Шпаргалка по "Региональной экономике"

1. Агрокліматичні ресурси та їх вплив на спеціалізацію с/г

Агрокліматичні ресурси - це співвідношення тепла, вологи, світла, необхідних для вирощування сільськогосподарських культур. Вони визначаються географічним положенням території в межах кліматичних поясів і природних зон. Агрокліматичні ресурси характеризують три показники:

Сума активних температур повітря (сума середньодобових температур, вище 10 ° С), сприяють швидкому розвитку рослин.

Забезпеченість рослин вологою (визначається коефіцієнтом зволоження).

Коефіцієнт зволоження - визначається співвідношенням тепла і вологи на певній території і розраховується як відношення річної кількості опадів до випаровуваності. Чим вище температура повітря, тим більше випаровуваність і, відповідно, менше коефіцієнт зволоження. Чим менше коефіцієнт зволоження, тим суші клімат.

Продуктивність сільського господарства залежить не тільки від кількості і якості земель, а також і від кліматичних умов. Найкращі умови для рослинництва є в районах з достатньою кількістю тепла і коефіцієнтом зволоження, близьким до одиниці. У районах, де сума активних температур нижча 1200°С, землеробство практично неможливе або дуже нерентабельне. Добрі умови для землеробства складаються на півдні помірного і в субтропічному поясах (за виключенням центральних районів Євразії), де сума активних температур становить від 2000°С до 4000°С, що дає змогу вирощувати більшість зернових культур, фрукти і овочі помірного поясу.

Сума активних температур 3000-4000°С у тропічному та екваторіальному кліматі дає змогу отримувати по 2-3 урожаї за рік. Але у більшості районів з тропічним кліматом зволоження бідне і для вирощування рослин потрібне зрошування, тому землеробство тут розвивається лише в долинах великих транзитних річок. В екваторіальному кліматі землеробство ускладнене надмірним зволоженням, яке призводить до дуже інтенсивного хімічного вивітрювання і збіднення ґрунтів.

Фактично у тропічних районах зі сприятливими агрокліматичними умовами існуючі земельні ресурси ніби збільшуються у кілька разів. Адже на одних і тих же площах за рік можна збирати по кілька врожаїв, а окремі види рослин вегетують і достигають практично цілорічно. Це значно спрощує продовольче забезпечення населення, дає змогу створювати менші запаси сільськогосподарської продукції, сприяє постійному поповненню оборотних коштів у сільському господарстві.

Агрокліматичні ресурси оцінюються переважно за сумою активних температур та зволоженістю території. Середньодобові температури, що перевищують 10°С, називають активними. Їхню величину за рік підсумовують. Найбільша сума активних температур спостерігається на Південному березі Криму (3600°С). На рівнинах вона зменшується до 2400°С на півночі і до 1600°С - у верхів'ях Карпат. Отже, рівнинні території України є достатньо теплими для вирощування більшості культур помірного поясу. Середньо- і пізньостиглі сорти соняшнику, кукурудзи, винограду можуть достигати лише у південних районах країни і на Закарпатті.

   Щодо зволоження  території, то воно надмірне у  Карпатах та Західному Поліссі, де плоскорівнинний рельєф зумовлює потребу в осушенні земель. Територія решти Полісся та більшості Лісостепу достатньо зволожена і сприятлива для вирощування льону, картоплі, цукрових буряків. Східна частина Лісостепу та Степу мають недостатнє зволоження і потребують зрошення.

   Найбільша величина  сонячної радіації і кількість  сонячних днів в Україні характерна  для Кримського півострова. Тому  тут ресурси сонячної енергії  можуть використовуватись для  виробництва електроенергії. У Криму  та Карпатах спостерігається найбільше вітрів, що часто характеризуються великою швидкістю (40 м/с), використання енергії вітру у гірських та деяких рівнинних районах (будівництво вітряних двигунів, електростанцій) має значну користь для господарства.

2.. АПК Поліського економічного району, його галузева структура та проблеми розви-тку.

