Організація бухгалтерського обліку

Інформацію про кількість і вартість окремих видів придбаних матеріальних цінностей, а також розрахунки за них отримують за даними аналітичних рахунків, які відкривають до відповідних синтетичних рахунків [51].

Основними документами, які оформлюють процес придбання матеріальних засобів, є: договір купівлі-продажу, рахунок (рахунок-фактура), накладна, товарно-транспортна накладна, прибутковий ордер, довіреність, платіжне доручення, виписка банку та ін..

На складі підприємства здійснюється сортовий кількісний оперативно-технічний облік, який ведуть на картках або в книгах складського обліку завідувачі складом (комірники). Визнання та первинну оцінку запасів та інші питання обліку запасів в бухгалтерському обліку регулюються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 "Запаси".

Оцінка придбаних виробничих запасів у бухгалтерському обліку здійснюється за первинною (фактичною) собівартістю, яка складається з таких фактичних витрат [52]:

• сум, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю) за вирахуванням непрямих податків;
• сум ввізного мита;
• сум непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству;
• транспортно-заготівельних витрат (оплата тарифів, фрахту, транспортування, страхування, вантажно-розвантажувальні роботи тощо);
• інших витрат, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Облік придбаних виробничих запасів на підприємстві можна вести за фактичною собівартістю, за купівельними цінами з виділенням транспортно-заготівельних витрат, за обліковими цінами з виділенням відхилень.

Розглянемо більш детально особливості ведення обліку запасів за купівельними цінами з виділенням транспортно-заготівельних витрат (ТЗВ).

Транспортно-заготівельні витрати (табл. 3.1.) включаються до собівартості придбаних запасів або загальною сумою відображаються на окремому субрахунку рахунків обліку запасів. Сума транспортно-заготівельних витрат, що узагальнюються на окремому субрахунку рахунків обліку запасів, щомісячно розподіляється між сумою залишку запасів на кінець звітного місяця і сумою запасів, що вибули (використані, реалізовані, безоплатно передані тощо) за звітний місяць [34].

Таблиця 3.1

Транспортно-заготівельні витрати

№ пор.	Зміст запису	Вартість запасів (ВЗ), тис. грн. (рахунки 20, 22, 28)	Транспортно-заготівельні витрати (ТЗВ), тис. грн (окремий субрахунок)
1	2	3	4
1	Залишок на початок місяця	200 (ВЗП)	30 (ТЗВП)
2	Надійшло за місяць (Зн)	450 (ВЗН)	70 (ТЗВН)

 

Продовження табл.. 3.1

1	2	3	4
3	Вибуло за місяць (витрачено, реалізовано тощо)	550	85*
4	Залишок на кінець місяця (ряд. 1 + ряд. 2 - ряд. 3)	100	15

 

Сума транспортно-заготівельних витрат, яка відноситься до запасів, що вибули, визначається як добуток середнього відсотка транспортно-заготівельних витрат і вартості запасів, що вибули, з відображенням її на тих самих рахунках обліку, у кореспонденції з якими відображено вибуття цих запасів.

Середній відсоток транспортно-заготівельних витрат визначається діленням суми залишків транспортно-заготівельних витрат на початок звітного місяця і транспортно-заготівельних витрат за звітний місяць на суму залишків запасів на початок місяця і запасів, що надійшли за звітний місяць [9].

Порядок розподілу транспортно-заготівельних витрат на підприємствах, що застосовують окремий субрахунок обліку транспортно-заготівельних витрат розглянемо на прикладі.

Приклад.

Відсоткове співвідношення транспортно-заготівельних витрат до купівельної вартості придбаних виробничих запасів (ВЗ) визначимо розрахунком:

 

                      (1)

 

де ТЗВп, ТЗВп – транспортно-заготівельні витрати придбаних виробничих запасів за звітний період та на початок звітного періоду;

ВЗп, ВЗн –виробничі запаси придбані за звітний період та на початок звітного періоду.

Сума транспортно-заготівельних витрат, що за розподілом припадає на запаси, які вибули у звітному місяці, становить

 

                                                     (2)

 

При відпуску запасів у виробництво, продажу та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів: ідентифікованої собівартості, середньозваженої собівартості, собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО), собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО), нормативних затрат, ціни продажу [11].

Оцінка за ідентифікованою собівартістю здійснюється щодо запасів, які відпускаються, та послуг, що виконуються для спеціальних замовлень і проектів, а також запасів, які не замінюють одне одного.

Оцінка за середньозваженою собівартістю провадиться за кожною одиницею запасів:

 

                                                                             (3)

 

де Сс — середньозважена собівартість;

Сп, Зп — відповідно собівартість і кількість запасів на початок періоду;

СН,3Н — відповідно собівартість і кількість запасів, що надійшли протягом періоду.

Оцінка запасів за методом ФІФО (англ. FIFO — First in, first out — "першим надійшов, першим проданий") базується на припущенні, що запаси використовуються у послідовності відповідно до їх надходження на підприємство.

Оцінка запасів за методом ЛІФО (англ. LIFO - Last in, first out — "останнім надійшов, першим проданий") базується на припущенні, що запаси використовуються у послідовності, протилежній їх надходженню на підприємство. Оцінка за нормативними затратами полягає в застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством.

Оцінка за цінами продажу заснована на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього відсотка торговельної націнки товарів.

 

 

3.2 Основні види  та форми розрахункових відносин

 

Розрахунки - одне з найбільш масових явищ у господарській діяльності кожного підприємства. Кожне підприємство, що здійснює безперебійний процес виробництва, з одного боку, безперервно завозить сировину, матеріали, паливо, тару тощо; а з іншого - реалізує готові вироби. Таким чином, кожне підприємство безпосередньо має справу з розрахунками.

