Категорія «інтерес» в державному управлінні: теоретико - правовий аналіз

Тоталітаризм веде до фактичного руйнування громадянського суспільства, його представницьких демократичних структур. Потреби і інтереси формуються у вузьких рамках максимально можливого одержавлення основних інститутів політичного і духовного життя під егідою націоналістичної, партійної та релігійної верхівки і поза реального впливу громадськості на державну політику. 

К. Фрідріх та З. Бжезинський у своїй роботі "Тоталітарна диктатура і

автократія" пропонують визначення загальної моделі тоталітаризму п'ять

ознак, які одночасно і представляють собою головні держані інтереси такої форми влади:

• єдина масова партія, очолювана, як правило, харизматичним лідером;
• офіційна ідеологія, що буде визнається всіма;
• монополія влади на ЗМІ (засоби масової інформації);
• монополія на всі засоби збройної боротьби;
• система терористичного поліцейського контролю і управління економікою [25, c. 237].

Таким чином, можна зробити висновок: державні інтереси тоталітарного режиму відрізняються домінуючою цінністю для влади, заміщують собою законні інтереси суспільства, нації та окремого індивіда та представляють собою загрозу для сучасного гуманізму.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

В И С Н О В О К

 

 

Отже, в даній роботі було виявлено визначення категорії «інтерес» в державному управлінні, його об'єктивний характер, специфіку штучних і природних державних інтересів. На базі проведеного дослідження можна зробити наступні висновки:

1. Категорія «інтерес» в державному управлінні, міцно увійшла в наш суспільно-політичний лексикон, продовжує залишатися дискусійною в соціально-політичній теорії. Складність аналізу тут пов'язана, насамперед, з тим, що трактування поняття «інтерес» в державному управлінні відображає світоглядні установки самого аналітика та його уявлення про міжнародний політичному процесі;
2. Категорія «інтерес» в державному управлінні - це усвідомлена, офіційно виражена об'єктивна потреба суспільства, яка випливає з його національних цінностей, спрямована на збереження, створення або досягнення сприятливих умов для його стабільного існування та сталого прогресивного розвитку.
3. Інтереси формуються відповідно до геополітичних параметрів і ресурсними можливостями держави в точках перетину безлічі переплетених, взаємопов'язаних, взаємодоповнюючих, конфліктуючих, різноспрямованих структур, інтересів, уподобань, симпатій, антипатій і т. д. На їх формування значний вплив робить рівень економічного розвитку країни, її вага і місце в світом співтоваристві, національно-культурні традиції і т. п. Саме формування національних інтересів являє собою поступовий процес, що здійснюється в складному переплетенні економічних, соціальних, національно-психологічних та інших факторів, у сукупності визначають зміст і характер національно-історичного досвіду даного народу чи країни. У такій якості національні інтереси є суспільно-історичним феноменом і не можуть існувати незалежно від свідомості їх носіїв. Вони мають найтісніший взаємозв'язок з ідентичністю конкретної нації. При формулюванні державних інтересів і прийняття на їх основі тих чи інших зовнішньополітичних рішень керівники держав враховують об'єктивні економічні, політичні, географічні та інші фактори, внутрішньополітичні інтереси, політичні маневри різних соціально-політичних сил, зацікавлених груп, організацій і т. д. Враховуються також і можливі реакції на ці рішення на міжнародній арені з боку тих держав, які вони так чи інакше зачіпають;
4. Категорія «інтерес» в державному управлінні може бути визначена як об'єктивно існуючі і такі, що суб'єктивно розуміються, довгострокові фундаментальні потреби суспільства, політично інституалізувані в якості цілей національної держави, що забезпечує його подальший розвиток в якості єдиного суб'єкта.

Інтерес в державному управлінні можна визначити як все те, що сприяє зміцненню зовнішнього і внутрішнього статусу держави і створенню сприятливих умов для її нормального функціонування. У державах з авторитарним та тоталітарним політичним режимом громадські інтереси представляють собою тільки одну і часом аж ніяк не найбільшу частина інтересів держави.

Велика частина інтересів держави лежить в області збереження влади і особливого статусу еліти в суспільстві. У авторитарній державі ці інтереси зазвичай превалюють над будь-якими суспільними інтересами.

Якщо природні державні інтереси - це ті потреби держави, які безпосередньо стосуються її сутності (податки, територія, армія, публічний характер влади тощо) та реалізація яких необхідна для збереження і розвитку цієї держави, тоді штучними можна назвати ті інтереси, які вторинні по відношенню до сутнісних характеристиках - інтереси престижу, іміджу, культури, (припустимо, перемога національної збірної на Олімпіаді), тобто нереалізація штучного інтересу не загрожує прямо самому існуванню цієї держави, а якщо не реалізовані природні інтереси (оборони, охорони кордону та т.д.) - то така загроза виникає.

Таким чином можна зробити висновок, що категорія «інтерес» в державному управлінні, являє собою той базис, на якому стоїть держава. Інтереси керують розвиток країні, визначають шлях її подальшого розвитку, а також сприяють становленню держави на міжнародному рівні, як рівного і незалежного суб’єкта міжнародних взаємовідносин.

