Склад витрат підрозділів і порядок їх планування

Отримані результати свідчать про те, що у 2006р рівень рентабельності зріс завдяки підвищенню середнього рівня цін  на збільшення обсягу реалізації, зростання собівартості знизило рівня рентабельності  на 86.54 %, а також рентабельності знизилась через зниження питомої ваги більш рентабельної продукції. У той же час у 2007 році ми бачимо зниження рентабельності на 44.26% це сталося через різке підвищення собівартості продукції, навіть значне підвищення середньо реалізаційних цін не перекрило такі зрушення в собівартості продукції.

3. Шляхи зниження Витрат

Вирішальною умовою зниження собівартості служить безперервний технічний прогрес. Впровадження нової  техніки, комплексна механізація й автоматизація виробничих процесів, удосконалювання технології, впровадження прогресивних видів матеріалів дозволяють значно знизити собівартість продукції.

Серйозним резервом зниження собівартості продукції є розширення спеціалізації й кооперування. На спеціалізованих підприємствах з масово-потоковим виробництвом собівартість продукції значно нижче, ніж на підприємствах, що виробляють цю же продукцію в невеликих кількостях. Розвиток спеціалізації вимагає встановлення й найбільш раціональних кооперованих зв'язків між підприємствами.

Зниження собівартості продукції забезпечується насамперед  за рахунок підвищення продуктивності праці. З ростом продуктивності праці  сокращаютя витрати праці розраховуючи на  одиницю продукції, а отже, зменшується й питома вага заробітної плати в структурі собівартості.

Успіх боротьби за зниження собівартості вирішує насамперед  ріст продуктивності праці робітників, що забезпечує в певних умовах економію на заробітній платі. Розглянемо, у  яких умовах при росту продуктивності праці на підприємствах знижуються витрати на заробітну плату робітників. Збільшення вироблення продукції на один робітника може бути досягнуте за рахунок здійснення організаційно-технічних заходів, завдяки чому змінюються, як правило, норми виробітку й відповідно їм розцінки за виконувані роботи. Збільшення вироблення може відбутися й за рахунок перевиконання встановлених норм виробітку без проведення організаційно-технічних заходів. Норми виробітку й розцінки в цих умовах, як правило, не змінюються.

У першому випадку, коли змінюються норми виробітку й  розцінки, підприємство одержує економію на заробітній платі робітників. Пояснюється  це тим, що у зв'язку зі зниженням  розцінок частка заробітної плати в  собівартості одиниці продукції  зменшується. Однак це не приводить до зниження середньої заробітної плати робітників, тому що  організаційно-технічні заходи, що приводяться, дають можливість робітником з тими ж витратами праці виробити більше продукції. Таким чином, проведення організаційно-технічних заходів з відповідним переглядом норм виробітку дозволяє знижувати собівартість продукції за рахунок зменшення частки заробітної плати в одиниці продукції одночасно з ростом среденей заробітної плати робітників.

У другому випадку, коли встановлені норми виробітку й розцінки не змінюються, величина витрат на заробітну плату робітників у собівартості одиниці продукції не зменшується. Але з ростом продуктивності праці збільшується обсяг виробництва, що приводить до економії по інших статтях витрат, зокрема  скорочуються витрати по обслуговуванню виробництва й керуванню. Відбувається це тому, що в цехових витратах значна частина витрат (а в загальнозаводські майже повністю) - умовно-постійні витрати (амортизація встаткування, зміст будинків, зміст цехового й загальнозаводського апарата й інші витрати), що не залежать від ступеня виконання плану виробництва. Це значить, що їхня загальна сума не змінюється або майже не змінюється залежно від  виконання плану виробництва. Звідси треба, що, чим більше випуск продукції, тим менше частка цехових і загальнозаводських витрат у її собівартості.

З ростом обсягу випуску  продукції прибуток підприємства збільшується не тільки за рахунок зниження собівартості, але й внаслідок збільшення кількості  выпускаеиой продукції. Таким чином, чим більше обсяг виробництва, тим за інших рівних умов більше сума одержуваної підприємством прибутку.