Розрахунки - це відносини, що виникають між підприємствами й іншими фізичними та юридичними особами у процесі реалізації, розподілу та перерозподілу суспільного продукту, перетворюючи його з товарної форми у грошову, і навпаки [4].

Сукупність усіх платежів у процесі купівлі-продажу, надання послуг, а також виконання різного роду зобов'язань створює грошовий оборот.

Розрахунки охоплюють дві форми розрахункових відносин:

1) безготівкову;

2) готівкову.

Готівкову форму розрахунків головним чином використовують при обслуговуванні населення, фізичних осіб [39].

Безготівкові розрахунки - це грошові розрахунки, які здійснюють за допомогою записів на рахунках у банках.

Усі підприємства, які мають поточні рахунки в банку, зобов'язані саме там зберігати свої кошти [20]. Переважну більшість міжгосподарських розрахунків здійснюють безготівковим шляхом; в основному - через установи банків і незначну частину - через підприємства зв'язку.

Є такі основні принципи організації безготівкових розрахунків:

1) банки здійснюють розрахунково-касове  обслуговування підприємств на  підставі відповідних договорів  і чинних нормативно-правових  актів;

2) перерахування (списання) коштів  з рахунків підприємств банки  здійснюють лише за дорученням  власників цих рахунків або  розпорядження стягувачів (у разі  судового рішення) у термін, встановлений  законодавством;

3) клієнти банків для  здійснення розрахунків самостійно обирають платіжні інструменти і несуть відповідальність за достовірність змісту розрахункових документів;

4) нормативно-правовими актами  Національного банку України (НБУ) банки зобов'язані проводити документування  руху грошових коштів клієнтів.

Розрахунково-касове обслуговування - послуги, що банк надає клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов'язані з переказом коштів з рахунку (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договорами.

За формою безготівкові розрахунки поділяють на:

1) розрахунки за товарними  операціями (завершують угоди, пов'язані  з товарообігом і послугами);

2) розрахунки за нетоварними  операціями (з бюджетом, установами  банків тощо) [25].

У правовій науці виділяють досить велику кількість критеріїв для класифікації безготівкових розрахунків на види.

На думку О. П. Подцерковного, організаційно виправданий поділ форм безготівкових розрахунків на дві групи — інструментальні форми розрахунків та інтегративні (комплексні) форми розрахунків, залежно від самостійності правомочностей суб'єктів на здійснення прийому-передачі грошового еквівалента оскільки це дозволяє досягнути внутрішньої єдності класифікації.

Першій групі форм безготівкових розрахунків властива завершена здатність без залучення інших форм реалізовувати завдання платіжної операції, тобто переводити кошти з рахунку платника на рахунок одержувача.

Другій групі — інтегративним (комплексним) формам розрахунків така цілісна самостійність, на його думку, не властива. Вони являють собою надінструментальні утворення й можуть бути остаточно реалізовані переважно з підключенням у відповідні відносини інструментальних форм розрахунків [21].

Як наступну підставу класифікації можна виділити час передачі коштів. Розрахунки за цією підставою поділяються на:

• негайні (розрахунки в режимі «реального часу» — on-line при електронних розрахунках);
• розрахунки з відстроченням платежу з наданням кредиту або без надання такого (за принципом: «praesens obligatio, in diem uutem dilata solutio» (зобов'язання є, але платіж відстрочений).

Усі розрахункові операції, що здійснюються комерційними банками, можна класифікувати за різними ознаками:

• за складом учасників розрізняють операції: міжбанківські; клієнтські; внутрішньобанківські;
• за видом платіжних документів: платіжними дорученнями; платіжними вимогами-дорученнями; чеками; векселями; картками;
• за формою проведення: перекази; акредитивні; інкасові; клірингові.

І. А. Безклубий пропонує також додати такий критерій класифікації, як підстави виникнення безготівкових розрахунків, пропонуючи розрізняти розрахунки, що виникли на підставі одностороннього правочину, договору, рішення суду, закону.

На досліджуваному підприємстві ТОВ «МЕБЛІ БУМ» використовують переважно безготівкову форму розрахунків з використанням таких платіжних документів, як платіжне доручення та платіжна вимога доручення.

Згідно із п. 1.30 ст. 1 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» під платіжним дорученням розуміють розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми грошей зі свого рахунка на рахунок отримувача. Згідно з Інструкцією під платіжним дорученням розуміють - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача. Можна зробити висновок, що ці поняття тотожні, але поняття, яке міститься в Інструкції, є більш конкретизованим. Так, наприклад, з першого поняття можна зробити висновок, що доручення платник може надати у будь-якій формі у тому числі й в усній. Друге поняття конкретизує його і вимагає від платника письмового доручення банку. Це не суперечить ЦК (ч. 1 ст. 1090). Однак платник може надавати доручення про списання коштів зі свого рахунка у формі електронного розрахункового документа, якщо це передбачено договором [10]. Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними і нетоварними платежами:

• за фактично відвантажену або продану продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо);
• у порядку попередньої оплати - якщо такий порядок розрахунків встановлено законодавством України та (або) обумовлено в договорі;
• для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості, які складені не пізніше строку, встановленого законодавством України;
• для перерахування юридичними особами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їх рахунки, відкриті в банках;
• для сплати податків і зборів/страхових внесків (обов'язкових платежів) до бюджетів та (або) державних цільових фондів;
• в інших випадках відповідно до укладених договорів та (або) законодавства України.