Склад витрат підрозділів і порядок їх планування

При розрахунку обчислюється їх сума у встановлених відсотках  від основної і додаткової заробітної плати виробничих робітників.

Всі витрати узагальнюються в спеціальному кошторисі, який складається на рік з поквартальним розподілом. Сюди входять різноманітні непрямі витрати, які з огляду на їх функціональне призначення поділяються на дві групи: перша – витрати на утримання й експлуатацію машин та устаткування, а друга – витрати на організацію й управління виробництвом.

Витрати на утримання й експлуатацію машин та устаткування охоплює широке коло витрат, необхідних для роботи устаткування в режимі виробничого процесу, а також для підтримки його в стані готовності до експлуатації. До них належать:

• Амортизаційні відрахування на реновацію машин і устаткування, поліпшення та відновлення їх експлуатаційних параметрів.

Під машинами і устаткуванням  розуміють все технологічне устаткування, транспортні засоби, закріплені за даним підрозділом. а також пристрої та інструмент технологічного призначення, що належать до основних засобів. Амортизаційні відрахування обчислюються за певним методом амортизації (лінійним, нелінійним, прискореним) згідно з установленим оптимальним терміном служби машин і устаткування. Амортизаційні відрахування належать до постійних витрат.

• Витрати на експлуатацію устаткування. Вони містять різні витрати, у тому числі витрати на електроенергію для приведення в дію машин, стиснуте повітря, пару, воду, мастила, охолоджувальні рідини, оплату праці обслуговуючого персоналу (наладчиків, слюсарів, ремонтників, електриків та ін.) тощо.

Обчислення планової величини цих витрат не складне, але  щодо витрат на енергію і допоміжні  матеріали проблематичним є встановлення відповідних норм витрат. Їх потрібно дуже багато, а точність їх невисока внаслідок впливу низки чинників, які важко передбачити. Тому на практиці за умов стабільного завантаження устаткування і незмінності його складу здебільшого визначають планову величину цих витрат, виходячи із фактичного їх рівня за минулий період. Доцільнішим і універсальнішим є метод установлення планових експлуатаційних витрат на основі досвідно – статистичних норм витрат на 1000 машино – годин роботи устаткування.

Другою частиною кошторису загально виробничих витрат є витрати на організацію та управління виробництвом.  Склад цих витрат значною мірою залежать від економічного статусу підрозділу. Для підприємства рівня цеху, діяльність якого обмежовується внутрішніми відносинами, до таких витрат належать:

• витрати на управління виробництвом, що включають оплату праці управлінського персоналу з відрахуваннями на соціальні заходи, а також витрати на інформаційне забезпечення управління;
• витрати на службові відрядження, що стосуються роботи даного підрозділу, у межах установлених норм;
• амортизаційні відрахування від балансової вартості основних засобів підрозділу, що не беруть безпосередньої участі у виробничому процесі та його транспортному обслуговуванні (будівлі, споруди, інвентар, офісне устаткування тощо). Ці об’єкти амортизації мають, як правило, загальновиробниче призначення і створюють належні умови для здійснення операційної діяльності;
• некапітальні витрати на удосконалення технології та організації виробництва, підвищення якості продукції. Це такі витрати, як оплата праці інженерів, що зайняті відповідними роботами, вартість потрібних матеріалів, оплата послуг сторонніх організацій;
• витрати на обслуговування виробництва, у тому числі оплата праці з відповідними відрахуваннями обслуговуючого персоналу (контролерів, складських робітників, прибиральників та ін.), витрати на охорону праці та техніку безпеки ( на спецодяг, спец харчування, інструктаж, захисні пристрої тощо);
• витрати на утримання і ремонт будівель, споруд, інвентарю (опалення, освітлення, прибирання, поточний ремонт та ін.).
• витрати на швидкозношуваний інвентар;
• витрати на пожежну і сторожову охорону (оплата праці відповідних працівників, вартість матеріалів і послуг сторонніх організацій та ін.);
• страхові платежі зі страхування майна, окремих категорій працівників, зайнятих на роботах з підвищеною небезпекою для здоров’я тощо;
• інші витрати загально виробничого призначення: орендна плата за орендовані будівлі та приміщення, вартість матеріалів, витрачених при випробуванні робітників на відповідність певній кваліфікації, утрати від простоїв, недостач матеріалів (у звіті) та ін.

Витрати за всіма статтями цієї частини кошторису обчислюються в такому самому порядку, як і витрати  на утримання й експлуатацію машин  та устаткування. За кожною статтею підсумовуються по елементні витрати з додаванням вартості послуг інших підрозділів і сторонніх організацій. Окремі елементи витрат обчислюються на основі відповідних специфікацій, нормативів, лімітів, установлених відділами і службами центрального апарату управління (заводоуправління).

Оскільки зазначені  витрати в межах даної виробничої і організаційної структури є  постійними й досить стабільними  у часі, то на практиці їх планова  величина здебільшого визначається певним коригуванням фактичного рівня за минулий (звітний) період.