Найважливіше значення в боротьбі за зниження собівартості продукції має дотримання найсуворішого  режиму економії на всіх ділянках виробничо-господарської діяльності підприємства. Послідовне здійснення на підприємствах режиму економії проявляється насамперед  у зменшенні витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції, скороченні витрат по обслуговуванню виробництва й керуванню, у ліквідації втрат від шлюбу й інших непродуктивних витрат.

Матеріальні витрати, як відомо, у більшості галузей промисловості  займають велику питому вагу в структурі  собівартості продукції, тому навіть незначне заощадження сировини, матеріалів, палива й енергії при виробництві  кожної одиниці продукції в цілому по підприємству дає великий ефект.

Підприємство має можливість впливати на величину витрат матеріальних ресурсів, починаючи з їхньої заготівлі. Сировина й матеріали входять  у собівартість за ціною їхнього  придбання з урахуванням витрат на перевезення, тому правильний вибір постачальників матеріалів впливає на собівартість продукції. Важливо забезпечити надходження матеріалів від таких постачальників, які перебувають на невеликій відстані від підприємства, а також перевозити вантажі найбільш дешевим видом транспорту. При висновку договорів на поставку матеріальних ресурсів необхідно замовляти такі матеріали, які по своїх розмірах і якості точно відповідають плановій специфікації на матеріали, прагнути використовувати більше дешеві матеріали, не знижуючи в той же час якості продукції.

Основною умовою зниження витрат сировини й матеріалів на виробництво  одиниці продукції є поліпшення конструкцій виробів і вдосконалювання  технології виробництва, використання прогресивних видів матеріалів, впровадження технічно обґрунтованих норм витрат матеріальних цінностей.

Скорочення витрат на обслуговування виробництва й керування  також знижує собівартість продукції. Розмір цих витрат на одиницю продукції  залежить не тільки від обсягу випуску  продукції, але й від їхньої абсолютної суми. Чим менше сума цехових і загальнозаводських витрат у цілому по підприємству, тим за інших рівних умов нижче собівартість кожного виробу.

Резерви скорочення цехових  і загальнозаводських витрат полягають  насамперед в упрощнии й здешевленні апарата керування, в економії на управлінських витратах. До складу цехових і загальнозаводських витрат у значній мірі включається також заробітна плата допоміжних і підсобних робітників. Проведення заходів щодо механізації допоміжних і підсобних робіт приводить до скорочення чисельності робітників, зайнятих на цих роботах, а отже, і до економії цехових і загальнозаводських витрат. Найважливіше значення при цьому мають автоматизація й механізація виробничих процесів, скорочення питомої ваги витрат ручної праці у виробництві. Автоматизація й механізація виробничих процесів дають можливість скоротити й чисельність допоміжних і підсобних робітників у промисловому виробництві.

Скороченню цехових  і загальнозаводських витрат сприяє також ощадлива витрата допоміжних матеріалів, використовуваних при експлуатації встаткування й на інші господарські потреби.

Значні резерви зниження собівартості укладені в скороченні втрат від шлюбу й інших  непродуктивних витрат. Вивчення причин шлюбу, виявлення його винуватця дають можливість здійснити мерлприятия по ліквідації втрат від шлюбу, скороченню й найбільш раціональному використанню відходів виробництва.

Масштаби виявлення  й використання резервів зниження собівартості продукції багато в чому залежать від того, як поставлена робота з вивчення й впровадження досвіду, наявного на інших підприємствах.

ВИСНОВКИ

Витрати виробництва - це грошове вираження витрат виробничих факторів, необхідних для здійснення підприємством своєї виробничої і комерційної діяльності

Планування собівартості необхідне для визначення фактичних  результатів діяльності підприємства, ціноутворення, визначення ефективності технологічних та організаційних рішень, встановлення раціональності затрат тощо. У складних виробництвах для того. щоб скалькулювати собівартість продукції, потрібні дані про кількість, якість та вартість таких факторів калькулювання: готова продукція; незавершене виробництво на початок та на кінець калькуляційного періоду; відходи виробництва; побічна продукція; попутна продукція; остаточний брак виробництва.

Фінансовий результат  діяльності підприємства – це те з  якими показниками вийшло підприємство на кінець звітного періоду (чи є підприємство прибутковим чи збитковим).

