Трудові відносини,зайнятість, безробіття

Проблеми трудових відносин на будь-якому етапі розвитку суспільства криються в конфлікті інтересів роботодавців і найманих працівників, який може виникати за різними напрямами взаємовідносин. Так, безпосередньою метою (мотивом) економічної  діяльності підприємця (роботодавця) є одержання прибутку, а найманого працівника – заробітної плати. Остання ж входить у витрати виробництва. Тож виникає суперечність між цілями роботодавця і працівника: роботодавці прагнуть знизити ці витрати, а безпосередні працівники – підвищити заробітну плату та одержати соціальні пільги. А це, як відомо, веде до зростання витрат. Розв’язання цієї суперечності та інших проблем трудових відносин, незалежно від ступеня їх гостроти, знаходиться в площині узгодження інтересів роботодавця і найманого працівника. За ринкових умов таке узгодження потребує участі (регулювання) третьої сторони – держави. Вплив держави на трудові відносини здійснюється через правові урядові органи. Зокрема, законодавча діяльність держави лімітує тривалість робочого тижня, регулює зайнятість населення, регламентує використання праці жінок і молоді, визначає гарантований мінімальний рівень заробітної плати тощо.[2,с.299]

В цілому,політика зайнятості (сукупність заходів прямого і переносного впливу на соціально-економічний розвиток суспільства загалом і кожного з його членів зокрема) має декілька рівнів: державний,регіональний і локальний.

Так,державна політика зайнятості населення залежить від темпу і характеру ринкових перетворень.

На сьогоднішній час можливо виділити три основні моделі державної політики зайнятості.

1.Європепейська  модель – це скорочення числа  зайнятих при підвищенні виробництва  праці і як наслідок рості  доходу. Така політика передбачає  дорогу систему допомог для великої кількості безробітних.

2.Скандинавська  модель – це забезпечення зайнятості  практично всіх трудящих шляхом  утворення робочих місць в  державному секторі з середніми  умовами оплати праці. Така політика  розрахована в основному на державні кошти,при дефіциті яких наступає спад виробництва,що породжує за собою звільнення.

3.Американська  модель орієнтується на утворенні  робочих місць,які не потребують  високої продуктивності,для значної  частини економічно активного  населення. При такому підході безробіття формально зменшується,але збільшується кількість людей з низькими доходами.

Державне регулювання зайнятості населення ґрунтується на:

• Забезпеченні соціального партнерства суб’єктів ринку праці;
• Сприянні забезпеченню ефективної зайнятості,запобіганню безробіття,створенню нових робочих місць;
• Добровільному виборі сфери діяльності й робочих місць;
• Дотриманні комплексності заходів щодо регулювання зайнятості населення;
• Підтримці працездатних громадян в працездатному віці,які потребують соціального захисту;
• Забезпеченні заходів запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості населення та відтворення робочих місць;
• Повній гарантії збереження робочих місць і професій,одержання доходів тощо.

Залежно від стану економіки та ринку праці передбачається два основних варіанти заходів проведення політики зайнятості: активний і пасивний.

Так,активна політика зайнятості – це сукупність правових,організаційних і економічних заходів,які проводить держава з ціллю зниження рівня безробіття. Вона передбачає заходи з профілактикою звільнення,навчання і підвищення осіб,активний пошук і підбір робочих місць,фінансування створення нових робочих місць.

Пасивна політика зайнятості передбачає виплату допомог безробітним і надання простих послуг щодо підбору робочих місць через державну службу зайнятості. Така політика може себе виправдати лише при високій гнучкості ринку праці робочої сили в цілому. [3,с.56]

Посилення конкуренції,необхідність стимулювання продуктивності праці й економічної реструктуризації потребують гнучкого ринку,який би міг оперативно адаптуватися до потреб економіки,що швидко змінюється. Проте проблеми,які породжує неінституалізований ринок праці,поглиблюють кризові явища в економіці,стримують структурні перетворення,перешкоджають створенню передумов для стабілізації й економічного зростання. Отже,можна виділити такі основні тенденції формування ринку праці в Україні:

1.Висока залежність  економічної сфери від політичної  кон`юнктури, відсутність чітких  погоджених орієнтирів розвитку, його пріоритетів,непослідовність проведення економічної політики,послаблення ролі держави, зниження довіри населення до державної соціально-економічної політики.