Сільськогосподарське вир-во спеціалізується на скотарс-тві, вирощуванні льону-довгунця, картоплі, хмелю, зерна. Орні землі займають майже  70% с/г угідь Значні площі під сіножатями та пасовищами. Важливими зерновими культурами району є озима пшениця і жито. Озиму пше-ницю переважно сіють на півдні району, жито –на півночі. Значні площі зайняті під льоном-довгунцем, хмелем. Північний Захід – один з головних районів країни з виро-щування картоплі. (Чернігівська обл. -І місце у країні) У південній частині вирощують цукрові буряки. Розвинуте садівництво та ягідництво. Провідна галузь тваринництва – скотарство. На Поліссі воно має молочно-м¢ясний на-прям, у лісостепових районах - м¢ясо-молочний. Розвину-те свинарство, вівчарство, птахівництво. Допоміжними галузями тваринництва є кролівництво, рибництво, бджільництво. Харчова промисловість базується на власній сировині. Цукрова і спиртова галузі розвинуті на півдні району, плодоовочева – повсюди. Набули розвитку м¢ясна, маслоробно-сироварна, борошномельно-круп¢яна і хлібопекарська галузі. Основна частина галузей легкої промисловості також використовує місцеву сировину. Це шкіряно-взуттєва і особливо лляна галузі. Із сировинних регіонів льон надходить на заводи первинної обробки, льоноволокно – на Рівненський льонокомбінат, де з ньо-го виготовляють тканини. В районі працюють підприємства текстильної, швейної та панчішно-шкарпеткової промисловості. Вовняна пром.: Чернігів, Богуслав.

 Меліорація Полісся призвела до того, що на місці колишніх боліт, осушених меліораторами, часто трапля-ються пересушені землі, які необхідно поливати.

Провідну роль в економіці району традиційно відіграє сільське господарство, харчова та легка промисловість, виробництво засобів виробництва для комплексу. Враховуючи специфіку природно-кліматичних умов, сільське господарство Полісся спеціалізується на скотарстві молочно-м'ясного напряму, свинарстві, вирощуванні картоплі, льону, зерна, цукрових буряків, овочів, ягід, плодів, культурних грибів та консервів з них, розвинуте птахівництво. Навколо промислових центрів району сільське господарство розвивається за приміським типом. У структурі посівних площ сільськогосподарських культур Полісся, як і в Україні, домінують зернові культури (у 2002 р. — 50,2% посівних площ району і 55,8% в Україні). Тут виробляється 9,1% від загальноукраїнського виробництва зерна, 13,1% цукрових буряків, 24,1% картоплі, 10,1% овочів, 13,3% м'яса, 16,5% молока, 11,1% яєць.

У Поліссі профільними галузями АПК є м'ясо-молочна, масло-сироробна, консервна, борошномельна]], цукрова, спиртова, кондитерська, тютюнова. Помітне, в тому числі, експортне значення мають крохмальна, комбікормова, плодоовочева галузі, виробництво горілчаних, слабоалкогольних (у тому числі пива) та безалкогольних напоїв, мінеральних вод. Випуск продовольчих товарів у районі в 2002 році складав: борошна — 7,9% від усього обсягу продукції в Україні, цукру-піску — 14,6%, 5,3% продукції з незбираного молока, 22,1% тваринного масла, 16,3% жирних сирів та 12,6% плодоовочевих, м'ясних та молочних консервів.

Економічна криза останнього десятиріччя, разом з наслідками аварії на ЧАЕС, призвела до значного зниження як розмірів сільськогосподарського виробництва, так і обсягів вироблення продукції харчової промисловості. За роки державності темпи зміни обсягів виробництва в економічному районі і в країні демонстрували схожі тенденції, однак треба мати на увазі, що зменшення обсягів товарної продукції АПК болючіше вдарило по економіці району, аніж по країні в цілому, враховуючи саме аграрно-промислову спеціалізацію Полісся.

3. АПК Причорноморського економічного району Галузева структура та проблеми розвитку

Агропромисловий комплекс є провідним міжгалузевим комп¬лексом Причорноморського економічного району. В загальноукраї¬нському поділі праці район виділяється ви-робництвом зерна (майже третину в Україні), соняшнику, винограду, фруктів, овочів, м'яса і вовни. Виробництво валової продукції сільського господарства в загальному обсязі України становить 14,4 %.

