Виды и характеристика хозяйственного права

17) інші твори.

2. Охороні за цим Законом підлягають всі твори, зазначені у частині першій цієї статті, як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо).

3. Передбачена цим Законом правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі.

Стаття 9. Охорона авторського права на частину твору

Частина твору, яка може використовуватися самостійно, у тому числі й оригінальна назва твору, розглядається як твір і охороняється відповідно до цього Закону.

Стаття 10. Об’єкти, що не охороняються

Не є об’єктом авторського права:

а) повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації;

б) твори народної творчості (фольклор);

в) видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;

г) державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій;

д) грошові знаки;

е) розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).

Проекти офіційних символів і знаків, зазначених у пунктах “г” і “д” частини першої цієї статті, до їх офіційного затвердження розглядаються як твори і охороняються відповідно до цього Закону.

Стаття 11. Виникнення і здійснення авторського права. Презумпція авторства

1. Первинним суб’єктом, якому належить авторське право, є автор твору.

За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).

Це положення застосовується також у разі опублікування твору під псевдонімом, який ідентифікує автора.

2. Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.

3. Особа, яка має авторське право (автор твору чи будь-яка інша особа, якій на законних підставах передано авторське майнове право на цей твір), для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права. Цей знак складається з таких елементів:

латинська літера “c”, обведена колом, — (зображення знака не наводиться);

ім’я особи, яка має авторське право;

рік першої публікації твору.

Знак охорони авторського права проставляється на оригіналі і кожному примірнику твору.

4. Якщо твір опубліковано анонімно чи під псевдонімом (за винятком випадку, коли псевдонім однозначно ідентифікує автора), видавець твору (його ім’я чи назва мають бути зазначені на творі) вважається представником автора і має право захищати права останнього. Це положення діє до того часу, поки автор твору не розкриє своє ім’я і не заявить про своє авторство.

5. Суб’єкт авторського права для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах.

Державна реєстрація авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, здійснюється Установою відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку. Установа складає і періодично видає каталоги всіх державних реєстрацій.

За підготовку Установою до державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, сплачуються збори, розміри яких визначаються Кабінетом Міністрів України.

Про реєстрацію авторського права на твір Установою видається свідоцтво. За видачу свідоцтва сплачується державне мито, кошти від сплати якого перераховуються до Державного бюджету України. Розмір і порядок сплати державного мита за видачу свідоцтва визначаються законодавством.

Особа, яка володіє матеріальним об’єктом, в якому втілено (виражено) твір, не може перешкоджати особі, яка має авторське право, у його реєстрації.

Стаття 12. Авторське право і право власності на матеріальний об’єкт, в якому втілено твір

1. Авторське право і право власності на матеріальний об’єкт, в якому втілено твір, не залежать одне від одного. Відчуження матеріального об’єкта, в якому втілено твір, не означає відчуження авторського права і навпаки.

2. Власникові матеріального об’єкта, в якому втілено оригінал твору образотворчого мистецтва чи архітектури, не дозволяється руйнувати цей об’єкт без попереднього пропонування його авторові твору за ціну, що не перевищує вартості матеріалів, витрачених на його створення. Якщо збереження об’єкта, в якому втілено оригінал твору, є неможливим, власник матеріального об’єкта, в якому виражено оригінал твору, повинен дозволити авторові зробити копію твору у відповідній формі, а якщо це стосується архітектурної споруди — фотографії твору.

Стаття 13. Співавторство

1. Співавторами є особи, спільною творчою працею яких створено твір.

Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить всім співавторам незалежно від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле або складається із частин, кожна з яких має самостійне значення.

Відносини між співавторами визначаються угодою, укладеною між ними.

Право опублікування та іншого використання твору в цілому належить всім співавторам.

Якщо твір, створений у співавторстві, утворює одне нерозривне ціле, то жоден із співавторів не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору.

У разі порушення спільного авторського права кожен співавтор може доводити своє право в судовому порядку.

2. Якщо твір, створений у співавторстві, складається з частин, кожна з яких має самостійне значення, то кожен із співавторів має право використовувати створену ним частину твору на власний розсуд, якщо інше не передбачено угодою між співавторами.

3. Співавторством є також авторське право на інтерв’ю.

Співавторами інтерв’ю є особа, яка дала інтерв’ю, та особа, яка його взяла.

Опублікування запису інтерв’ю допускається лише за згодою особи, яка дала інтерв’ю.

4. Винагорода за використання твору належить співавторам у рівних частках, якщо в угоді між ними не передбачається інше.

Стаття 35. Об’єкти суміжних прав

Об’єктами суміжних прав, незалежно від призначення, змісту, оцінки, способу і форми вираження, є:

а) виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів;

б) фонограми, відеограми;

в) передачі (програми) організацій мовлення.

Стаття 36. Суб’єкти суміжних прав

1. Суб’єктами суміжних прав є:

а) виконавці творів, їх спадкоємці та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконань;

б) виробники фонограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм;

в) виробники відеограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо відеограм;

г) організації мовлення та їх правонаступники.

2. Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів виконуваних творів та інших суб’єктів авторського права. Виробники фонограм, виробники відеограм повинні дотримуватися прав суб’єктів авторського права і виконавців. Організації мовлення повинні дотримуватися прав суб’єктів авторського права, виконавців, виробників фонограм (відеограм).

Стаття 37. Виникнення і здійснення суміжних прав

1. Первинними суб’єктами суміжних прав є виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення.

2. Суміжне право виникає внаслідок факту виконання твору, виробництва фонограми, виробництва відеограми, оприлюднення передачі організації мовлення.

3. Для виникнення і здійснення суміжних прав не вимагається виконання будь-яких формальностей.

Виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми для сповіщення про свої суміжні права на фонограмах, відеограмах і всіх їх примірниках, що розповсюджуються серед публіки на законних підставах, або їх упаковках можуть використовувати знак охорони суміжних прав. Цей знак складається з таких елементів:

латинська літера “P”, обведена колом, — (зображення знака не наводиться);

імена (назви) осіб, які мають щодо цих фонограм (відеограм)

суміжні права;

рік першої публікації фонограми (відеограми).

За відсутності доказів іншого, виконавцем, виробником фонограми чи відеограми вважаються особи, імена (назви) яких зазначені на фонограмі, відеограмі та їх примірниках або на їх упаковці.

4. Кабінетом Міністрів України можуть установлюватися мінімальні ставки винагороди за використання об’єктів суміжних прав та порядок їх індексації.

Варіант №18.

1.       Поняття та загальна характеристика публічно-правових (адміністративних) засобів регулювання господарської діяльності.

2.       Патентне право.

1. Поняття та загальна характеристика публічно-правових (адміністративних) засобів регулювання господарської діяльності.

              Уполномоченными на то органами государственной власти или органами местного самоуправления за нарушение установленных законодательными актами правил осуществления хозяйственной деятельности к субъектам хозяйствования могут быть применены административно-хозяйственные санкции – меры организационно-правового или имущественного характера, направленные на прекращение правонарушения субъекта хозяйствования и ликвидацию последствий этого правонарушения.

              Согласно ст. 239 (Виды административно-хозяйственных санкций) ХК:

              Органы государственной власти и органы местного самоуправления в соответствии со своими полномочиями и в порядке, установленном законом, могут применять к субъектам хозяйствования следующие административно-хозяйственные санкции:

- изъятие прибыли (дохода);

- административно-хозяйственный штраф;

- взыскание сборов (обязательных платежей);

- приостановление операций по счетам субъектов хозяйствования;

- применение антидемпинговых мер;

- прекращение экспортно-импортных операций;

- применение индивидуального режима лицензирования;

- приостановление действия лицензии (патента) на осуществление субъектом хозяйствования отдельных видов хозяйственной деятельности;

- аннулирование лицензии (патента) на осуществление субъектом хозяйствования отдельных видов хозяйственной деятельности;

- ограничение или приостановление деятельности субъекта хозяйствования;

- отмена государственной регистрации и ликвидация субъекта хозяйствования;

- другие административно-хозяйственные санкции, установленные настоящим Кодексом и другими законами.

              Хозяйственно-административный штраф представляет собой денежную сумму, которая выплачивается в государственный бюджет субъектом хозяйствования – правонарушителем в предусмотренных законом случаях. Эти штрафы реализуются в следующих формах:

1)      в процентном или кратном отношении к сумме нарушения;

2)      в определенном количестве необлагаемых минимумов доходов граждан.

Хозяйственно-административные штрафы применяются:

- только в вертикальных отношениях;

- по постановлению компетентных органов (антимонопольных – в случае нарушения антимонопольного и конкурентного законодательства; санитарно-эпидемиологической службы – в случае нарушения санитарно-эпидемиологических норм; государственных органов контроля за ценами – в случае нарушения государственной дисциплины цен);

- без соблюдения претензионного порядка;

- при наличии лишь фактического основания (противоправного поведения);

- при наличии юридического основания (закона). 

2. Патентне право.

Некоторые виды предпринимательской деятельности требуют получения торгового патента. Патентование – необходимое условие осуществления некоторых видов предпринимательской деятельности, указанных в Законе «О патентовании некоторых видов предпринимательской деятельности», означающее необходимость получения торгового патента в установленном законодательством порядке. в соответствии со ст.1 этого закона торговая деятельность за наличные средства, а также с использованием других форм расчетов и кредитных карточек на территории Украины, деятельность по обмену наличных валютных ценностей (включая операции с наличными платежными средствами, выраженными в иностранной валюте, и с кредитными карточками), а также деятельность по предоставлению услуг в сфере игорного бизнеса и бытовых услуг, требуют получения торгового патента. Перечень видов деятельности, подлежащих патентованию, имеет исчерпывающий характер. Поэтому не допускается определение видов предпринимательской деятельности, подлежащих патентованию, порядка и субъектов патентования в других нормативно-правовых актах, а также решениями органов гос. власти и органов местного самоуправления. Т.е., не один нормативный акт или решение органа гос. власти или местного самоуправления не могу определять другие виды деятельности, подлежащие патентованию, или устанавливать иных субъектов правоотношений по патентованию, или устанавливать дополнительные льготы по патентованию, кроме тех, какие предусмотрены непосредственно в законе.