Трудові відносини,зайнятість, безробіття

Міжнародна статистика виділяє за статусом три основних категорії зайнятих:

1. Працівники,що працюють за наймом і отримують заробітну плату;
2. Самозайняті працівники або підприємці;
3. Неоплачувані працівники сімейних господарств.

У цьому разі працівники колективних господарств,оскільки вони одержують заробітну плату,умовно належать до категорії найманих.

З початку реформування української економіки сама сфера зайнятості зазнала зміни,виникли нові сегменти:само зайнятість і часткова зайнятість,або інакше ,приховане безробіття. Сфера  самозайнятості існує у вигляді формального,неформального і нелегального секторів.

Перший сектор - формальний – представлено офіційно зареєстрованою діяльністю. До нього відносять роботодавців і безплатно працюючих членів їхніх сімей,а також зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю громадян.

Неформальний сектор самозайнятості – це сукупність інституційних одиниць з рисами домашніх господарств,які являють собою невеликі групи людей,що живуть в одному й тому самому приміщенні,повністю або частково об’єднують свої доходи і майно,спільно споживають певні продукти і послуги. Домашні господарства є водночас споживчими одиницями і учасниками виробничої діяльності через безпосередню зайнятість членів сім`ї на власних некорпоративних підприємствах,діяльність яких здійснюється без створення юридичної особи я к з використанням тимчасової найманої робочої сили,так і без її залучення.

З точки зору політичної економії перший і другий сектори є сферою простого товарного виробництва. При цьому другий сектор самозайнятості не реєструється державними органами,що відповідає вимогам чинного законодавства.

Що ж стосується третього сектору самозайнятості,то  він є сферою порушення чинного законодавства,а тому виступає як нелегальний і неконтрольований.

Склад цього сектору неоднорідний. За мотивацією можна виділити дві групи людей:

1. Ті,що займаються нелегальною діяльністю тимчасово,в умовах стабілізації нашої економіки перейдуть у формальний сектор.
2. Громадяни,які займатимуться даною діяльністю за будь-яких умов. Кількість громадян,зайнятих у цьому сектору не піддається точному підрахунку.

Іншим новим сегментом зайнятості є часткова зайнятість,до якого належать надлишкові працівники у зв’язку зі спадом виробництва. Її розглядають як форму неефективного використання праці офіційно зайнятого трудовою діяльністю контингенту людей – неповний робочий день(тиждень),вимушені адміністративні відпустки. Таку часткову зайнятість прийнято ще називати прихованим безробіттям.[ 1. c.340]

Зайнятість та трудові відносини є безпосередньо пов’язаними між собою категоріями. Трудові відносини – взаємовідносини між роботодавцем і найманим працівником з приводу праці, її умов, оплати та соціального захисту, які регулюються системою договорів на макро-, мезо-, мікроекономічному рівнях з метою забезпечення ефективності праці та безконфліктного збалансування інтересів роботодавців і найманих працівників заради соціальної стабільності і злагоди у суспільстві, гарантом яких має виступати держава. Вони являють собою багатоаспектну систему взаємовідносин перш за все між роботодавцями і найманими працівниками, а також підприємствами та їх працівниками, державою і працездатним населенням, громадськими організаціями (зокрема профспілками) і підприємцями (їх різними угрупованнями), державою. Ці відносини фактично охоплюють усі соціально-економічні відносини, які виникають у процесі підготовки до праці, протягом усього періоду її здійснення, а також після завершення трудової діяльності. Трудові відносини мають велике значення для функціонування підприємства, оскільки від них залежить рівень продуктивності праці як окремих працівників, так і трудового колективу в цілому, результативність використання капіталу, конкурентоспроможність господарюючого суб’єкта тощо.[2,с 310]

Ретроспективно,при аналізі ринку праці,можливо виділити основні теоретичні підходи,які буди в кінцевому вигляду сформовані в 19 - 20-му століттях.

Класична модель зайнятості - практично одне з перших вдалих пояснень сутності виникнення безробіття в системі ринку праці. Водночас,творці цієї теорії,а її витоки йдуть до класиків політичної економії  А.Сміта та Д.Рікардо,не надавали значної ролі теорії зайнятості та вважали,що безробіття не серйозною економічною проблему. Подальші розробки в цьому напрямку обумовили формування класичної теорії «цінової рівноваги»(А.Маршалл,А.Пігу),яка виходить з того,що основним регулятором праці є заробітну плата(ціна праці). За умов існуючої конкуренції в ринковому середовищі вона гнучко змінюється і прагне до свого рівноважного рівня,коли обсяг ринкового попиту на працю дорівнює обсягу її пропозиції. 

