Шпаргалка по "Региональной экономике"

Підприємства машинобудівної галузі мають відмінні від інших галузей особливості розміщення. Вони майже не залежать від природних умов і ресурсів, їх продукція має широке коло споживачів. Внаслідок цього машинобудування розвинуте в усіх регіонах країни, відмінності полягають у різному рівні розвитку та наборі галузей, їх значенні на різних територіях. В одних регіонах вони є галузями спеціалізації, в інших — задовольняють потреби тільки даного регіону.

Один із важливих принципів розміщення машинобудівних підприємств — орієнтація на сировину. Металомісткі виробництва здебільшого розміщені в районах металургійної промисловості.

Більшість галузей машинобудівного комплексу належить до трудомістких. Постійно зростають вимоги до кваліфікації робочої сили.

В усіх галузях машинобудування зростає значення науково-дослідних та дослідницько-конструкторських робіт. Такі виробництва тяжіють до найбільших міст І агломерацій, де сконцентрована наукова база країни.

На розміщення підприємств, які випускають важкотранспортабельну продукцію, також значно впливає споживач, а принципом розміщення складальних підприємств, що мають розгалужені коопераційні зв'язки з іншими центрами, є вигідність економіко-географічного (особливо транс­портного) положення.

 

 

30 білет

Міжнародний поділ праці та його вплив на формування зовнішньоекономічних зв’язків України.

 

Формування економіки країн світу тісно пов’язано з процесом розвитку міжнародно- територіального  поділу  праці та розширенням міжнародних економічних зв’язків.  Тенденція до економічного об’єднання та розширення зовнішніх економічних зв’язків обумовлена об’єктивним процесом територіального поділу  праці та необхідністю вирішення глобальних проблем, що постають перед людством.

Отже, міжнародний поділ праці полягає у спеціалізації окремих країн на виробництві певних видів готової продукції, її частин, а також послуг і в подальшому товарному обміні ними на світових ринках.

Кожна країна концентрує виробництво певних видів продуктів або послуг для виробництва яких вона має найбільш сприятливі економічні та природні передумови: - потужний природно ресурсний потенціал; - вигідне екон-гео положення; - специфічні агрокліматичні умови; - попит на продукцію галузей спеціалізації на світовому ринку; - високий рівень конкурентноспроможної продукції.

Участь у міжнародному поділі праці стає необхідною передумовою нормального соц.-ек р-ку країни, інтернаціалізації її виробництва, підвищенню рівня його технології та якості продукції. Тільки цим шляхом У зможе інтегруватися в європейський і світовий ринок.сьогодні ні структура, ні обсяги експорту не відповідають стану У у світо господарських зв’язках.

В сучасних умовах жодна країна світу не може розвиватись без зовнішньоек зв’язків.

Міжнародні зв’язки – це система господарських зв’язків між економіками країн на основі поділу праці. Зовнішні економ зв’язки сприяють росту нац доходу, прискореному розвитку нт прогресу, підвищенню рівня життя населення.

Р-к ефективних зовнішньоек зв’язків дасть змогу У швидше подолати глибоку ек кризу, сприятиме стабільному і швидкому р-ку ПС і зростанню на цій основі життєвого рівня її населення.

 

 

 

16 білет

Визначення1)Економі́чний райо́н — територіально цілісна частина народного господарства країни.

Визначення2)Економічний район, територіальна частина народного господарства країни, що характеризується певним економіко-географічним положенням, територіально-господарською єдністю, своєрідністю природних і економічних умов і виробничою спеціалізацією, що історично склалася, заснованою на територіальному суспільному розподілі праці .

Визначення3) В. Поповкін дає таке визначення економічного району: економічний район – це територіальна частина народного господарства країни, якій органічно притаманна географічна цілісність та економічна спільність.

Визначення4) Економічний район – це територіальна частина господарства країни, що характеризується певною економіко-географічною цілісністю, виробничою спеціалізацією і через суспільний поділ праці пов’язана з іншими частинами країни.

спеціалізація як основна народногосподарська функція (спеціалізація району на певних виробництвах і послугах відповідає його географічному розташуванню, природним, економічним і соціальним умовам та спирається на раціональний поділ праці з іншими районами)

комплексність — у широкому розумінні — як взаємопов'язаність найважливіших складників економічної й територіальної структур району

керованість, себто наявність певних галузевих і територіальних структур, які є матеріальною основою взаємопов'язаності складових частин, що дозволяє трактувати район як цілісну систему та організаційний осередок територіального управління народним господарством.

 

Характер формування

1)Основою формування економічних районів є територіальний поділ праці, що зумовлює виробничу спеціалізацію окремих територій і розвиток міжрайонної кооперації. Об’єктивними умовами виділення і розвитку економічних районів виступають наявні природні ресурси, особливості економіко-географічного положення території, чисельність населення, виробничий потенціал, рівень господарського освоєння території.

