Міліція як суб’єкт системи правоохоронних органів держави

Підбиваючи підсумок, можна сформулювати наступні пропозиції щодо підвищення якості нормативної правової бази діяльності системи МВС України.

Актуальними є розробка і формулювання науково обґрунтованих методик  навчання і формування навичок використання способів і прийомів тлумачення при  підготовці підзаконних правових актів.

Перспективним напрямком діяльності може стати розробка методики навчання і формування навичок нормотворчої діяльності керівників органів внутрішніх справ. Доцільним було б включення  до Інструкції з організації нормотворчої діяльності в Міністерстві внутрішніх справ України спеціального розділу, присвяченого офіційному тлумаченню Міністерством  прийнятих ним нормативно-правових актів. Причому повинно закріплюватися не тільки саме право такого тлумачення і визначатися суб'єкт, що його здійснює, але й формулюватися механізм (процедура) реалізації такого повноваження.

Для удосконалення правового забезпечення діяльності міліції необхідно розробити  та прийняти Концепцію удосконалення  правового забезпечення організації  й діяльності системи Міністерства внутрішніх справ України, яка б  розкрила сучасний стан правового забезпечення організації та діяльності системи  МВС України; визначила мету, завдання, основні напрямки удосконалення  правового забезпечення організації  й діяльності системи МВС України; шляхи удосконалювання організації  правової роботи в системі МВС  України; етапи реалізації самої  Концепції.

Значну роботу щодо підготовки нормативно-правових актів по регламентації організації  й діяльності міліції проводять  Вищі навчальні заклади, Державний  науково-дослідний інститут, Управління юридичного забезпечення системи МВС  України на основі глибокого аналізу  завдань, що поставлені перед системою Міністерства, і визначення шляхів удосконалення діяльності органів  Міністерства на науковій основі.

Нормативно-правові акти МВС України  повинні бути науково обґрунтовані, саме це дозволяє врахувати у встановленій, зміненій нормі відповідні наслідки їх дотримання або застосування.

Досвід прийняття нормативно-правових актів свідчить, що недостатньо тільки права уповноваженої особи та її великого практичного досвіду  без умілого використання наукових методів обробки та аналізу інформації. Наукова обґрунтованість означає  розробку нормативних актів на основі рекомендації фахівців – представників  відповідних галузей науки.

Наукової обґрунтованості актам  МВС України може додати необхідне  інформаційне забезпечення з налагодженою аналітичною роботою. МВС України  постійно займається удосконаленням системи  збору, обробки, збереження і використання інформації.

Під час прийняття МВС України  підзаконних актів, не слід забувати про комплекс специфічних факторів, за наявності яких можна вести  мову про допустимість повного забезпечення реалізації вимог верховенства закону у відносинах системи органів  внутрішніх справ. Їх можна розглядати, умовно поділяючи на наступні великі блоки: політичні (визнання політичним режимом), ідеологічні (ідеї, погляди  суспільства), психологічні (емоції, настрої, хвилювання суспільства), економічні (розподілення засобів виробництва, матеріальних благ), юридичні (загально-правові, організаційно-правові, процесуальні обставини).

У рамках такої класифікації можна  висловити думку, що для плідного розгляду щодо питання доцільно використовувати  класифікацію вимог, запропоновану Р.Ф. Васильєвим, який виділив:

• Загальні вимоги, які повинні задовольняти всі акти управління, незалежно від того, ким вони видаються, з яких питань і які їх юридичні властивості.
• Додаткові або спеціальні вимоги, що висуваються до певних видів актів залежно від їх змісту і призначення.
• Організаційно-технічні вимоги, які у встановленому порядку повинні висуватися до всіх правових актів управління.

Безперечно, міжнародні стандарти  повинні стати основою внутрішньодержавних  правових актів, що регулюють різні  сторони організації й діяльності органів внутрішніх справ, форми, методи, умови їх діяльності та структурної  побудови.

Отже, усі істотні зміни в  оперативній обстановці діяльності міліції мають бути обов'язково прийняті до уваги в нормотворчій діяльності. Це важливо як для нормативних  актів МВС України, так і для  нормотворчого процесу в цілому.