2. З 1993 р. в Україні  постійно скорочується чисельність  населення зі зменшенням частки  населення працездатного віку в його загальній чисельності. Одночасне скорочення чисельності безробітного населення, збільшення зайнятого та економічно активного  населення, на яке вказує Державний комітет статистики України(Таблиця 3.1),свідчить про вихід на ринок праці осіб непрацездатного ,зокрема пенсійного віку. Вказана тенденція є причиною виникнення дефіциту трудового потенціалу,зокрема кваліфікованих кадрів,та суттєво обмежує темпи економічного зростання практично в усіх галузях економіки.

ТАБЛИЦЯ 3.1. Економічна активність населення за статтю та місцем проживання у 2010 році

(у середньому за період)

	Одиниця виміру	Все населення	Жінки	Чоловіки	Міське      населення	Сільське населення
Рівень економічної А   активності населення	у % до населення  відповідної вікової  групи
працездатного віку		72,0	68,6	75,1	71,4	73,3
Рівень зайнятості населення	у % до населення  відповідної вікової  групи
працездатного віку		65,6	63,3	67,8	64,9	67,4
Рівень безробіття населення	у % до економічно активного населення відповідної вікової групи
працездатного віку		8,8	7,8	9,7	9,1	8,1
Рівень економічної неактивності	у % до населення відповідної вікової групи
працездатного віку		28,0	31,4	24,9	28,6	26,7

[Державний комітет статистики України]

3.Незбалансованість  наявних трудових ресурсів та  робочих місць,пов’язана з відсутністю  їх планування,недосконалістю інвестиційної  політики, збереженням високої питомої  ваги непрестижної фізичної малокваліфікованої  праці,тяжких та шкідливих умов праці. Найбільш дефіцитними нині є працівники спеціальної базової освіти. Внаслідок існування кадрового дефіциту зарплатні пропозиції за деякими позиціями протягом 2007-2010 рр. збільшилися на 100%,тоді як у середньому зростання становить 25%. Так,наприклад, у швидкозростаючому банківському секторі протягом 2008 р. відбулося зростання заробітної плати вдвічі. Подібні тенденції призвели до вимушеного імпорту фахівців.

4.Територіальні  диспропорції попиту та пропозиції  на ринку праці. Сучасний ринок робочої сили України функціонує в умовах територіальної незбалансованості та концентрації промислового виробництва і трудових ресурсів,що деформує попит та пропозицію на ринку праці.( Таблиця 3. Зайняте населення за регіонами). Наразі розподіл трудового потенціалу характеризується концентрацією попиту та пропозиції на Сході країни. Чисельність населення, зайнятого в економіці,складає у східних областях понад третину загальної чисельності зайнятого населення в країні. Суттєвий міграційний приріст має тільки місто Київ, а відплив працездатного населення характерний для всіх регіонів,за винятком Криму, Івано-Франківської, Черкаської,Чернівецької та Київської областей.

Дезінтеграційні процеси зумовлюють збереження осередків тривалого безробіття в західних регіонах країни (Житомирська, Івано-Франківська,Рівненська,Тернопільська області) у той час,коли в інших регіонах не вистачає робочої сили.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТАБЛИЦЯ 3.2. Зайняте населення за регіонами у 2010 році

(за матеріалами вибіркового  обстеження населення з питань економічної активності)  (тис. осіб)

	Січень–грудень
	всього, у віці 15-70 років	з них працездатного віку
Україна	20266,0	18436,5
Автономна Республіка Крим	904,5	821,7
Вінницька	694,3	615,6
Волинська	433,6	395,2
Дніпропетровська	1541,9	1432,1
Донецька	1983,7	1834,6
Житомирська	560,3	491,5
Закарпатська	531,8	492,9
Запорізька	825,7	746,2
Івано-Франківська	530,3	488,3
Київська	757,9	691,5
Кіровоградська	431,2	389,3
Луганська	1015,4	930,9
Львівська	1096,7	1007,7
Миколаївська	536,7	488,0
Одеська	1044,5	962,5
Полтавська	644,8	592,4
Рівненська	471,2	426,3
Сумська	497,0	449,5
Тернопільська	431,3	387,1
Харківська	1267,3	1166,1
Херсонська	488,8	446,6
Хмельницька	580,6	516,6
Черкаська	564,9	516,0
Чернівецька	382,4	318,1
Чернігівська	480,1	413,3
м.Київ	1387,8	1253,2
м.Севастополь	181,3	163,3

[Державний комітет статистики України]

5. Несприятливі міграційні процеси. Зовнішня міграція з України  істотно зросла з моменту проголошення  нашою державою незалежності. В  умовах неспроможності національної економіки забезпечити гідний рівень заробітної плати всередині країни,створити належну кількість робочих місць та усунути диспропорції в соціально-економічному розвитку регіонів зовнішня трудова міграція стала об’єктивним чинником,який набуває особливої гостроти в умовах глобальної фінансової кризи та має братися до уваги при прогнозуванні макроекономічних показників на коротко- та середньострокову перспективу. Водночас варто враховувати,що конкретний аналіз проблем трудової міграції суттєво ускладнює відсутність єдиної методології обрахунку чисельності трудових мігрантів з України та розбіжність даних з різних джерел.

