Правові засади управлінської діяльності

Міністерство  освіти і науки України

 

НАЦІОНАЛЬНИЙ  ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

"ХАРКІВСЬКИЙ  ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ"

 

 

Заочний факультет

 

 

 

 

 

Контрольна  робота

з дисципліни: «Правові  засади управлінської діяльності»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Варіант №8

1. Організаційно-правові засади управління будівництвом та житлово-комунальним господарством.
2. Поняття зовнішньоекономічної діяльності і порядок її здійснення.
3. Державне управління освітою та наукою.

Відповідь на перше питання.

Державне управління будівництвом і житлово-комунальним господарством здійснюють із урахуванням загальнодержавних інтересів, інтересів регіонів та місцевого самоврядування, що пов'язано з розмежуванням державної власності (на загальнодержавну й місцеву) та закріпленням за органами місцевого самоврядування об'єктів будівельного комплексу й житлово-комунального господарства. В діяльності по здійсненню управління сферами, що аналізуються, в нинішніх умовах господарювання відповідні органи реалізують свої функції переважно шляхом координаційних, дозвільних, контрольно-наглядових повноважень. Слід ураховувати також те, що в управлінні будівництвом і житлово-комунальним господарством переплітаються інтереси не тільки органів, які безпосередньо вирішують ці питання, а й інших, оскільки всі органи державного управління, органи місцевого самоврядування, господарюючі та інші суб'єкти ведуть будівельні роботи, а житлово-комунальне господарство здебільшого передано в підпорядкування місцевим ланкам виконавчої системи та системи самоуправління.

Управління  будівництвом і житлово-комунальним господарством охоплює дві важливі складові частини економіки України: будівництво й житлову сферу.

Будівництво є  галуззю матеріального виробництва, яка забезпечує створення та реконструкцію об'єктів виробничого, комунально-побутового, соціально-культурного й житлового призначення.

Управління  будівництвом охоплює проведення єдиної технічної політики в галузі, планування та розробку організаційно-правових засад  проектування й будівництва, їх матеріально-технічне та фінансове забезпечення, нормування, роботу з кадрами, організацію техніки безпеки й охорону праці, проведення заходів щодо підвищення якості архітектурних і будівельних робіт, здійснення контролю за додержанням будівельних правил, норм і стандартів тощо.

Житлова сфера  включає управління житловим фондом і об'єктами комунального господарства, їх утримання, будівництво й ремонт.

Житловий  фонд — це сукупність жилих будинків, а також жилих приміщень незалежно  від форм власності. Він складається з державного житлового фонду, громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів і приватного житлового фонду.

Комунальне  господарство поділяють на такі групи  об'єктів: а) санітарно-технічні (водоводи, каналізація, підприємства по очищенню міст); б) енергетичні (електростанції, котельні, теплові, електричні й газові мережі); в) транспортні (тролейбуси, трамваї); г) об'єкти зовнішнього благоустрою (шляховоди, зелені насадження, мостові, набережні та ін.).

Відповідно  до Концепції державної житлової політики, схваленої постановою Верховної Ради України від 30 червня 1995 р., спорудження, реконструкція та утримання житла є одним із пріоритетних напрямів соціально-економічного розвитку країни, важливим фактором зниження соціальної напруженості в суспільстві.

Органи управління житлово-комунальним господарством організовують виконання програм розвитку галузі, забезпечують діяльність житлово-комунальних об'єктів, підбір і розстановку кадрів, проводять єдину технічну політику, здійснюють заходи щодо вдосконалення комунального обслуговування населення, промислових і соціально-культурних об'єктів, розробку й організаційне забезпечення управлінських рішень.

Особливістю управління житлово-комунальним господарством  є те, що значні повноваження по управлінню цією галуззю мають місцеві органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування, які, в свою чергу, приймають регіональні програми розвитку підприємств галузі та організовують їх виконання. Слід відзначити, що поступово, в міру продовження економічних реформ, здійснюватиметься перерозподіл функцій між органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями в сфері будівництва, реконструкції та утримання житла з метою їх децентралізації.