3.2 Аналіз правового і соціального захисту працівників міліції та заходи щодо його покращення

Як відомо, метою держави визнається ''спільне благо", захист прав і свобод людини і громадянина від будь-яких протиправних посягань з будь-якого боку, у тому числі й з боку самої держави [14, с. 10].

Такі фактори, як різке зниження рівня життя більшості населення  при дуже швидкому збагаченні окремих  його груп, різке зростання рівня  злочинності, корумпованість державного апарату, загальний правовий нігілізм, зневіра громадян у можливості державних  органів забезпечити правопорядок, труднощі з державним фінансуванням, соціальною і правовою незахищеністю  значної частини населення, істотно  впливають як на зовнішнє середовище органів внутрішніх справ, так і  на внутрішні елементи системи, оскільки працівники міліції мають ті ж  самі труднощі, що й інші громадяни  країни.

Проте, на відміну від інших громадян, перебуваючи на державній службі працівники міліції не мають можливостей  забезпечити собі достойний рівень життя, самостійно, законно вирішити свої житлові і інші проблеми, оскільки вони мають ряд певних заборон і обмежень, що не дозволяють їм відволікатися від повсякденної праці.

За таких обставин держава зобов’язана  гарантувати і забезпечувати  соціальний і правовий захист працівників  міліції. Це спричиняє нагальну необхідність удосконалення та розвитку законодавства  України з цих проблем. Адже створення  державою сприятливих і безпечних  умов для службової діяльності працівників  міліції є однією з передумов  ефективності функціонування системи  правоохоронних органів держави в цілому.

Конституційний суд України  підтвердив, що визначений законами України  відповідно до положень ст. 17 Конституції  України комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих  на забезпечення соціального захисту  працівників правоохоронних органів, зумовлений не їх непрацездатністю або  відсутністю достатніх засобів  для існування, а особливістю  професійних обов’язків, пов’язаних із ризиком для життя та здоров’я, певним обмеженням конституційних прав і свобод, у тому числі, права заробляти  матеріальні блага для забезпечення собі та своїй сім’ї рівня життя, вищого за прожитковий мінімум.

Тобто соціальні гарантії працівників  міліції випливають з характеру  покладених на них службових обов’язків у зв’язку з виконанням ними державних  функцій.

Відповідно до Конституції України, людина, її права і свободи є  вищою соціальною цінністю. Ці конституційні  положення є основними для  визначення соціально-правового захисту  працівників міліції.

За останні роки в Україні  прийнято достатню кількість нормативних  актів, що за змістом повинні були детально закріпити визначені в  Конституції ідеї і заповнити  прогалини у правому захисті  та соціальному забезпеченні працівників  міліції. У чинному законодавстві  зовсім не акцентується увага на обов'язку держави гідно виконувати взяті  на себе зобов'язання в соціально-правовій сфері.

Таким чином, державний захист працівників  міліції – це діяльність держави, що спрямована, за допомогою правових і соціальних заходів, на підвищення ефективності діяльності міліції, збереження системи МВС України через  гарантування охорони прав працівників  міліції і їх особистої безпеки.

Державний захист реалізується у правотворчій і правозастосовній формі. Найефективніші та найбільш розповсюджені такі:

• прийняття довгострокових програм щодо вирішення комплексу проблем у сфері соціально-правового захисту працівників міліції;
• підготовка органами внутрішніх справ подання, пропозицій, запитів до органів виконавчої і законодавчої влади про стан соціально-правового захисту працівників, а також про хід виконання запланованих заходів в рамках уже прийнятих правових документів;
• надання органам внутрішніх справ матеріальної та фінансової підтримки з боку органів державної влади;
• встановлення для працівників міліції додаткових соціальних пільг;
• розробка пропозицій щодо удосконалення законодавства про соціально-правовий захист особового складу органів внутрішніх справ.