Витрати підприємства на його управління включають в себе наступну групу витрат:

витрати, пов’язані з  матеріально-технічним забезпеченням  апарату управління та його структурних  підрозділів, включаючи транспортне обслуговування, пов’язане з управлінням підприємством;

витрати на оплату службових  відряджень працівників апарату  управління та іншого загальногосподарського персоналу підприємства (без готельного збору);

витрати на придбання  літератури для інформаційного забезпечення господарської діяльності підприємства, у тому числі з питань законодавства і передплату спеціалізованих періодичних видань;

витрати на оплату послуг за участь у семінарах, що проводяться  з метою підвищення професійного рівня працівників апарату управління;

витрати на оплату послуг інших підприємств, пов’язаних з  управлінням підприємством, якщо штатним  розписом підприємства не передбачено  відповідні функціональні служби;

витрати на оплату праці  працівників апарату управління підприємства та його структурних підрозділів;

відрахування на соціальні  заходи;

витрати на придбання  ліцензій та інших спеціальних дозволів;

витрати на оплату винагороди за професійні послуги;

витрати на оприлюднення річного звіту;

витрати на проведення аудиту;

витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне;

представницькі витрати;

вартість безкоштовно  наданих працівникам апарату  управління комунальних послуг;

витрати, пов’язані з оплатою послуг комерційних банків та інших кредитно-фінансових установ, включаючи оплату за розрахунково-касове обслуговування, отримання гарантій, вексельного авалю, факторингових і довірчих операцій, облік боргових вимог і зобов’язань, поштово-телеграфних послуг та інших витрат, пов’язаних з грошовим обігом;

Витрат на збут включають  в себе витрати, пов’язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг):

витрати, пов’язані з  транспортуванням, перевалкою та страхуванням готової продукції;

витрати, пов’язані з  забезпеченням правил техніки безпеки  та охорони праці;

фактичні витрати на гарантійний ремонт та гарантійне обслуговування продукції або гарантійні заміни проданих товарів, якщо на підприємстві не створювався резервний фонд;

витрати на утримання  підрозділів, що пов’язані зі збутом продукції;

витрати на утримання, ремонт та експлуатацію основних засобів, інших  необоротних матеріальних активів  та нематеріальних активів, пов’язаних зі збутом продукції;

витрати на проведення передпродажних та рекламних заходів та на дослідження  ринку (маркетингу) стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються підприємством;

витрати на зберігання, навантаження, розвантаження й пакування продукції;

податки та збори встановлені  законодавством України;

1.3. Методика визначення виробничої собівартості продукції

(робіт,  послуг) підприємства

Планування собівартості необхідне для визначення фактичних  результатів діяльності підприємства, ціноутворення, визначення ефективності технологічних та організаційних рішень, встановлення раціональності затрат тощо. У складних виробництвах для того. щоб скалькулювати собівартість продукції, потрібні дані про кількість, якість та вартість таких факторів калькулювання: готова продукція; незавершене виробництво на початок та на кінець калькуляційного періоду; відходи виробництва; побічна продукція; попутна продукція; остаточний брак виробництва.

Крім того, слід визначити  втрати від виправлення браку, який можна було виправити.

Усі ці дані дозволяють скласти  загальну формулу, або загальний  алгоритм калькуляційного процесу:

ФСП/ВП – НВп +  ПВ – ВВ – ВПбП – ВБ –  ВОБ +  ВВБ - НВк

 

де,

ФСП/ВП – собівартість фактична усієї продукції, яка випущена виробництвом;

НВп – незавершене виробництво на початок калькуляційного періоду;

ПВ – поточні затрати за калькуляційний період (місяць, квартал, рік);

ВВ – вартість відходів виробництва;

ВПбП – вартість побічної продукції;

ВБ – вартість браку виробництва;

ВОБ – втрати від остаточного браку виробництва;

ВВБ – витрати на виправлення браку;

НВк – незавершене виробництво на кінець калькуляційного періоду.

 

Існують також інші методи визначення собівартості. Інший метод  визначення собівартості кінцевої продукції  підрозділу, що є більш адекватним змісту цього показника, передбачає попереднє обчислення собівартості окремих виробів. Собівартість кінцевої продукції є її підсумком.

де,

n – кількість найменувань виробів;

Ni – кількість виробів і-го найменування за виробничою програмою у

        натуральному  виразі;

Со_і – виробнича собівартість одиниці і-го виробу, грн..

Планування собівартості окремих  виробів займає особливе місце в  системі планових обчислень. Калькуляції  потрібні для обґрунтування цін виробів, визначення їх рентабельності, оцінки економічної ефективності технічних і організаційних рішень, аналізу тощо.

Є різні методи обчислення витрат на окремі вироби. Їх застосування залежить від ряду обставин, передусім від  широти номенклатури виготовлюваної продукції. За умов одно продуктового виробництва калькулювання є найпростішим і найточнішим, оскільки всі витрати розглядаються як прямі. Одно продуктове виробництво може мати два різновиди:

• весь продукт однорідний, однієї споживної (експлуатаційної) якості й складності виготовлення (цегла, вугілля та ін.);
• продукт має різні варіанти якості, властивостей, що потребують різних витрат часу і/або ресурсів (цемент, пиво, коньяк тощо).

У першому випадку  калькулювання здійснюється методом  прямого ділення витрат на обсяг продукції.

де,

Ск – загальні витрати, віднесені  на кінцеву продукцію за плановий період (у повній сумі або за калькуляційними  статтями чи елементами витрат), грн..;

N – обсяг готової продукції за плановий період у натуральному виразі.

 

Це за одно стадійного виробництва. Якщо таких стадій більше, відповідно більше й членів даної формули. У  загальному випадку

де,

m – кількість стадій виробничого  процесу;

Cj – загальні витрати на j-стадії, грн..;

Nj – випуск продукції на j-стадії.

У другому випадку, тобто  коли продукт має різні якості чи властивості, калькулювання здійснюється за коефіцієнтами еквівалентності. Особливість цього методу полягає в тому, що кожному варіанту продукту присвоюється певний коефіцієнт, який свідчить про його відносну відмінність за витратами від базового (основного) варіанту продукта. Коефіцієнт для базового варіанта продукту – 1.0. Такі коефіцієнти обчислюються за даними досвіду (емпірично), наприклад, зіставленням трудомісткості виготовлення, тривалості виробничого циклу тощо.