Отже здійснений аналіз дає змогу визначити категорію “інтерес” у державному управлінні як наявність умов і засобів задоволення усвідомленої потреби шляхом цілеспрямованої діяльності, що передбачає усвідомлення необхідності в задоволенні потреб і можливостей їх задоволення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Изард К., Эмоции человека: Пер. с анг. М., Изд-во Моск. ун-та, 1980. – 440 с.
2. Ханипов А.Т. Интересы как форма общественных отношений. – Новосибирск. Наука, 1987. - 256 с.
3. Сиренко В.Ф. Теоретические проблемы формирования и реализации интересов в сфере советского государственного управления. Дис. докт. юрид. наук: 12.00.02. - Киев, 1984. - 378 c.
4. Дубінін В. В. Роль інтересу народу в становленні та розвитку політичної системи суспільства[монографія] / В. Дубінін. – Краматорськ : ДДМА, 2006. – 260 с.
5. burdelov.narod.ru›Engels.html
6. АлексєєвС.С. Право. Абетка. Теорія. Філософія. Досвід комплексного дослідження. – М.: Видавнича група НОРМА –ИНФРА-М, 1998. – 810 с.
7. Варламова І.В. Юридичний позитивізм і право людини // Громадські науку й сучасність. 2008. № 1, 156-166 з. с. 101–104.
8. В.С.Нерсесянц "Радянська теорія права" (Основні концепції) // У вашій книзі: "Історія політичних вимог і правових навчань XX в." М., 1995. с. 101–104.
9. О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко "Теорія держави і права” Академічний курс. Підручник. Київ. Юрінком Інтер. 2006. – 688 с.
10. Rosenau J., Ibid. Р. 37
11. В. Даль. Толковый словарь онлайн. Електронний ресурс http://vidahl.agava.ru/
12. С. Ожегов. Словарь русского языка. Електронний ресурс:  http://www.ozhegov.org/
13. Гаджиев К.С. Введение в геополитику: Учебник для студентов вузов, обучающихся по следующим спец. и направлениям: "Политология", "Междунар. отношения", "Юриспруденция", История", "Социология". - М.: Логос, 1998. - 415 с.
14. Манилов В.Л. Угрозы национальной безопасности России // Военная мысль. 1996. № 1.
15. Cловарь / Под. ред. М.Ю. Кондратьева // Психологический лексикон. Энциклопедический словарь в шести томах/ Ред.-сост. Л.А. Карпенко. Под общ. ред. А.В. Петровского. — М.: ПЕР СЭ, 2006. — 176 с.
16. Лоутон А. Организация и менеджмент в государственных учреждениях / А. Лоутон, Э. Роуз. – М.: Высшая школа, 2006. – 351с. 
17. Козбаненко В. А. Государственное управление: Основы теории и организации: В 2-х томах. Том 1 – М.: Статут. – 2002. – 592 с.
18. Гурней Б. Введение в науку управления. М., 1969. – 576 с.
19. Конституція України. Верховна Рада України; Конституція, Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. Електронний ресурс: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80
20. АлексєєвС.С. Право. Абетка. Теорія. Філософія. Досвід комплексного дослідження. – М.: Видавнича група НОРМА –ИНФРА-М, 1998. – 810 с.
21. Венедиктов В. С. Щодо змісту функцій юридичної відповідальності органів внутрішніх справ України. // Право і безпека. — 2003. — № 3. — т. 2. — с. 7–11.
22. Постанова Кабінету Міністрів від 25 квітня 2012 р. № 343 «Про затвердження Порядку здешевлення вартості іпотечних кредитів для забезпечення доступним житлом громадян, які потребують поліпшення житлових умов». Електронний ресурс:  http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/343-2012-%D0%BF
23. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2013, № 3, ст.23
24. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2004. — 656 с.
25. Фридрих К., Бжезинский Зб. Тоталитарная диктатура и автократия. М.: История и политика, 2007. – 450 с.
26. Кобзін Д. О. Дисципліна в ОВС. Взаємодія правових та соціально-психологічних факторів. // Вісник УніВС. — 1999. — № 5. — с. 236.
27. Комзюк А. Т. Застосування заходів дисциплінарного впливу до працівників органів внутрішніх справ, які вчинили адміністративні проступки. // Вісник НУВС. — 1999. — № 8. — с. 101–104.
28. Кудря О. А., Гузьман О. А. Проблема дотримання дисципліни співробітниками органів внутрішніх справ: тендерний аспект аналізу. // Актуальні проблеми сучасної науки і правоохоронної діяльності: мат. Х науково-практичної конференції курсантів та слухачів 30 травня 2003 року. — 2003. — с. 212–213.