Правові та організаційні  засади управління будівництвом і житлово-комунальним господарством закріплено в низці актів, серед яких головними є Закони України «Про основи містобудування» від 16 листопада 1992 р. та «Про архітектурну діяльність» від 20 травня 1999 р., а також Указ Президента України «Про пріоритетні завдання в сфері містобудування» від 13 травня 1997 р.

Відповідь на друге питання.

Основним законодавчим актом, який закріплює правові засади здійснення зовнішньоекономічної діяльності вітчизняними суб'єктами господарювання, є Закон України від 16 квітня 1991 року «Про зовнішньоекономічну діяльність». Цей Закон визначає основні правові та організаційні засади здійснення ЗЕД в Україні і спрямований на удосконалення правового регулювання усіх видів ЗЕД, включаючи зовнішню торгівлю, економічне, науково-технічне співробітництво, надання послуг відповідно до загальновизнаних засад, принципів, норм і правил міжнародної торгівлі та зобов'язань, взятих Україною в рамках міжнародних угод. У Господарському кодексі України від 16 січня 2003 року загальним положенням про зовнішньоекономічну діяльність присвячена Глава 37.

Зовнішньоекономічна діяльність - це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на відносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Ознаки ЗЕД:

а) за своєю сутністю вона є господарською діяльністю, тобто «діяльністю 
суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямованою на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність»(ч.1 ст.З ГК);

б) ця   діяльність    побудована   на   відносинах   між    суб'єктами 
господарювання, що перебувають під юрисдикцією різних держав;

в) вона може здійснюватися як на території України, так і за її межами, як 
з перетином митного кордону України, так і без такого перетину.

Однак останньому протирічить визначення ЗЕД у  ч.і ст. 377 ГК - «ЗЕД -господарська діяльність, що в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону майном та/або робочою силою. При цьому кваліфікуючою ознакою ЗЕД є перетин митного кордону.

Правовою  формою реалізації ЗЕД є зовнішньоекономічний договір (контракт). У міжнародних договорах, як єдиний критерій для визначення міжнародного характеру договору використовують критерій місцезнаходження комерційних підприємств сторін на територіях різних держав. Це є доказом того, що перетин митного кордону є не обов'язковою умовою зовнішньоекономічного договору.

ЗЕД притаманні загальні ознаки господарської  діяльності (виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг; діяльність здійснюється на професійних засадах; отримання прибутку). Належність зовнішньоекономічних відносин до господарських визначає і методологію регулювання цих відносин.

Методи:

а) метод автономних рішень суб'єктів господарювання (добровільно 
вступати в зовнішньоекономічні зв'язки; здійснювати будь-які види ЗЕД і 
зовнішньоекономічні    операції,    окрім   заборонених   законом;    укладати 
зовнішньоекономічні договори та визначати зобов'язання за ними в межах 
законодавства тощо);

б) метод   владних   приписів,   згідно   з   яким   діяльність   суб'єктів 
господарювання  підпорядковується  обов'язковим  моделям   правовідносин, 
визначеним законодавством (необхідність отримання експортних або імпортних  ліцензій; дотримання порядку розрахунку в іноземній валюті; дотримання порядку та строків проведення окремих видів зовнішньоекономічних операцій); в) метод рекомендацій, згідно з яким держава регулює поведінку суб'єктів господарських   відносин   шляхом   рекомендованих   моделей   відповідних правовідносин.

 Принципи зовнішньоекономічної діяльності - це керівні начала, що визначають спрямованість правового регулювання зовнішньоекономічних відносин.

Спеціальні  принципи ЗЕД закріплює ч.2 ст.377 ГК, з деталізацією переліку у ст.2 ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність».

