Шпаргалка по "Региональной экономике"

 

ПИТАННЯ № 14. Екологічні проблеми хімічної промисловості

 

Хімічна промисловість, що є джерелом істотного забруднення довкілля, поступається лише перед енергетикою, металургійним комплексом і автомобільним транспортом. Номенклатура продукції, що її випускає хімічна промисловість розвинених країн, є вельми різноманітною.  
 
Хімічна промисловість належить до галузей, які споживають велику кількість сировини, води та енергії. Вона вирізняється складними багатостадійними процесами. Під час виробництва утворюється велика кількість побічної продукції, яка поки що не завжди може бути використана як вторинні ресурси, а накопичується у вигляді відходів. У багатьох випадках відходи вимагають повного знищення через їхню надмірну токсичність. 
 
В основній хімічній промисловості найбільшу кількість твер-дих відходів дають виробництва мінеральних добрив і сірчаної кислоти. У виробництві мінеральних добрив головним є переробка фосфоритів та апатитів.

У процесі їх збагачення утворюється велика кількість твердих відходів ? нефелінових «хвостів» і пилу. Понад 90 % видобутку калійних солей також використовується як мінеральні добрива, а під час їх переробки та збагачення щорічно утворюються мільйони тонн твердих галітових відходів і сотні тисяч тонн глинисто-сольових шлаків. Тверді відходи сірчаної кислоти із сірчаного колчедану ? піритні недогарки, пил і шлаки щорічно складуються сотнями тисяч тонн. 
 
У виробництві органічних продуктів і виробів на їх основі найбільшою кількістю відходів відзначаються нафтопереробка, нафтохімія та хімія органічного синтезу, виробництво гумових виробів, пластмас та інших полімерних матеріалів. Одним із найпоширеніших відходів є кислі гудрони - смолоподібні в'яжучі речовини, що містять сірчану кислоту, воду та органічні сполуки. 
 
Практично кожне підприємство хімічної промисловості є серйозним забруднювачем довкілля.

Так, нафтопереробний завод розсіює викиди основних забруднень ? вуглеводів у радіусі до 25 км. Завод штучного волокна викидає в атмосферу тисячі тонн метиленхлориду та ацетону на рік. 
 
Всі хімічні виробництва належать до водомістких. Їх функціонування супроводжується утворенням великої кількості стічних вод із високим вмістом хлорорганічних сполук, кислот і лужних речовин, вуглеводневих сполук. Скидання їх безпосередньо у водойми та міську каналізацію нині заборонено. Тому на території кожного хімічного підприємства чи поблизу нього утворюються великі шлаконакопичувачі, ставки-відстійники. 
 
Основним напрямом боротьби з забрудненням довкілля в хімічній промисловості є удосконалення існуючих і розроблення нових технологічних процесів.

 

ПИТАННЯ № 15. Економічне районування, його суть і роль у формуванні регіональних господарських систем

 

Ек р-ня – це науково обґрунтований поділ країни на ек р-ни, що склалися історично або сформувалися вв процесі р-ку ПС на основі сусп. І терит поділу праці. Воно спрямовано на поліпшення територіальної організації вир-ва та управління господар д-тю. Ек районування є науковим методом поділу країни на спец терит-госп частини, що склалися в результаті суспільного і терит поділу праці за певний історичний період. 
 
Ек район виступає однією з форм територіальної організації господарства. Завдяки ньому можливим стає прогнозування майбутнього р-ку ПС. 
 
Серед цілого ряду визначень найбільш вдалим є трактування П. М. Алампієва. 
 
За визначенням П. М. Алампієва, економічний район — це географічно цілісна територіальна частина народного господар-ства країни, яка має свою виробничу спеціалізацію, міцні внутріш-ні економічні зв’язки і нерозривно зв’язана з іншими частинами суспільним територіальним поділом праці.

 
 
Є й інші визначення поняття економічного району.  
 
Спільними для них є такі ознаки: територіальна цілісність, спеціалізоване господарство, його комплексність, тісні внутрірайонні і міжрайонні економічні зв’язки, особливість економіко-географічного положення. 
 
Із сказаного вище можна зробити таке узагальнення: економічний район — це форма територіальної організації народного господарства, що утворюється на основі суспільного територіального поділу праці, виникнення і формування районних територіальних виробничих комплексів. 
 