Проблема безробіття і дефіциту трудових ресурсів у цій моделі вирішується за допомогою механізмів ринкового саморегулювання,а саме:

1. В умовах,коли пропозиція праці перевищує попит,тобто спостерігається безробіття,то загострюється конкуренція з боку безробітних за вільні робочі місця. В роботодавців є вибір працівників,і вони можуть найняти їх за значно нижчими ставками заробітної плати. Зниження ціни праці відбуватиметься доти,доки витрати роботодавців на заробітну плату не стануть такими низькими,що вигідно буде найняти всіх працівників,які запропонували свої трудові послуги. Ринок праці в такому разі повертається до стану рівноваги.
2. У разі,коли запит на працю перевищує його пропозицію,посилюється конкуренція між роботодавцями. Право вибору переходить до найманого. Вони пропонують свої трудові послуги лише в обмін на вищі ставки заробітної плати. Ефект конкуренції проявляється доти,доки витрати роботодавця на заробітну плату не можуть досягнути свого максимального рівня і не почнуть завдавати збитків. На ринку не залишається жодного роботодавця,який би був би згодний сплачувати працівникам заробітну плату вищу за ринкову. Знову встановлюється рівновага,яка буда раніше порушена.

У класичній моделі ринку праці,як випливає з вищенаведеного,неможливі ні вимушене безробіття,ні тривалий дефіцит праці,що не зовсім відповідає наявним реаліям.

Неокласична модель – її дотримувались неокласики (А.Маршал,А.Пігу,Дж.Пері,Р.Холл,Д.Гілдер,А.Лафер) ,згідно з цією концепцією ринок праці діє на основі цінової рівноваги,тобто регулятором ринку є ціна робочої сили(заробітна плата),що регулює запит та пропозицію робочої сили. Якщо запит перевищує пропозицію,то працівники пропонують свої послуги за вищі ставки заробітної плати і роботодавці вимушені платити вищу заробітну  плату від ринкової. І навпаки,коли пропозиція перевищує запит,виникає безробіття і тут роботодавці наймають працівників за нижчими ставками.

Повна рівновага на ринку праці досягається,коли пропонування робочої сили дорівнює попиту на неї роботодавців. Заробітна плата в такій ситуації виступає як рівноважна,за даного рівня заробітної плати в економіці досягається повна зайнятість.

Аналогічну позицію займають прихильники теорії раціональних сподівань. Ця теорія передбачає,що крива сукупного пропонування праці незмінна,а заробітна плата та інші ціни-гнучкі. Зниження заробітної плати і цін,якщо таке станеться,не приведе до вимушеної незайнятості робочої сили,через  певний час зайнятість швидко відновиться на новому(нижчому) рівні цін.

Так,зниження рівня заробітної плати скоро приведе до рівноваги між пропонуванням робочої сили і попитом на неї,ї повний рівень зайнятості збережеться.

Концепція зайнятості Дж.Кейнса активно використовує принцип мультиплікатора. Мультиплікатор – коефіцієнт,який характеризує співвідношення між агрегатною величиною та її структурною частиною,ступінь позитивного зворотного зв’язку – впливу однієї величини(вхідної) на іншу(вихідну) у керованій системі. Виходячи з цього підходу,було показано,що початкове збільшення державних інвестицій створює «первинну» зайнятість певної кількості працівників даного виробництва. Витрати цих працівників на споживчі товари (їх споживчий попит) стимулюють розвиток виробництва і вторинну зайнятість, тобто збільшення робочих місць в галузях, де виробляються споживчі товари. Співвідношення між загальним і первинним збільшення зайнятості має назву «мультиплікатора зайнятості».

Дж. Кейнс довів нереальність абсолютної гнучкості заробітної плати,оскільки наявні спроби роботодавців до її зниження спричиняють адекватний опір найманих працівників. Виходячи з означеного,він вважав за доцільне ґрунтувались на факті незмінності заробітної плати.

 Прихильники цього підходу пропонують різні практичні заходи для зростання зайнятості, серед яких: державна підтримка приватного бізнесу,кредитування і фінансування підприємств за рахунок держбюджету, зменшення норми проценту,проведення політики контролю за інфляцією. Остання в умовах стабільних цін набирає форми короткотермінової політики «грошових імпульсів» і має підтримувати попит на трудові ресурси.

Отже,фундаментальним регулятором ринку праці в кейнсіанській моделі є держава,яка впливає на сукупний попит на товари і послуги. Кейнсіанці виходять з того принципу, що ціна робочої сили жорстко фіксується і практично не змінюється протягом тривалого часу. Ціна не є регулятором ринку,тому вона має бути внесена зовні державою. Через важелі зниження або збільшення сукупного попиту,тобто виробництва,держава ліквідує нерівновагу на ринку праці,а значить забезпечує повну зайнятість.