 

2) Об'єктивний характер формування  економічного району полягає  у тому, що він охоплює найголовніше в структурі територіально-господарських зв'язків країни і є головною ланкою територіального поділу праці в масштабі держави. Разом з тим він є важливим засобом територіальної організації виробництва і об'єктом народногосподарського планування.

У науковій літературі обґрунтовується і використовується ряд факторів і принципів економічного районування.

До основних принципів належать такі:

загальний (інтегральний, міжгалузевий) економічний район асс бути великою економічно цілісною територією, на якій є значні природні ресурси, необхідні для визначення його господарської спеціалізації, забезпечення сучасного і перспективного розвитку:

розміри території великих економічних районів мають відповідати вимогам скорочення перевезення масових вантажів у межах району до економічно доцільних відстаней, наближатися до їх моно-масштабності, а величини економічних потенціалів районів повинні бути близькими між собою. Отже, економічний потенціал району може визначатися кількістю населення, розмірами валового внутрішнього продукту, валової продукції промисловості і сільського господарства, вартістю основних виробничих фондів, показниками виробництва продукції на душу населення, на 1000 осіб тощо;

економічний район повинен являти собою виробничо-економічну територіальну єдність, яка утворюється розвиненими внутрішніми виробничими зв'язками, і мати спеціалізацію господарства у масштабі країни;

на території економічного району повинен бути сформований досить потужний господарський комплекс, основу якого становлять територіальний комплекс з такою галузевою структурою:

профілюючі галузі (галузі спеціалізації району в масштабах країни), які включають до складу галузей промисловості і сільського господарства;

галузі, які розвиваються як суміжні з галузями попередньої групи і забезпечують комбіновану переробку сировини, а також галузі, що обслуговують потреби галузей спеціалізації економічного району (добування і забезпечення сировини, виробництво напівфабрикатів, обладнання, ремонт обладнання, виробництво будівельних матеріалів, тари тощо);

галузі, які забезпечують потреби населення промисловими і продовольчими товарами, необхідними матеріалами, інвентарем, особливо в сільській місцевості.

При виокремленні економічного району повинне враховуватися економіко-географічне положення території і його вплив на спеціалізацію та розширення продуктивних сил. Також потрібно дотримуватись принципу економічного тяжіння, тобто необхідності включення в його межі основної територіальної частини або/і всієї зони формуючого впливу його головного територіально-економічного центру.

До адміністративного перерозподілу територій областей економічні райони, особливо великі, повинні формуватись без порушення сьогоднішніх їх територіальних меж.

 

 

 

 

17білет

Електроенергетика — галузь промисловості, що виробляє і транспортує електроенергію, забезпечує нею споживачів. Електроенергетика, продукція якої широко використовується в господарстві та населенням, — найбільший споживач палива.

Електроенергетика є базовою галуззю економіки України. Порівняно з іншими галузями промисловості вона працює найбільш стабільно, хоч знизила випуск продукції за останні десять років на одну третину. Особливо різко скоротилося електроспоживання в промисловості, будівництві, тобто в галузях, що зазнали найбільшого спаду виробництва. При цьому відбувалися зміни в структурі енергетики — частка виробництва електроенергії атомними станціями швидко зростала.

Електроенергетичний потенціал України значний. Галузь в основному задовольняє потреби України.

Провідне місце у виробництві електроенергії належить тепловим електростанціям (50% загального виробництва електроенергії в Україні), далі йдуть атомні (45%) і гідроелектростанції (5%) (мал. 17). У розрахунку на одного жителя України за рік виробляється близько 3,7 тис. кВт·год електроенергії.

Значення

Електроенергетика – основа розвитку економіки, вона є складовою частиною паливно-енергетичного комплексу України.

У господарському комплексі України електроенергетика відіграє дуже важливу роль. Близько половини всього первинного палива (вугілля, нафта, газ, уран), що його має чи одержує з інших держав Україна, а також енергія окремих річок використовується для виробництва електроенергії та теплоенергії. Електроенергетика – одна з найдавніших галузей народного господарства України. Вона забезпечує всебічний науково-технічний прогрес у всіх без винятку виробництвах, поліпшує умови праці і побуту.

Розвиток електроенергетики, будівництво потужних електростанцій спияють створенню нових промислових вузлів. Окремі галузі промисловості територіально наближені до джерел дешевої електроенергії.

Зростаюча роль в електроенергетиці належить централізованому виробництву тепла, яким опалюються 25 міст республіки. Найбільша теплоелектроцентраль – Київська ТЕЦ – 5, Одеська, Калуська, Краматорська та багато ін. Вона відіграє значну роль у постачанні містам , промисловим центрах пари , гарячої води. Теплові електростанції спалюють паливо, нагрівають воду, перетворюючи її в пару, яка подаєтьсся під тиском на газові турбіни. Як паливо використовується низькосортне вугілля, торф, мазут, газ. Теплові електростанції ТЕС поділяються на : конденсаційні та теплоелектроцентральні (ТЕЦ). На перших відпрацьована водяна пара конденсується і вода надходить у котел. Такі станції виробляють тільки електроенергію, якою забезпечують великий район країни. Тому їх називають ДРЕС. ТЕЦ виробляють одночасно електричну і теплову енергію, яку спрямовують по трубах для обігрівання житлових будинків, підприємств. ДРЕС , як правило, мають значну потужність і розміщуються у районах видобутку палива, поблизу річок, що дають воду для охолодження. Це економічно вигідно, оскільки перевозити паливо у декілька разів дорожче, ніж передавати електроенергію. Великі теплові електростанції на Донбасі , у Придніпров’ї, у західних областях , а також поблизу Харкова, Києва, Вінниці.