Викладаючи зміст правової захищеності, можна поділити заходи правового  захисту на три групи: надання  працівникам певних прав для ефективного  виконання своїх службових обов'язків; обмеження втручання в службову діяльність працівників; встановлення відповідальності за дії, що перешкоджають  виконанню покладених на працівників  обов'язків, за вчинки, що порушують  їхні права і свободи.

До першої групи заходів правового  захисту відноситься: 1) право вимагати від громадян і службових осіб, які порушують громадський порядок, припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень  міліції, виносити на місці усне попередження особам, які допустили малозначні адміністративні порушення. Законодавцем встановлено, що законні вимоги працівників міліції є обов'язковими для виконання громадянами і службовими особами; 2) тправо застосовування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї у випадках і в порядку, передбачених Законом; 3) право на необхідну оборону, заподіяння шкоди при затриманні осіб, що вчинили злочин, у випадку надання їм опору, на дії у стані крайньої необхідності, фізичний чи психічний примус, на обґрунтований ризик з дотриманням умов, передбачених законом; 4) право працівника оскаржити накладене на нього дисциплінарне стягнення; 5) право на судовий захист при звільненні та ін.

До другої групи заходів правового  захисту належать: 1) при виконанні  обов'язків працівник підлеглий  безпосередньому і прямому начальникам; 2) ніхто, крім органів і посадових  осіб, прямо уповноважених на це законом, не вправі втручатися в діяльність працівника; 3) ніхто не має права  примушувати працівника до виконання  обов'язків, що не покладені на нього  законом; 4) при одержанні наказу або вказівок, що суперечать закону, працівник зобов'язаний керуватися законом; 5) скасування чи зміна рішення, прийнятого працівником під час  виконання службових обов'язків, не притягують його до відповідальності, якщо вони не стали результатом навмисного порушення закону та ін.

До третьої групи заходів  правового захисту відносяться  встановлені законом види юридичної  відповідальності: кримінальна, адміністративна, дисциплінарна та матеріальна.

У науковій літературі з питань правового  захисту зустрічається догма  щодо наявності двох аспектів правового  захисту працівників міліції: зовнішнього  і внутрішнього.

У зовнішній сфері діяльність міліції  реалізується в профілактиці, припиненні, розкритті правопорушень та притягненні  до відповідальності правопорушників, що не є працівниками органів внутрішніх справ. У рамках зовнішньої правоохоронної діяльності потрібно зважувати дві  проблеми:

1. Проблема взаємодії міліції  та населення;

2. Забезпечення національних інтересів  країни.

Тобто правовий захист працівників  міліції розглядається як захист представників закону і держави. 

   У внутрішній сфері здійснюється діяльність по забезпеченню законності діяльності самих органів внутрішніх справ. У контексті даного напрямку особливе значення набуває протидія корупції серед працівників органів внутрішніх справ. Корумпованість працівників міліції може призвести до "паралічу" правоохоронної системи. До основних причин правопорушень в ОВС, крім несумлінного ставлення працівників до виконання своїх посадових обов'язків, відносяться: відсутність постійного контролю з боку керівників підрозділів за діями особового складу, за прийнятими процесуальними рішеннями, за несенням служби підлеглими, в тому числі з використанням негласних методів; недостатній рівень виховної роботи, прорахунки в дисциплінарній практиці, підборі та розміщенні керівників; некомпетентність працівників, що проводять затримання громадян, незнання нормативних документів, що регламентують ті або інші дії працівників міліції; несумлінне ставлення працівників оперативних чергових частин до виконання вимог нормативних документів, що регламентують порядок прийому і реєстрації заяв і повідомлень громадян про протиправні дії. Виявлення фактів порушення законності в органах і підрозділах внутрішніх справ в основному відбувається в результаті здійснення прокурорського нагляду і контрольних функцій Управління внутрішньої безпеки органів внутрішніх справ. Ця проблема може бути вирішена ззовні. Необхідний комплекс серйозних владних рішень, прийнятих Верховною Радою України, Президентом України та Кабінетом Міністрів України. І саме на усунення цієї проблеми повинна бути спрямована правова політика держави.

Однією з гарантій соціального  захисту працівників міліції  є проходження спеціального професійного навчання чи перепідготовки.