед молоді, що закінчує середні навчальні заклади. Відсутність професійної підготовки робить для них досить складною проблему працевлаштування. В цих умовах частина молодих людей може поповнити криміногенне середовище.[13]

За даними аналітичної доповіді Держкомстату щодо ситуації на ринку праці, частка звільнених з економічних причин зменшується (з 48,6% 2009 р. до 43% 2010 р.), а тих, хто не зміг працевлаштуватися після закінчення навчання, навпаки зростає (з 11,5% до 13,7%). У депресивних регіонах рівень безробіття закономірно  вищий за середній по країні, причому порівняно з відносно благополучними регіонами майже вдвічі. За методологією Міжнародної організації праці 2010 року частка безробітних у Рівненській області становила 13%, у Чернігівській, Тернопільській, Сумській, Черкаській, Житомирській, Вінницькій, Полтавській, Кіровоградській, Херсонській, Чернівецькій, Закарпатській – 10%. Для порівняння, у Києві – 6,7%, у Криму, на Дніпропетровщині, Луганщині, Одещині та Харківщині – менше 8%[14].

Однак приховане безробіття значно більше за офіційні дані. Із 1,9 млн. офіційних безробітних 1,4 млн. – мешканці міст. Такий показник викликає подив з огляду на те, що проблема зайнятості значно гостріша на селі. Це можна пояснити тим, що високий рівень безробіття поміж сільських жителів приховується за  рахунок специфічної статистичної категорії зайнятих у неформальному секторі. Це люди, які намагаються вижити завдяки натуральному підсобному господарству. Значна частка зайнятих у неформальному секторі, яких у 2010 р. налічувалось 4,5 млн. осіб, припадає на мешканців сіл – 2,3 млн., та районних центрів – близько 700 тис. Ці близько 3 млн. працюють у сільському господарстві. Решта зайняті на різних непостійних підробітках. Прикрим  є те, що такий «неформальний сектор» найбільше поширений поміж сільської молоді. Другою  за чисельністю групою прихованого безробіття є особи, які перебувають у безоплатних відпустках (320 тис. осіб) та зневірилися в можливості знайти роботу, а відтак припинили її шукати і не зараховуються за жодною методикою до безробітних (280 тис. осіб). Таким чином, загальна кількість безробітних становить 8,3 млн. осіб (за методологією МОП – 1,9 млн.; прихованих безробітних – 5,1 млн. осіб; напівбезробітних, які працюють неповний робочий день/тиждень – 1,32 млн. осіб).

За даними Інституту соціології НАН України, отриманими в рамках проекту «Українське суспільство: моніторинг соціальних змін», три чверті дорослого населення вважають, що найважче знайти роботу, яка б відповідала їх кваліфікації, та з достойною оплатою. Майже половина дорослого населення України (47%) досі переконана, що важко влаштуватися на будь-яку роботу. Фактично третина працездатного населення України на сьогодні не має повноцінної роботи, що й пояснює причину масового заробітчанства наших співвітчизників за кордоном[15].

 

 

2.2  Аналіз зайнятості та безробіття в Україні

 

  Економічне зростання закономірно віддзеркалилося у зменшенні масштабів безробіття, але поки що не супроводжується відповідним скороченням його тривалості.

Масштаби безробіття. Зниження безробіття у відповідь на економічне зростання вдвічі перевищує теоретичні очікування. За 2008-2011 pp. обсяги безробіття скоротилися на 1,2%. Рівень безробіття, визначений за методологією МОП зменшився з 3,0% у 2008 р. до 1,8% у 2011 р. Найвищим він був у Тернопільській та Черкаській областях. Найнижчій у м. Києві, Севастополі, Одеській та Донецькій областях (Таблиця 1) [16].

 

 

 

 

Таблиця 1

Кількість зареєстрованих безробітних за регіонами, тис. чол.

	2008	2009	2010	2011
Україна	844,9	531,6	544,9	482,8
Автономна республіка Крим	26,1	16,9	19,4	20,5
області
Вінницька	41,5	26,0	28,8	25,6
Волинська	25,3	12,8	13,5	10,8
Дніпропетровська	52,1	35,2	33,4	30,6
Донецька	54,9	40,9	32,0	27,5
Житомирська	32,9	22,4	22,3	22,2
Закарпатська	22,9	12,8	13,9	11,9
Запорізька	36,0	27,0	25,3	22,4
Івано-Франківська	30,9	17,0	16,4	15,8
Київська	27,3	17,0	16,5	15,6
Кіровоградська	25,5	17,8	18,8	17,8
Луганська	34,7	18,1	19,6	17,7
Львівська	42,1	25,8	26,9	22,6
Миколаївська	25,9	17,6	19,7	17,9
Одеська	29,9	17,5	20,6	16,1
Полтавська	42,4	30,4	33,9	23,1
Рівненська	31,9	18,6	20,1	17,8
Сумська	30,0	19,6	20,8	16,9
Тернопільська	32,9	14,7	17,0	15,4
Харківська	46,3	32,0	33,1	28,9
Херсонська	21,1	10,7	11,3	11,6
Хмельницька	33,6	19,6	20,5	16,6
Черкаська	37,9	25,6	24,8	23,7
Чернівецька	18,2	10,3	10,5	10,5
Чернігівська	30,6	17,2	18,5	15,3
міста
Київ	10,0	6,4	5,9	6,6
Севастополь	2,0	1,7	1,4	1,4