6.Однією з парадоксальних рис  вітчизняного ринку праці стало  домінування добровільних звільнень(Таблиця 3.3),коли у країнах Центральної та Східної Європи переважали вимушені звільнення.

Таблиця 3.3.Кількість зареєстрованих безробітних за причинами незайнятості  в 2010 році

	січень – грудень
	тис. осіб	у %
		до відповідного періоду 2009р.	до підсумку
особи, які не були зайняті до 1 року	478,1	98,0	87,7
у т.ч. за причинами незайнятості
звільнені у зв’язку зі змінами в виробництві та військовослужбовці, звільнені  за скороченням чисельності  або штату без  права на пенсію	34,4	58,2	6,3
звільнені за власним бажанням	63,4	96,7	11,6
випускники навчальних закладів	32,6	143,6	6,0
не зайняті з інших причин	347,7	102,1	63,8

[Державний комітет статистики України]

 
    7.Низька якість робочих місць,що негативно впливає на функціонування ринку праці та призводить до високої плинності кадрів на роботах,пов’язаних з важкими умовами праці,та до втрати кадрових ресурсів у зв’язку з виробничим травматизмом та професійними захворюваннями.

8.Існування великої  кількості ризиків для учасників  ринку праці:

• на рівні підприємства:невідповідність кваліфікаційного рівня робітника вимогам роботодавця;дефіцит працівників робочих професій;недотримання трудової дисципліни;плинність кадрів;зниження якості трудових послуг;
• соціальні ризики:ризик не отримати роботу відповідно до набутого кваліфікаційного рівня;ризик утратити робоче місце;ризик декваліфікації  під час довготривалого безробіття ;ризик прихованого безробіття;ризик не отримати необхідних соціальних гарантій на місці роботи тощо.

9.Важливою рисою  еволюції  більшості національних ринків праці,у тому числі й українського,є їх інформатизація,що зумовлює зростання значення тих сфер докладання праці,які є принципово новими або раніше розглядалися як похідні від суто виробничих процесів та ринкових відносин,а згодом змінили свою функціональну роль. Якісне оновлення структури зайнятості та механізму міжнародної спеціалізації й поділу праці зумовили зародження та розвиток принципово нових національних типів структури зайнятості.

10.Недосконалість  інституційного механізму формування  заробітної плати. Ця тенденція потребує,на нашу думку,найглибшого аналізу,оскільки спектр проблем,які породжуються внаслідок недосконалості інституційного механізму формування заробітної плати,надзвичайно широкий.

По-перше,має місце надмірно висока еластичність заробітної плати замість високої еластичності зайнятості,яка має тенденцію до сталості. В Україні темпи зростання реальної заробітної плати стабільно випереджають темпи зростання ВВП та зайнятості.

По-друге,існує інституційна прив’язка тарифної частки заробітної плати до мінімального рівня оплати праці. Природним інструментом підтримки нижнього порогу заробітної плати є її законодавчо встановлений мінімум. Проте це дієво у випадку,коли контроль за дотриманням законодавства про мінімальну заробітну плату достатньо ефективний.  Між тим,за даними Державного комітету статистики України,у грудні 2009 р. 17,3%  отримували заробітну плату нижче 660 грн,  (при мінімальній 744 грн. з 01.11.2009)

По-третє,відсутня інституціолізована система інформації про ціни на ринку праці. Коли інформація не оприлюднюється,це призводить до викривлення ситуації щодо оплати праці. Виникає замкнене коло,коли можливість координації на ринку обмежується відсутністю інформації,а відсутність координації не сприяє появі інформації.

11.Слабкість інститутів державного регулювання,яка проявляється у відсутності прозорого механізму розмежування повноважень у галузі регулювання ринку праці між державними та регіональними органами влади,органами місцевого самоврядування;невідповідності результатів роботи сфери професійної освіти потребам ринку праці;відсутності державних пріоритетів у галузі освіти;зниженні престижу професій науково-технічного спрямування тощо.