Сільське господарство району характеризується багато-галузе¬вою структурою як землеробства, так і тваринниц-тва. Основний напрям його спеціалізації — зерново-тваринницький з добре роз¬винутим садівництвом, вино-градарством і овочівництвом. Пито¬ма вага рослинництва в районі значно перевищує тваринництво. Провідну роль у землеробстві відіграє зернове виробництво(озима пшениця, а також ку¬курудза, ячмінь, просо). На полях штучного зрошення в районах, що прилягають до Північно-Кримського каналу та в гирлі річок, вирощують рис. Серед технічних культур провідними є соняш¬ник (30 % посівів в Україні), зосереджений переважно в Одеській і Миколаївській областях; ефіроолійні (коріандр, троянда, лаван¬да, шавлія та ін.), які вирощують здебільшого в передгірних і гір¬ських районах Криму; тютюн (лісостепові райони Одеської обла¬сті та Південного берегу і передгір'я Криму); цукрові буряки (лісостеп Одещини та північний степ Миколаївщини). Міжра¬йонне значення мають овочебаштанні культури (помідори, перець солод-кий, баклажани і кабачки, кавуни та дині).У районі розви-нуте приміське овочівництво (навколо Одеси, великих центрів консервної промисловості Херсона та Ізмаїла), в південно-західній частині Криму, де знаходяться переробні під¬приємства (Сімферополь, Севастополь, Ялта, Алушта). Баштанні продовольчі культури (кавуни та дині) в межах району теж куль¬тивують повсюдно, але найбільше на Херсонщині та в степовому Криму.

Причорноморський економічний район спеціалізується на са¬дівництві і виноградарстві. Садівництво поширене по всій території  району, але особливо в Криму. У насад-женнях домінують аб¬рикоси, персики, черешня, вишня, слива, яблуня, груша, грець¬кий горіх і мигдаль.Основні галузі тваринництва — скотарство молочно-м'ясного і м'ясомолочного напрямку, а також свинарство, вівчарство, пта¬хівництво, бджільництво і шовківництво. Район є найважливішим виробником тонкорунної вовни (з асканійської породи овець) у державі.У Причорно-морському економічному районі можна виокре¬мити такі сільськогосподарські зони: виноградарсько-зерново-олійна з садівництвом і молочно-м'ясним тваринництвом — пів¬денні райони Одеської, Миколаївської, Херсонської областей; зе¬рново-олійна з виробництвом цукрових буряків і молочно-м'ясним тваринництвом — північні райони Одеської, Миколаїв¬ської і Херсонської областей; овоче-молочна приміського типу — навколо Одеси, Миколаєва, Херсона; виноградно-тютюнова з 1 молочно-м'ясним тваринництвом, зокрема вівчарством, — передгір'я Криму, Південний берег Криму.

На харчову промисловість припадає понад 34 % продукції промисловості регіону. Провідна роль (за ви-пуском продукції) належить м'ясній, хлібопекарській, виноробній, рибній, олійно-жировій, маслосироробній і молочній та плодоовочевій галузям. У Причорноморсь-кому районі зосередже¬ний найбільший у країні рибопе-реробний комплекс. Вилов риби здійснюється в Азовсь-ко-Чорноморському басейні, Дніпропет¬ровському, Бузь-кому, Дністровському та інших лиманах, дельті Дунаю, штучних водоймах. Найбільші центри рибної промисло¬вості: Одеса, Керч, Севастополь, Очаків, Бєлгород-Дністров¬ський, Генічеськ, Ялта, Кілія, Вилкове. Найбільші плодоовочеві комбінати розміщені у Херсоні, Ізмаїлі, Одесі та Сімферополі, навколо яких склались спеціалізовані сировинні зони. Центри виноробної промисловості — Масандра, Сімферополь, Алушта, Су-дак, Феодосія (Крим), Одеса, Херсон; олійножирової — Оде¬са, Херсон, Миколаїв, Вознесенськ; цукрової — Ко-товськ, Зап-лази (на півночі Одеської області), Одеса, Первомайськ, Засілля; м'ясної— Одеса, Миколаїв, Хер-сон, Ізмаїл, Сімферополь, Керч, Первомайськ, Возне-сенськ; тютюново-ферментаційної — Ялта, Сімферополь, Феодосія; ефіроолійної — Сімферополь, Бахчиса¬рай, Алушта, Судак. Основні проблеми АПК пов’язані з розораністю земель, екстенсивним розвитком землеробства, забрудненістю земель

4. Агропромисловий комплекс України, його значення, структура й регіональні особливості трансформації в ринкових умовах.

