Теоретичні аспекти економічної діяльності домогосподарств

 
© Держстат України, 1998-2012

 
       Як свідчать статистичні показники сукупних витрат в середньому за місяць у розрахунку на одне домогосподарство за останнє десятиріччя відбулось суттєве їх зростання. Якщо за 1999 р. ці витрати становили 426,5 грн на одне домогосподарство, то вже за 2011 р. вони зросли до 3456 гривень. Значно покращилась структура витрат. Зокрема, витрати на продукти харчування та безалкогольні напої зменшились із 64,2 відсотки у 1999 р. до 48,9 % за 2008 р.. В останні кілька років вона знову почала дещо зростати до 51,3 % за 2011 р. Згідно з класифікацією ООН, 60 % витрат сімейного бюджету на харчування свідчать про рівень злиденності. Відомо, що у розвинених країнах визначається соціальний стандарт затрат на харчування на рівні 18-20 відсотків від доходів.  
  
      В таких умовах, навіть і ці зменшення витрат домогосподарств на продукти харчування призвели до чуттєвих змін і у витратах на інші цілі. Так витрати на непродовольчі товари та послуги за ці роки зросли із 29,5 відсотків у 1999 р. до 35,5 відсотки за 2011 р. 
  
     Аналіз витрат домогосподарств свідчить про значні споживчі сукупні витрати, які в останні роки становлять біля 90 відсотків. В таких умовах у структурі витрат зовсім мало залишається коштів на житло, охорону здоров’я, освіту, відпочинок та культуру тощо.  
  
     Сприйняття населенням соціально-економічних перетворень і змін, що відбуваються у суспільстві, а також реакція на такі зміни та чинники, що впливають на їх оцінку, є стратегіями домогосподарств, які не обов'язково усвідомлюються і реалізуються людьми як заздалегідь сплановані варіанти дій. Значною мірою такі стратегії складаються стихійно, однак під впливом певних обставин у домогосподарствах формуються деякі типові форми адаптації (пристосування) до соціально-економічних змін. На сьогодні більшість людей в Україні не бачать для себе можливості впливати на події, що відбуваються, через брак необхідних знань або демократичних механізмів впливу на суспільно-політичне життя, в цьому контексті доцільніше вживати термін «адаптація». В Україні типові форми адаптації є «стратегіями виживання», адже за умов, коли мінімальні доходи на членів домогосподарства є нижчими за прожитковий мінімум, для значної кількості людей метою адаптації є саме виживання. [17.c.339] 
  
      Такі фінансові умови доходів домогосподарств та структури їх витрат, звичайно, не можуть дати можливість розвивати їх у чисельному значенні. Як наслідок за останні роки в Україні стабільно зменшується середній розмір домогосподарств. І в останні роки він вже зменшився до 2,59 особи на одне домогосподарство. Домогосподарства в складі однієї-дві особи за останні десятиріччя практично не змінилися в структурі домогосподарств за чисельністю членів. Але домогосподарств у складі трьох осіб вже суттєво зросли при одночасному суттєвому зменшенні домогосподарств у складі чотирьох і більше осіб. 

Таблиця 11

Характеристика  домогосподарств 

 
© Держстат України, 1998-2012

 
       Так само можна відмітити, що дуже зросла частка домогосподарств без дітей. Коли у 1999 р. ця частка становила 55,8 відсотків, то вже у 2011 р. – більше 62 відсотків. Це можна відмітити і збільшенням частки домогосподарств із однією дитиною. Коли в 1999 р. домогосподарств із однією дитиною було тільки 60,0 відсотків, то вже за 2011 р. їх стало 74,9 відсотків. Тобто збільшення їх склало більше як 122 %. В той же час суттєво зменшилась частка домогосподарств із двома (на 146 %) та із трьома і більше дітьми (на 190 %).  
  
      Хоч і зрозуміла ситуація, що при двох батьках і одній дитині – це зменшення населення, вимирання нації. При двох батьках – двоє дітей дають просте відтворення населення. Щоб був природний приріст населення у державі, повинно бути у двох батьків троє та більше дітей. Ці проблеми без державного втручання та реалізації ефективних державних програм країні не вирішити.  
  
      За останні роки в Україні суттєво зросли одноразові виплати при народженні першої, другої та третьої дитини. Це, звичайно, є вагомою підтримкою сімей з дітьми. Але це все носить одноразовий характер, хоч, звичайно, ці виплати розбивають на певний період. Можливо, в Україні ці кошти віднести до регулярної державної підтримки сімей з дітьми, щоб держава на кожну дитину щомісячно витрачала на рівні прожиткового мінімуму.    
  
     Аналіз світового досвіду доводить, що практично в усіх розвинутих країнах держава бере активну участь у формуванні та розвитку підприємництва та сімейного бізнесу, підтримці найбільш доцільних і ефективних його напрямів. Навіть у країнах з віковими традиціями приватного підприємництва ця форма бізнесу потребує підтримки і сприяння з боку держави. В Україні на шляху розвитку вітчизняного підприємництва постають численні проблеми, зумовлені об'єктивними чинниками та суб'єктивними соціально-психологічними факторами, їх вирішення на сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки потребує посилення уваги держави до розвитку підприємницької діяльності, насамперед малого бізнесу, формування відповідної державної політики у цій сфері. 

3.2 Проблеми розвитку домогосподарств

Головною проблемою домогосподарств є недостатнє, навіть низьке, фінансування домогосподарств з дітьми. Вибіркові обстеження домогосподарств України, які регулярно проводить Державний комітет статистики України, свідчать про надзвичайно велике майнове розшарування населення України залежно від наявності у домогосподарствах певної кількості дітей.