Форм-ння ек районів має об’єктивний хар-р: виникн-я ек р-нів розпоч-ся з виникн тов. вир-ва і розвитком терит. поділу праці (ТПП), який сприяв концентрації вир-ва високоефективної продукції у межах відповідних регіонів.

Така концентрація спричинила спец. цих районів на вир-ві відповідної продукції, яка вивозиться за межі даного регіону і визначає його місце в сусп. ТПП, в межах світ. госп. і в госп країни. 
 
Отже, основою формування ек-х р-нів є територіальний поділ праці, що зумовлює виробничу спеціалізацію окремих територій і розвиток міжрайонної кооперації.  
 
Об?єктивними умовами виділення і розвитку ек-х р-нів виступають наявні природні ресурси, особливості е.г.п. території, чисельність нас-ня, виробничий потенціал, рівень господарського освоєння території.

 

15. білет

ЕКОНОМІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ, ЙОГО СУТЬ ТА РОЛЬ У ФОРМУВАННІ РЕГІОНАЛЬНИХ ГОСПОДАРСЬКИХ СИСТЕМ

Економічне районування – це науково обґрунтований поділ країни на економічні райони, що склалися історично або сформувалися в процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільного поділу праці та сприяють оптимізації територіальної організації виробництва й управління господарським комплексом.

 

Ек р-ня спрямовано на поліпшення територіальної організації вир-ва та управління господарською діяльністю. Воно дає змогу поєднати загальнодержавні та регіональні інтереси у всебічному і комплексному використанні природних та економічних ресурсів території, її комплексному соціально-економічному розвитку, у формувані раціональної територіально-галузевої структури господарства комплексу країни.

 

Основою формування економічних районів є територіальний поділ праці, що зумовлює виробничу спеціалізацію окремих територій і розвиток міжрайонної кооперації. Об’єктивними умовами виділення і розвитку економічних районів виступають наявні природні ресурси, особливості економіко-географічного положення території, чисельність населення, виробничий потенціал, рівень господарського освоєння території.

Сам процес економічного районування являє собою доцільний, науково обґрунтований поділ країни на економічні райони.

 

Економічне районування є науковим методом поділу країни на спеціальні територіально-господарські частини, що склалися в результаті суспільного і терит поділу праці за певний історичний період.

 

Економічний район виступає однією з форм територіальної організації господарства. Завдяки ньому можливим стає прогнозування майбутнього розвитку продуктивних сил.

 

Формування економічних районів пов’язано із способом виробництва, рівнем розвитку і особливостями розміщення продуктивних сил. Виникнення і формування їх відбулося в умовах розвинутого товарного виробництва і подальшого розвитку суспільного територіального поділу праці.

 

Економічне рай-ня сприяє підвищенню ефективності використання ресурсного, вир-чого і наук-техн потенціалу регіонів і всієї країни. В Укр здійснюється генеральне ек рай-ня території для цілей прогнозування, розробки і реалізації територіальних комплексних програм і схем природокористування, проектів районного планування, схем розвитку і розміщення п/с та розселення нас-ня.

Територіальні схеми розміщення і розвитку п/с певних районів являють собою прогнозні, науково обгрунтовані розробки прикладного характеру, які містять як ретроспективний аналіз розвитку усіх структурних складових господарського комплексу території, так і визначення напрямів перспективного розвитку. При цьому обґрунтовуються основні завдання і показники соц-ек розвитку регіонів та шляхи вирішення соц-х, ек-х і екологічних проблем.

 

Таким чином, ек-не рай-ня є науковим методом територіальної орг-ції народного господарства і водночас одним із засобів раціонального розміщення виробництва, вдосконалення його спеціалізації та піднесення соц-ек розвитку.

 

20 білет

Зміст  та трактування поняття «регіон» підходи та сучасні методи його дослідження.

Регіон -1.Цілісна система зі структурою, функціями, зв’язками із зовнішнім середовищем, історією,культурою, та умовами життя населення. 2. Територі,що відповідає кільком областям(районам)країни або кільком країнам, які об’єднані  за певними історичними, природно-географічними,  національними чи іншими ознаками. Р. поділяють за: розмірами(мікрорегіони, мезорегіони,макрорегіони,мегарегіони); за темпами економічного розвитку(слабкий, середній, високий); за темпами економічного розвитку(депресивний,стануючий, прогресивний); типом територіальної структури(вузловий, однорідний);спеціалізацією ( індустріальний, індустріально-аграрний, аграрний).