Монетаристи (зокрема, американський економіст М.Фрідмен) та їх прихильники, спираються на класичну економічну теорію,обстоюють можливість досягнення макроекономічної стабільності і довготермінової рівноваги лише за умови повністю вільних конкурентних ринків-гнучкими цінами і заробітною платою без втручання держави,монополій або профспілок. Центральною категорією монетаристської моделі ринку праці є «природний рівень безробіття».

Фахівці з питань праці вважають,що внаслідок недостатньої гнучкості ринку праці на ньому, як правило,є як дефіцит праці,так і його надлишок,вакантні місця виникають у наслідок змін попиту на працю. Нова техніка,скажімо,потребує нових знань,нових професій,вищої кваліфікації,і доки роботодавець шукає необхідних працівників, зберігається дефіцит праці.

Не меншій критиці монетаристів підлягає і соціальна політика держави,яка спрямована на регулювання ринку праці. Реалізуючи різні програми на підтримку безробітних,держава,на їх погляд, часто лише посилює незайнятість населення.

Можливості ринкового механізму,на думку монетаристів,спотворюються діями профспілок. Підтримка ними вимог робітників про підвищення рівня заробітної плати змушує підприємців скорочувати промислові інвестиції, а отже – і кількість нових робочих місць, рівень безробіття починає перевищувати «природний показник», а безробіття стає вимушеним.

Школа інституціоналістів основну увагу приділяє аналізу професійних і галузевих розбіжностей в структурі робочої сили і відповідних рівнів заробітної плати. Інституціоналісти відходять від макроекономічного аналізу і намагаються пояснити характер ринку праці, особливостями динаміки галузей та професійно-демографічних груп.

Марксистська теорія розглядає ринок праці як ринок, особливого виду,а його особливість підкреслюється різницею товару «робоча сила» та фізичного капіталу. Так,якщо в процесі праці робоча сила створює вартість,то решта видів ресурсів лише переносяться на нову вартість самою працею. А тому ринок праці, загалом підкоряючись загальним ринковим закономірностям,має свої характерні особливості,оскільки робоча сила як суб’єктивний фактор виробництва,будучи товаром,може водночас активно впливати на співвідношення попиту та пропозиції на свою ринкову ціну.[3,с.23]

  Отже,підсумовуючи все вищесказане, робимо висновок,що зайнятість – це діяльність громадян,пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб,яка приносить їм дохід у грошовій чи іншій формі. Вона буває повною та неповною,розділяється на певні категорії та характеризується багатьма показниками. Зайнятість населення реалізується через конкретні форми включення працівника в економічну систему(наймана праця за трудовою угодою ;праця осіб – співвласників кооперативних,колективних та акціонерних підприємств і організацій; праця громадян,зайнятих в особистому підсобному сільському господарстві тощо).

Трудові відносини – взаємовідносини між роботодавцем і найманим працівником з приводу праці, її умов, оплати та соціального захисту, які регулюються системою договорів на макро-, мезо-, мікроекономічному рівнях з метою забезпечення ефективності праці та безконфліктного збалансування інтересів роботодавців і найманих працівників заради соціальної стабільності і злагоди у суспільстві, гарантом яких має виступати держава.

Основними теоретичними підходами,які були в кінцевому вигляді сформовані в 19-20 –му століттях,є: класична,неокласична,кейнсіанська моделі,монетаристський підхід,школа інституціалістів,марксистька теорія. Проаналізувавши дані концепції,ми робимо висновок про те,що вони лише характеризують окремі елементи ринку праці,але не дають повної та адекватної картини механізму його функціонування. 

РОЗДІЛ 2.Проблеми зайнятості та безробіття в механізмі відтворення робочої сили України.

   За ринкових відносин зайнятість є результатом взаємодії пропозиції людського ресурсу, попиту на нього, ціни та конкуренції. Зайнятість формує задоволена пропозиція людського ресурсу як реалізована економічна (трудова) активність. Незадоволена пропозиція – це безробіття або резерв людського ресурсу.

Американський економіст І.Оуен говорить про безробіття так: «Безробіття породжується тоді,коли ринок праці не бажає поглинути осіб,які здатні і бажають працювати. На ринку праці порушений баланс між попитом і пропозицією.» Отже,можна навести такі визначення безробіття:

• це соціально-економічне явище, пов’язане з перевищенням пропозиції робочої сили над попитом на неї, стан незайнятості частини економічно активного населення;
• це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення хоче працювати, але не може знайти роботу, стає надлишковою, поповнюючи резервну армію праці;
• це вимушена незайнятість, що виникає внаслідок порушення рівноваги між попитом і пропозицією праці як на інтегрованому ринку праці, так і в його різних сегментах;
• це незайнятість працездатного населення в суспільному виробництві, однак яке бажає мати роботу для задоволення особистих і суспільних потреб.