Структура

Основні теплові електростанції розміщені в Донбасі. Найпотужніші з них Вуглегірська (3,6 млн. кВт), Луганська, Миронівська і Старобишівська (по 2,4 млн. кВт кожна). 

 Основу енергетики Придніпров'я  складають потужні теплові електростанції. Працює в Енергодарі також  найпотужніша в країні АЕС. Крім  того, на Дніпрі працюють кілька ГЕС сумарною потужністю 2,5 млн. кВт.  

 Потужні електростанції різного  типу сформувалися поблизу Києва (Чорнобильська АЕС — 3 млн. кВт, Трипільська  ДРЕС — 1,8 млн. кВт та Київські  ГЕС та ГАЕС). 

 Новий потужний район формується  в західній частині країни з теплових та атомних електростанцій. До перших належать ДРЕС у Добротворі і Бурштині, до других — Рівненська і Хмельницька АЕС. Діє також Дністровська ГЕС потужністю 702 тис. кВт. 

 Південні райони країни найгірше  забезпечені електроенергією власного  виробництва. З великих електростанцій тут знаходяться Південноукраїнська АЕС у Миколаївській області (4 млн. кВт) і Ладижинська ДРЕС у Вінницькій області (1,8 млн. кВт).

Споживання

Структура споживання електричної енергії в Україні за І квартал 2013 р.	21 травня 2013
Згідно зі звітними даними про споживання електричної енергії в Україні за 1 квартал 2013 року споживачами електричної енергії було використано 39,85 млрд. кВт·год, що на 2,1 млрд. кВт·год або на 5,0% менше ніж за аналогічний період 2012 року. Приріст споживання електричної енергії мав місце лише у січні 2013 року на 0,3%, а в лютому та березні 2013 року відбулось зниження електроспоживання відповідно на 12,2% та на 2,7%. Враховуючи, що 2012 рік високосний, з приведенням електроспоживання у лютому 2012 року до лютого 2013 року, зниження електроспоживання у I кварталі 2013 року складає 3,8%. Суттєве зниження електроспоживання у лютому 2013 року відбулось в основному за рахунок збільшення середньомісячної температури повітря по Україні з -8,50С у лютому 2012 року до +0,10С у лютому 2013 року. Найбільше зниження електроспоживання зафіксоване по групі «Промисловість» на 1,48 млрд. кВт·год або на 8,0%, у тому числі серед галузей промисловості: в металургійній – на 0,7 млрд. кВт·год або на 7,4%, паливній – на 0,25 млрд. кВт·год або на 10,0%, машинобудівній – на 0,18 млрд. кВт·год або на 10,6%, хімічній та нафтохімічній – на 0,17млрд.кВтг або на 11,0%. Також зменшилось електроспоживання по групах «Населення» – на 0,27 млрд. кВт·год або на 2,2%, «Комунально-побутові споживачі» – на 0,17 млрд. кВт·год або на 3,1% та «Транспорт» – на 0,17 млрд. кВт·год або на 6,5%, в основному за рахунок зниження обсягів електроспоживання магістральним трубопровідним транспортом – на 8,2% та електротягою залізничного транспорту – на 7,7%. Незначне збільшення електроспоживання зафіксоване по групах «Сільськогосподарські споживачі» – на 0,01 млрд. кВт·год або на 1,4% та «Інші непромислові споживачі» на 0,1%. Структура споживання електричної енергії (питома вага від Нетто) у 1 кварталі 2013 року у порівнянні з аналогічним періодом 2012 року не зазнала суттєвих змін. Найбільша питома вага, в загальному обсязі електроспоживання України, у споживачів групи «Промисловість» – 42,7% та групи «Населення» – 29,6%. У загальному обсязі електроспоживання України відбулось збільшення питомої ваги електроспоживання по групах «Населення» – з 28,8% до 29,6%, «Комунально-побутові споживачі» – з 13,0% до 13,2%, «Інші непромислові споживачі» – з 4,9% до 5,2% та «Сільськогосподарські споживачі» – з 2,2% до 2,4%. Зменшилась питома вага електроспоживання по групі «Промисловість» – з 44,1% до 42,7%, головним чином за рахунок зменшення частки електроспоживання металургійної галузі промисловості – з 22,4% до 21,8%, паливної галузі – з 6,0% до 5,7%, машинобудівної галузі – з 4,2% до 3,9%, хімічної та нафтохімічної галузі – з 3,8% до 3,5% , а також по групі «Транспорт» – з 6,2% до 6,1 %.