1.Принцип     суверенітету     народу      України     у   здійсненні 
зовнішньоекономічної діяльності, що полягає у:

• виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати ЗЕД на території України, керуючись законами України;
• обов'язку України неухильно виконувати всі договори і зобов'язання України в галузі міжнародних економічних відносин.

2.Принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає

- праві суб'єктів ЗЕД добровільно вступати у зовнішньоекономічні 
зв'язки;

• праві суб'єктів ЗЕД здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинним законодавством України;
• обов'язку додержувати при здійсненні ЗЕД порядку встановленого законами України;

Але, існують  і обмеження - ліцензування зовнішньоекономічних операцій (ст.16 ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність»), заборона окремих видів експорту і імпорту (ст. 17 ЗУ «Про ЗЕД»), встановлення державної монополії на експорт (імпорт) певних товарів (ст.20 ЗУ «Про ЗЕД») та ін.

3. Принцип юридичної  рівності і недискримінацп\ що полягає у:

- рівності перед законом всіх суб'єктів ЗЕД незалежно від форм власності 
при здійсненні ЗЕД;

- заборони   будь-яких,   крім  передбачених  Законом,  дій  держави, 
результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб'єктів ЗЕД, а також 
іноземних   суб'єктів      господарювання   за   формами   власності,   місцем 
розташування та іншими ознаками;    

- неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її суб'єктів, 
крім випадків, передбачених цим Законом.

4. Принцип верховенства закону, що полягає у:

• регулюванні ЗЕД тільки законами України;
• забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що створюють для суб'єктів ЗЕД умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України.

Протиріччя: відповідно до ст.7 ЗУ «Про ЗЕД» - коло засобів регулювання ЗЕД широке і включає як акти державних органів різної юридичної сили, так і акти недержавних суб'єктів, однак п.9 ст.92 Конституції України встановлює, що виключно законами визначаються засади ЗЕД.

5. Принцип захисту інтересів суб'єктів ЗЕД, який полягає у тому, що 
Україна як держава:

• забезпечує рівний захист інтересів всіх суб'єктів ЗЕД та іноземних суб'єктів господарювання на її території згідно з законами України;
• здійснює рівний захист всіх суб'єктів ЗЕД за межами України згідно з нормами міжнародного права;

Здійснює  захист державних інтересів України  як на її території, так і за її межами тільки відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права.

6.Принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при 
ввезенні та вивезенні товарів вказує на необхідність забезпечення правовими засобами   економічної   рівноваги   при   здійсненні   зовнішньоекономічної діяльності, обміну рівними вартостям, недопущення фіктивного експорту з метою отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість тощо.

(ЗУ   «Про   регулювання   товарообмінних   (бартерних)   операцій   у   галузі зовнішньоекономічної діяльності»)

Демпінг (експорт за заниженими цінами з метою завоювання частки на ринку іншої держави) відповідно до ст.31 ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність» є проявом недобросовісної конкуренції в ЗЕД, що тягне за собою застосування законодавчо визначених заходів захисту національного товаровиробника.

 Орієнтовний перелік видів ЗЕД, які можуть здійснюватися суб'єктами цієї діяльності в Україні, закріплює ст.4 ЗУ «Про ЗЕД»:

експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили. Експорт - це продаж товарів українськими суб'єктами ЗЕД іноземним суб'єктам господарювання з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України. Реекспорт - продаж іноземним суб'єктам господарювання та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України. Імпорт - це купівля українськими суб'єктами ЗЕД у іноземних суб'єктів господарювання товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України.

надання суб'єктами ЗЕД України послуг іноземним  суб'єктам господарювання, надання послуг іноземними суб'єктами господарювання суб'єктам ЗЕД України. Наукова, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарювання; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі. Міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами; кредитні  та розрахункові  операції між  суб'єктами  ЗЕД та іноземними суб'єктами господарювання;

спільна підприємницька діяльність між суб'єктами ЗЕД та іноземними суб'єктами господарювання (створення спільних підприємств).