Интелектуальная собственность. Авторские права

 

 Експерти у сфері  мас-медіа вважають, що сьогодні  в українському ефірі вже практично немає місця для нових комерційних радіостанцій, навпаки – працюють надто багато FM-станцій у тому самому розпливчастому поп-форматі, котрі не мають своїх стабільних аудиторій, а тому – не мають і стабільних рекламних доходів. Аби набути фінансової міцності й стабільності, такі FM-станції мусять чіткіше позиціонуватися, що, можливо, зробить вітчизняний радіо-ефір різноманітнішим і незалежнішим.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

авторське право, на прикладі роману Толстого "Війна  і мир".

     Якщо хтось  скопіює роман Толстого один  до одиного, то це є порушенням  авторських прав Автора. Якщо  хтось сам напише аналогічний  роман на цю тему, який має  свій неповторний стиль Автора, то це не є порушенням авторських прав Толстого

     Обидва романи  будуть подібні за тематикою  (описувати події війн проти  Наполеона) та жанром (роман), АЛЕ  відрізнятися формою викладу подій. 

    P.S. Це на кшталт того, коли в школах дають написати твори учням і задають одну тему для написання. Кожен учень пише свій твір, котрий відрізняється лише формою викладу. Саме унікальну форму викладу конкретного учня і охороняє авторське право. А якщо один учень скопіює твір у іншого, то це вже буде порушенням авторського права першого учня (Автора).

    звертаємо Вашу увагу, що ідеї не є охороноздатними.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПРОБА СТРУКТУРНО-СЕМІОТИЧНОГО АНАЛІЗУ  ТВОРУ ДЖ.К. РОУЛІНГ  “ГАРРІ ПОТТЕР”  І НАРАТИВНИХ ТВОРІВ-БЛИЗНЯТ У  СТИЛІ ФАН-ФІКШН 

Ідентифікація фольклорних архетипів  на матеріалі серії романів про  “Гаррі Поттера”

 

 

Дмитро Дроздовський,

студент Національного університету

“Києво-Могилянська академія”

 

Надзвичайна  популярність серії творів Дж.К. Роулінг сьогодні ні в кого не викликає сумнівів: «Гаррі Поттера» (далі у тексті скорочено  подається як ГП) обговорюють на дитячих майданчиках, у сімейному  колі, теле- і радіоефірі, на солідних наукових конференціях. Світ Гаррі, на превеликий подив, швидко розширює свої межі, освоюючи матеріальне і інформаційне поле повсякденності, про що свідчать наклади друкарських і відеовидань  в різних країнах, інтернетівські співтовариства численних фанатів, випуск товарів, що несуть атрибутику вигаданої реальності Роулінг. 

Як і своїм попередникам, знаменитим міфологічним сагам –  «Властителю кілець» Дж. Толкієна і «Зоряним війнам» Дж. Лукаса –  творові Роулінг вдалося вийти  за рамки друкарського листа і  телевізійного екрану і, на перший погляд, несподівано скласти конкуренцію  класичному фентезі.

Отже, книжка про “Гаррі Поттера” стала всесвітнім бестселером. За даними Київського лінгвістичного музею та проф. К. Тищенка, ця книжка входить до переліку творів, які  за весь час нашої історії було перекладено на найбільшу кількість  мов та які виходили найбільшими  накладами у світі. Так от, історія  по “Гаррі Поттера” завершує першу  десятку цього переліку і стоїть поруч із працями Володимира Леніна, Кім Ір Сена, Агати Крісті тощо. В  чому ж полягає такий успіх  “Гаррі Поттера”? Щоб відповісти на це питання, варто вдатися до аналізу  цього тексту  з позицій насамперед фольклористичних, оскільки ця книжка за генетичною типологією є казкою у стилі фентезі. Тож в цій  роботі я пропоную  проаналізувати цей твір, послуговуючись методологією Володимира Яковича Проппа.

«Гаррі  Поттер» з'явився у момент переходу в новий життєвий цикл, в нове сторіччя, таким чином мимохіть претендуючи  на певний ступінь узагальнення попереднього літературного і соціокультурного досвіду. Можливо, ніхто не зажадав  би подібного «звіту» від дитячої  книжки, якби не її популярність. Феномен останньої викликав, мабуть, небувалий інтерес наукової громадськості до твору масової літератури.

Отже, сьогодні дослідники роблять спроби розглянути серію про ГП з погляду педагогіки у плані освітніх технологій і  як роман для виховання з погляду  теорії і практики перекладу, і  як явище сучасної дитячої літератури (І. Макарова), як  твір, що несе традиції  англійської класичної літератури (О. Светна, І. Дзюбенко), і як зразок літератури ескапізму (Д. Дубровська). З'являються роботи, в яких на рівних виступають психологія, соціологія, філологія: таким чином, досліджується  субкультура  «поттеристів», феномен фан-фікшн.

Цікаво, що при всьому різноманітті підходів до вивчення творчості Дж.К. Роулінг  і очевидному прагненні авторів  дати власне пояснення секрету популярності ГП, дослідники одержують схожі результати, виділяючи такі «виграшні риси»  тексту, як особлива динаміка, «кінематографічність образів», збалансованість звернень до масової та елітарної культури, незакінченість, доступність на різних  рівнях.