Системний аналіз . Є фундаментальним (універсальним) методом дослідження всіх наук. Його суть — підхід до дослідження будь-якого об'єкта як до системи. Цей метод має особливе значення для вивчення територіальних аспектів економіки. Як правило, територіальні господарські системи (економічні регіони і райони, галузеві й міжгалузеві комплекси, територіально-виробничі комплекси та ін.) є складними утвореннями соціально-економічного і природного характеру. Тріада "природа — господарство — населення" — основний предмет територіальних (регіональних) досліджень. Отже, системний, або комплексний, підхід до вивчення проблем регіональної економіки е головною методологічною вимогою їх наукового дослідження.

 

Історичний метод. Історичний — один із найвідоміших загальнонаукових методів. Він має переваги у регіональних дослідженнях, оскільки господарство, населення, природа є інерційними системами. Кардинальні зміни їхнього розвитку можливі тільки протягом тривалого часу. Вивчення динаміки показників є необхідною умовою визначення тенденцій розвитку і розміщення. Дослідження динамічних рядків в економіці зазвичай охоплює період не менш як 5 років.

 

Порівняльний метод

 

Дає змогу визначити відмінності у рівнях і особливостях розвитку різних територіально-господарських структур. За допомогою цього методу можна обчислити відносну ефективність функціонування різних об'єктів господарської діяльності. Часто історичний і порівняльний методи об'єднують в один — історико-порівняльний.

 

 

 

Графічні методи

 

Є універсальним засобом для наочного відображення об'єктів і явищ дослідження. Сучасна комп'ютерна техніка дає змогу з невеликими витратами часу і праці практично отримати будь-яке графічне зображення (графіки, діаграми тощо). Графічні методи використовують переважно у дослідженнях динаміки розвитку і структури об'єктів. Найважливішим з них у територіальних дослідженнях є картографічний. Вивчення територіальних аспектів розвитку господарства і населення неможливе без картографічного матеріалу (карти, картосхеми, картограми, картодіаграми тощо). Комп'ютерні технології надають необмежені можливості у його використанні.

 

Метод техніко-економічних розрахунків

 

Методом техніко-економічних розрахунків можна кількісно і якісно вимірювати будь-які процеси і об'єкти, бо кожен такий показник є своєрідною одиницею виміру їх ознак, характеристик, особливостей. Науковим опрацюванням цих показників займається статистика. В окремих науково-дослідних працях для поліпшення аналізу пропонуються нові техніко-економічні показники, котрі поступово можуть стати традиційними. Вони мають переважно інтегральний характер, тобто складаються з низки звичайних статистичних показників, наприклад більшість індексних величин.

 

25 білет

Машинобудівний комплекс України, його значення, структура та регіональні особливості формування.

 

Значення. Рівень розвитку машинобудування є одним з основних показників економічного, і насамперед промислового розвитку країни. Велике значення машинобудування в народногосподарському комплексі визначається тим, що воно виробляє знаряддя праці як для галузей, що виготовляють засоби виробництва (робочі машини і апарати, верстати, технологічне і силове устаткування, контрольно-вимірювальні прилади, технічні засоби автоматики тощо), так і для галузей, які виробляють предмети споживання (машини для сільського господарства, технологічне устаткування для легкої і харчової промисловості і т. п.), а також самі предмети споживання (легкові автомобілі, побутову техніку, телевізори, радіоприймачі, відеотехніку, годинники тощо). Крім того, машинобудування виробляє різноманітне устаткування для будівництва, транспорту, зв’язку, торгівлі, спецобладнання для невиробничих галузей, а також продукцію оборонного призначення.

Структура. Машинобудування має багатогалузеву структуруі характеризується створенням спеціалізованих заводів і галузей:

• Важке
• Загальне
• Середнє
• Точне
• Наукомістке

Особливості формування.

Процес виробництва машин складається з 3 стадій:

а) виробництво заготовок;

б) механічна обробка заготовок;

в) складання деталей і частин.

Сучасні машини складаються з сотень, а то й тисяч деталей і вузлів. Це сприяє формуванню спеціалізованих підприємств і розвитку кооперованих зв’язків між ними.

У машинобудуванні поширені такі види спеціалізації:

• предметна;
• технологічна;
• подетальна та вузлова.