Таблиця 1 побудована за даними Держкомстату України

Таблиця 2

Рівень зареєстрованого безробіття за регіонами,  відсотки
2008 2009 2010 2011 Україна 3,0 1,9 2,0 1,8 АР Крим 2,1 1,4 1,6 1,7 області         Вінницька 4,3 2,7 3,0 2,7 Волинська 4,1 2,1 2,2 1,8 Дніпропетровська 2,5 1,7 1,6 1,5 Донецька 2,0 1,5 1,2 1,0 Житомирська 4,3 3,0 3,0 3,0 Закарпатська 3,0 1,7 1,8 1,6 Запорізька 3,2 2,4 2,3 2,1 Івано-Франківська 3,7 2,1 2 1,9 Київська 2,6 1,6 1,6 1,5 Кіровоградська 4,2 3,0 3,2 3,0 Луганська 2,4 1,3 1,4 1,3 Львівська 2,7 1,7 1,7 1,5 Миколаївська 3,5 2,4 2,7 2,5 Одеська 2,0 1,2 1,4 1,1 Полтавська 4,7 3,4 3,8 2,6 Рівненська 4,7 2,7 2,9 2,6 Сумська 4,2 2,7 2,9 2,4 Тернопільська 5,1 2,3 2,6 2,4 Харківська 2,7 1,8 1,9 1,7 Херсонська 3,1 1,6 1,7 1,8 Хмельницька 4,3 2,5 2,6 2,1 Черкаська 4,9 3,4 3,3 3,2 Чернівецька 3,4 1,9 1,9 1,9 Чернігівська 4,7 2,7 2,9 2,4 міста         Київ 0,6 0,4 0,3 0,4 Севастополь 0,9 0,7 0,6 0,6
Таблиця 2 побудована за даними Держкомстату України

 

Підприємства, збільшуючи обсяги виробництва, поступово зменшують кількість працюючих в умовах вимушеної неповної зайнятості. Скорочення кількості безробітних, внаслідок економічної кризи у 2008 році з кожним роком давало кращі результати. Так, порівняно з 2008 роком, можна побачити, що на 2011 рік кількість безробітних скоротилася майже у 2 рази.

Поліпшення ситуації відчули представники всіх без винятку вікових груп, але найбільше скоротилося безробіття серед молоді [17].

Характерною ознакою українського безробіття є безумовна відсутність будь-яких виявів гендерної дискримінації1.

Тривалість і причини безробіття. Понад половина безробітних в Україні не мають роботи більше 1 року. Такий високий рівень, характерний для більшості країн з перехідною економікою, є наслідком недостатньо динамічного розвитку економіки, невисокої мобільності робочої сили та загальної негнучкості ринку праці. Цілком імовірно, що дається взнаки також поширення незареєстрованої зайнятості.

Основними причинами втрати роботи залишаються звільнення за власним бажанням, з економічних причин (у зв'язку з реорганізацією, ліквідацією виробництва, скороченням чисельності або штату працівників підприємств, установ, організацій), неможливість знайти роботу після закінчення навчального закладу.

Зневірені. Активне вжиття заходів щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в країні обумовило залучення до складу економічно активного населення осіб, які раніше не пропонували свою робочу силу на ринку праці через відсутність надії знайти роботу.

Допомога по безробіттю. Стандарти тривалості надання допомоги по безробіттю в Україні цілком відповідають загальноєвропейським, зафіксованим Конвенцією Міжнародної організації праці № 102 "Мінімальні норми соціального забезпечення", але рівень цієї допомоги є невиправдано низьким. І хоча протягом 2008 - 2011 pp. середній розмір допомоги по безробіттю істотно збільшився він є нижчий за прожитковий мінімум. [18].

Особливу стурбованість викликає рівень безробіття в сільському господарстві. Так, рівень безробіття в сільській місцевості традиційно був нижчим ніж в місті.

Згідно з наявною інформацією, основні причини звернень селян до центрів зайнятості – низький рівень доходів, отриманих від обробітку землі, відсутність ринків збуту власної продукції, низька платня за здану сільськогосподарську продукцію, недостатньо розвинута інфраструктура села.

Наведені причини безробіття на селі є одноразово докором українським законодавцям, фахівцям з аграрної економіки, органам місцевого самоврядування, широким верствам інтелігенції за недосконалість організаційно-економічної та освітньо-професійної роботи на селі. Законом України “Про особисте селянське господарство” основні напрями діяльності останнього визначені. В ньому окреслені також напрями і форми підтримки особистих селянських господарств, але переважно вони мають “розмитий ” характер. Так, наприклад, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування повинні сприяти в організації кредитних спілок, сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, надані інженерно-технічних, ветеринарних, агрономічних, зоотехнічних та інших послуг. Однак, як конкретно виглядатиме надання цих послуг, хто несе за це персональну відповідальність і т.д. чітко не визначено .