Прибуток підприємства формується за рахунок таких джерел: а) продаж (реалізація) продукції (послуг);б) продаж іншого майна; в) позареалізаційні операції. Прибуток від продажу продукції (виконання робіт, надання послуг) є основним складником загального прибутку. Це прибуток від операційної діяльності, яка відображає місію і профіль підприємства. Він обчислюється як різниця між виручкою від продажу продукції (без урахування податку на додану вартість і акцизного збору) та її повною собівартістю.

Методологічною основою аналізу фінансових результатів, до яких належать показники прибутковості та рентабельності, в умовах ринкових відносин є прийнята для всіх підприємств, незалежно від організаційно-правової форми і власності, модель їхнього формування і використання.

Дослідивши в даній  роботі питання аналізу собівартості продукції на прикладі ВАТ АПФ “Таврія” можна зробити наступні висновки:

• Підсумком аналізу собівартості є виявлення резервів подальшого поліпшення показників. Резерви повинні бути узагальнені, взаємно ув'язані, визначена їхня загальна сума й основні напрямки реалізації.
• Задачами аналізу собівартості продукції є: оцінка обґрунтованості і напруженості плану по собівартості продукції, витратам виробництва і звертання на основі аналізу поводження витрат; установлення динаміки і ступеня виконання плану по собівартості; визначення факторів, що вплинули на динаміку показників собівартості і виконання плану по них, величини і причини відхилень фактичних витрат від планових; аналіз собівартості окремих видів продукції; виявлення резервів подальшого зниження собівартості продукції.
• Аналіз собівартості продукції спрямований на виявлення можливостей підвищення ефективності використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів у процесі виробництва, постачання і збуту продукції.

Вивчення собівартості продукції дозволяє дати більш правильну оцінку рівню показників прибутку і рентабельності, досягнутому на підприємствах.

Аналіз прибутку показав, що основне джерело його формування на ВАТ АПФ “Таврія” – прибуток від реалізації продукції. він є  кінцевим результатом діяльності підприємства не лише у сфері виробництва, а й у сфері обігу.

Найважливішими умовами  зростання прибутку від реалізації продукції є збільшення обсягу випуску  продукції, забезпечення ритмічності  виробництва і відвантаження  продукції, зниження її собівартості, підвищення її якості та конкурентноздатності, оптимізація запасів готової продукції на складах, своєчасна оплата покупцями замовленої ними продукції, застосування прогресивних форм розрахунків за продукцію

На прибуток від реалізації впливають зміни в структурі й асортименті реалізованої продукції. це відбувається тому, що рентабельність різних виробів неоднакова. При збільшенні у складі реалізації продукції частки виробів з рентабельністю вищою за середню по підприємству сума прибутку зростає, і навпаки.

Що стосується показників рентабельності то в першому періоді  спостерігається зростання на 19.7%, а в другому спостерігається  значне зниження рівня рентабельності як в цілому по підприємству, так  і за окремими групами продукції. це негативне явище те ж викликано зростанням собівартості реалізованої продукції.

В цілому стан підприємства за рівнем прибутковості та рентабельності можна вважати нормальним, і незначні негативні зрушення є тимчасовими, і в майбутньому підприємство знизить свої змінні витрати і тим самим знизиться рівень собівартості, зростання якого є небажаним для підприємства.

Список  використаної літератури

1. Грещак М.Г. Внутрішній економічний механізм підприємства: Навч. посібник – к.: КНЕУ, 2007. – 228с.
2. Економіка підприємства: Підручник/ За заг. ред С.Ф. По кропивного. – Вид. 2-ге, переоб. та допов. – К. : КНЕУ, 2006. – 528с.
3. Осипов Ю.М. Основы теории хозяйственного мехенизма. – М.: МГУ, 2004. – 368с.
4. Брігхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту: Підруч.: Пер. з англ..- К.: Молодь, 2007. – 1000с.
5. Индукаев В.П. Организация оперативного учета и контроля издержек производства. М.: Финансы и статистика, 2006. 143 с.
6. Аникеев С.А. Методика розробки плану маркетингу. Сірий. «Практика маркет<span class="dash041e_0441_043d_043e_0432_043d_043e_0439_0020_0442_043