Подібні відгуки не можна назвати несподіваними, позаяк багато що в них відображає специфіку панівної постмодерністської традиції.  В той же час, неможливо  стверджувати, що ГП – яскравий приклад  постмодерністського тексту, проте, це, мабуть, той самий випадок, коли «сучасність створює «ідеальний образ» високої літератури в творі  літератури масової»  [1]¹, коли «глянсове видання» максимально використовує культурну традицію.

Повертаючись  до зазначених раніше «характеристик»  ГП, слід відмітити, що «доступність»  тексту забезпечується пізнаваністю, і ця пізнаваність повинна бути заснована на чомусь більш відомому для масового читача, ніж, наприклад, діккенсівські алюзії  або традиції закритих навчальних закладів у Великій Британії. Інакше ГП ніколи б не освоївся в загальноєвропейському культурному середовищі. На мою думку, універсальною основою доступності багатошарового тексту Роулінг стала казка і міт, саме зверненість ГП до традиційної культури і забезпечила феноменальний успіх твору.

Подібна ситуація цілком виправдана перехідним характером сучасної епохи [2]. Проблема фольклористики або трансформації фольклорних культур, втрата необхідних функцій і отримання, власне, художнього статусу [3] здобуває на сучасному етапі нові грані: традиційна культура, з одного боку, протистоїть дезінтеграції, кризі соціальних ролей особи, виявляється дієвим способом збереження колективної ідентичності [4] і навіть долає негативні наслідки «некропоетики [5], з іншого – розділяє основні характеристики  постмодерністської художньої свідомості.

Але навіть не дивлячись на нескінченні метаморфози  традиційних елементів в рамках постмодернізму, що допускає «співіснування»  «верху» і «низу», «оригіналів» і  «підробок», елітарного мистецтва і  кітчу, авангарду і реакції [6], «традиційне» залишається упізнаваним завдяки  постійно  відтворюваним у постмодерністському  тексті універсальним фольклорним  архетипам.

Під універсальними фольклорними архетипами в даній  роботі я розумітиму не тільки «загальні  мотиви і образи, несучі якість колективної  пам'яті» [7], а й всіляку  реалізацію традиційного в постмодерністському  тексті. Для того, щоб дійсно «вийти»  на  специфіку трансформації фольклорного «тексту» в сучасному творі, я  вважаю за потрібне звернутися не тільки до мотивів, а й до цілих блоків мотивів (термін Б.Н. Путілова), до системи  персонажів, особливостей хронотопу.

Інтерпретуючи фольклорний «текст», безумовно, важливо  вивчити його і  «зовні», встановити буття твору в рамках фольклористики, тобто як генератор певної субкультури.

В цьому напрямі творчість Дж.К. Роулінг, що здобула у частини  сучасної української молоді практично  культовий характер і що породила багату літературу «фан-фікшн» [8], надає  надзвичайно цікавий матеріал.

Метою цієї роботи є виявлення основоположних фольклорних архетипів у творчості  Дж. Роулінг і визначення їхніх  функцій (в плані зіставлення)  в оригінальному тексті і прозі  «фан-фікшн».

Оскільки масова культура тяжіє до розчленовування і особи, і продукту її діяльності – художнього образу – на елементарні, найпростіші  і часто не зв'язані між собою  частинки, аналіз її явищ в аспекті  архітипічності є цілком адекватним дослідницьким дискурсом. Відштовхуючись від відомого вчення К. Юнга про те, що «елементарний образ, або архетип, є фігура – чи то є вона демоном, людиною або подією, – яка в  процесі історії повторюється там, де вільно виявляється людська фантазія», ми у зв'язку з масовою культурою  достеменно переконуємося: ці образи «є певною мірою узагальненою рівнодіючою  силою незліченних типових досвідів кількох поколінь». [15; 57].

Значення  архетипу для масової свідомості було відзначено тим же К. Юнгом. «Будь-який зв'язок із архетипом, – писав він, – звільняє в нас голос більш  могутній, ніж наш власний. Той, хто  розмовляє прототипами, розмовляє  тисячею голосів» [15; 59].

Слід  також нагадати, що, за Юнгом, сукупністю архетипів є несвідоме як осад «всього, що було пережито людством, аж до його найтемніших часів історії», а сам архетип – прояв інстинкту [15; 131]. Ми будуємо осмислення досвіду творців популярних творів  сучасної масової культури, виходячи з думки К. Юнга про співвідношення архетипу із соціальним і етичним досвідом в його конкретному, зримому втіленні: «Архетипи є системи установок, що є одночасно і діями, і емоціями» [15; 136].

Юнг, не вдаючись у детальні докази, висловив думку про те, що сучасні люди, позбавлені простодушності і конкретності первісних обрядів як втілення колективного несвідомого, опиняються «у скрутному становищі», вони вже «дуже критичні і психологічні» [15; 239]. Але найважливіше, з погляду проблеми, яку ми хочемо обговорити, – це потреба сучасних людей в своєрідному захисті, який потрібно знайти в чомусь іншому, ніж згадані обряди. Ось тут на допомогу нам приходить досвід масової культури з її принциповою довірою и відвертою апеляцією до елементарності колективного несвідомого. І ми бачимо, що масова свідомість початку ХХI століття спирається на виявлені К. Юнгом архетипи.

Порівняймо описи Юнга і варіанти, що пропонує сучасна  масова культура. Так у дискурсі, пов’язаному із творчістю Роулінг, нас зокрема цікавитиме дитячий архетип. Дитячий архетип, або архетип дитини, Юнг пов'язував із динамікою зростання людини, як і людства у філогенезі. Так, важливим для нашого подальшого розгляду дитячого архетипу на казковому матеріалі є те, що саме в мотивах казок, наприклад, у мотиві інфантильного страху ночі, Юнг бачив корені архетипу дитини [15; 138]. «Подібно до того, як дитяча казка є філогенетичним повторенням стародавньої релігії ночі, так і дитячий страх є філогенетичним повторенням психології первісної людини» [15;  139].

Повернімося тепер до дитячого архетипу, представленого в романах Дж.К. Роулінг про  Гаррі Поттера

• дитячий архетип представлений в романах про Гарі Поттера в умовах стрімкого наближення сучасної української шкільної системи в її освітніх і етичних інтенціях до системи західноєвропейської робить англійського хлопчика-сироту зрозумілим в Україні.

У Дж.К. Роулінг:

• на відміну від «бідних сиріт», наприклад,  Чарльза Діккенса (як природного англійського попередника в зображенні такої колізії), дитина занурюється не у побутове, а в екзотичне середовище;
• на відміну від Малюка у А. Лінгрен Гаррі Поттер – сирота; Малюк мав численну, але не дуже ніжну до нього родину, а компенсацію ласки і радощів одержував у самотнього (казкового) Карлсона;
• на відміну від популярних толкієнівських гоббітів, новий герой живе у середовищі, максимально наближеному до середовища звичайного сучасного школяра;
• на відміну же від сучасних маскультівських персонажів, Гаррі – жива людина із плоті і крові.

Відповідність своєму вікові і класу, в якому Гаррі навчається, адекватність етичних, психологічних  проблем персонажа стану сучасних підлітків перетворює Гаррі швидше в «типового представника» підліткової  субкультури, ніж в абстрактного хлопчика з країни мрій.

Архетипи масової культури можуть бути повною мірою такими лише за наявності певного (позитивного) етичного наміру автора і персонажа. Гаррі, хлопчик в окулярах і з неслухняним темним їжачком волосся, – це надія на радість і чудо, що живе в жорстокій повсякденності навчальних занять та інтриг. В усіх творах – безперечний дидактичний нахил. Гаррі розуміє цінність навчання, значущість знання. Тут затверджується чинник в навчанні.

У Гаррі Поттері читач  бачить (залежно від свого віку) віддзеркалення свого успішного  і свого неуспішного життя. Події  кожної з книг про цього хлопчика пропонують перш за все увірувати  в те, що навряд чи пропагували казки  колишніх, менш прагматичних епох: чарівництво  не всесильне. Колись у «Попелюшці» Е. Шварца прозвучала чудова іронічна сентенція: «Зв'язки зв'язками, але ніякі зв'язки не зроблять серце великим, а ніжку – маленькою».

Життя Гаррі Поттера дозволяє побачити, що інтриги працівників  Міністерства магії можуть привести до загибелі безневинної чарівної тварини, а мерзотні в буденному уявленні риси вдачі – схильність до зради, боязкість, заздрість – властиві чарівникам повною мірою і приводять  до загибелі батьків Гаррі, вигнанню Сіріуса Блека.

Але і  доброта, чуйність, милосердя, якими  так щедро наділяє директор школи  чарівників Дамблдор, – суть людини, яку не може подарувати чарівництво, магія. А чарівництво залишається  для виготовлення забавних іграшок, цукерок, для проникнення в заборонені місця за допомогою мантії-невидимки  або особливої карти; таке, можна  сказати «наївне чарівництво» споконвіку було і, мабуть, назавжди залишиться мрією  людини.

Забороненою мрією дитини залишиться існування без батьків. Сиротою Гаррі, як на мене, авторка  вирішила зробити невипадково, бо життя  без опіки, повчань і необхідності робить звіт спокушає практично будь-якого  підлітка. Йому і показують: ось, ти один, більш того, сила властивого тобі чарівного потенціалу більша, ніж  у багатьох дорослих. Чи щасливий ти від цієї своєї самотності? Виявляється, Гаррі і у кошмарних баченнях чує крик матері; і як охоронний  образ, Патронуса, йому вважається батько; і у вчителях він готовий бачити батьківське ставлення.

Не гніви Бога, натякає  цикл історій про Гарі Поттера, не дозволяй собі навіть у випадкових мріях думати про можливість життя  без батьків; твоя сила – в них, в їх досвіді, любові. Таким чином, твори масової культури в повній відповідності із традиціями цієї царини здійснюють не стільки естетичну, скільки адаптаційну функції.