Народження навіть однієї дитини суттєво позначається на рівні  добробуту сім’ї, а при народженні 3-х і більше дітей ці сім’ї  фактично потрапляють в категорію  бідних або злиденних, що підтверджує  офіційна статистична інформація (в  Україні 40 % сімей з двома дітьми живуть за межею бідності, а з  трьома і більше дітьми за межею  бідності живуть близько 64 відсотка сімей).

Багатодітні сім’ї значно менше можуть виділити коштів на освіту, відпочинок і культуру, підтримку здоров’я, хоч саме для цих сімей витрати, пов’язані з розвитком та формуванням людського потенціалу, мають найбільш важливе значення, адже саме вони необхідні для розвитку дітей.

Важливим напрямком підтримки  таких домогомподарств є застосування диференційованого підходу до забезпечення належного рівня існування сімей  шляхом оптимізації соціального  захисту тих категорій сімей, які цього потребують та соціального  стимулювання родин, які спроможні  у повному обсязі виконувати економічну функцію.

Серед напрямів стимулювання багатодітної сім’ї на самозабезпечення потреб можна виділити такі:

• стимулювати пільгове оподаткування підприємств, що створюють для представників багатодітних родин робочі місця, з гнучким режимом зайнятості;

• задіяти механізми пільгового кредитування та спрощену процедуру оформлення для започаткування сімейного підприємства;

• створювати привабливі умови для ведення фермерських господарств багатодітними. [20.c.419]

Ще однією не менш головною проблемою є становище сільських  домогосподарств. Аналіз динаміки процесів, що визначають рівень життя сільського населення на сучасному етапі, вказує на незадовільний стан соціального  розвитку сільських територій, для  яких нині характерні глибока демографічна криза, брак мотивації до праці, безробіття, витік трудових ресурсів, занепад  соціальної інфраструктури та «вимирання»  населених пунктів.

Без подолання негативних тенденцій в розвитку сільських  територій, де проживає 31,9 % населення  України, наша держава не зможе ефективно  конкурувати з економічними системами  інших розвинених країн, в яких рівні  життя сільського та міського населення  максимально зближені. Диференціація  рівнів життя сільського та міського населення в Україні загрожує відпливом найбільш активної та працездатної частини сільського населення до міст, активізує зовнішню трудову міграцію, що робить занепад сільських територій самовідтворюваним процесом.

Несприятливі тенденції  щодо погіршення рівня та якості життя  в сільській місцевості спостерігаються  у наступних сферах.

У демографічній сфері  відбувається випереджаюче зменшення  чисельності населення в сільській  місцевості. Це веде до поступового  зменшення частки сільського та зростання  частки міського населення України. Причому цей процес відбувається з причин як природного скорочення за рахунок дисбалансу народжуваності та смертності, так і міграції. За період 2004-2008 рр. щорічні темпи зменшення  чисельності сільського населення  становили близько 1,3 % або 200 тис. осіб щороку.

Скорочення сільської  частини населення за рахунок  вищезгаданих факторів, призводить до збільшення демографічного навантаження в сільській місцевості, що посилює  ресурсні потреби для вирішення  економічних та соціальних проблем, пов’язаних з соціальним забезпеченням  непрацездатної частини населення  та лягає додатковим тягарем на бюджети  сільських районів, а отже й на доходи домогосподарств.

Можна зробити припущення, що виправлення демографічної ситуації, що склалася, вимагає вироблення цілком нових підходів в соціальній сфері, насамперед в галузі охорони здоров'я  й пенсійного забезпечення населення.

До процесу скорочення чисельності сільського населення  додається також міграційний  рух: внутрішньорегіональний, міжрегіональний  та міждержавний, який є достатньо  точним індикатором економічного і  соціального становища. Внутрішньодержавна та міждержавна міграція сільського населення змінює кількісні та якісні його характеристики, посилює непривабливість  проживання (особливо для молоді) на сільських територіях.[19]

Залишається гострою проблема безробіття у сільській місцевості. Головною причиною безробіття сільського населення слід вважати структурні чинники, пов’язані з різким падінням обсягів сільськогосподарського виробництва, про що свідчать різке зменшення  посівних площ та поголів’я великої  рогатої худоби як у період трансформаційної кризи, так і в останні роки, а також повільність впровадження ринкових перетворень у сільській  місцевості та диверсифікації економіки  села.

Сучасний стан соціальної-економічної  інфраструктури сільських територій  підтверджує наявність глибокої кризи. Скрутне становище економіки  села, тривале недофінансування соціальної сфери призвели до загрози фізичного  руйнування її матеріально-технічного потенціалу.

Вкрай низький сучасний рівень соціальної інфраструктури села створює  реальні передумови для погіршення умов життя домогосподарств в  сільській місцевості. Подолання  проблем, що склалися в цій галузі вимагає безпосереднього втручання  держави шляхом фінансування конкретних цільових програм соціального розвитку села.

3.3 Рекомендації щодо покращення умов розвитку домогосподарств України

На думку багатьох експертів  необхідне термінове поліпшення соціального та економічного становища  на селі, яке вимагає насамперед здійснення комплексних ринкових перетворень  в агропромисловому комплексі та заходів щодо підготовки сільгосппідприємств  та індивідуальних господарств до діяльності в умовах повноцінного функціонування ринку землі, в тому числі: