Шпаргалка по "Макроэкономике"

 

 

22.Інфляція попиту.

AD=C+I+G+X_n

Інфляція попиту грунрується  на правостороннюму переміщенні AD,як відбиття зміни сукупного попиту.

Початкове збільшення AD, перехід  із точки А в точку В, ще не є  інфляцією,тому що таке збільшення цін  відбувається на короткостроковому  проміжку часу. Крім того, таке збільшення цін супроводжується збільшенням  обсягу від  У_A до У_B. Але з часом збільшення цін на засоби виробництва починає наздогоняти збільшення цін на продукцію кінцевого виробництва,тобто вкл.реакція сукупної пропозиції,вона зменшується.

Чинники інф.попиту:

1)Чинники,що викликають  надмірний споживчий попит.

2)Чинники,що викликають  різке збільшення інвестиційного  попиту.

3)Чинники,що викликають  надмірний урядовий попит(бюджетний  дефіцит).

4)Чинники,що викликають  надмірний іноземний попит на  відчизняний товар,як наслідок  єкспорт перевищує імпорт.

 

 

23.Інфляція витрат.

Значну роль в переміщенні AS₁ до AS₂ відіграють передбачення виробників. Раптове збільшення цін на певний елемент виробничих ресурсів збільшує передбачувальні ціни на засоби виробництва. Якщо AD  залишається на попередньому рівні, то виробництво у попередніх обсягах стає не рентабельним. Економіка не може залишатись в такому стані, тому що У_B не відповідає У_A .

Після того,як рівновага  досягає точки В,то існує 2 виходи:

1-повернення в т.А,

2-перехід до т.С.

1-передбачає,що зниження  виробництва і небезпека безробіття  змусять виробників погодитись  на зниження з/п,цьому ж сприятиме  структурна перебудова виробництва,крива  AS₂ почне рухатись до AS₁.

2-можливий тоді,коли в  результаті фіскальної або монетарної  політики лінія AD₁ переміститься в стан AD₂. Нова рівновага –С, при У_A-потенційне,бо відповідає L_A, а ця кількість зайнятих встановиться за умов природнього безробіття.

 

 

24.Інфляційна спіраль.

В основі цієї моделі лежить таке положення – коли виникає  інф.,як результат збільшення попиту, то уряд починає стримувати інф.,через  стримання сук.попиту.

В моделі врахована інерція  виробників, щодо їх ставлення до цін.

Нехай ЦБ збільшує пропозицію грошей,що призведе до збільшення сук.попиту.

Але в цей час ставка з/п залишається на попередньому рівні, що відповідає загальному рівню  цін,тобто реальні доходи зменшуються. Робітники вимагають підвищення з/п від  W₁ до W₂ ,зі збільшенням W адекватно збільшуються витрати виробництва,тобто ресурси стають дорожчими( ), збільшення  з/п і незмінність цін стимулюють AD в деякий час і .Відбувається збільшення цін,з/п залишається незмінною,тому вони знову вимагають підвищення W .

 

 

25. Cтагфляція.  Аналіз кривої Філіпса. 

Стагфляція – збільш. цін, що супроводж. скороч. зайнятості і реальн. обсягу вир-ва.

Стагфляцію в 70р. 20ст. спровокували такі чинники: 1) підвищ. цін на нафту  на світ ринку в 4 р.;2) подорожч. зерна  на світ і внутр. ринках в рез-ті неврожаїв  і великих закупівель зерна;3) девальвація  доллара і іноземн. світ валют;4) перехід  від фіксованого до гнучкого курсу;5) перехід на поч. 70-х р. від політики заморож. цін і з/п до іхньої лібералізації;6) інфл. очікування. За кейн. теорією є  випадковим явищем.

Крива Філіпса – є відбиття того факту, що в економічній теорії, яка виходить із циклічного розвитку економіки, простежується зв’язок  між інфляцією і безроб. Безроб. – спад ек-ки, інфл. – підйом.

Оптимальний стан ек-ки: природній  рівень безробіття при невисоких  показниках інфляції.

Рівень інфляції пов’язаний з нормою безроб. Інфл. і безроб. є  альтернативними формами макроек. нестабільності (згідно кейн. теорії). Отже, одночасно ці 2 явища можуть виникн. тільки у випадку надзвич. обставин. Оптимальним станом функціон. ек-ки є природ. рівня безроб. при  невисок. показнику інфл. (помірна, повзуча).

 

Рис. 6.4. Залежність між щорічним зростанням зарплати та відсотком безробіття.

За Філіпсом при безроб. на рівні 4,5% рівень з/п залишається  незмінним, при скороч. рівня безроб. до 4% відбув. річне збільш. з/п на 0,5%. У разі скороч. безроб. під тиском збільш. сукупн. попиту як наслідок відбув. збільш. граничних витрат і в результаті зростають ціни, → І_р зрост. → інфл.

Вище т. N безроб. є нижчим за прир. рівень, що характ. для економ. буму (перегріву ек-ки)-призводить до інфл. Внаслідок обмеження т. N і  т. E, т. перетину з горизонт. віссю, характерне для екон. спаду → зрост. безроб. понад прир. рівень і зменш. інфл. → дезинфл. нище т. E, показник інфл. перех. у від’ємне знач.→ дефляція (↑ рівень безроб. – глибока депресія в ек-ці).

Зауваження: в основі кривої Філіпса лежить припущення, що інфл. очікування лежать на 0-рівні, якщо не є 0, то крива Філіпса має тенденцію  до переміщення праворуч.

 

 

26. Стагфляція  в теоріях сучасних шкіл макроекономіки.

Кейнісіанці – в довгостр. періоді вважають стагфл. випадковим явищем.

Монетаристи – між інфл. і безроб. зв’язок існує лише в короткостр., в довгостр. – неможливий, тому відсутній. Якщо в коротк. періоді  ек-ка функціон. на рівні прир. безроб. і невисок. показники інфл., то спроби уряду зменшити рівень безроб. нижче  прир. рівня шляхом стимулюв. сукупн. попиту ↑ інфл.

т.ч. у робітників і підприємц. з’являється інфл. очікування →  ↑ з/п → ↑ витрати на од. прод. → встановл. нова рівновага  при прир. рівні безроб., але при  ↑ показника інфл. Крива Філ. –  вертикальна.

Рис. 6.6. Крива Філіпса (монетаристський підхід)

Школа раціон. очікувань  – домогоспод. і фірми прогнозують  заходи уряду з урегулювання ек-ки і протидіють їм (напр.:очік., що буде грош. експансія, отже буде збільш. цін), але ці протидії нейтраліз. вимогами спілок, що збільш. з/п і як наслідок змушує підприємц. збільш. ціни на прод. Скорочення безроб. не відчувається, бо між інфл. і безроб. немає взаємного  зв’язку. Крива Філ. вертикальна  за будь-яких умов.

 

 

27.  Наслідки  інфляції

1) зниження реальних доходів  населення;2) знецінення фін. активів  (зменш. реальної вартості фін.  активів з реальними дох.);3) порушення  відношень між позичальниками  і позикодавцями;4) зменш. мотивація  до інвестування;5) перерозподіл  дох. між приватним сектором  і державою;6) поява «витрат меню»:  продавці змушені часто змінюв. цінники, каталоги, що призводить  до додатк. витрат;7) поява «витрат  зношеного звуття»: спричинених  тим, що люди, запобіг. втраті  купів. спроможності грошей тримають  цю готівку на депозитах і  змушені часто ходити в банк, щоб зняти гроші на поточні  витрати;8) вводиться фіскальн. податок,  спричинений тим, що в умовах  інфл. зростання дох. має номінальн.  хар-тер, супроводж. зниженням  реальн. дох. Якщо норма оподаткув.  протягом первного часу залиш.  незмінною, то сплатник податків  несе певний тягар, змінюються  надходження від оподаткув.;9) перерозподільчий  ефект (втрачають всі, хто має  фіксов. дох.);10) ціни втрач. свою  регул. ф-ю (через скороч. обсягів  вир-ва і спожив.);11) дезорганізація  держави;12) диспропорції між галузями  ек-ки;13) затруднює проведення ефективн. макроек. політики;14) ускладн. міжнародн.  валютні відносини;15) перехід до  натуралізації обміну, спекулятивних  тенденцій на ринку, до соц.  і політ. потрясінь

 

 

28. Антиінфляційне  регулювання. 

Короткостр. регулюв. здійсн. за допомог. реструкційної, фіскальн, монетарн. політик. Довгострок. полягає в інфл. очікуваннях суб’єктів макроекономіки і вимагає стабільної довгостр. фіскальн. і монетарної політики, довіри до уряду.

2 підходи антиінфл. політики:1) кейнсианці (активна бюджетна політика,  тобто маневрування змінами держ. витрат і податків з метою  впливу на платоспромодний попит.  Із зменш. сукупного попиту  вдається притормозити інфляційні  процеси, але й негатив –  падають обсяги вир-ва, а це  приводить до застоїв і криз, AD1 змін. AD2);2) пропонується неокласиками (грошово-кредитне регулюв.(монетарна  політика) через зміну грошей  в ек-ці і %-ставку вплив.  на заг. рівень цін, MS1 змін. на MS2, AD=C+I+G+X_n)

 

 

29. Формування  доходів домогосподарств.

Суб’єктами привласнення отримуються дох. Їх класикують на доходи д/г, фірм, держ., нації, як нац. дохід  – сукупність цих доходів визнач. максим. попит в ек-ці. Д\г включ. чисту з/п, субсидії та інші виплати  по соц. забезпеченню, %, дивіденти, орендна  плата. Надмірну нерівномірність засуджували  завжди.