АПК - багатогалузевий комплекс, який включає в себе всі галузі вир-ва, які інтегруючись спільно приймають участь у вир-ві с/г продукції, її транспор¬туванні, переробці, збе-ріганні, реалізації. АПК значною мірою визначає розвиток країни, рівень життя населення.

Завдання АПК  - забезпечити людей продуктами харчу-вання, а промисловість – відповідною сировиною. Тобто основна функція системи галузей АПК – виробництво продовольства. АПК України має світове значення.

Нині за кількістю зайнятих (близько 40%) АПК України переважає всі інші галузі і міжгалузеві комплекси. В АПК зайнято близько 1/3 всієї чисельності працівників народ-ного господарства. На частку його галузей припадає по-над 30% основних виробничих фондів. Галузі АПК фор-мують близько 1/3 національного доходу і майже 2/5 ва-лового суспільного продукту.

АПК – складний комплекс, де економічно, технологічно та організаційно взаємопов’язані між собою багато галузей і виробництв. До його складу входять 3 основні сфери:

1. Сільськогосподарське виробництво  – рослинництво і тваринництво, що створюють сировинну базу  АПК. Це його основна базова  ланка;

2. Галузі, що створюють матеріально-технічні засоби для галузей АПК. Це – сільськогосподарське машинобуду-вання, виробництво засобів захисту рослин, мінеральних добрив, комбікормова і мікробіологічна промисловість, виробництво тари, спеціального устаткування і приладів для АПК та ін.

3. Галузі, що забезпечують переробку сільськогосподарської продукції (харчова, легка).

Крім цих основних сфер, до АПК входять виробнича (включає буд індустрію, спец вантажний транспорт, магі-стральні та розподільчі канали, матеріально-технічне по-стачання АПК) і соціальна інфраструктури (житлово-комунальне та побутове обслуговування населення, за-йнятого в АПК, підготовка кадрів для АПК, мед заклади, фізичні об’єкти, пасажирський транспорт в АПК). У сучас-них умовах для успішного розвитку всіх галузей АПК створюються нові форми організації агропромислового виробництва – агропромислові об’єднання, агро комбіна-ти, агрофірми, асоціації.

Виділяють спеціалізовані та інтегральні АПК.

Інтегральний АПК – комплекс, який включає сукупність усіх с/г та промислових підприємств, а також підприємств інших галузей госп-ва, які беруть участь у вир-ві, переро-бці та реалізації продукції

Спеціалізований АПК – сукупність виробництв різних га-лузей госп-ва, діяльність яких пов’язана з вир-вом і пере-робкою конкретного виду с/г сировини.

Проте існують  проблеми, що гальмують розвиток АПК: проблеми ґрунтів (ерозія), проблеми застарілого устаткування і техніки, неналежне фінансування галузі, нестача кадрових ресурсів тощо.

Щодо територіальної структури АПК, то вона формується на конкретній території у вигляді різних форм агропроми-слової інтеграції, тобто елементів територіальної струк-тури: вирізняють локальні та регіональні АПК. Локальні АПК сформувалися на порівняно невеликих територіях на основі поєднання агропромислових підприємств по переробці малотранспортабельної с/г продукції і мають найнижчий ступінь інтеграції (агропромисловий пункт, центр, кущ, вузол)  Розміщення і взаємодія локальних АПК на території певної адміністративної одиниці обумо-влюють формування відповідного регіонального АПК. Регіональні (територіальні) АПК можуть включати територію країни, автономної республіки, області чи адміністративного р-ну.