29. Кузніченко О. Матеріальна відповідальність працівників органів внутрішніх справ: її правове регулювання. // Право України. — 2001. — № 1. — с. 77–80.
30. КрасніковаЕ.А. Етика та колективна психологія професійної діяльності: Підручник. – М.: ФОРУМ:ИНФРА-М, 2004. с. 101–104.
31. Костицкий М.В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы / М.В. Костицкий. - К.: Изд-во КВШ, 1990. - 259 с.
32. Мерло-Понті М. Феноменологія сприйняття / Пер. з фр. — К., 2001.
33. Наука мораль. Дж.Бентам і Росія. / Ред.М.И. Микешин,Т.В. Артем'єва. / Альманах. Філософський століття. СПб., – 1999. № 9. 366 з.
34. О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко "Теорія держави і права” Академічний курс. Підручник. Київ. Юрінком Інтер. 2006 с. 101–104.
35. ОмельченкоО.А. Історія політичних лідеріва і правових навчань.Учебник.М. 2006.
36. Осадчий В., Савченко А. Міліція також «ходить» під законом. // Урядовий кур’єр. — 2002. — № , 2 березня. — с. 7.
37. Про.Конт - Дух позитивної філософії,Спб., 1910. с. 101–104.
38. Поляков О.В. "Історія політичних лідертва і правових навчань". М. 2007.
39. Пяткина С.А. - Про правової теорії юридичного позитивізму. Правознавство. 1964. с. 101–104.
40. Підручник із історії політичних лідертва і правових навчань" для вузів під редакцією В.С.Нерсесянца. М. 2002 – 456 с.
41. Пяткина С.А. Про правової теорії російського юридичного позитивізму // Правознавство. – 1964. №4. 116 -120 с.
42. Професійна етика працівників правоохоронних органів : Навчальний посібник / під ред.Г.В. Дубова і А.В. Опальова – М.: ">Щит-М", 1998
43. .Паніна Н. В. Технологія соціологічного дослідження. — К., 1995. 116 -120 с.
44. Рікерр П. Сам як інший / Пер. із фр. — К., 2002. 116 -120 с.
45. Р.Кельзен "Чисте вчення на право". Випуски1-2.М. 1987, 1988
46. Р. Спенсер - Основні початку. Спб., 1881. 116 -120 с.
47. Р. Харт «Концепціяправа».1961. 116 -120 с.
48. РадькоТ.Н. МедведєваН.Т. Позитивізм як наукове спадщина та перспективи розвитку права у Росії   Держава право. – 2005. № 3, 5-13 с.
49. Сивий Р. Б. Соціально-філософські проблеми розмежування приватних і публічних інтересів як підстави дихотомізації структури позитивного права / Р. Сивий // Проблеми філософії права. – 2005. – Т.3. – №1-2. – С. 73-84.
50. Словник філософських термінів /науч. ред. проф. В. Г. Кузнєцова. - М.:Инфра-М, 2005. - 729 з. 116 -120 с.
51. Самохин Н. В. Некоторые аспекты административно–юрисдикционных полномочий милиции.  Матеріали науково-практичної конференції. — 2002. — ч. 2. — с. 27–29.
52. Синявська О. Ю. Особливості службової дисципліни особового складу органів внутрішніх справ. Вісник НУВС. — 2002. — № 19. — с.250–254.
53. ФулерЛ.Л. Позитивізм і вірність праву. Відповідь професоруХарту // Вісті ВНЗ. Правознавство. – 2005. № 6. 116 -120 з.
54. Харт Р. Л. А. Позитивізм і розмежування правничий та моралі // Вісті ВНЗ. Правознавство. – 2005. № 5.
55. Хавронюк М. І. Дисциплінарні правопорушення і дисциплінарна відповідальність. — Київ: Атіка, 2003. – 240 с.
56. Хрусталеа Б.Ф. Государстіснное підприємство - суб'єкт трудового права. М., 1976, 17 с.
57. ЧерданцевА.Ф. Теорія держави й права: Підручник для вузів. – М.:Юрайт-М, 2001. – 432 з.
58. Шмошкін О.В. Юридична деонтологія – К., 1995. 116 -120 з.
59. ШершеневичГ.Ф. "Загальна теорія права".Т.1. Випуск 1. М. 2005. с. 225.
60. ШершеневичГ.Ф. "Загальна теорія права". Випуск 1. М. 1910. 116 -120 з.

.Щербина В. І. Питання  вдосконалення дисциплінарної відповідальності  співробітників органів внутрішніх  справ України. // Вісник УніВС. — 1997. — № 2. — с. 225.

61. Юриспруденція і філософія права//1892// КарлБергбом
62. Юридична етика: Підручник для вузів. – М.: Норма, 2004.
63. Юридична психологія: підручник / Д.О. Александров, В.Г. Андросюк, Л.І. Казміренко та інші; [за заг. ред.. Л.І. Казміренко, Є.М. Мойсеєва]. - К.: КНТ, 2007. - 360 с.
64. Яровий С. М. Сутність та загальна діяльність органів внутрішніх справ щодо профілактики правопорушень. // Право і безпека. — 2004. — № 32. — с. 128–130.
65. Общая теория права и государства/Под ред. В.В. Лазарева. —М., 1997. С. 280.
66. Михайлов С.В. Интерес как общенаучная категория и ее отражение в науке гражданского права // Государство и право. 1999. № 7. С. 86—88.