Надмірну нерівність у  розподілі доходів засуджували. І в ринк ек. також стоїть проблема перерозподілу доходів(досягнення справедл). На сьогодні можна виділити 3 напрмки ек. думки, що обгрунтовують  досягнення рівності у дох:1) соціалістичне  вчення (проти привласнення власності, проти незаробл. дох.);2) індивідуалістичні  доктрини (право людей на соц. мін.);3) кейніс. надмірна нерівність (послаблює  споживч. попит і стимулює ек. зростання).

 

 

30. Розподіл сукупного доходу суспільства. Показники вимірювання нерівності розподілу доходу. Крива Лоренца.

Сукупний доход суспільства  розподіляється у двох формах:1)Функціональний розподіл сукупного доходу показує  яка його частка припадає на кожного  власника виробничих ресурсів, тобто  з функціонального боку сукупний доход розглядається на зарплату, прибуток, процент і ренту.2)Особистий  розподіл доходу свідчить про те, яка  його частка дістанеться окремим  верствам населення. У зв’язку з  цим розподілом виникає нерівність у доходах. Вона породжується:а) природними можливостями людей.б) відмінностями  в рівні освіти. в) відмінностями  в кваліфікації. г) відмінностями  за віком та статтю.д) міжрегіональними та міждержавними відмінностями  в доходах.є) нагромадженим власним  капіталом.

Вимірювання нерівноcті в  доходах здійснюється трьома способами:1)Порівняння децільних груп2)Крива Лоренса3) коєфиціент Джинні.

1)Зіставлення децільних  груп( застосування цих груп відбувається  шляхом ділення частки доходу, що припадає на 10% найзаможнішого  населення, на частку доходу, яку  отримує 10% найбіднішого населення.

2)Крива Лоренца.Нерівність  в доходах, яка характерна для  будь-якого суспільства, досліджується  з використанням кривої Лоренца

Крива Лоренца На рис. по горизонталі позначено кількість населення (сімей) у відсотках, а по вертикалі – розподіл національного доходу за групами населення (сімей) у відсотках. Бісектриса (лінія ОС) відображає абсолютну рівність у доходах усіх сімей (повністю зрівняльний розподіл), а лінії ОD-DС – абсолютну нерівність. Остання ситуація, при якій абсолютна більшість населення взагалі не одержує доходів, лише абстрактна, уявна. Абсолютна рівність в доходах, у чому дехто вбачає соціальну справедливість, призводить до повної деградації нації, адже зникає будь-який стимул для застосування виробничих факторів.

Фактичний розподіл доходів  показує крива Лоренца, що будується  за реальними доходами. Зокрема, графік показує, що 40 % найбідніших сімей  одержують 12,5 % доходів (точка А), а 20 % найбагатших – 52-53 % доходів (точка  В). Площа між лінією абсолютної рівності і кривою Лоренца (площа m) показує  ступінь нерівності у розподілі  доходів. Чим більше крива Лоренца  відхиляється від бісектриси (лінія  ОС), тим більша нерівність існує  при розподілі доходів.

3)Коефіцієнт Джині. 

Він кількісно визначає ступінь  нерівності в розподілі доходу між  різними верствами населення. Його формула:

,

де Кдж – коефіцієнт Джині; Sm – площа заштрихованої  фігури на графіку між бісектрисою  та кривою Лоренца; S(OCD) – прямокутний  трикутник, площа якого дорівнює 5000 одиниць. Кдж змінюється від 0 до 1, при його зростанні підвищується нерівність в розподілі доходу.

Критична межа, коли найбідніші 40% починають отримувати лише 12-13% сукупних доходів.

Перерозподіл доходів  здійснюється:1)Через державну податкову  систему і держбюджет;2)Через соцстрахування;3)коливання  ринкових цін;4) добровільні внески до громадських, релігійних організацій.

 

 

31. Взаємозв’язок  доходу, споживання, заощадження у  кейнсіанстві.

Оскільки кейнсіанська теорія виходить з активної ролі сукупних витрат та сукупного попиту як основних факторів досягнення макроекономічної рівноваги, то основним елементом цих  витрат є споживчі витрати домашніх господарств.

Споживання є головним компонентом сукупних видатків.

Дохід після сплати податків дорівнює споживанню + заощадження.

Di = C + S

 Dі – наявний доход домогосподарств;

C – обсяг споживання;

S – обсяг заощаджень.

Споживання здійснюється у формі придбання товарів  повсякденного, тривалого користування та споживання послуг.

Кейнс вводить наступні показники, що характеризують співвідношення між  доходом, споживанням та заощадженнями.

1. Середня норма споживання або середня схильність до споживання

АРС – середня схильність до споживання, яка показує частку споживання у наявному доході і може виражатися як у частках одиниці, так і у відсотках.

2. Середня норма заощадження або середня схильність до заощаджень.

APS – середня схильність  до заощаджень, яка показує питому  вагу заощаджень у наявному  доході.

3. Гранична схильність до споживання